Archive of Our Own ^beta

Chapter Text

Почервонілі очі свербіли й сльозились від безперервної роботи за комп’ютером. Сонце вже давно сіло, і тільки настільна лампа слабенько освічувала невелику кімнату, кружка з несмачною кавою захолонула, а Тен-Тен так і не закінчила звіт о витратах за останній місяць.

Тахакаші вже тисячу разів пожалкувала, що вирішила зекономити на такій важливій речі й повелась на недорогу ціну техніки. Комп’ютер постійно виснув і гальмував процес усієї роботи. Хотілось просто вгатити по монітору, марно сподіваючись, що це врятує її в даній ситуації.

Дівчина втомлено зітхнула й потерла очі, посилюючи свербіж. Вона випрямила спину, розминаючи набрякші кінцівки, і перевела погляд на наручний годинник. Її робочий день закінчився ще дві години тому. Тен-Тен відкинулась на спинку крісла й виглянула у вікно. Неджі зазвичай в цей час уже приходить зустріти її. Він ніколи не запізнюється.

Тен-Тен одразу взяла телефон, зайшла в їхню останню переписку й швидко написала декілька повідомлень. Відповіді не було. Підсвічене вверху екрана «був у мережі три години тому» також було незвичним для його поведінки.

Дівчина придушила в собі погане передчуття й вирішила не панікувати заздалегідь. Вона швидко зібрала свої речі, закинула якомога далі відчуття тривоги й поспішила додому.

Тен-Тен покинула свій кабінет, вийшла в головну залу, обходячи прилавки й вітрини з великою різноманітністю зброї.

Вона вийшла на вулицю, в поспіхах ледь не забувши зачинити головний вхід. Тен-Тен наблизилась до дверей і вже дістала ключі з сумки, але різко зупинилась від неочікуваного дзвінку.

Дівчина насупилась, дивлячись на невідомий номер. – Слухаю?

З динаміків говорив монотонний беземоційний голос. – Добрий вечір, ви Тахакаші Тен-Тен?

- Так, а хто питає?

- Офіцер поліції Конохи, Хатаке Какаші. – Тен-Тен відчутно напружилась.

Чоловік продовжив, - ви заручені з Х’юґою Неджі? – вмить всередині все холодніє.

- Так.

- На жаль, у мене для вас погані новини.

Живіт скручує в передчутті чогось безповоротно жахливого. Тен-Тен міцніше стискає телефон. – Х’юґа Неджі був знайдений мертвим приблизно годину тому.

Чується гучний лязкіт металу, що вислизнув із спітнівших пальців. Тен-Тен не віряче крутить головою, наче хтось міг це побачити, - тут має бути якась помилка, - до цього спокійна й тверда інтонацію змінилась на нервозну, - цього не може бути.

- Я співчуваю вашій втраті, - хочеться сказати цьому сухому голосу замовкнути й перестати нести всяку нісенітницю.

Тен-Тен чіпляється за ручку дверей, щоб зберегти рівновагу. Вона робить глибокий вдих і намагається зупинити тремтіння ніг. Такого просто не може бути. Неджі, мабуть, уже зачекався вдома й просто забув її зустріти сьогодні. З ким не буває? Подумаєш, такого раніше не траплялось, все буває в перший раз.

Втомлений голос офіцера повільно вивів її з роздумів, - ви можете прийти на ідентифікування?

Тен-Тен не знає навіщо, але ствердно киває, будучи практично повністю впевненою в тому, що вона зараз особисто переконається в непрофесійності місцевої поліції. – Так.

Навіть у вечірню годину довкола лікарні відбувалась усяка метушня. Тен-Тен ставало дедалі складніше придушувати передчуття великої біди. Тіло поступово почав заполоняти огидний страх. У п’ятнадцятий раз чується «абонент не доступний» із стареньких динаміків телефона. Тен-Тен стиснула зуби. «Ти ніколи мене не підводиш», - єдина думка, яка мала місце в бентежній голові. У нього точно проблеми з телефоном. Дівчина давно вже казала придбати нову модель, на що завжди чула бурчання про нераціональні витрати.

Тахакаші похитала головою, витрушуючи спогади. Він чекає на неї вдома. Тен-Тен просто потрібно перевіритися в хибному ідентифікуванні чийогось чужого тіла.

Сильний запах стерильності, можливо, хлорки й різноманітних ліків. Дівчина фізично відчула на собі втому, дивлячись на посірілі обличчя медичного персоналу.  Тен-Тен ніколи не любила лікарні за відчуття людських втрат, безвихідності  і безнадійності. Вона підійшла до ресепшена, по іншу сторону якого сидів понурий чоловік у синій медичній формі. Дівчина глянула на бейджик. Сині півкруги під очима й хронічна втома добавляли Іруці Хатаке зайвих п’ять років.

- Добрий вечір, чим можу допомогти?

- Мені потрібно ідентифікувати загиблого. – ледь не заломлюючи від хвилювання пальці, швидко промовила Тен-Тен.

Карі очі несподівано оживились. – Ім’я?

- Тахакаші Тен-Тен.

- Документи, будь ласка. – Чоловік щось недовго друкував на своєму комп’ютері, - вам потрібно в патологоанатомічне відділення номер два.

Стурбоване обличчя Тен-Тен без слів видало, що ця інформація їй ні про що не каже. Ірука, спіймавши її погляд, відповів: - ходіть за мною. Він піднявся зі свого місця  й вийшов з-за рецепції.

Три хвилини ходьби широкими білими коридорами розтягнулись у цілу вічність. Кожен крок здавався важчим за попередній. Медбрат зупинився, а разом з ним і серце Тен-Тен, коли вони побачили пару людей. Наруто заспокійливо гладив Хінату по волоссю й тримав її за руку. Плечі дівчини коротко здригались.

Наруто одразу їх помітив. Він бачив, що Тен-Тен намагалась залишатись спокійною, але стиснуті кулаки й нервозний погляд з головою видавали її стан. Вона була на межі. Хіната повільно підняла голову й потупила погляд у підлогу. Навіть хлопець не наважувався промовити хоч слово.

Ірука відчув себе явно зайвим, тому поспішив їх залишити й зник за широкими дверима. Через деякий час він вийшов звідти з невисокою чорноволосою жінкою, яка представилась як Шицуне.

Шицуне провела їх через металічні двері вниз по сходах у темне приміщення з низькою стелею. Тен-Тен сильніше закуталась у куртку, сильно відчувалось зниження кімнатної температури.

На відміну від приймальні лікарні, у морзі вже нема почуття бентежності й невизначеності. Це фінішна лінія для людей. Життя закінчилось.

Мертві нічого не відчувають. Ні тривожності, ні болю, ні засмучення. Ні-чо-го. Очікуючі в холі перебувають під постійним тиском нав’язливих думок і емоцій. У морзі же дихалось лише щільною пустотою.

Четверо людей пройшли повз металеві столи й підійшли до багаточисленних холодильних камер. Шицуне з хвилину проглядала свій бланк, знайшовши потрібний номер, вона наблизилась до правильних дверцят. Не затримуючись, жінка потягнула за ручку, і звідти виїхало накрите білим простирадлом тіло.

Тен-Тен зробила глибокий вдих і видих. На її слабкий кивок, і Шицуне потягнула за тканину, розкриваючи тіло загиблого.

Хінаті вистачило одного погляду, щоб відвернутись і вжатись в плече хлопця. Наруто міцніше взяв її за руку. Тен-Тен сильно стиснула руки в кулаки. До побілівших кісточок, до боляче прорізаючих шкіру нігтів.

Тахакаші по-мазохистськи не відводить очі й дивиться в улюблені риси обличчя. Неджі виглядає ніби просто спить, він відпочивав так мало останнім часом… А потім розуміння починає повільно прокрадатись у голову, і Тен-Тен помічає, що його й так бліда шкіра набула сіро-пурпурного відтінку. Дивиться нижче й знаходить велику темно-червону пляму на білій тканині в області грудей.

Здається, з приміщення різко викачали все повітря, а підлога починає обертатись під ногами.

Хочеться протягнути до нього руку, розворушити, побачити сонний погляд у відповідь, сказати: пішли додому, сьогодні моя черга готувати вечерю.

Тен-Тен мовчить. Тягне до нього руку, торкається майже прозорої шкіри. А під шкірою не бушує кров, нічого не бушує, лише Північно Льодовитий розтікся по всьому тілу, застиг у венах.

- Як?...Як це сталось? – тремтячим голосом питає Тен-Тен.

Шицуне вагається, дивиться на вираз обличчя дівчини. – Вогнепальне поранення грудної клітини з пошкодженням легені, ускладнене внутрішньою кровотечою.

- Зброя?

- Пістолет Форт-12.

Тен-Тен голосно вдихає, - калібром у дев’ять міліметрів.

Жінка розгублено на неї дивиться, явно не очікуючи такої швидкої характеристики. – Чому? – Продовжує Тен-Тен не своїм голосом.

- Спроба пограбування. Злочинець був психічно не стабільним і…

- Його спіймали?

- Так, доволі швидко. Учіха Обіто дуже необережно попався на камери відеоспостереження.

Тен-Тен знов дивиться на безвиразне обличчя коханої людини. Торкається ребром долоні його холодної щоки. Неджі все ще був красивим. Красивим як останній постріл. Як зима, що залишає місце весні. Як відблиски в тонкому, ледь живому струмку. Як місяць, що змінює сонце. Але тепер він не зійде в небо знов.

Хотілось істерично засміятись. – Я вб’ю його. Пристрелю патроном дев’ять на дев’ятнадцять Парабелумом.

- Тен-Тен, - Наруто відпустив Хінату й відчутно струшує Тахакаші за плечі. Вона замирає й дивиться в турботливі голубі очі. – Підем на свіже повітря. Нам всім потрібно провітритись.

Тен-Тен не хочеться дихати. Їй хочеться сказати Наруто, щоб він прибрав руки, які й без того збільшують вагу вантажу, що звалився на її плечі, і щоб він навіть не думав жаліти її. Тахакаші веде плечем і скидає руку друга. Вона піджимає губи й мовчки підіймається наверх.

Вона ненавидить слабкість.

Тен-Тен ніколи не зловживала алкоголем і не курила цигарки, вважаючи це проявом слабкості. Спроба втечі від реального світу й навколишніх проблем. Тому зараз у її руках димів міцний гарячий чай.

Тахакаші сиділа на кухні її ліпших подруг і безперервно дивилась порожнім поглядом на частинки заварки, що плавали в пофарбованій коричневий воді. Недешевий настінний годинник Іно за три тисячі єн, не менше, і її власні наручні показували один і той самий час – четверта ранку.

Минуло вже сім з половиною годин від того, як вона дізналась, що Неджі загинув. Сім з половиною годин з того моменту, як їй страшно повернутись у їхню квартиру й не знайти його там. Не пожалітись йому на тяжкий робочий день, не поцілувати, не повечеряти разом, не подивитись серіал, не заснути, тримаючись з ним за руки.

Не дивлячись на свої життєві принципи, дівчина почувалася занадто слабкою. Наруто займався усіма формальностями, щоб на ранок уже було можливо провести похоронну церемонію. Тен-Тен знала, що це був її обов’язок, але вона знову перекинула їх на інших.

Іно й Сакура скоріш за все зараз стоять за дверима й перешіптуються, жалкують її. – Я навіть не уявляю як це. У них же мало бути весілля через два місяці…

Тен-Тен чує, але ніяк не реагує. Лише спустошеним поглядом спостерігає за годинниковою стрілкою.

Все відбувається занадто швидко.

Тен-Тен наче виниряє з прострації, і туманний серпанок поступово розсіюється перед очима. Вона не встигає порахувати скільки годин пройшло з моменту його смерті, як вже сидить у першому ряду серед людей у чорному. Було б класно, якби все виявилось з фантастичним фільмом. Зараз з’явиться Вілл Сміт, (тому що ні, наскільки б шикарним не був Кріс Хемсорт, вона ніколи не визнає бездарний ремейк), і зітре їй пам’ять останніх двадцяти чотирьох годин.

