Chapter Text
Сутінки поволі опускалися на Коноху, коли рожевоволоса дівчина вийшла із центральної лікарні селища й попрямувала в західний кінець. Вона не йшла своїм звичним маршрутом, яким могла швидко повернутись додому – цього разу вона вирішила звернути трохи вліво. Звісно, це робило її шлях як мінімум у два рази довшим, та це було того варте. Бо нарешті весна повністю відвоювала в зими свої володіння і показала свою могутність: усе навколо розцвіло, птахи знову щебетали своєю невідомою мовою прекрасні пісні, повітря наповнилось ароматами свіжої трави й квітів, і навіть люди ожили – виходили на вулицю, перемовлялись, гучно сміялись, уже не турбуючись про холод чи темряву. Сакура любила цю пору – насправді вона була її улюбленою. І навіть не тому, що символом весни була розквітла сакура – красива вишня, на честь якої її назвали, а тому, що все навколо починало бити ключем, і наче нове життя приходило до застиглої від відчаю, майже мертвої природи, до пригнічених похмурістю й сірістю рутини людей. А ще… дівчина так сильно любила квітень і травень через тендітну красу, якою могла милуватись. Її серце ніколи не було байдужим до прекрасного, навіть якщо хороший шинобі мав би ігнорувати такі поверхневі речі, бути твердим і незворушним.
Але Сакура не була твердою і незворушною. Їй захоплювало подих від п’янкого вітру, від вихору пелюсток, від полум’яного заходу сонця. Вона любила мріяти, а не лише думати про честь і обов’язок. Дівчина вважала, що емоції не менш важливі, ніж раціональність, хоча саме останнє вважали атрибутом ніндзя. Сакура була лікарем. Вона також була першим у світі шинобі-психологом, психіатром і психотерапевтом. І дуже добре усвідомлювала, як нерозривно пов’язані душевні переживання із фізичним станом, знала, що неможливо відмежувати людину від почуттів і емоцій, а отже, не лише розум і сила важливі. Тільки ось шинобі вважали емоції й почуття слабкістю, а тому так часто ставили їй палки в колеса, перешкоджали в роботі. Дорослі ніндзя не бачили необхідності в тому, щоб звертатись за психологічною підтримкою – скоріше навпаки, боялися, що через це їх вважатимуть м’якими і ні на що не здатними. Своїм дітям вони також передавали ці погляди. А тому пацієнтами дівчини зазвичай ставали хіба що цивільні особи чи діти-сироти. Та це не заважало для Сакури продовжувати свою неймовірно важливу роботу. І все ще викликало обурення в шинобі, які вважали її психіатричну лікарню більмом в оці, яке не мало право на існування в селищі.
Сакура зітхнула. Їй треба відволіктися від переживань за роботу. Ханамі у розпалі, але ще недовго. Що ж, навіть скептики люблять це свято. І «холодні» ніндзя теж здаються під впливом натхненної атмосфери. Дівчата й хлопці піддаються коханню, починають зустрічатись, одружуються, і велика частина укладень шлюбу випадає саме на весну. Її найкращий друг одружився – подумати тільки! Наруто і Хіната… Вони є прекрасною парою, і серце Сакури щемить від ніжності, коли вона про них думає. Колись Наруто вперто заявляв їй про свою любов, і напевно, в його доброму серці справді жила симпатія до неї. Та дівчина дуже добре розуміла, що любовний інтерес до неї підігрівало саме суперництво із Саске, тоді як без нього Наруто скоріше відчував би до неї братські почуття. Як добре, що її друг це усвідомив. Як добре, що сором’язлива Хіната довела свою відвагу і змогла зізнатись у коханні. Як добре, що вони знайшли одне одного.
Це нагадало для дівчини розмову між нею і Хінатою пів року тому, коли вона з Наруто тільки почала зустрічатись.
- Сакура, ти… не проти, що я зустрічаюсь із Наруто?
- Ні, звичайно ж? З чого такі думки?
