Chapter Text
Десята ранку. Яскраві промінчики сонця вперто намагались проникнути крізь щільно закрите шторами вікно і заграти своїми барвами всередині невеликої, але затишної спальні. Легенький вітерець, який проходив через привідкриту фіранку, приємно освіжав кімнату і покривав мурашвою незакриті ковдрою ділянки тіла її власника. Ідеальний, спокійний ранок...
Міг би бути.
Якби Фелікс прокинувся за власним бажанням, а не від того, що хтось вже скільки хвилин поспіль розриває його телефон наполегливими дзвінками. Ліниво перекрутившись на живіт і навпомацки знайшовши його, хлопець нарешті підняв слухавку, в думках проклинаючи всіма можливими словами причину свого перерваного сну.
- Алло, - голос звучав дещо охрипло після пробудження.
- ЛІКС, ВСЬО ПРОПАЛО! - істерично і занадто голосно для ще сонного Фелікса прокричав Джісон.
- М? Невже знову за філософію отримав не п'ятірку, а чотири з плюсом? - за ці кілька тижнів, що хлопці знайомі один з одним, Лікс вже звик до надмірного драматизму свого нового друга.
- ДО СРАКИ ТУ ФІЛОСОФІЮ! МЕНЕ НА ПРОЄКТ З ІСТОРІЇ ПОСТАВИЛИ В ПАРУ З МІНХО!
А це вже цікаво.
- Так це ж добре. Поговорите нарешті нормально, а то ти ж з першого дня від нього шарахаєшся, як миша від кота.
- НІ, СОНЦЕ, НІЯКИХ ГОВОРИТИ! ТИ ЗАБУВ ЩО БУЛО МИНУЛОГО РАЗУ? Як взагалі можна говорити з людиною, яка на двохвилинне вибачення відповідає з покерфейсом "окей" І ЙДЕ ГЕТЬ!? - Лікс не бачив Джісона, але був готовий посперечатись, що той зараз активно жестикулює руками і крутить головою в різні боки, як робить це завжди, коли злиться. Або говорить про Мінхо. Одне з двох.
В перший навчальний день Джі й справді зібрався з силами і після пар підійшов до Лі, намагаючись вкласти весь свій сум і жаль у вибачення, які, по ідеї, мали б поставити крапку в їхньому конфлікті. Але те, з якою байдужістю його промову вислухали, а після просто розвернулися і пішли, неабияк зачепило хлопця.
- Гаразд, що ти з мене хочеш? - Фелікс поставив телефон на гучномовець і поплівся до кухні, чудово розуміючи, що ніякий сон йому вже не світить.
- Ти зараз де?
- Вдома, а шо?
- Блін, а чому ти не сказав мені, що сьогодні не працюєш? Я вже біля твого кафе.
- Я вчора скидав тобі оголошення про те, що в районі, де воно знаходиться, сьогодні цілий день не буде світла.
- А-а-а, бо я все думав, для чого ти мені його кинув...
- Окей, йди тоді до мене додому, - Лікс ліниво заварював каву, ще не до кінця прокинувшись.
- До тебе?
- Чому ні? Заснути я вже точно не зможу.
- Ой, я ж тебе розбудив... Пробач, - від нещодавнього гніву хлопця не залишилось і сліду.
- Вибачення прийму лише у формі свіжого багету з пекарні.
- Окей... Але зажди, де мені його взя-
- Чекаю на тебе, Джісоне! - з ледь помітною усмішкою на обличчі, Лікс закінчив розмову, починаючи заварювати друге горнятко кави.
~ ~ ~
- Так як це сталось? - спитав Лікс вже під час їхнього спільного сніданку.
- М? Ти про що? - Джісон вже, здається, забув чому взагалі прийшов.
- Про проєкт з історії. Ти ж так проклинав Мінхо, а тепер будеш виконувати з ним одну роботу.
- Я не вибирав цього грубіяна собі в пару! - його щоки сильно збільшились від тої кількості їжі, що він пакував до рота, - Викладач сам вирішивв хто з ким працюватиме.
- Невже з усієї групи випадково саме його поставили тобі в пару? Щось слабо віриться.
- Я не зрозумів... Ти думаєш, що я тобі брешу? - Джісон мало не вдавився кавою від таких слів.
- Ну хто тебе знає. Можливо забув, але коли ти вперше розповідав мені про Мінхо, то добрі хвилини дві виділив на опис його зовнішності.
- Ну він реально красивий! - Джісон насупився, звівши брови.
- Окей, не важливо. Так що робитимеш?
- Я взагалі планував з кимось помінятись-
- Е-е, ні, ніяких мінятись, - Фелікс тицьнув в Джісона ложечкою з-під кави.
- Що? В сенсі?
- В тебе з'явився такий чудовий шанс з ним порозумітись і ти відразу ж зібрався тікати? Навіть не думай.
- Ну чому-у-у? - заскиглив Джі, - Є ж варіант з повним ігноруванням його існування, чому не скористатись ним?
- Я схожий на сліпого? Чи може на тупого? Думаєш я не розумію чому ти так багато про нього говориш?