Але нічого подібного не відбувається. Життя Тен-Тен це не бісова кінострічка із захопливим сюжетом, вродливими акторами й гарним кінцем. Це практично суцільна чорна, заповнена купою гнилих людей, розчарувань, помилок і проблем, полоса.

Тахакаші похилила голову й відзначила, що сидить, найімовірніше, у чорній сукні Сакури, адже розмір Іно їй би точно не підійшов. Сама Яманака сидить справа й тримає долонь своєї дружини.

Тен-Тен обертається й бачить за своєю спиною велику кількість незнайомих їй людей. Неджі був глибоко поважною і доволі відомою людиною серед представників інших кланів, як єдиний син Хізаши. В основному погляди були направлені до останньої живої Х’юґи – Хінати, яка зараз тихо плакала, поклавши голову на плече Наруто. Чомусь носії цієї фамілії занадто рано помирають. Прокляття якесь.

Тен-Тен вела скляним поглядом далі скрізь натовп, неповажно не слухаючи слова священника. Вона прикро піджала губи, коли побачила Лі, що не прикрито плакав, витираючи сльози забинтованими руками. Знов отримав травму на тренуванні.

З середини розривали надвоє бажання бути поряд з близьким другом, допомогти йому, і бажання залишитись на самоті. На щастя, поряд з Лі був Ґаара, він поклав руку йому поміж лопаток, кажучи без слів: я з тобою. Дякую Ґаарі, бо Тен-Тен чесно схилялась до другого.

Дівчина випрямилась і подивилась вперед. Вистачило одного погляду на розкриту труну, щоб відвернутись і ніколи більше цього не бачити. Не хотілось запам’ятати його таким. Холодні пальці лівої руки опустились у кишеню й непомітно для інших дістали звідти телефон. Вона швидко розблокувала його, зайшла в галерею і відкрила останню фотографію, зроблену лише два дні тому.

На знімку Тен-Тен прикриває очі, витягує шию, стоячи на носочках, і цілує хлопця в щоку. Неджі, який нічого не підозрював, виглядав зовсім по-іншому, ніж зазвичай. Він взагалі не полюбляв фотографуватись, але коли ця рідкісна подія відбувалась, він частіше за все хмурився або притримувався свого звичайного спокійного, безвиразного обличчя, без жодного натяку на посмішку. Але того разу він не задумувався, показуючи свої справжні емоції.

Його бліда шкіра обличчя ледь почервоніла. Куточки губ піднялись і розтяглись у легкій посмішці. Він опустив вії і любо дивився виключно на Тен-Тен. Не зважаючи на шість років стосунків, це була його звичайна реакція.

Коли дівчина розплющила очі, то першим ділом перевірила знімок. Її очі заблищали. Вона показала йому екран телефона. Неджі фактом того, що його фотографували без дозволу, задоволеним не був і спершу попросив це видалити й більше не робити таких витівок. Але коли він придивився, то навіть завмер на секунду. Бо вважав, що дивитися ось прям настільки ніжно не вмів і ніхто не вміє. У підсумках, фотографію залишити від дозволив, але Тен-Тен пообіцяла більше такого не робити.

Телефон ледь не випадає з рук. У голові щось перемикає. Тахакаші стримує різкий біль зліва в грудях. З екрану на неї дивиться її Неджі. А цього незнайомця, який зараз мертвим лежить у труні – це не її наречений. Це не її кохана людина. Він для неї ніхто.

Так що Тен-Тен підводиться й під здивовані погляди покидає похорони абсолютно невідомої їй людини.

Через тиждень проживання в подруг, Тен-Тен все ж наважилась повернутись у їхню квартиру. Назвати це місце домом уже не виходило.

«Дім» складається не з прописки, меблів, інтер’єру, декору та інших речей. «Дім» - це люди, що тебе оточують. А в її випадку це один конкретний мешканець, який додому так і не повернувся.

- І ніколи не повернеться, - тихо додає Тен-Тен, вставляючи ключ у замкову щілину.

- Що ти сказала? Я не почула. – Іно нахилилась ближче до подруги. Не зважаючи на прохання Тен-Тен, її все ж таки не відпустили одною.

- Нічого, - відмахнулась дівчина й відчинила двері. Тен-Тен за звичкою шукає погляд світло-сірих очей, але її зустрічає тільки холодна, порожня вже цілий тиждень квартира.

Роблячи перший крок за поріг, вона розуміє, що тільки зараз починається її новий етап життя. Без нього.

Погляд натрапляє на охайне взуття, залишене в кутку коридору. У той час, коли її кросівки, які піддавались різноманітним брудним і пильним тортурам, рівно стоять поряд. Дівчина пам’ятає, що точно не вона їх залишала в такому положенні. Його осіннє пальто висить поряд з її курткою блузон на вішаку. На тумбочці його запасні ключі. Його біжутерні кільця, які він ніколи не носив, але після коментарю Тен-Тен, що йому дуже пасує, став одягати їх частіше. Його сонцезахисні окуляри, які по-факту носила тільки вона. Його чорна резинка для волосся. Його, його, його…  все.

Тен-Тен різко похитнулась. Живіт скрутило так, що здавалось її зараз знудить. Вона не була готова до нового етапу свого життя.

- Тен, все гаразд? – Стурбовано питає Іно, беручи її під лікоть.

- Дурне питання.

Іно швидко оговталась. – Так, вибач.

Вони зняли верхній одяг і все-таки пройшли всередину квартири.

Власна квартира здавалась пам’ятним музеєм. Кожна річ приховувала в собі частинку їхньої історії. Тен-Тен була наче ексурсоводкою, яка з усією любов’ю ставиться до цінних експонатів. «Можете дивитись, але не чіпати!» - хотілось кричати, коли Іно стала складати речі Неджі у великий сміттєвий пакет. І хоч Тен-Тен відчувала, що ще занадто рано, але розуміла – це було правильне рішення.

Через годину Іно винесла в коридор два великих сміттєвих пакети. У Неджі ніколи не було багато речей. – Завтра поїду в пункт здачі одягу. – констатує Яманака й б’є руку об руку, наче після пильної роботи, хоча всі речі були в бездоганному стані.

Вона побачила пригнічену Тен-Тен посеред просторої кімнати. – Так… порожньо, - оглядаючись навколо, без жодних емоцій промовила Тахакаші.

Іно повернулась до неї в кімнату й помітила спрямований на ліжко погляд дівчини. – Тен-Тен, - поклала руку їй на плече, - потрібно змінити постільну білизну, - обережно сказала флористка.

Тахакаші неквапливо киває. – Тільки дай мені декілька хвилин на самоті. – Іно погодилась і пішла на кухню готувати вечерю, хоча готувати взагалі не любила.

Тен-Тен зачинила за нею двері й неспішним кроком підійшла до спального місця. Сіла на ліжко зі сторони Неджі. Частина матрацу, де має лежати голова, сильно продавлена, бо він любив ставити подушку під стіну й сидіти, спираючись об неї, перечитувати який-небудь том із найпопулярнішої саги Толкіна.

Руки потягнулись до подушки й повільно зняли сірий у клітинку наподушник. «Наволочка, Тен-Тен, наволочка», - тихо шелестить його голос у голові. Неджі завжди незлостиво її виправляв, коли вона оговорювалась.

Тахакаші піднесла наволочку до обличчя й вдихнула все ще стійкий запах. Вона чітко могла відчути мускатний шампунь. На догляд за шикарним довгим волоссям Неджі йшла половина їхнього сімейного бюджету. Також ярко відчувався знайомий аромат її ожинового гелю для душу.

«І хто сказав, що запахи можна ділити на чоловічі й жіночі?» - хмикнув у голові образ Неджі з недалекого минулого.

Ні, Тен-Тен не буде плакати через якусь там тканину. Вона не буде цього робити, ясно? Тахакаші зриває, різко потягнувши з ліжка, залишки простирадла. Хочеться викинути все в багаття й спалити.

Не зважаючи на всю нелюбов Іно до готування, у неї вийшла дуже смачна смажена локшина. Через уважний нагляд і контроль над її прийманням їжі, Тен-Тен з’їла порцію повністю. – Зрозумій, це – важливо. У тебе весь тиждень був поганий апетит, ти дуже мало їси останнім часом. – Тен-Тен щось нерозбірливо на це відповіла й відвернулась. Не часто можна почути від Іно подібні слова.

Увечері, коли вони вже готувалися до сну, Тен-Тен не сказала Іно, що її почало нудити. – «Вона точно образиться», - подумала дівчина й запила ліки склянкою води.

- Гей, ну чого ти так довго? – кличе її голос Іно зі спальні. Тен вимкнула світло й вийшла з ванної, слідуючи за голосом подруги.

Кажуть, після смерті людина буде приходити до тебе уві сні ще точно деякий час. Але Тен-Тен нічого не сниться. І не спиться вже цілий тиждень. Вона дивиться на промені місячного світла, що проникають крізь фіранки, і не дають темряві поглинути кімнату. Дивиться на побілену стелю і рахує. Сто сімдесят п’ять годин і двадцять п’ять хвилин як його більше нема.

Коли вже потихеньку починає світати, і сонячні промені змінюють місячні, їй усе ж таки вдалось заплющити очі й провалитись у сон.

Організм прокидається через чотири години, і Тен-Тен починає його проклинати. Але раптом серце наче завмерло. Вона провела лівою рукою по простирадлу й натрапила на довге, приємне на дотик, волосся. Дівчина щасливо посміхнулась й полегшено видихнула. – Неджі… - каже вона слабким тремтячим голосом, - я бачила такий жахливий сон.

Неджі, судячи з прогину матраца, прокинувся і повернувся до неї, мовчав. Тен-Тен вперто не розплющувала очей, боялась. Повела долонню далі й натрапила на руку, хотіла переплести пальці й спустилась нижче, охоплюючи зап’ястя. Занадто тонке. Дівчина хмуриться, у нього не такі руки.

Тен-Тен у переляці розплющила очі. На неї дивились голубі, не світло-сірі, очі. Вона панічно обернулась навкруги у безнадійній спробі побачити ще когось у кімнаті.

- Тен, - тремтячими губами кличе Іно. Вона бачить лише спотворене болем обличчя подруги й не знаходить кращого рішення, як міцно її обійняти.

Шість футів під сирою землею. Тен-Тен розриває від безсилля. Хочеться закричати або хоча б заплакати, але не виходить. Сльози й крик встали поперек горла суцільним комом і не давали спокійно дихати.

Наступного дня Іно піддалась умовам подруги і все-таки погодилась залишити її саму на декілька днів. - Якщо що дзвони, пиши, я і Сакура завжди на зв’язку. – Яманака зав’язувала ремінь свого пальто.

Тен-Тен підпирала стіну спиною. – Так-так, не маленька, усе зі мною нормально буде. – дівчина стійко витримала перевіряючий на брехню погляд Іно.

Коли вони попрощались, Тахакаші зачинила за нею двері і ще деякий час дивилась за спиною, що віддалялась із кожним кроком. Нарешті можна видихнути. Вона ненавиділа нав’язуватися людям.

Тахакаші вперше за довгий період часу залишається одна, по-справжньому одна. Вона відчуває, що нарешті може відпустити.

Відпустити всі накопичені емоції. Горе, втрата, біль, втома, пригніченість, сум, відчай, вразливість, тривожність, жах, лють, страх виходять з неї з надривним криком, до хрипу, до надірваних голосових зв’язок. Вона вперше дозволяє собі заплакати за сто дев’яносто дев’ять годин і тридцять хвилин.

І має стати легше? Так?

Тоді чому Тен-Тен не стає легше? Тепер тільки тяжка порожнеча мертвим вантажем засіла в грудях багряно-червоним у серці. На допомогу постійній втомі приходять ще мігрень і саднячий біль у горлі.