- Просто Наруто… Він герой. Він заслуговує на таку сильну і розумну дівчину, як ти, яка завжди була поруч, яка рятувала його життя. А не на дівчину, яка навіть із б’якуганом завжди залишалася позаду. До того ж, Наруто любив тебе…
- Дурненька! Хто тут сильний і розумний? Поглянь, якою відважною ти стала! Як змогла опанувати кланові техніки і навіть вигадати свої, попри те, що ніхто із клану в тебе не вірив! Яка ти красива і добра, на відміну від мене! Даремно ти кажеш, що Наруто мене кохав. Він завжди любив мене як подругу, але саме ти завоювала його серце. Якби ти тільки знала, як він на тебе дивиться, коли ти не бачиш! Від цього в мене мурашки по шкірі. Я лише хочу радіти за вас і захищати ваші почуття.
- Сакура! Ти справді така рада за нас? Дякую… Знаю, що ти так вболівала за нас. Це завдяки тобі Наруто зміг побачити мене.
- Ні, зовсім не завдяки мені. Він всього лише потребував підказки, аби усвідомити свої почуття. І він закохався в тебе, бо ти справді неймовірна.
- О, Сакуро… Пробач, що я зараз плачу, я просто… така зворушена. Я така щаслива, що ти справді рада за нас. Знаєш, я так боялась, що ти вважатимеш мене недостойною Наруто, почнеш мене зневажати. А ти ж одна із найближчих для нього людей…
- Ти не могла не сподобатись мені – ми ж завжди були подругами! Хоча, може, це надто самовпевнено з мого боку так думати. Враховуючи мій характер…
- Ні, ти помиляєшся. Ти завжди була моєю подругою, і я так тобою захоплювалась. І ще ти красива. І дуже добра. Не переконуй мене в протилежному: твої вчинки свідчать про твою щиросердість!
- Дякую, Хіната. Я навіть не знаю, що відповісти.
…
- Сакура, а як щодо Саске? Пробач, я мабуть, не в свою справу лізу. Просто ти так довго його не бачила… Як ти почуваєшся?
- Ти маєш право це питати, ми ж подруги. Але… це справді складно – відповісти. Я люблю його, і трохи важко переживати розлуку. Та зрештою, я чекала його і раніше, коли він був із Орочімару. Принаймні зараз я знаю, що його душа не наповнена бажанням помсти, яке його вбивало. І він повернеться до мене, до Наруто, до Какаші-сенсея – я знаю, що тепер він не відштовхне нашу любов. Тому я готова чекати. До того ж, у мене справді зараз багато клопотів: треба встигати і в госпіталі, і в психіатричній лікарні, а ще виділяти час на тренування і ходити на місії. Так що часу сумувати немає.
- Якщо ти так кажеш… Я рада, що в тебе все добре. Вірю, що Саске повернеться, і ви зможете бути щасливі разом. І якщо треба допомога із психіатричною лікарнею – я з радістю тобі допоможу.
Сакура ніколи не думала, що здобуде собі ще одну близьку подругу, окрім Іно. Але Хіната нею стала, і Сакура не могла перестати дякувати Небу за це.
Саске… Як би вона хотіла, щоб він повернувся! Вже майже два роки минуло відтоді, як він відправся на свою безтермінову подорож, і дівчина не знала, чи достатньо цього часу для спокути. Ніхто не вимагав від нього цієї спокути, і люди, дізнавшись про його допомогу у війні, вже були готові простити його. Та Саске продовжував відчувати вину і обов’язок довести своє розкаяння. А Сакура не знала, чи зможе допомогти йому позбавитись від цього важкого почуття.
Він пропустив весілля друга, лише надіслав йому одну записку зі словом «вітаю». Передав через Сакуру. І жодного разу не написав їй. Вона намагалась не ображатися – його місія була таємна, і ніхто крім Хокаге та ради Старійшин не мав знати про її результати. Але ж міг всього лише сказати їй, що він живий і здоровий – вона й цьому була б рада! Чи любив він її насправді? Але ж той знак, коли він тицьнув її у лоб… Він же ж був особливим, означав обіцянку?