- Я про нього багато говорю, бо він мене дратує! - процідив хлопець.
- Ну звісно, - Фелікс посміхнувся, - І він тобі анітрохи не сподобався?
- ЩО? - його щоки миттєво почервоніли. - ЯК... ЯК ТИ ВЗАГАЛІ ДО ЦЬОГО ДОДУМАВСЯ?
- Значить я правий, чи не так? - посмішка стала ще ширшою.
- Я... Поняття не маю... Може трішки, але я його зовсім не знаю. В перший день мою увагу просто ж привернула його зовнішність і все... - Фелікс тупо кліпав очима, - Щось не так?
- Вибач, просто не думав, що ти так швидко розколешся, - Джісон аж задихнувся від обурення, червоніючи ще більше, - Окей-окей, але ж в тебе толком і не було нагоди дізнатись про нього більше. Попрацюєте разом над проєктом, а там побачиш, чи зовнішність не єдина його перевага. Якщо все буде зовсім погано - ігноруватимеш його, як і планував.
- А якщо ні? - Фелікс на це лише пограв бровами, лукаво всміхаючись, - Може ти й правий...
- Вже придумав як дітей назвете? - з максимальною серйозністю запитав Фелікс.
- Та пішов ти.
Їх милий діалог перервав дзвінок, але цього разу телефонували Джісону.
- Слухаю.
- Хан Джісон? - діловито прозвучав ледь знайомий голос в динаміку.
- Та-а-ак, це я. Хто запитує? - хлопець збільшив гучність, щоб Фелікс теж міг чути їх розмову.
- Лі Мінхо, твій одногрупник, - хлопці одночасно переглянулись, Фелікс виглядав не менш здивованим за Джісона.
- З-звідки в Вас мій номер? - перелякано запитав юнак.
"Якого милого ти з ним на "Ви?" - панічно прошипів Лікс, закриваючи обличчя руками. Джі й сам лише зараз зрозумів яку дурню сказав.
- Ем... - Мінхо звучав дещо спантеличено, - Ваш номер я знайшов у чаті групи, нас же ж поставили разом виконувати проєкт.
- Так-так, я пам'ятаю, - Джісон закусив нижню губу від нервування.
- Я взагалі хотів підійти до Вас після пар, щоб обговорити нашу подальшу роботу, але Ви пішли після першого ж заняття тому ось, телефоную Вам.
Фелікс щосили намагався стримати сміх, який так і виривався назовні після кожного "Вам/Ви/Вас", в той час як його гість виглядав готовим розплакатись з сорому.
- З'явились невідкладні справи, - Джісон м'яв в руках кінець свого світшоту.
Фелікс все ж приснув, одними губами промовляючи "Дуже невідкладні".
- Отже... Коли тоб-... Вам. Коли Вам буде зручно зустрітись?
- Можливо завтра після пар? - хлопець ніяково потер шию.
- Завтра субота, - одночасно промовили Мінхо і Лікс. Обличчя другого тепер нагадувало стиглий помідор від стримування сміху.
- А, точно, - Боже, Джісоне, який ж ти придурок, - Тоді, можливо в кафе? Я знаю одне неподалік університету.
Фелікс підняв брови в здивуванні і ткнув великим пальцем на себе, німо запитуючи: "Моє?". Джісон кивнув.
- Окей. Тоді надішлете мені геолокацію і час.
- Звісно!
- Значить, до зустрічі. Джісоне, - останнє слово хлопець промовив якось по-особливому і закінчив розмову.
- АХАХАХХАХАХ! - юнак нарешті перестав себе стримувати.
-Лікс, будь ласка, твій ржач ніяк не допомагає... - Джісон вдарився лобом об стіл, за яким вони сиділи.
- Вибач, просто це була така мила, але водночас дуже крінжова розмова.
- Дякую, я ж без тебе напевно б не зрозумів цього, - пробубнив він в поверхню столу.
- Але з іншої сторони: все не так погано, - Джісон підняв погляд на Лікса, намагаючись зрозуміти, чи той раптом не знущається ще більше, - Ні, я серйозно. Сам подумай: він тебе не послав, зустріч ви запланували, завтра обговорите завдання і все буде файно.
- Мені б твій оптимізм... Як після такого діалогу мені взагалі завтра йому в очі дивитись?
- Не драматизуй. До того ж, я завтра працюю. Якщо що - буду поруч.
- Завтра ж здається не твоя зміна, хіба ні?
- Заради такого поміняюсь з Хьонджіном. Сподіваюсь, він буде не проти, - Фелікс потріпав волосся Джісона, - Не накручуй себе. Все буде добре.
~ ~ ~
Весь наступний ранок хлопець не знав куди себе діти. Відіспатись не вийшло: занадто сильно нервував. Спроби зробити домашнє завдання не закінчувались успіхом, адже мозок час від часу прокручував в голові уривки того самого діалогу, змушуючи Джісона тонути в самоцькуванні. Побоюючись осоромитись ще більше, він вийшов з дому за годину до зустрічі, попередньо взявши все необхідне, типу ноутбуку, блокноту, декількох ручок. І ось, до приходу Мінхо залишається ще цілих двадцять хвилин, а Джісон допиває вже друге латте, в спробах заспокоїтись.