Дівчина плететься на слабких ногах у ліжко й практично не вилізає звідти всі наступні дні. У такому стані її знайшла Іно, коли приходила з візитом через три дні. Тен-Тен навіть не вилізла з-під ковдри, щоб привітатись. Тахакаші просила її поїхати так жалібно й впевнено, що Яманака погодилась, залишила їй їжу й покинула квартиру.

Тен-Тен зневажає слабкість.

Але зараз вона з великими зусиллями перевертається на інший бік, не знаючи котрий день лежить у ліжку.

Тахакаші ніколи не задумувалась, скільки згадок і життєвих історій приховує у собі ліжко. Тут вони спали, їли, пили (не заважаючи на обурення Неджі), займались сексом, дивились фільми на ноутбуці до глибокої ночі, коли на наступний день не треба було йти на роботу. Іноді навіть усе це за один день.

Дівчина сумно посміхнулась, згадуючи вечір, коли в них двох була дуже важка неділя. Втомились настільки, що на вихідних майже не висовувались з ліжка, набрали їжі й засіли дивитися якийсь абсолютно дурний серіал, коментуючи тупі дії невдах-акторів, які грали підлітків.

- Зараз головна героїня втече з дому, піддавшись спокусі головного красеня школи, найпопулярнішого футболіста й сина багатих батьків. – Його слова з точністю відобразились у подіях серіалу на старенькому екрані ноутбука. – Ех, юнацький максималізм.

Тен-Тен хіхікнула, - по-перше, це скоріше жахливий сюжет, а по-друге, - вона припіднялась на ліктях і приблизилась до його обличчя, - Неджі тобі всього двадцять чотири.

- А в душі всі шістдесят.

Дівчина сміється, коротко цілує його в губи й заключає, - дід, хіба що не сивієш.

Згадуючи минулорічний діалог у голові, вона практично може почути наступні їдкі коментарі Неджі в сторону серіалу, відчути запах попкорну й аромат чорного фруктового чаю.

Все, що вона зараз може відчути – нудоту поперек горла. Підніматися з ліжка не хочеться настільки, що Тен-Тен серйозно розглядала вирвати все на підлогу як варіант. Але прибирати це не хочеться, тож доведеться підвестися й дійти до ванної. Ноги торкнулись холодного паркету, дівчина, стримуючи нудоту в роті, повільно пішла коридором.

Тен-Тен спустошила шлунок, прополоскала рот й умилась. Уперлась руками в раковину, підняла голову й похитнулась, побачивши своє відображення.

Бліде обличчя, запалі щоки, темні круги під очима. Очі… Карі, із блиском жвавості втратили весь свій колір. Спустошений, потьмянілий погляд дивиться на неї у відповідь. Вона себе не впізнає.

Ліва рука потягнулось до обличчя. Волосся неприємне, жирне від того, що його довго не мили, спадало на чоло. Тен-Тен роздратовано зачісує його назад і масажує скроню. Останнім часом головний біль став частим гостем у її житті.

Почало гостро пульсувати перенісся. – «Скоріше за все тиск», - подумала вона і захотіла піти назад до кімнати, але перед очима все різко почало кружитись і розпливатись.

Тен-Тен спробувала повернути руку на місце й схопитися за край раковини, щоб зберегти рівновагу, але її підвели слабкі ноги, й вона не втрималась і впала.

Перед тим як (не) дуже граційно завалитись на підлогу, Тен-Тен почула глухий звук удару чогось об керамічну поверхню. У вухах голосно загуло, а перед очима постали суцільні білі плями. До неї не доходило що ж це могло бути, доки не відчула, як тепла й липка рідина почала стікати по обличчю.

- Трясця, - вона приклала найбільші свої зусилля на те, щоб просто не відключитись зараз на холодній підлозі з плитки. Головний біль нікуди не пройшов, лише став у рази сильнішим. Дівчина підвелась у напів присіді, відштовхнулась назад й уперлась спиною у пральну машинку.

Ефект неочікуваності зійшов на нуль, і Тахакаші почала відчувати пекучий біль у лівій надбрівній дузі. Кров усе ніяк не зупинялась і стала текти вниз, псуючи улюблену домашню футболку.

Від пекельного болю хочеться рефлекторно плакати, але якщо вона це зробить – то буде виглядати занадто жалюгідно. Тен-Тен відкинула голову назад і трохи розслабилась від приємної холодної поверхні.

«Потрібно вставати, нічого тут валятися». Тахакаші спробувала підвестися, спираючись на техніку за спиною, але тіло не витримало, і дівчина знов зіскользнула вниз. Тен-Тен ненавидить слабкість, але не може собі допомогти. Вона почувається розбитою у буквальному сенсі.

Дівчина покинула всі спроби й залишилась нерухомо сидіти. Тахакаши не стрималась, і сльози змішались із металевим присмаком на губах. Чи є сенс підніматись взагалі? Підніматись зранку, лягати ввечері? Якщо чесно Тен-Тен розгублена, розірвана й більше ні в чому не впевнена.

Що їй робити далі? Можна залишитись тут, прирости до підлоги, злитись з інтер’єром ванної, стати невидимою, зникнути? Вона не знає. За план завжди був відповідальним Неджі, а Тен-Тен за його чітко по-крокове виконання. Але його більше нема, як і її тяги до життя між іншим.

- Я не знаю, що мені робити далі. – вона намагається витерти кров з обличчя зовнішньою стороною долоні, але робить тільки гірше, - не знаю, не знаю, - горло поколює від нової хвилі сліз, і голос зривається.

- Тен-Тен.

Дівчина може присягнутись, що чула його голос.

- Тен-Тен, - цього разу наполегливіше, - будь ласка, подивись на мене.

Вона підняла голову і в прямому сенсі шоковано розтулила рота. – Неджі?

Chapter Text

Перед нею стояв Неджі, якого вона бачила останній раз десь триста шістдесят сім годин тому, тільки більш бляклий, не матеріальний. Тен-Тен не вірячи кліпнула, протерла заляпаними руками очі. Напевно, занадто сильно вдарилася головою.

Хлопець у своєму стилі скептично схилив голову, наче зміг прочитати її думки. Він припинив на неї дивитись, взяв у руки перший рушник, який натрапив на очі, намочив його під холодною водою і сів навпочіпки поряд із дівчиною.

Так близько. На відстані витягнутої руки. Тен-Тен затримала подих і зробила це, потягнула долонь до блідого обличчя. На велике розчарування, рука пройшла крізь нього, через примарну матерію. Неджі зачекав поки вона закінчить і почав витирати її обличчя вологою тканиною.

Знаєте, коли ви так багато всього хочете сказати людині при зустрічі, так прагнете її побачити, але коли це відбувається, ви мовчите, не знаходячи доречних слів.

Так і в Тен-Тен. Слова запікались на губах кровавою скоринкою.

Тахакаші пропустила момент, коли в його руках з’явилась аптечка, і він приступив до оброблення рани. Через крайню степінь рівня шокованості вона мовчала ще деякий час, навіть ніяк не реагуючи на гострий біль в області удару. – Чому…

Хлопець на секунду зупинився і дивився в очікуванні, щоб вона договорила.

- Чому ти пересунув моє взуття?

Куточок його губ ледь помітно піднявся. – Це серйозно перше запитання, яке ти хочеш мені поставити? – дівчина повільно кивнула.

Х’юґа знизив плечима. – Ходити в коридорі заважали. – він сказав це настільки буденним тоном, що в Тен-Тен стиснулось серце. Неджі повернувся до свого заняття, а дівчина уважно дивилась за його зосередженим обличчям. – І коли ти вже його зміниш? Воно виглядає так, ніби пройшло війну.

Тен-Тен усміхнулась, але залишила його питання без коментаря. Вони мовчали ще деякий час.

- Так я щось типу Клауса Харгрівса? – На секунду їй здалось, як зараз почує відповідь, що вона просто з’їхала з глузду, але це ж Неджі, він скаже щось типу:

- Ні, у тебе просто з головою не все в порядку. – «Який ввічливий спосіб сказати, що я їбанулась», - подумала Тен-Тен.

І все-таки Тахакаші зітхнула з облегшенням. Краще бути ненормальною, ніж усвідомлювати, що у світі існують надприродні істоти й браття Вінчестери.

Через ще деякий час «операції» Неджі поклав усі медикаменти на місце в аптечку й сказав. – Усе. Я тут закінчив.

- Дякую, - відповіла дівчина невпевнено, не знаючи, що казати привидам у подібних ситуаціях.

- Бувай, Тен-Тен. – він ледь-ледь відчутно торкнувся її руки.

- Стій, зачекай! – Тахакаші спробувала схопити його за рукав, але вихватила тільки повітря, і він зник так само неочікувано як з’явився.

П’ятсот тридцять п’ять годин. І сто шістдесят вісім годин з моменту, як вона говорила сама з собою і вигадала привид свого мертвого нареченого таж відтворила його образ у реальності. Тен-Тен незмінно залишалась у ліжку. Єдине, що змінилось за останні три тижні – те, що вона хоч трохи почала спати. Не зважаючи на те, що по-більшості ці сни були жахами.

- Тен-Тен? – покликав знайомий голос з передпокою. Дівчина піднялась у ліжку, це ж то точно не галюцинації, так?...

З-за дверей чується невелика метушня і звуки кроків, що наближались до спальні. Коли вона побачила обличчя візитерки, то Тен-Тен переконалась, що не марить. – Ось де ти.

- У вас усіх є дублікати ключів від моєї квартири чи що?

- Нє, тільки в Іно, - усміхнулась Темарі, - я до неї по дорозі заїхала. – Привіт.

- Привіт.

Темарі зайшла й оглянула спорожнілу кімнату. Переступивши через поріг, дівчина пильно оглянула подругу. Нара пройшла вперед і сіла з нею поряд. – Виглядаєш кепсько.

Без зайвих слів Тен-Тен схопилась за два кінчики подушки, яка лежала поряд, і відправила її прямо в обличчя нічого не підозрюючій Темарі. – Пф, теж мені красуня року. Краще розкажи як там робота.

Темарі прибрала подушку зі свого обличчя. – Можна сказати, що все встало на свої місця. Я доробила твої прострочені звіти й урегулювала конфлікт з нашими новими постачальниками.

Тен-Тен давно була з нею знайома, але Темарі стала працювати в її магазині виключно випадково приблизно рік тому. Вона була дуже цілеспрямованою та ефективною співробітницею, і вже за нереально короткий час змогла стати її заступницею. Іноді Тахакаші здавалось, що Нара справляється з її обов’язками керівниці багато краще неї самої.

Карі очі розширились у непідробному здивуванні. З новими постачальниками у них не складались стосунки ще з першого дня. Вони, на відміну від попередніх, відзначались нечуваною нахабністю. Від постійних затримок у доставках до великих націнок.

- Але як ти…? – Тен-Тен не один раз пробувала домовитись із ними, але все було марно. Нара без вагань була найздібнішою співробітницею, і вона в ній ніколи не сумнівалась, але як?

Темарі невинно знизила плечима. – Іноді я можу бути дуже впливовою. – Загадкова інтонація в її голосі змусила дівчину насторожитися. Вона вирішила, що не буде запитувати в неї подробиці. Поки що.

- Бляха, - Тахакаші присіла й обперлась на стінку. – Я зобов’язана виписати тобі премію.

Темарі хмикнула. – Не варто. Я сама собі її випишу. – на цей раз подушка полетіла в обличчя Тен-Тен.

- Тен. – дівчина повернула голову в сторону голосу, який її покликав. Вони з Темарі сиділи й правили теревені ні про що вже півтори години. Вона вперше відчула, що змогла відволіктися.

Тахакаші завмерла, показуючи, що слухає. – Як довго ти не встаєш з ліжка?

Легкий настрій одразу як рукою зняло. Вона нервово почухала потилицю. – Ну, я не зовсім не встаю. Іноді ходжу у ванну й поїсти.