Для Сакури чомусь завжди було важко на серці, коли вона думала про Саске. Вона хвилювалась за нього, за його душевний стан, переживала через ставлення інших людей до нього. Вона також постійно сумнівалась в його почуттях щодо неї, а минуле раз за разом підкидало спогади замаху на її життя, жахливого болю, коли ілюзорне чідорі пронизало її серце. Хоч він і давно попросив пробачення за весь той біль, що завдав їй. Хоч вона і давно простила… І все ж, попри важкість у серці, вона дуже сильно кохала його. І дуже сильно чекала на його повернення.
***
Какаші відірвався від клавіатури і потягнувся, через що, здавалось, усі його кісточки видихнули з полегшенням. Він не звик до офісної роботи – усе своє життя його робили ідеальним польовим воїном, машиною для вбивства з холодним розумом без почуттів. Він ніколи не прагнув стати Хокаге, почуваючись тепер так, наче вкрав мрію свого друга. Здавалося, він не мав права на щось своє у цьому світі: вкрав почуття Рін, які мали б належати для Обіто, вкрав посаду, до якої той так прагнув, зрештою вкрав життя, хоча ліпше волів би, аби Обіто й Рін жили замість нього і були разом щасливі. Він ніколи не прагнув цього всього: ні почуттів, ні посади, а після смерті батька, найкращих друзів і наставника з його дружиною і сам не хотів продовжувати жити. Наче хтось зверху сміявся із нього, змушуючи нести тягар невиконаних мрій своїх близьких людей і постійно відчувати вину за їхню смерть. Мабуть, він давно уже був би сивим, якби його волосся не було таким від народження. Але з таким волоссям він народився, і це наче візуалізувало його стару втомлену душу, заточену в тілі хлопчика, потім юнака, а потім чоловіка.
Він не вважав, що був гідний стати наставником цих дітей: Наруто, Сакури, Саске. Він не вважав, що був готовий вчити їх, коли сам потопав у темряві. Тому все, що він зміг дати їм, крім кількох технік – це зберіг їхні життя і навчив цінувати одне одного. Ці діти дали йому набагато більше. Вони відігнали морок, у якому він тонув, стали його сім’єю, навіть якщо віддалились, коли ступили в доросле життя. Какаші почувався самотнім, коли колишні діти стали самі будувати своє життя, але радів за кожного зі своїх підопічних і насолоджувався митями, коли перетинався із Наруто і Сакурою чи отримував вістку від Саске. Останній завжди був коротким у своїх звітах, але Какаші давно навчився читати між рядків.
Короткий стук перервав роздуми Хокаге. У кабінет після дозволу Какаші ввійшов один із АНБУ з маскою Ящірки.
- Хокаге-сама, є вістка від Сокола.
Сокіл був кодовим ім’ям Саске – хоч той і не був АНБУ, його місія вимагала повної секретності. Його позивне ім’я було одержано від птаха, яким Саске завжди передавав звістку.
- Так, давай.
Ящірка передав для Хокаге записку, розгорнувши яку, прочитав коротке: «Усе під контролем. Повернуся додому за два дні».
- Дякую, можеш бути вільним.
АНБУ-ніндзя вклонився і вийшов з кабінету. Какаші ж підійшов до великого панорамного вікна, з якого так добре видно усю Коноху і вирізьблені на скелі обличчя Хокаге. Тепер і його недолуге зображення було там.
«Отже, повертаєшся, Саске. Це добре, тебе давно тут чекають. Треба було б сказати для Сакури. Для Наруто, мабуть, не варто – він наробить шуму раніше часу. Хай це стане йому приємним сюрпризом».