Під тиском вимогливого погляду подруги вона продовжила. – Три тижні. – Темарі виглядала погрозливо. Іноді Тахакаші забувала, що є її керівницею.

- Тен-Тен, послухай. – голос пом’якшився, але звучав усе ще вимогливо. – Я навіть не уявляю наскільки тобі важко й через що ти зараз проходиш, - Темарі взяла її за руку, - але ти одна з найсильніших людей з усіх, кого я бачила. Я знаю, що ти справишся з цим. Одна або з друзями. Знай, що ми завжди прямо за твоєю спиною, просто дозволь нам бути поряд. – Тахакаші дивилась на неї беземоційно, - зрозумій, так не може продовжуватись постійно. Ти безумовно можеш розраховувати на нашу матеріальну й фінансову підтримку… але так не буде завжди.

Темарі напружено мовчала в тиші, але побачила розсіяний кивок зі сторони подруги й розслабилась.

Ніхто так ще не розмовляв із Тен-Тен, намагаючись дати їй якомога більше особистого простору. Але Темарі не було страшно говорити з нею відверто й не вважала її крихкою.

Тен-Тен сильна. Вона поступово зі всім справиться. Їй просто потрібен час.

Наступний ранок після візиту Темарі Тен-Тен вперше почала з душу. І нехай її ранок тепер починається о другій годині дня. Вона переодягнулась, змінила постільну білизну й запустила пральну машинку.

Тен-Тен випрямила спину й перевела подих. За сьогодні вона зробила дуже багато справ, порівняно з її звичайним днем і навіть встигла втомитись. Життя продовжується, так?

Дівчина відчинила вікно у спальні, впускаючи довгоочікуване свіже повітря. Звідти дунуло сильним поривом вітру, тож вона вирішила посидіти на кухні.

Тахакаші задумалась. Вона вже більше трьох тижнів нічого сама собі не готувала й не торкалася кухонної гарнітури.

Був осінній ранок, коли Тен-Тен розплющила очі й зрозуміла, що інша половина ліжка порожня. Дівчина повільно потягнулась і встала, безшумно слідуючи за приємним запахом з кухні.

Вона виглянула з-за дверей і побачила Неджі, який щось чаклував на плиті. Він як завжди був у своєму фірмовому фартуху для готування, а волосся зав’язав у високій хвіст.

Тен-Тен, не видаючи жодного звуку, тихенько, наче ніндзя, підкралась до нього ззаду й різко сказала, - доброго ранку! – і обняла його зі спини.

Неджі навіть не поворухнувся і спокійно відповів. – Доброго.  

Дівчина насупилась, не на таку реакцію вона очікувала. – Ти що, зовсім не злякався?

Він байдуже знизив плечима. – Я тебе бачив.

- Вічно ти зі своїм магічним оглядом у триста шістдесят градусів. – Тен-Тен могла буквально відчути як лівий куточок його губ  піднявся. Він витер руки об фартух і поклав їх поверх ліктів дівчини, погладивши їх. – Ти чого так рано? Замерзла?

Тен-Тен посміхнулась, встала навшпиньки й поцілувала його в оголену частину шиї. – Так мило, коли ти піклуєшся про мене.

Неджі вимкнув конфорку й повернувся до неї обличчям, кажучи максимально серйозно. – Я завжди про тебе піклуюсь. – Він підняв її руку з новим, щойно після заручин, кільцем. – І завжди буду.

Тен-Тен стиснула його руку. – І я про тебе, - очі пробіглись по напису на тканині, на якій щойно залишилися сліди борошна й не змогла втримати смішок.

- Що ти?.. – Неджі прослідкував за її поглядом, - а, ти знов з цього.

«Смажить, як треба» красувалось білим написом на чорному фартуху, який Наруто подарував другові на День народження.

- Я навіть не просив мені нічого дарувати-

- Та ладно тобі. – Тен-Тен перебиває його й запитує з невинним виразом обличчя, – хіба ж там неправда написана?

Неджі так на секунду й завмер, а потім повернувся назад до плити й відповів. – Не знаю. Ти ніколи ні про що не скаржилась.

- Угу, млинці в тебе виходять просто чудово. – Вона сховала посмішку за склянкою води.

- Млинці. Так. – Він став перекладати їжу зі сковорідки на тарілку.

- Знаєш, що ще в тебе чудово виходить, ммм?

- Ще одне слово й ти залишишся без бонусної порції. – вона не бачила його обличчя, але була впевнена, що він посміхався.

Тахакаші розплющила очі й зрозуміла, що безперервно дивилась на кухонну плиту вже більше п’яти хвилин.

Це до неймовірності важко. Кожна річ, як і свідомість Тен-Тен, зберігає в собі його частинку, кожен рух, кожен подих, кожен жарт, кожну посмішку, кожен спогад про нього. Усе-усе-усе до останньої пилинки.

Тен-Тен похитнулась, але залишилася стояти на місці. Вона приготує собі цей бісовий сніданок, і нехай сльози стікатимуть по обличчю униз на сковорідку.

Опанувавши себе, дівчина підійшла до холодильника, потягнула за ручку й швидко проглянула середину. За весь час вона жодного разу не вийшла на вулицю, але до неї регулярно заходила Іно, на вихідних Темарі, і вони поповнювали їй запаси продуктів.

Погляд перемістився на внутрішні дверцята, і вона завмерла. Дещо привернуло до себе особливу увагу. Рука потягнулась до пляшки улюбленого йогурту, але Тен-Тен була впевнена, що подруги не змогли б купити його у звичайному магазині.

Вона покрутила пляшку з пластику й відчула різкий головний біль, коли побачила прикріплену до неї записку з акуратним почерком.

«Вибач, твого улюбленого смаку не було, сходжу за ним у п’ятницю»

Люблю, Неджі.»

Узагалі, подібні речі зовсім не були в дусі Неджі. Точніше, не були зовсім. Але одного разу, коли Тен-Тен потрібно було раніше прийти на роботу, вона розуміла, що за день у них не буде можливості побачитись, так що залишила записку зі схожим сенсом.

Того вечора Х’юґа у неї спитав:

- Тен-Тен, а навіщо ти підписала записку в кінці? Я і так знав, що це була ти. У квартирі більше нікого не було. – він здивовано на неї подивився. Не часто можна було побачити Неджі, який чогось не розумів.

Дівчина знизила плечима. – у фільмах так роблять, - побачивши його скептичний погляд, вона добавила, - це мило, Неджі. – Здається, його задовільнила ця відповідь, адже наступного ранку, коли йому було потрібно рано йти, вона побачила залишену на столі записку з підписом: «Люблю, Неджі.»

Тен-Тен із силою зачинила дверцята холодильника й з’їла по ній спиною вниз.

П’ятниця. Той самий день, коли його нога більше не переступила поріг їхньої квартири. Невеликий китайський магазинчик на роздоріжжі квіткової вулиці й торгової площі. Місце, де поблизу знайшли його мертве тіло.

Якби він не пішов за клятим сливовим йогуртом у той день, то міг би зараз бути поруч із нею.

Здавалося ніби до грудей холодним металом приставили Форт-12. Тен-Тен взялась за рукоять і навела дуло навпроти скроні. Не мружачись, без страху, із жахливим почуттям провини спустила курок.

Патрон дев’ять на вісімнадцять різким усвідомленням пробив голову, розбризкуючи по підлозі разом із кров’ю та залишками мозку мільйон «якби».

Обличчя приємно заспокоювала прохолода, і разом із водою у злив стікали залишки останньої панічної атаки. Тен-Тен підняла голову й скривилась своєму відображенню. Вигляд у неї настільки хворий і побитий, що Тахакаші стало жалко саму себе.

Вона твердо трималась за краї раковини, не повторюючи власних помилок. Дівчина ще довго дивилась на саму себе, згадуючи всі останні події.

Брехня. Здається, Тен-Тен обманює всіх довкола, а найбільше себе. Брехня засіла свербіжем глибоко під шкірою, не даючи поворухнутись, боляче стискаючи діафрагму, і не давала повноцінно вдихнути повітря.

Батьки відмовились підтримувати з нею спілкування вже багато років тому, на роботі Темарі справляється з її обов’язками набагато краще, вона в цьому впевнена, друзі… колись її зрозуміють.

- Я не справляюсь і не думаю, що в мене коли-небудь вийде. Я не хочу й не можу це більше відчувати. Я більше не бачу сенсу у своєму існуванні через втрату всіх своїх цілей і амбіцій. Я нічого не хочу, тільки щоб це все скінчилось.

Тахакаші заплющила очі на декілька хвилин. Коли вона знов на себе подивилась, перевірила чи нічого не змінилось. Не побачивши в собі жодних змін, дівчина ствердно кивнула своєму відображенню.

Вона викрутила ручку на максимум, і вода швидко почала заповнювати ванну.

Тен-Тен прямо в одязі занурилась у теплу воду, і тканина почала липнути до тіла. Вона прикрила повіки, відкинула голову назад, спробувавши розслабитись. Тиша в кімнаті була мертвіша ніж зазвичай, і Тахакаші рахувала останні удари свого серця.

Ритмічний стукіт серця під вухом заспокоював, і на очі навалювалась приємна втома. Тен-Тен практично провалилась у сон, коли неочікуване почула неочікуване питання.

- Що ти думаєш про дітей? – сон наче рукою зняло.

Після виснажливого робочого тижня вони іноді приймали ванну разом. Просто лежали й розмовляли про те, що турбує, або про плани на майбутнє.

- Ну, мені занадто подобається наше життя зараз, - Тен-Тен повернулась на інший бік і тепер спиралась на бортик ванної, - може, колись, але нескоро? Не знаю. А ти?

- Теж так думаю. – Неджі провів теплою долонню по її згину спини, - але твоя думка важливіша… Це ж твоє тіло.

- А якщо… якщо взяти дитину з дитбудинку?

Неджі недовго думав над відповіддю. – Теж добре. – Тен-Тен щиро посміхнулась і була дуже рада збігу в поглядах.

Тремтячою рукою вона взяла тонке лезо й піднесла метал до блідої шкіри зап’ястя.

«Цікаво, про що думала Ханна Бейкер у цей момент? Чи зустрінусь я з Куртом або Честером? Чи існує щось після закінчення?»

Обличчя спокійне. Тіло скуте. Рухи невпевнені.

Усе всередині обірвалось до останньої нитки, і з землею більше нічого не пов’язувало. Тіло, руки, ноги, - більше нічого не відчувалось, окрім почуття взльоту. Тен-Тен не була у своїй ванній, вона здіймалась у повітря, усе вище й вище. Майже на місці.

Тен-Тен надавила лезом на зап’ястя, ігноруючи ріжучий шкіру біль. Кров нагадувала воду.

Тен-Тен злякано розплющила очі, коли відчула сильну хватку на передпліччях.

- Ти що робиш? – Вона не була впевнена з якою інтонацією процідив це Неджі. Він був злий, розгублений, наляканий і розчарований одночасно, – якого біса, Тен-Тен? – від його тону тіло почало тремтіти.

Кров продовжувала стікати по руці й повільно забарвлювала воду у рожевий. Тен-Тен панічно хапала повітря ротом. – Я… я не знаю, - вона випустила кроваве лезо з рук і прошепотіла з надривом: - Неджі, мені боляче.

- Вибач. – він наче прокинувся й одразу відпустив її руки.

- Та не в цьому, блять, сенсі. – вона почала плакати, закриваючи лице долонями, - я божевільна.

- Ні, просто тебе врятувала від самогубства галюцинація твого мертвого нареченого. – Тахакаші підняла голову і подивилась у його настільки реальні очі.

Тен-Тен хотіла його вдарити, але згадала, що він уже мертвий, і поспішне бажання вгатити змінюється бажанням розридатись у нову силу.