Думки чоловіка знову повернулися до його учнів. Наруто уже створив власну сім’ю – хто б міг подумати, зважаючи на те, що з усіх трьох його підопічних був найбільш несерйозним. Проте його легка і бешкетна вдача ніколи не заважала йому ставати зібраним у важливі моменти, а доброта допомогла стати всесвітнім героєм, шанованим серед шинобі і улюбленцем дівчат. Добре, що Наруто нарешті отримав любов, на яку заслуговував завжди, та був змушений завойовувати. Добре, що слава його не зіпсувала. І чудово, що така прекрасна дівчина як Хіната стала йому дружиною. Зараз Узумакі готувався стати наступним Хокаге, але йому ще слід було багато що опанувати. І хоча наука була тяжким випробуванням для хлопця, він був готовий навіть боротися із непосидючістю і вчитися, адже від його рішень колись залежатиме майбутнє рідного селища. Какаші без перебільшення був гордий за нього.
Він гордився також і Саске. Саске, талановитий, але так сильно охоплений душевним болем хлопець, таки зміг побороти ненависть і бажання помсти, які панували в ньому. Недаремно кажуть, що «найважча перемога – перемога над самим собою». Якщо так, то Саске з усіх людей здобув найважчу перемогу – визнав власну провину, що для таких гордих людей майже неможливо – і став робити все для виправлення колишніх помилок. Але Какаші продовжував хвилюватися за хлопця. Він зумів перемогти гордість, щоб визнати провину, але не зумів перемогти цю ж саму гордість і прийняти прощення. Спокута – це добре, але вона не повинна бути безкінечна. Інакше на душі хлопця завжди буде важко й темно, попри всі його добрі діла. Какаші радий, що Саске повертається: Наруто й Сакура краще допоможуть йому, ніж самотність.
Сакура… Він був радий за дівчину. Ніколи не знав, що робити із дітьми, а тим більше з дівчатками, в яких гуляє романтичний вітер у голові. Але зараз Сакура стала прекрасною куноїчі, яка турбувалась про Коноху, про дітей, які зазнали важких душевних потрясінь. Відверто кажучи, він був здивований, коли вона несміливо запропонувала йому ідею психіатричної клініки, хоч і знав про її добре серце. Звісно, Какаші, на відміну від багатьох шинобі, розумів важливість такого проекту, але саме тому трохи сумнівався, чи зможе дівчина, яка росла в оточенні любові, втілити його в життя, тим більше під натиском хейтерів. Але вона була впертою і таки змогла його реалізувати разом з допомогою Іно, а згодом і Хінати. Крім того, дівчина змогла довести, що її кохання до Саске – не просто дитяче захоплення, але справжня любов, яка не згасла навіть із часом, і яка вміє прощати. Для Саске справді пощастило.
Думаючи про це, Какаші вирішив на трохи відволіктися і оповістити Сакуру про повернення Саске. Він знайшов її в парку біля головної лікарні, глибоко задуману, так, що навіть не помітила його приходу.
- Йо, Сакура! Відпочиваєш?
Дівчина трохи здригнулася від несподіванки. Для шинобі погано втрачати пильність, і їй трохи соромно перед сенсеєм за це. Однак його аура завжди була рідною і заспокійливою, а тому, не відчуваючи ворога, вона підсвідомо залишалась розслабленою і пропустила його наближення.
- Какаші-сенсей, рада вас бачити! Захотіла зробити невелику перерву після операцій. Але вже, мабуть, час її завершувати і йти до клініки.
- Хоч ти мене не називаєш «Хокаге-сама», дякую. – Какаші так втомлювався від постійного офіціозу з боку всіх людей, з якими колись був однакового статусу.
- Тим не менше, ви заслуговуєте на цей титул. – лагідно зауважила дівчина.
- Сподіваюсь, ти все ж не почнеш мене так називати. – посміхнувся Какаші.
- Ні, я знаю, що вам це не подобається. І все ж, що ж сталося, що сам Рокудайме, який терпіти не може лікарні, залишив свої важливі справи й опинився прямісінько біля госпіталю?
- Ти правильно зауважила: біля лікарні, а не в ній. Це я ще можу стерпіти. – пожартував Хатаке. – Одначе ти маєш рацію, я хотів тобі дещо повідомити.
- Невже… від Саске прийшла звістка? – єдиним джерелом новин про хлопця для неї став колишній сенсей, який, здавалося, розумів її почуття, а тому, отримавши черговий звіт, сповіщав дівчину про те, що з її коханим все гаразд. Сакура завжди була вдячна сенсею за це.
- Так, і я думаю, ти будеш щаслива це почути. Саске через два дні повернеться в Коноху. Але це краще не розголошувати, ти розумієш. Навіть для Наруто, бо цей простак розкаже всьому світу. Думаю, Саске сам до нього прийде, коли повернення.
- Так, звісно… Отже, Саске повернеться? Какаші-сенсей, я… Ох, я навіть не знаю, як вам дякувати! Я така рада! – Сакура від переповнення емоціями ледве не кинулась на шию сенсея, але вчасно себе зупинила.
- Ну що ти, я всього лиш передав його слова. – заспокійливо промовив Какаші, в душі радіючи щастю учениці. – Гаразд, я мушу повертатися до вежі Хокаге. Скоро побачимо дорогого друга.
- Дякую ще раз, що знайшли час, щоб сповістити мене! Не перезавантажуйте себе на роботі.
- Хто б мені це казав. Ти теж не перепрацьовуй. – Какаші махнув рукою на прощання і зник.
Сакура ж закрутилася під квітучим деревом від емоцій, які переповнювали, і засміялася. Попри каверзи скептиків вона допомагає дітям і цивільним загоїти душевні рани, до її рідного селища повертається коханий, а надворі буяє весна – що ще потрібне для щастя?
***
Сакура сумно і розгублено озиралася довкола воріт Конохи, коли сонце підходило до зеніту. Насправді вона сьогодні взяла такий рідкісний вихідний день, аби лиш зустріти Саске одразу по його приходу. Встала ще о п’ятій ранку, щоб причепуритися, одягла одну з найкращих суконь, яких у неї було небагато, і підійшла до воріт Конохи ще за годину до їх відкриття. Проте вона стояла ось уже п’ять годин, а Учіха досі не підійшов. Може, він прийде лише ввечері?
Постоявши ще з пів години, дівчина проковтнула свою гордість і підійшла до вартових Ізумо і Котецу, в яких через нудьгу ввійшло в звичку жартувати над іншими – щоправда, добродушно. Вона не знала, чи можливо це взагалі – пропустити когось, враховуючи, що сама невідривно стежила за горизонтом, але від полуденної спеки її розум закипав, а тому вона все ж вирішила запитати у вартових, чи нікого не пропустила. До того ж, вона стояла на віддалі, аби не викликати зайвих запитань, а тому й справді могла допустити неуважність.
- Ізумо-сан, Котецу-сан, добрий день.
- Привіт, Сакуро. Ти така офіційна, могла б і на «ти» до нас звертатись. – озвався Ізумо.
- Тим більше така красуня. – підморгнув Котецу.
Сакура трохи зніяковіла, але нітрохи не забула, для чого підійшла.
- Я хотіла запитати… Тут не проходив… Ну тобто… - вона не подумала, як їй запитати про Саске. Зрештою, його прихід не мав розголошуватись. Так, Ізумо й Котецу рано чи пізно побачили б його, коли б він прийшов, але все рівно, це все ще таємниця.
- О, ти про Саске? – здогадався Котецу.
- Звідки ви… – дівчина трохи оторопіла. Какаші-сенсей сказав їм, кого чекати? Чи вона й справді проґавила Саске, хоча це здавалось неможливим?
- Він прийшов ще учора вдень. – сказав Ізумо. – Хоча Хокаге-сама заборонив нам це розголошувати. Але ми думали, ти знаєш про це.
- О, я, мабуть, щось переплутала. – незручно мовила дівчина і поспішила попрощатись із вартовими.