Гаряча кружка, до верху заповнена ароматним какао, загрівала тремтячі руки. Тен-Тен укуталась у в’язаний плед і сиділа у своєму улюбленому м’якому кріслі, піджавши під себе ноги. Вона роздивлялась спустошені через темні сутінки вулиці Конохи, які були підсвічені високими ліхтарями.

Неджі знов надав потерпілій першу медичну допомогу, обробив поріз на правій руці й забинтував зап’ястя. А також зробив найкраще у світі какао й сів поряд. Просто був поруч.

Їм треба поговорити, але для Тен-Тен усе зараз було занадто…занадто.

- Чому я можу відчувати твій дотик? Минулого разу такого не було. – коли Неджі тримав її, допомагав піднятись із ванної, доглядав рану, то його руки були досить відчутними. Але до жаху холодними. Він здавався більш… реальним, і дівчина справді не знала, як на це реагувати.

У кімнаті була непроглядна темрява, і на обличчя Тен-Тен спадали лише рідкі відблиски вуличних ліхтарів, так що він не міг прочитати емоцію, з якою вона говорила, окрім рівного голосу. – Не знаю. Скоріш за все, я просто плід твоєї уяви, і ти мене зараз таким являєш.

Дівчина затихла на деякий час, а потім продовжила: - Залишишся зі мною? Будь ласка, не зникай більше.

Якби в нього було серце, воно б заболіло. Але там лише діра від наскрізної кулі, яка навіть кров’ю не стікає, лише тупим жалем. – Тен-Тен. Це ненормально. Тобі потрібна допомога спеціаліста, все зайшло надто далеко.

Вона не слухала. – А пам’ятаєш ніч, коли ми зустрілись? – Неджі піджав губи. Як йому, залишку здорового глузду, достукатись до неї?

- Я б усе віддала, щоб тут зараз з’явився Доктор Хто, обов’язково із зовнішністю Девіда Теннанта, зі своєю поліцейською будкою.

Він не стримався. – Тардіс. І Пітер Капальді теж непоганий.

- Всередині більше, ніж ззовні. – вона мрійливо заплющила очі, - так, але він явно програє Теннанту. – Неджі з нею не сперечався.

- Це були найкращі шість років мого життя. Якби я могла – перемістилась би назад у часі в ту саму ніч і прожила б усе заново.

Chapter Text

«I am not the only traveler
Who has not repaid his debt
I've been searching for a trail to follow again
Take me back to the night we met»

Яскраві неонові таблички, що сліпили очі, світлодіоди, прожектори, гучна музика, натовп дурних і п’яних людей, стійкий запах поту й алкоголю… І як тільки Неджі сюди потрапив?

Ах, так, це милі добрі друзі подзвонили йому о пів на третю ночі, п’яні вщент, перекрикували голосну музику й просили його приїхати, потусити разом із ними.

Спочатку хлопець скинув виклик і повернувся у теплу постіль. Він знав розклад їхніх занять і розумів, що Лі взагалі-то потрібно завтра на першу пару. Неджі перевернувся на інший бік і з зусиллям заплющив очі, але совість не давала заснути.

Х’юґа потер перенісся, глибоко зітхнув і подумав: за що судьба звела його з такими ідіотами? Все ж таки він скинув із себе ковдру, швидко одягнувся і взяв ключі від машини. Неджі їхав на надіслану точку геопозиції та паралельно дуже невтішно відгукувався про Наруто, який, скоріш за все, і був зачинателем усієї ситуації.

Приїхавши до пункту призначення, Неджі встиг отримати запрошення випити від групи підлітків, які стояли трохи осторонь від входу. Він лише закотив на них очі, професійно проігнорувавши пропозицію, і ввійшов вглиб грімкого закладу.

Натовп дійсно був численний. Неджі знадобилось добрих хвилин п’ятнадцять, щоб знайти Наруто та Лі, які підкорювали танцпідлогу. Хто б сумнівався. Хлопець проштовхався серед нетверезих людей, які підстрибували й махали руками під музику з величезних колонок.

- О, Неджі! Ти все-таки приїхав! – Весело закричав хлопець у жахливій помаранчевій неоновій футболці. Мокре, червоне, але таке щасливе обличчя розтягнулось у посмішці.

- Неджііі! – Підхопив інтонацію друга Рок Лі.

Коли хлопець нарешті достатньо наблизився до них, то декілька секунд свердлив їх своїм фірмовим вбивчо-холодним поглядом. – Обидва. На вихід. Зараз же. Я дуже незадоволений вашою поведінкою.

Наруто обвів його поглядом. Він справді виглядав трохи комічно зі своїм батьківським тоном, пом’ятим одягом і розпатланим волоссям. Дуже рідко його можна зустріти в такому вигляді. Узумакі все ще п’яно посміхався і думав, що той з ним жартував. – А то що, мам? Покараєш?

Неджі погрозливо звузив блідно-сірі очі, так що Наруто аж зіщулився. – Ні. Я розвернусь і поїду. А вас потім поб’ють, пограбують і вб’ють.

- Вб’ють!? – Стрепенувся Лі. – Наруто, я не хочу вмирати, я ще занадто молодий! – Х’юґа не знав, чи варто було хвилюватись, що поціновувача юності взагалі не хвилювала перша частина його промови.

Наруто підняв руки, капітулюючи. – Ладно-ладно, тільки дай нам ще п’ятнадцять хвилин.

Неджі роздратовано зітхнув. Вони були жахливо п’яними, чи був сенс з ними сперечатись зараз? Свої нерви завжди дорожчі. Він повідомив, що чекатиме на них біля виходу, але хлопці його вже не чули.

Це рішення було помилкою. Через головний вхід постійно проходило багато людей, і до Неджі вже встигли підійти й познайомитись дві дівчини й один хлопець.

Після цієї пригоди він безперечно став ще більше не любити людей. Неджі уважно оглянув заклад у пошуках місця, де натовп був би менший. Віддаль танцпідлоги стояла барна стійка, за якою практично ніхто не сидів. Чудово.

Високий хлипкий барний стілець недовірливо скрипнув під його вагою. Він поклав лікті на стільницю і підпер голову руками, сонно прикривши очі. Було близько третьої ночі. Наступного дня Неджі власноруч приб’є своїх друзів.

Несподівано дівчина, яка сиділа у двох стільцях від нього й розмовляла з барменкою, гучно засміялась, чим і привернула до себе увагу. Вона сиділа, закинувши ногу на ногу, і згорбившись, спиралась на стільницю. Права рука підпирала загострене підборіддя, а ліва тримала пляшку пива. Не зважаючи на сміх, незнайомка здавалась чимось дуже засмученою.

- Надивився? – Раптово запитала дівчина, повернувшись до нього. Барменка, з якою вона до цього розмовляла, теж подивилась у його сторону.

- Неджі? – Голос подруги незнайомки здивовано підвищився.

- Іно. – Відповів він стримано. Вони вчились на одному факультеті.

- Кого-кого, а тебе останнім очікувала побачити в цій дірі.

- Сам собою шокований. – Сонно, без ентузіазму відказав Неджі. – Чекаю на своїх друзів-ідіотів.

- А, то це я їх запросила.

Хлопець насупився. – Навіщо? Уже понеділок і в них є пари.

- Сьогодні останній вечір, коли за діджейським пультом стоїть Кіллер Бі, - дівчина знизила плечима, - я запропонувала, а відповідальність за свої вчинки вони несуть самостійно. Хочеш щось випити?

У його оточенні є хоч якась відповідальна людина? Неджі втомлено потер очі, - я за кермом.

- Я! Я хочу щось випити, - втрутилась у розмову незнайомка і підняла вгору свою допиту пляшку, - повтори, будь ласка.

- Думаю, тобі вже досить, Тен-Тен.

Дівчина виглядала так, наче щойно її образили до глибини душі. – Але ти не можеш мені забороняти, я плачу тобі за це гроші.

- Можу й буду, - хмикнула Іно й поправила свій високий хвіст. – Тен-Тен, їдь додому. Тобі замовити таксі

Вона забавно махнула головою у протесті. – У мене залишились гроші на останню пляшку пива, і я хочу по праву її отримати.

Неджі в черговий раз за вечір подумав, що він забув у цьому цирку.

- Трясця, у мене теж немає грошей. – Вона потерла підборіддя і подивилась на Тен-Тен, а потім перевела погляд на Неджі, і її обличчя проясніло.

О, ні.

- Неджі.

- Відмовляюсь.

- Неджі.

- Хіба більше немає жодних варіантів? А як ти будеш повертатися додому?

- Я працюю до ранку, і мене забере Сакура.

Х’юґа покачав головою. – Звідки ти знаєш, що я не серійний вбивця? Можливо у мене є якісь злі замисли.

Вона скептично на нього подивилась. – Ти не серійний вбивця, а якби ним був, то відразу охоче погодився б. І взагалі я достатньо довго тебе знаю, щоб бути в цьому впевненою.

- Може, я дам грошей на таксі? – Зробив спробу хлопець.

- Але якщо це будеш ти, я буду впевнена в її цілісності й безпеці. І їхати тут недалеко. – Іно схрестила руки під грудьми. Вони спорили ще деякий час, і він залишався непереконаним, поки сам не подивився на Тен-Тен. Вона поклала голову на стільницю, пробуючи охолодити гаряче чоло. Дівчина дійсно виглядала не дуже дієздатною, і від думки про те, що їй доведеться їхати із стрьомним незнайомим водієм, йому ставало не по собі. Хоча з іншого боку він сам може здаватись стрьомним незнайомим водієм… Якесь замкнуте коло виходило.

Неджі пошкодував, що взагалі не залишився у ліжку. – Може, спитаємо для початку її думку?

- Тен-Тен, - покликала подругу Іно.

- Чого? – Вона повільно підняла голову з барної стійки.

- Це брат Хінати, Неджі. Ми вчимося на одному факультеті. Він дуже добропорядна й відповідальна людина.

Тен-Тен кліпнула. – Окей.

- Не проти, якщо Неджі підвезе тебе додому? Я за нього ручаюсь.

Вона знизила плечима. – Окей.

Іно повернулась назад до хлопця із дуже задоволеним виразом обличчя. Неджі подумав, що останній раз відчував рівень такої, як у неї, радості у п’ятому класі. – Можете йти, - сказала вона настільки урочисто, наче відправила їх під вівтар, а не до автомобілю.

Він їхав у машині із дівчиною, яку бачив уперше в житті, і яку, здавалося, цей факт не бентежив зовсім. Вона розслаблено відкинулась на спинку крісла, обтягнутого штучною шкірою, і роздивлялась підсвічені ліхтарями вуличні пейзажі: пильна дорога, рідкі дерева, непривабливі вивіски магазинів, невисокі квартирні будинки, п’яний алкаш з пляшкою. Нудота.

З колонок ледь-ледь чутно грав Kansas. Тен-Тен слабко посміхнулась і подумала, що ментально йому років шістдесят.

- Тобі дев’ятнадцять і в тебе вже є власна машина. – Більш ствердно, ніж питально сказала дівчина, руйнуючи їхню мовчанку. Вона одразу зрозуміла, що він не з тих, хто любить потеревенити, але їй було нудно і насправді просто хотілося з кимось поговорити.

- Не те, щоб власна, скоріше спільна з сестрою. – Дівчина затихла на декілька хвилин, але Неджі зрозумів, що вона просто думала над тим, як краще почати розмову.

- Що ж, Недзі…

- Неджі, - він закотив очі.

- Неджі. – Повільно повторила Тен-Тен. – Що робив тверезий, нетовариський хлопець із забезпеченої родини о третій годині ночі в клубі богом забутого району? Ти не схожий на любителя танців.

Хлопець беззлобно фиркнув. – Ну, а ти не схожа на алкоголічку, яка сідає в машину до першого зустрічного, але ось ми тут… - Неджі прикусив кінчик язика, чи не сказав він зайвого?..

Але дівчина лише хіхікнула. – Я перша спитала.

- Приїхав за дурнуватими друзями. – він піддався цікавості і все-таки запитав у відповідь, - ти?