Отже, Саске прийшов раніше зазначеного… Чому ж не прийшов до неї, не привітався? Розчарування накрило з головою. Може, він просто довго звітував Хокаге, а потім хотів відпочити з дороги? Тоді вона сама винна, що так багато часу згаяла надаремно. Хоча вона ж не знала…
Дівчина розгублено йшла до центру Конохи, насправді навіть не знаючи, де тепер знайти Саске. Проте, поміркувавши хвилину, вирішила піти до Какаші-сенсея. Скоріш за все, він знав, де можна відшукати хлопця. Проте до вежі Хокаге вона не дійшла – її перестріла Хіната.
- Хіната, привіт!
- Привіт, Сакура! Рада, що ти нарешті взяла вихідний і можеш трохи відпочити. Хоча я думала, ти будеш із Саске…
- А ти… звідки знаєш про Саске?
- О, він же був учора в нас удома. Якби ти знала, який Наруто був щасливий! Цілий вечір намагався розговорити Саске-куна, мабуть, трохи дістав його. – Хіната посміхнулась. – Але я впевнена, що Саске-кун теж був дуже радий.
- О… Он як. Знаєш, я саме поспішаю на зустріч…
Хіната розуміюче посміхнулась.
- Так, звичайно, я не буду тебе затримувати. Проведи гарно час із Саске! – промовила вона на прощання і поспішила в іншу сторону.
Сакура ж залишилась стояти, як вкопана. Вона навіть не знала, що думати. Виходить, що Саске прийшов учора вдень, і досі навіть не намагався зустрітися з нею. Хоча для нього не було б проблемою її знайти, адже вона ще вчора попередила медичний персонал, де буде, на випадок екстрених ситуацій. І при цьому він уже встиг зустрітися із Наруто і провести з ним час… Сльози розчарування наверталися на очі, а серце боліло. Йому ж не могло бути байдуже на неї, хоча б із почуття дружби? І до чого тоді була ця обіцянка перед його від’їздом, коли вона попросила його взяти її з собою, і він відповів: «Може, колись»?
Розбита дівчина повернулась додому і змила весь макіяж, нервово зняла сукню й переодягнулась у домашній одяг. По-хорошому вона все ще могла розшукати Саске. Але неясний біль і образа перешкоджали будь-якому бажанню, і Сакура просто закуталась у плед, сіла на диван і втупилась в одну точку. Не зчувшись, під тягарем важких думок вона заснула.
Її розбудив неясний шум, і лише через кілька митей Сакура зрозуміла, що це хтось стукає у двері. Поспішно піднявшись, вона підбігла до них і відчула знайому до болю чакру.
- Саске! – схвильовано вигукнула дівчина. Побачивши його, такого рідного, такого красивого, миттю забула попередню образу. Як же вона скучила!
- Привіт, Сакура. Давно не бачились. – тихо мовив Саске.
Тільки тут дівчина зрозуміла, що вона стоїть перед ним в якихось потертих штанах і розтягнутій футболці, заспана і з безладом на голові. Миттєво спалахнула від сорому. Не такою мала бути їх перша зустріч.
- Ти проходь сюди, у вітальню. А я зараз повернусь.
Сакура провела Саске до дивану, а сама кинулась у спальню, з’єднану з ванною, щоб привести себе у порядок. Через кілька хвилин вона знову з’явилася перед хлопцем. Їй дуже хотілося б його обійняти після довгої розлуки, але перші емоції вже заспокоїлись, і дівчина розуміла, що для Учіхи це було б чимось дуже незручним. І вона все ще дискомфортно почувалась від того, в якому виді він її зустрів. Добре, хоч у її квартирі було чисто й затишно. Іноді у неї міг бути безлад, коли була надто зайнята, щоб встигнути прибрати. Якби Саске прийшов якраз у такий час, їй було б удвічі більше соромно.
- Може, ти хочеш щось поїсти? У мене є трохи лазаньї, яку я можу підігріти. Або, якщо ти хочеш, я приготую щось нове.
- Не треба, я вже повечеряв.
Саске справді уже встиг поїсти, і насправді він навіть не знав, про що із дівчиною говорити. Хоча й Сакуру разом із Какаші і Наруто вважав своїми найближчими людьми. Проте з чоловіками було легше, а як поводитись із закоханою в нього дівчиною, він не знав. Це все викликало в нього стійке бажання втекти, хоча це було б грубо по відношенню до Сакури.
- Може, тоді чаю? Пробач, у мене є тільки він, бо я рідко п’ю каву.
- Гаразд, тоді зроби чай.
- Чорний чи зелений? Може, з фруктами…
- Чорний підійде.
Сакура швидко справилась із завданням, і незабаром перед нею та Саске диміли дві чашки чаю. Крім того, вона все-таки зробила нашвидкоруч онігірі, хоч і не була впевнена, що хлопець їх буде їсти. Насправді через мовчазну тишу, яка запала між ними, дівчина теж стала почуватись незручно.
- Як твоя місія? В плані… Я знаю, що тобі не можна розголошувати деталі, однак, можливо, є речі, які ти міг би розповісти.
- Все гаразд, хоча досі залишається багато речей, які мене турбують. Думаю, мені все рівно доведеться іти в довготривалі місії.
Сакура засмутилась. Вона не знала, в чому саме полягала місія Саске, і наскільки небезпечною була ситуація, до вирішення якої він залучений. Але вже трохи випрацюваним почуттям психолога вона відчувала, що справа не лише в місії. Він все ще намагався загладити свою вину перед Конохою, а також дистанціюватися, забороняючи собі приймати любов і турботу інших, наче караючи себе.
- Ти не зможеш залишатися в Коносі? Ми всі просто так сумували за тобою… Якби ти знав, як ми хочемо, аби ти міг бути з нами! І я теж хочу… - на останніх словах дівчина почервоніла. Вона хотіла показати йому, що жителі Конохи давно простили йому, і що він може тут жити спокійно. Одначе із тим, у кого закоханий, так складно іноді говорити. І Сакура, будучи спеціалістом, розуміла, що за одну розмову не виправиш проблеми нав’язаного почуття вини. До того ж, навряд чи Саске звернувся коли-небудь до психолога, тим більше до неї. Все, що вона могла робити – вболівати за нього, як друг, і непомітно застосовувати деякі прийоми психології. Та вони не сильно допоможуть, якщо Саске сам не усвідомить правди.
- Думаю, я постараюсь бути в Коносі частіше.
Це не сильно обнадіювало, однак було краще, ніж нічого, і дівчина полегшено видихнула. Принаймні вони бачитимуться частіше.
- Скажи, Сакура, ти все ще закохана в мене?
Вона ледь не вдавилась чаєм, який пила, коли почула це раптове запитання. Що вона мала йому відповісти? Зізнаватися в коханні в дорослому віці було набагато важче, ніж у дитинстві.
- Ти знаєш відповідь. – червоніючи, мовила вона. – Я завжди кохала тебе і ніколи не припиняла.
- У такому разі… Виходь за мене заміж.
Уже вкотре за цей день Сакура ледь не зловила серцевий напад. Все, що вона могла робити – розгублено мовчати, бо думки гарячково розбігалися від неї, і жодної з них вона не могла спіймати.
- Ти нічого не відповідаєш… Я знаю, що зробив тобі багато лиха, і ти можеш відмовити мені…
- Ні, не в цьому справа, Саске. Я кохаю тебе, і все, що було в минулому, там і залишилось. Я простила тобі, та й мені є за що просити пробачення в тебе.
- Це в минулому, Сакура. Якщо ти простила мені, то тим більше я простив тобі. Тим більше що завдане мною тобі горе не йде ні в яке порівняння із твоїми дрібними помилками. Але якщо ти не сердишся на мене і кохаєш мене, то в чому ж причина твоїх вагань?
- Я просто… Ми ж так довго з тобою не спілкувались, і навіть не знаємо одне про одного майже нічого. Одразу після нашого возз’єднання, якому передувала розлука ще в дитинстві, ти знову пішов на тривалу місію. І я змінилась. Я не знаю, що ти зараз будеш відчувати до мене. Ти можеш пошкодувати, що вибрав мене.