Тен-Тен виглядала так, ніби очікувала цього питання. – Іно написала мені, що бачила як мій хлопець цілується з іншою дівчиною. Я приїхала, щоб одразу порвати з ним. А потім виявилось, усі мої подруги знали, що він зраджував мені вже декілька місяців, але мені нічого не говорили.

Неджі піджав губи і коротко співчутливо подивився на неї, не відволікаючись від дороги. Мабуть, він спитав швидше, ніж подумав. – Ти…любила його?

Тен-Тен не поспішала із відповіддю. – Не думаю. Якби так, то засмутилась би сильніше. Я навіть навпаки, відчула полегшення. Більше заділо те, що «друзі» мовчали.

Х’юґа напружено кивнув, не знаючи, що ще додати. Його друзі звичайно часто бісили й дратували, (упаси господи зібрати собачника, неонову катастрофу й любителя юності на одній вечірці), були відбитими на всю голову, але все ще хорошими друзями.

- Але я думаю, що немає сенсу засмучуватись через це. Тепер у моєму житті стало на порядок менше лживих людей, і мені буде тільки краще без них. – Неджі кинув на неї швидкий погляд. Чомусь при цих словах вона все ще виглядала задумливою і місцями десь загубленою.

Дівчина здригнулась від його слів. – Тобі залишилось тільки в це повірити.

Вона залишила його останню фразу без коментаря. – На наступному повороті направо.

Коли машина зупинилась біля пошарпаної часом і погодою п’ятиповерхівки, Тен-Тен відстібнула пасок безпеки й натягнула штучну посмішку. – Ласкаво прошу в Тахакаші-Хаус. П’тизірковий готель, схвалений щорічною ревізією і рекомендований сотнями відвідувачів. У кожному номері є розкішний балкон, що дає вид на численні недостройки й сміттєві кучі.

Неджі повернув ключ запалювання. – І як довго ти заготовлювала свою промову?

- Поки ми їхали. – Вона наче пишалась собою.

Неджі трохи забарився, він пообіцяв Іно доставити Тен-Тен у повній безпеці. А ще він ніколи не підвозив дівчину додому. – То… тебе проводити до квартири?

- Не варто. Я сама впораюсь. Бувай. – дівчина вже потягнула за ручку, відчинивши двері.

Неджі не встиг з нею попрощатись, як вона, не втримавшись на ногах, зустрілась колінами з асфальтом.

Спочатку Неджі глибоко зітхнув, а потім відстібнув свій пасок безпеки, відчинив двері й обігнув машину до її сторони. – Ти в порядку?

- У повному. – Вона спробувала зробити декілька кроків, але не виходило повністю розігнути й випрямити ноги. Тен-Тен подивилась униз, щоб оцінити масштаб поранення. – Бля. – Розбиті, почервонілі коліна й стікаюча кров виглядали не дуже.. здорово. – Твоя пропозиція усе ще в силі?

Він ствердно кивнув і спокійно спитав. – Мені взяти тебе на руки?

Тен-Тен уважно на нього подивилась, наче оцінюючи сили. – Ні, не варто.

Після тихого «добре», дівчина взяла його під лікоть, і вони повільно пішли в сторону під’їзду.

Коли вони дійшли до потрібних дверей на четвертому поверсі, то зупинились, щоб Тен-Тен знайшла  ключі у своєму маленькому наплічному рюкзаку. – Бляха, нічого не бачу. – Неджі мовчки дістав свій телефон і ввімкнув ліхтарик. – Дякую.

Тен-Тен швидко впоралась із замковою щілиною, і вони нарешті потрапили до квартири. Неджі відчув, що прийшов момент прощатись, але раптом дівчина знов вчепилась у його руку. – Мене нудить. Он ті двері, - вона вказала рукою напрям.

Дівчина неакуратно приземлилась на страждальні коліна, підняла кришку туалету, і з шлунку вийшло те, на що сьогодні були спущені всі гроші. Тіло почало набрякати від незручного положення, живіт скрутило, горло саднило, і волосся жахливо неприємно липнуло до обличчя.

Тен-Тен відчула, як чужі руки невпевнено, але обережно зібрали волосся й тримали його над спиною. А вона встигла забути, що Неджі все ще був у кімнаті. – Ти як? – Почулося десь над вухом.

- Фізично – могло б бути й краще, але нормально. Морально – гірше нікуди. – Тахакаші не любила нав’язуватись іншим, але чомусь саме в цей момент, у цю секунду, у її квартирі, у вузькій ванній кімнаті, поряд із малознайомим хлопцем хотілося вимовити все, що накраплювалось за останній місяць. І вона неочікувано випалила. – Мій викладач з аналітики сказав, що поставить зарахування тільки за хороший мінет.

Неджі напружено застиг, навіть не знаючи, що відповісти.

- Мені довелося. – Вона не встигла договорити, бо до горла підійшов новий приступ блювоти. – Послати його нахрін, але він пообіцяв мені, що екзамен я не складу.

Х’юґа й сам не зрозумів чому так полегшено видихнув, як вона продовжила. – Ще я нещодавно сказала справжню причину батькам, чому пішла на економічний. Я хочу в майбутньому відкрити власний магазин зі зброєю, це – мета мого життя. – Минула невелика пауза, - родина в нас дуже консервативна, а батьки вперті ретрогради, так що вони прийшли в жах від цієї ідеї. Сказали, що моє місце біля плити, і що вони перестануть оплачувати знімання цієї квартири, якщо я не відмовлюсь від свого рішення.

Неджі дійсно не вміє підбадьорювати людей, у нього немає і маленького досвіду в цьому, але йому справді хотілося її підтримати. Не знаючи, яка відповідь була б кращою, він тихо сказав. – Мені дуже шкода, жодна жінка не заслуговує почути подібні слова, особливо від батьків.

Тен-Тен відчула, як він обережно прибав пасмо волосся, яке спало на чоло. Це могло б бути мило, якщо не враховувати їхнього положення зараз. Вона махнула рукою, без слів сказавши проїхати цю тему.

- Так, ладно, - вона піднялась з колін і натиснула на злив. Неджі хотів прибрати руки, але дівчина його зупинила, бо їй ще треба було вмитись.

Тен-Тен почистила зуби й умилася холодною водою. У повітрі значно відчувалась затягнута напруга, звичайно ж завдяки їй. Так що вона схопилася за можливість цю обстановку між ними розрядити. Дівчина підняла голову й зустрілась з ним поглядом у відображенні. – Гей, Неджі, - він уже відчув якийсь підступ у її інтонації. – Міг би для початку мене на побачення запросити.

Хлопець кліпнув, нічого не зрозумівши. Тен-Тен буквально бачила, як шестерні крутились у його голові. А потім як дійшло… Якби він встав хоча б на декілька сантиметрів ближче, то їхні тіла доторкались би одне до одного, надаючи їхній позі нового сенсу.

- Ти почервонів, - хіхікнула Тахакаші.

Неджі швидко взяв себе в руки. – Ну, а ти позеленіла.

Коли Тен-Тен уже лягала до ліжка, вона почула голос Неджі. – І все-таки ти не знаходиш дивним те, що Іно наполягла, щоб я відвіз тебе додому?

Дівчина широко позіхнула, - ні. Вона знає, що я можу за себе постояти.

Х’юґа скептично на неї подивився. – Тен-Тен, ти буквально вивалилась з машини, коли хотіла встати. – Неджі стояв поряд, спиравшись на стіну, і схрестив руки на грудях. Чомусь було відчуття, наче вони знайомі вже багато років, і він не вперше «вкладав» її спати.

Вона махнула рукою. – У мене у взутті весь цей час була схована заточка, і якби ти щось спробував би зробити, я б тебе швидко заколола в шию. Ти не встиг би нічого зрозуміти.

Ага. Тобто хвилюватися весь цей час потрібно було за свою безпеку. – Розумно. Тоді чому не таксі?

- Бо Іно в нас великий шипер. – Неджі зробив вигляд, що зрозумів значення останнього слова.

Тен-Тен знов позіхнула. – Дякую. За все. Ти хороший друг.

Х’юґа бачив, що вона практично провалилась у сон. – Добраніч.

- Зачекай, - він обернувся, - запасні ключі на тумбочці в коридорі. Передай їх потім Іно.

Від такої слухняності впору незвично й самому, але Неджі зробив усе, що вона попросила. Зачинив за собою двері й покинув квартиру із змішаними почуттями.

Довгоочікуване вікно між пар, які тягнулись не менше, ніж ціла вічність, нарешті настало. Хлопець вирішив не витрачати жодної хвилини, взяв речі й поспішив до найближчої кав’ярні. Він повернувся додому приблизно о п’ятій ранку й зараз відчував себе буквально як живий мертвець.

- Неджі! – Підбіг до нього Наруто й закинув йому руку на плече, - куди ти вчора пропав? Я думав ти реально збирався залишити нас там, але побачив, як ти виходив з якоюсь незнайомкою.

Він невдоволено скривився і скинув з себе його руку. – Зустрів декого. – він неохоче відповів, розуміючи, що зараз почнеться купа питань, - а ти чого такий бадьорий? – Х’юґа недовірливо покосився на друга.

Узумакі показав яскраву етикетку на пляшці. Неджі благополучно опустив «ще й Лі на цю погань підсадив», бо в інакшому випадку жартів Наруто про те, що він поводиться як їхній батько, не запобігти.

- Ооо, - багатозначно протягнув хлопець, - у вас було захопливе нічне проведення часу?

- Ага. – Неджі згадав, як тримав волосся Тен-Тен, поки її нудило. Потім він різко зупинився. – Стоп що?

- Ну знаєш… - він почав показувати дурнуваті жести пальцями.

Х’юґа втомлено зітхнув, він не знав, чому все ще спілкувався з Наруто. – Не проектуй на мене свої фантазії про Учіху. Це огидно.

- Звідки ти зн-

Наруто подавився повітрям. – Я не ґей!!!!

Неджі не зволікав на подальші скарги й доводи хлопця про свою абсолютно «нормальну» звичайну орієнтацію. Його увагу привернуло сповіщення на телефоні. Він прочитав з екрану «гей, Недзі» і вже знав особу, яка це написала.

Телефон швидко опинився у двох руках, і великі пальці вже друкували відповідь: «Неджі.»

Від: Невідомий абонент

Неджі.

Просто хотіла ще раз тобі подякувати

за вчорашнє (сьогоднішнє)

Кому: Невідомий абонент

Не варто. Як коліна?

Від: Невідомий абонент

Безперечно варто.

Розповім, якщо погодишся сходити

зі мною на каву. Ти зараз вільний?

- Ого, Неджі, ти посміхаєшся?! Тобі там що, Майкл Джексон написав? – Наруто не знав, що більше схоже на правду: смс-ка від від мерця чи посмішка друга.

Х’юґа швидко надрукував відповідь, демонстративно ігноруючи хлопця. Може, він сам відчепиться?..

- Неджі, ти куди? – Наруто дивився на спину хлопця, яка віддалялась протилежно від його першочергового напряму.

«I don't know what I'm supposed to do
Haunted by the ghost of you
Oh, take me back to the night we met»

Chapter Text

Тен-Тен утомлено заплющила очі й сильніше закуталась у плед, занурившись у полон спогадів. Нічні вулиці вже спорожніли, а кружка з какао захолонула, хоча з неї так і не зробили жодного ковтка.

- Нам потрібно поговорити.

Дівчина зіщулилась і покачала головою. – І про що ж?

- Навіть не знаю. Можливо про те, що ти менше години тому намагалась вчинити самогубство? Про те, що ти могла б зараз не сидіти в цьому кріслі, не згадувати нашу першу зустріч, не дихати повітрям, не дихати взагалі? – він, як міг, зберігав спокійний рівний голос.

Тен-Тен похилила голову вниз, її погляд був направлений кудись крізь коліна. Її обличчя виражало абсолютне нічого, жодного сліду від залишку емоцій. Мабуть, він так само виглядав у морзі, коли вона бачила його в останній раз.

- Я розумію, що зараз не найкращий час для розмови, але я не знаю, коли зникну знову, і мене може не бути поряд наступного разу, коли-

- Розумієш? Та що ти розумієш, Неджі? – Тахакаші грубо його перебила, відставила від себе кружку й повільно піднялася з крісла, тепер дивлячись йому прямо в очі зверху вниз. – Тебе нема. Ти мертвий. Я жива, спілкуюсь із пустотою, що переслідує мене твоєю галюцинацією. – Можливо, якби вона кричала, то було б легше. Але Тен-Тен говорила сухо й мертво. Він більше не міг нічого роздивитись у її очах, окрім мовчазної болі. – Ти й на маленьку крихту не можеш зрозуміти мої почуття, так що не смій затирати мені про якісь там цінності життя. – Слова боляче пульсували під шкірою прямо на місці наскрізної кулі.

Тен-Тен проспала не менше доби поспіль і збилась з рахунку скільки днів пролежала у ліжку. З рештою, їй довелося піднятись, бо її знову почали мучити нудота й головний біль. Після ванної, дівчина направилась на кухню, намагаючись пригадати, чи їла вона вчора. По дорозі погляд випадково зачепив телефон, який не заряджався вже декілька тижнів. Зітхнувши, Тахакаші вирішила виправити це.

Після вечері Тен-Тен взяла телефон до рук, трохи почекала й розблокувала його. Вона пропустила декілька повідомлень від малознайомих людей, рекламних кампаній, слова підтримки, бла-бла-бла, але раптом великий палець застиг над екраном, коли в очі впало повідомлення від контакту «мама».

Від: [ мама ]

Я чула, що сталось. Мені дуже
шкода. Прийми мої щирі співчуття.

Тен-Тен швидко прочитала короткі строки й хмикнула. Єдине, що мама робила щиро – плакала, коли її ображав батько. Вона практично не підтримувала зв’язок із батьками, і останній раз говорила з ними, коли оголосила про свої заручини.

- Боже! Яке щастя! Ти чув! – мати Тен-Тен захоплено сплеснула долонями і голосом, сповненого радості, звернулася до батька. Той лише стримано кивнув. Жінка продовжила. – Щоб вона і за Х’юґу! З розуму зійти, послав же Господь нам таку вдачу! Я вже думала, що вона дійсно буде одержима ідеєю з цим своїм жахливим магазином, але Тен-Тен ліпше стане зразковою дружиною та хазяйкою. А там вже й онуки скоро!..

Тахакаші прокашлялась, нагадуючи, що вона все ще в кімнаті. Її зовсім не заділи слова матері, звикнути можна до чого завгодно. – Взагалі-то ні. Я не збираюсь ставати домохазяйкою і заводити дитину ще років десять точно. І я відкрию свій магазин зброї тепер не тільки в інтернеті. – З цими словами Тен-Тен залишила на столі весільне запрошення і під гнівні вигуки спокійно покинула батьківську домівку, сумніваючись, що коли-небудь повернеться туди знову.

Тен-Тен справді хотіла помиритись із батьками, але вона не поступатиметься своїм принципам. Навіть зараз, прочитавши надісланий текст, вона розуміла, що її мати співчуває тільки шлюбу, який так і не стався.

Дівчина закрила додаток меседжеру й на секунду завмерла, дивлячись на дату. Сьогодні був рівно місяць з похорон. Сімсот тридцять годин. Тен-Тен усе ще рахувала. Вона повернула голову через плече, подивилась на себе в дзеркало й звернулась до свого відображення.

- Цілий місяць проминув, аж не віриться. Місяць, як ти практично не спиш, не їси, валяєшся у ліжку цілими днями, нічого не робиш і жалієш себе. – Тен-Тен підійшла ближче. – Що з тобою стало? Нумо, ти сильна й незалежна, ти кинула навчання й пішла працювати в дев’ятнадцять, а через чотири роки змогла відкрити свій власний магазин, ти боролась із будь-якими перешкодами, ти- … плачеш.

Відображення не слухає – відображення не хоче чути. Тахакаші намагалась знайти в ньому себе минулу, зачепитись хоча б за щось, але не бачила нічого, за що можна було б втриматись. У дзеркалі вона бачила все те, що терпіти не може. Тен-Тен ненавидить слабкість. Тен-Тен ненавидить себе за слабкість.

На неї дивилося ненависне обличчя з порожніми очима. Вона не витримала й вдарила по ньому. По холодній пустій квартирі пролунав гучний брязкіт розбитого скла. Маленькі уламки розлетілися по підлозі й порізали шкіру на руках.

- Тен-Тен… - вона почула за спиною його голос, і її прорвало вдруге.

- Замовкни! Тебе тут немає! – разом із криком виривалось усе, що отруйно роз’їдало із середини. – Тебе немає! Тебе немає! – дівчина схопилась за голову. Усі емоції, що вона намагалась стримувати виривались назовні тисячаградусною лавою, що погрожувала спалити все навколо. – Немає…

Договорити не вийшло, Неджі притягнув її до себе за плечі й просто міцно обійняв. Його тут немає. Тен-Тен чула стукіт серця під грудною клітиною, і вона готова присягнутися – його дотик, руки на її спині – занадто реальні.

І все-таки Тен-Тен помилялась. Звикнути до життя без нього – не можливо.

Неджі – це барбітурат, який утилізує тривогу, заспокоює як легке снодійне. Він проникне у внутрішні шари, розрідить мембрани нервових клітин, викличе невиліковну залежність, і ти вже не зможеш спокійно заснути без нього вночі.

Коли Іно свариться із Сакурою – страшно. Коли працівники Іно не виконують її накази – страшно. Коли Іно брешуть, а вона про це знає – страшно. У цілому, коли Іно злиться – страшно всім.

Коли Іно знайшла ранком Тен-Тен на підлозі довкола уламків розбитого дзеркала й напружено піджала губи – було втричі страшніше.

Яманака допомогла подрузі вмитись, обробила свіжі маленькі порізи, приготувала сніданок і також у повній тиші з’їла його разом із Тен-Тен, ретельно слідкувавши за тим, як вона їла. Тарілка Іно спорожніла й благополучно відправилась у раковину. Дівчина повернулась назад до стільця, поставила лікті на стіл і зціпила пальці в замок, опускаючи на них підборіддя.

«Ось і воно», - подумала Тен-Тен, уже морально готуючись почути лекцію від подруги про потрібність використовуванні ліжка й неправильності побиття дзеркал.

- Коли в тебе останнього разу були місячні? – питання вдарило прямо пі дих, і Тахакаші подавилась не то їжею, не то повітрям. Прокашлявшись, відповіла:

- Ем, не знаю, - дівчина задумливо потикала виделкою вміст своєї тарілки, - напевно десь місяці два тому. Навіщо тобі?

Іно дивилася на неї якось занадто багатослівно, наче транслювала в її голову свої думки. У Тен-Тен ледь не вислизнула виделка з-поміж пальців. – Та бути такого не може.

- У тебе затримка приблизно дві місяці й постійна втома.

- У мене тяжкий і стресовий період життя.

- Регулярна нудота.

- Поганий режим харчування.

- Дивні смаки в їжі. – Іно звузила очі в очікуванні.

Тен-Тен відкинулась на спинку стільця й виглядала трохи ображеною. – Нормальні вони в мене.

- Я додала у твої налісники багато перцю, цедру апельсину й артишок, а ти спокійно їх з’їла, навіть полила медом.

Тен-Тен скрипнула зубами. – Збіг, - як на зло, до горла стала підходити нудота, і дівчина направилась у ванну під пильний погляд Іно.

Протягом залишку дня вони більше не повертались до цього, спілкуючись переважно про абсолютно віддалені теми. – Куди ти дивишся? – підозріло запитала Іно, коли подруга в черговий раз її прослухала, уважно дивлячись в одну точку.

Тен-Тен бачила Неджі, який сидів на широкому підвіконні. Він звісив одну ногу вниз до підлоги й задумливо тримав у руках Толкіна, скоріш за все, не читав, бо довго не перегортав сторінку. Яманака простежила за її поглядом, але побачила лише стару потерту книгу. Вона щиро не розуміла, що такого знайшла в цьому подруга.

Неджі різко захлопнув зачитаний до неймовірності ним том, підвівся з підвіконня й звернувся до дівчини. – Скажи їй. Скажи їй прямо зараз, Тен-Тен. – Але вона лише похитала головою та відмахнулась від нього.

- Нікуди. Будь ласка, продовжуй, Іно. – Яманака звела брови до перенісся. Її супроводжувало відчуття, ніби щось було не так. Вона знов повернулась за спину й дивилась на книгу, що лежала на пильному підвіконні.

Неджі спостерігав за Іно з безглуздою надією. Дівчина завжди була дуже проникливою. Вона наче могла влізти в голову людини й прочитати її думки. Але Яманака не знайшла нічого, що викликало б у неї підозру, тож повернулась до своєї розповіді.

- У наших силах вирішувати тільки те, що робити з часом, що нам відпущено. – тихо проказав Неджі. Ну звичайно. Він не міг не процитувати Гендальфа. Тен-Тен хотіла відповісти, що мертвій інтелігенції слова не давали, але вчасно себе зупинила.

Після того як Іно вранці зібралась і нашвидкоруч попрощалася з подругою, (бо вже запізнювалася на роботу), Тахакаші не стала втрачати часу. Вона привела зовнішність у відносний порядок і вдягнула, уперше за останній час, не домашні речі.

Взувши свої улюблені пошарпані кросівки, дівчина не довго думала й накинула зверху сіре пальто. Вона навіть не здивувалась, коли почула за спиною голос. – Ти ж сказала Іно, що викинеш моє пальто. – Неджі підпирав спиною стінку та схрестив руки перед собою.

Тен-Тен взяла ключі та збиралась уперше за місяць вийти на вулицю, а не просто висунути голову у вікно, як робила раніше, коли казала друзям, що регулярно ходить провітритись. – Ну, ти то їй точно нічого не скажеш.

Виходити на вулицю після довгого періоду часу – це все одно, що передивлятись підзабутий фільм. Тен-Тен чудово пам’ятала як це, здригатись від холодного вітру, який пробирав до кісток, тож зробила дуже швидкий похід до аптеки й назад.

Дівчина нервово ходила зі сторони в сторону й перечитувала інструкцію по колу, намагаючись хоча б частково зняти напругу. Вона зробила три тести одразу. Таймер спрацював. П’ять хвилин довжиною у цілу вічність нарешті добігли кінця. Тен-Тен затамувала подих, і тремтячі руки нетерпеливо взяли тест-смужку.

«Блять.» - руки потягнулись до наступного результату, а потім до ще одного.

- Домашні тести на вагітність можуть помилятись. Вони мають точність від дев’яноста семи до дев’яноста дев’яти відсотків. – Неджі переводив нервовий погляд то на Тахакаші, то на смужку в її руках.

- Але не коли вони всі позитивні. – здавлено відказала Тен-Тен і просто рухнула на підлогу, закриваючи обличчя руками.

«Молодець, Тен-Тен! Три з трьох, ти завжди відзначалась особливою влучністю, але тут ти прямо перевершила сама себе!»

Хлопець сів навпочіпки біля неї та взяв її за руку. – Не накручуйся раніше часу. Потрібно записатися на прийом до гінеколога. – він виглядав збентеженим, але зібраним, наче вирішував, що робити далі. Вона зробили глибокий вдих і кивнула йому. Неджі правий. Як завжди.

Тен-Тен йшла вулицею та тримала в руці холодну долонь Неджі, а дивні погляди зі сторони лише натягувала комір завеликого для неї пальто вище. Вони швидко дійшли до приватної клініки. На реєстратурі повідомили номер потрібного кабінету.