- Але ж ти чекала мене так довго. Хіба ти не мріяла вийти за мене заміж? Яка тобі різниця до того, що я відчуваю?
Для Сакури було трохи боляче, що Саске не розуміє її, не усвідомлює, що їй важлива взаємність кохання, не знає, як сильно можуть їхні непорозуміння впливати на подружнє життя. Але при цьому вона усвідомлювала, що виною стали його душевні травми, багато з яких були отримані в дитинстві, і його тривала ізоляція від суспільства.
- Я справді мрію стати твоєю дружиною. Завжди мріяла. І якщо ти теж цього хочеш, я не можу відмовитись. Проте прошу, нехай тоді наше весілля буде трохи пізніше. Хоча б кілька місяців, коли ти залишатимешся в Коносі, і ми зможемо більше дізнатися одне про одного. Якщо твої наміри одружитися зі мною не зміняться, тоді я вийду за тебе заміж.
- Знаєш, я мрію відродити клан Учіха, і ти єдина близька до мене дівчина. До того ж, ти й сама хотіла б цього. Я знаю, що мої наміри не зміняться. Але якщо ти так хочеш, тоді відкладемо весілля на чотири місяці. Можливо, це й справді буде нам на користь, як ти кажеш.
Сакура полегшено видихнула. Десь підсвідомо вона взагалі боялась говорити про відстрочку весілля – їй було страшно, що зараз Саске назавжди відмовиться від одруження з нею. Але якось наважилась, і в результаті Саске не відмовився від пропозиції одруження, і погодився на стосунки з нею.
- Так, дякую, Саске.
- Але чи можу я вважати, що ти згодилась вийти за мене, і що ми тепер наречені?
- Так! – рум’янець знову з’явився на щоках дівчини. – Я… щаслива. Я з радістю стану твою нареченою!
- Гаразд, я радий.
- Якщо ти не проти, чи могли б ми поки-що не говорити іншим про наші заручини? Просто… я хотіла б сама поки звикнути до цієї думки.
Раніше Сакура першою побігла б розповідати цю новину для всіх, особливо для Іно, яка була її суперницею за любов Саске. Але тепер вона була іншою, і її любов була глибшою. Їй хотілося тихо порадіти самій. А з друзями завжди встигне поділитися цією новиною. На щастя, це не завдасть болю Іно, яка давно вже закохалася в Сая і мала за два місяці з ним одружитися.
- Для мене немає проблем, якщо ти не хочеш це розголошувати. Але, мабуть, Какаші доведеться розповісти – я маю узгодити із Хокаге свої подальші плани.
- Якщо це тільки Какаші-сенсей… я не проти.
Саске ще певний час побув у квартирі Сакури, хоча й незручність між ними не зникла. Сакура списувала це на довгу розлуку і замкнутий характер хлопця. На прощання вона навіть насмілилась легко обійняти його, і він теж обняв її у відповідь. А тепер вона лежала в ліжку і намагалась обдумати все, що відбулось за цей короткий вечір.
Вона – наречена Саске. Вона – наречена Саске! Це була її мрія! Вони будуть ходити на побачення ці чотири місяці, і, можливо, він відчує до неї трохи того, що вона відчувала до нього. Вона зможе показати йому, що інші теж вважають його своїм другом. Вона постарається зламати бульбашку вини і відчуження, сформованої навколо Саске. І дасть йому ту любов, якої він був позбавлений із дитинства.
І все ж щось незриме турбувало Сакуру. Вона знала, що жертвує собою заради Саске. І якби до неї на прийом прийшла б дівчина із такою ж самою ситуацією, то вона порадила б їй не робити цього, а подумати про своє життя.
Проте Сакура дуже глибоко кохала Саске і була готова принести багато-що в жертву заради нього. Він не був тираном, він більше не проявляв жорстокості – інакше вона не погодилася б вийти за нього, навіть з усіма своїми почуттями. Проте він дуже потребував підтримки. І вона буде робити все, що в її силах, щоб він став щасливим і загоїв душевні травми.