За дверима її зустріла дружелюбна жінка середніх років у білому медичний халаті. Тен-Тен зняла верхній одяг, лягла на кушетку та підкотила кофту до грудей, оголивши живіт. Ультразвуковий гель неприємно холодив шкіру.

Лікарка підключила апаратуру й почала проводити УЗИ датчиком по животу пацієнтки. Після декількох хвилин в’язкої тиші, жінка звернулась до неї. – Вітаю, ви вагітна. – сказала вона так, наче Тен-Тен переможниця якогось розіграшу, у якому ніколи не хотіла брати участь.

«Вітаємо, ви виграли щасливий білет до Точки Неповернення! Точка Неповернення – місце, де ви досягнете самого дна й ніколи не виберетесь, ніколи не встанете на ноги, ніколи не здійсните свої мрії!

* не підлягає поверненню»

Лікарка продовжувала щось говорити далі, але Тен-Тен уже не слухала. Її увага зупинилась рівно після слова «вагітна».

- Судячи з розміру, плід ще дуже маленький, приблизно шість-сім тижнів, але це не точно. У плода вже сформувалося серце, - жінка вказала пальцем у середину монітору. Тахакаші бачила на ньому лише розмиті чорно-білі плями, - хочете послухати серцебиття? – дівчина мовчала, і лікарка звернулася до неї вдруге. – Тен-Тен?

Вона стримала пекучі сльози й невпевнено кивнула. Жінка щось відповіла собі під ніс і почала натискати деякі кнопки на апаратурі. Тен-Тен дрібно затремтіла, коли почула короткі розмірені вдари.

У голові щось ламається. Розбивається, сиплеться в крихти, запекло відмовляючись вставати на місце.  «Його серце більше не б’ється, тоді може це…»

А що як спробувати все склеїти? Полагодити? Ні, краще взагалі вдати, що моменту поломки в принципі ніколи й не було.

- Ви підтримуєте контакт з батьком? – лікарка продовжувала дивитись у монітор, коли її асистентка щось друкувала за клавіатурою комп’ютера.

Тен-Тен щасливо посміхнулась. – Так, у нас через місяць весілля, - жінка віддзеркалила її посмішку й вдруге сказала їй вітання. Може, скоро все зміниться на краще й тепер Неджі нікуди не зникне? Дівчина перевела погляд на нього.

Неджі підпирав спиною стінку й звично схрестив руки. Він високо підняв підборіддя до стелі й піджав губи. Вона не могла зчитати вираз його обличчя, але бачила як по щоках стікали сльози.

Після того як Тен-Тен покинула будівлю клініки, Неджі підхопив її під лікоть і попросив зупинитись. – Викличи таксі.

Вона подивилась на нього в непорозумінні. – Навіщо? Тут до дому пішки недалеко.

Він подивися на неї з німим болем. – Ми не поїдемо додому, Тен-Тен, - стримано проговорив хлопець, - будь ласка, викличи таксі. Я скажу адресу.

З хвилину між ними тягнулось мовчання. З рештою, дівчина взяла телефон до рук і відкрила спеціальний додаток. – Диктуй. 

За вікном промайнув проспект Ооцуцукі, а далі й площа Хірузена. Вони направлялись на окраїну міста, сумнівів не було. У голову Тахакаші навіть прийшло декілька думок щодо місця, куди вони їхали.

- Ви впевнені, що нам точно сюди? – ніяково запитав водій, викрутивши руль, щоб припаркуватись.

 Тен-Тен побачила легкий кивок зі сторони Неджі й ствердно відповіла чоловіку. Коли вона розраховувалась із водієм зім’ятими купюрами, Х’юґи в салоні вже не було. Дівчина потягнула за ручку, щоб відчинити двері, і з іншої сторони її зустрів Неджі та подав руку.

Водій покосився на Тен-Тен, дивлячись як вона у дивному положенні, наче трималась за щось у повітрі, покидала машину, - що за..?

- Гарного дня, - вона не дала договорити й хлопнула дверима авто якраз посеред його репліки. Чоловік, здається, натяк зрозумів і поспішив зрушити з місця.

Тен-Тен оглянулась навкруги й не була здивована. Рано чи пізно вона мала б тут опинитись.

Рано чи пізно ми всі тут опинимось.

Вказівник, біля якого стояв хлопець, повідомляв: «Кладовище Конохи». Неджі повільно попрямував через хвіртку невисокої металевої огорожі, безмовно упевнений, що Тен-Тен піде за ним.

Неспішним кроком вони рушили по нещодавно стриженому газону. На короткій темно-зеленій траві осіли маленькі краплі від мряки. Небо затягнули сині тучі, що не пропускали й промінчика сонця. Не дивно, що в таку погоду тут було ні душі. Неджі йшов попереду, ведучи її повз рівні ряди гранітних могил уже добрих хвилин десять. Територія кладовища здавалася нескінченною, розтягнутою у своїх володіннях на далекі кілометри.

На відміну від лікарень, Тен-Тен подобались кладовища. Тут було усе вирішено. Ніякої бентежності, невідомості, надії або варіантів розвитку подій. Лише сухе скорбота, що просякла своєю тяжкістю повітря.

А якщо задуматись, набагато легше, коли вибору в тебе нема або ніколи не було. Не доводиться постійно хвилюватись і переживати за помилку, не тягнеш час на зважування рішення, не боїшся розчарувати інших своєю відповіддю. Залишається тільки схилити голову в примиренні та прийняти реальність як факт.

Коли їй набридло йти у мертвій тиші, вона спитала. – Чому ми тут? – Неджі нарешті зупинився, недовго подумав і повернувся до дівчини:

- Бо так більше не може продовжуватись. Нам потрібно прощатись.

Слова лягають на груди важкістю надгробної плити. Склади, що вилітають з-поміж його губ, риють для неї могильну яму. Хочеться вкритись дерев’яною кришкою труни як щитом, не підпускаючи до себе здоровий глузд.

Чи сильний вітер, чи його слова змушують тремтіти від нападу холоду. – Похорони мене у своїй голові, Тен-Тен.

Вона зробила крок назад. Кросівки трохи провалились у вологу землю. Тахакаші закрила замерзлими долонями вуха й відчайдушно похитала головою. – Ні. – дівчина підняла повний фальшивої надії погляд. Він намагався не дивитися їй в очі.

- Ні. – більш упевнено повторила Тен-Тен. – Для нас ще не все втрачено. Ми не втрачені.

- Ми можемо знову стати родиною, хіба ти цього не хочеш? – Неджі не витримав погляд двох спустошених вирів і повернув голову в сторону.

- У незалежності від того, хочу я цього чи ні, це – не можливо. – дівчина прослідкувала за його поглядом. На кам’яному покритті було вигравірувано: Тут покоїться Х’юґа Неджі. Тен-Тен дивилась на ще відносно свіжу могилу з акуратними буквами. Унизу стояли свічі, будь-які живі та неживі квіти. Вона навіть упізнала ручну працю Іно.

- Чому неможливо, якщо я можу тебе бачити? – вона несвідомо підвищила інтонацію. – Якщо я можу тебе відчувати? – додала Тен-Тен тремтячим голосом і підійшла ближче до нього, беручи за руку. Долонь безпомилково зустріла тепло його пальців.

Неджі повернув голову назад до неї і подивився в упор. Дівчина зрозуміла, чому його погляд не зупинявся на її обличчі. Фіалкове море в його очах не вирує. Лежить мертвою гладдю. Ось тільки замість води – солоний-солоний біль.

Головне не опускати погляд, замість серця – діра.

- Бо це не правильно. – у противагу самому собі він стиснув долонь Тен-Тен, сплітаючи їхні пальці у замок.

Тахакаші не витримала й занадто відчайдушно його обійняла. – Та що це таке, правильність? Хто придумав, що правильно, а що ні, і кому це вирішувати? А що, якщо ти і є «правильно» для мене? Ми – це правильно. – непрошені сльози по-зрадницьки спадали з вій по червоних від холоду щоках. Вона хотіла звучати твердо, але горло стискало від досади, і її голос місцями надривався.

Хоч на його шиї не можна було знайти пульс, а під ребрами була мертва тиша, Тен-Тен відчувала в обіймах тепле живе сильне тіло. Поряд із нею стояв Неджі.

Такий рідний і живий. Її Неджі.

Десь далеко за спиною розкотився грім. Вітер так і поривався скинути твідове пальто з гострих плечей. Дощ починав повільно опадати, але тепер уже недрібними краплями. Хмари над головою синіли і щільно закривали небо. Зараз буде справжня гроза, а Неджі – як у штиль.

А Неджі і є штиль, мовчазний вітер, затишшя, що дарує умиротворення та спокій.

Він дивився на неї тихо. Безвітряно.

Він обійняв її у відповідь лівою рукою, а правою обережно погладив по розпатланому волоссю. – Тен-Тен, послухай… - хлопець ненадовго затих, підбираючи слова. Тахакаші нахилила голову до його грудей, міцніше обвиваючи руками.

- Мене звати Неджі Х’юґа.

Тен-Тен шмигнула носом. – Ого, ось це здивував.

Хлопець якось утомлено й вимучено посміхнувся. – Мені було двадцять п’ять років, і сімсот сорок п’ять годин тому мене вбив якийсь військовий-психопат просто тому що я опинився не в тому місці не в той час.

Дівчина перестала плакати й сховала обличчя у згині його шиї, рятуючись від безжальних поривів вітру.

- Я любив серію книг «Володар перснів», медитувати й слухати альбоми богом забутих груп. – Тахакаші сумно всміхнулась на останньому. Він продовжував:

- Я любив своїх друзів-ідіотів, сестру й батьків, - Х’юґа кинув короткий погляд на могилу батька, поряд із якою і була його власна. – Я люблю тебе і… любив би нашу дитину. –Тен-Тен стиснула в кулаках його сорочку.

Неджі заспокійливо провів долонню по її спині. Вона відчувала тепло його руки навіть через тканину пальто. – Я ненавидів тільки дві речі: гостру їжу та судьбу.

- Люди змінюються. Вони самі створюють свій життєвий шлях, цілі, путь, досягнення, обирають ким їм бути. Але в будь-якому випадку призначення залишається незмінним. Як і моє життя, яке не було в моїх руках у ту саму ніч. Смерть не була моїм вибором, але мене все одно застрелили. У незалежності хто я і ким був – судьба зазначила мені такий кінець, якого я запобігти так і не зміг. – Неджі відчув, як Тен-Тен неконтрольовано тремтіла від холоду його слів.

Дівчина трохи відійшла від нього й тепер трималась руками за його сорочку на грудях. Х’юґа бачив, як почервонілі очі шукали відповідь у його обличчі на питання, що мучить і не дає спати по ночах, - чому? – голос сідає зовсім, і до Неджі ледь долітає тихе хрипле, - чому ти?

Чому в маленьких дітей рак? Чому навіть хіміотерапія й достатня кількість коштів не завжди може їх врятувати та допомогти запобігти рецидиву? Чому люди, які ведуть повністю здоровий спосіб життя, помирають від зупинки серця в сорок? Чому невинні люди гинуть у випадкових ситуаціях? Чому цивільних на війні завжди гине найбільше? Чому порушники закону не несуть покарання? Чому кримінали та вбивці приходять до влади? Чому життя не справедливе? Може, на те воля Божа? Ні.

Неджі нахилився до неї і тихо прошепотів, - просто так буває. Ось і все.

Тен-Тен завмерла. Наче в штиль. Перед очами все розмилось суцільною білою плямою: дощ, вітер, сльота, небо, дерева, могили, домівки, люди, Коноха – усе це не справжнє.

Теплі руки на шиї, його сльози, губи, їхній гіркий, відчайдушний поцілунок – реальні.

Вона розплющила очі, але перед нею вже нікого не було. Тен-Тен впала колінами на мокру землю прямо перед його могилою.

«Тут покоїться Х’юґа Неджі». Вона все ще відчувала фантомну теплоту його губ.

Він зник.

Цього разу назавжди.