- Джісоне, - хтось раптом підійшов ззаду, цим самим злякавши хлопця.
- Господи! Лікс! - юнак аж схопився за серце, - Ти можеш так не підкрадатись?
- Я взагалі-то вже хвилини дві стояв позаду тебе, перед тим як покликати, - Фелікс видихнув та сів навпроти Джі, - Ну? Чому ти так нервуєш?
- Якби ж я сам розумів, - хлопець ніяково потер потилицю, - Я ж його зовсім не знаю. Раптом скажу щось не те, зроблю щось не так. Як він на це зреагує? - його монолог перервав Лікс, взявши надто нервового друга за руку.
- Джісоне, - хлопець серйозно дивився в очі навпроти.
- Щ-що... - від такого погляду стало аж трохи моторшно.
- Може горілочки?
- Та ну тебе! - Джісон різко висмикнув свою руку з Феліксової, в той час як другий задоволено гиготів.
- Ну я серйозно! - все ще сміючись сказав Лікс, - Просто не знаю, як інакше тобі допомогти.
- Ніяк. Тут ти нічим не допоможеш...
- Шкода. Кілька рюмок я б з тобою залюбки перекинув... Може тобі анекдот який розказати?
- Лікс... - настала черга Джісона посміхатись.
- О! Бачиш, я ще навіть його тобі не розповів, а ти вже не такий сумний, - двері закладу відчинились і до кафе зайшов відвідувач, який поглядом шукав когось, - Не твій часом? - Джісон повернув голову в ту сторону, куди дивився Лікс.
- Мій...
- Ого, а він вже про це знає? - хлопець встав з-за столу і зі смішком потріпавши волосся обуреного Джісона, рушив до барної стійки.
На зміну Феліксу, до столику підійшов Мінхо.
- Привіт, - діалог зараз однозначно починався краще, ніж в першу їх зустріч.
- Привіт, - Джісон підняв кутики губ вгору.
- Я піду щось замовлю. Ви не проти?
Бляха, я вже забув, що ми з ним на "Ви".
- О, ні, звісно ні, - він негативно замахав головою, - Тільки...
- Що? - Мінхо, який вже збирався йти до баристи, різко зупинився.
- Може перейдемо на "ти"? - Джісон дивився на нього з низу вгору, трохи піднявши брови.
- Ем... Без проблем... Просто ти по телефону звернувся до мене на "Ви", тому я подумав...
- Це трапилось якось автоматично. Вибач, - він опустив погляд.
- Все гаразд. Буває, - на його обличчі з'явилась ледь помітна усмішка, - Я зараз щось візьму собі і повернусь, гаразд?
- Так... Звісно! - Джісон дещо розгублено кивнув, а Мінхо направився в сторону барної стійки.
- Ого... - він видихнув з полегшенням, - Я думав буде в рази гірше. Контраст з минулою зустріччю, звісно, нереальний. Напевно, Лікс був правий. Дарма я переймався, - хлопець повернув голову в сторону Мінхо, який очікував на своє замовлення, листаючи щось в телефоні. Лікс, який в цей момент робив каву, зустрів погляд Джісона та підмогрнув йому, підбадьорюючи.
Через декілька хвилин Мінхо повернувся до їхнього столику зі стаканчиком американо.
- Дякую, що зачекав, - Джісон кивнув, - Нагадай, будь ласка, яка в нас тема.
- «Президенти України та їх діяльність в період зі здобуття країною незалежності до середини 2010-х років».
- Непогано, тема широка, є де розгулятися.
- Так, але на скільки пам'ятаю, викладачка казала, що нам треба буде зробити висновок у вигляді рейтингу президентів: від найкращого до найгіршого.
- Мені здається, що це не буде проблемою, - Мінхо стиснув плечима, - Головне - аргументовано довести до цього висновку всю презентацію. Та й до того ж, очевидно, що першим в рейтингу буде Кучма.
- Перепрошую... - Джісону думав, що йому почулось, - Що ти сказав?
- А що я сказав?
- Кучма буде першим? К-у-ч-м-а?
- Ну звісно, - для Мінхо це звучало як щось само собою зрозуміле, - Там більше нікого не перше місце й не поставиш.
- Чому це не поставиш? А як же Ющенко?
- Ти серйозно зараз? - Мінхо дивився на Джісона, як на останнього придурка, - Цього пасічника ставити на перше місце?
- Цей пасічник, як ти кажеш, був одним з тих, хто зробив величезний внесок в культурне життя країни.
- І шо?
- Ти знущаєшся зараз? - Джісон починав потрохи закипати.
- Мені здавалось, що цим якраз таки ти займаєшся.
- Ну ні, не я ж тут неокучміст.
- Правильно, ти наївний придурок. Оранжевий шарфик часом в тебе в кімнаті над іконою не висить?
- Слухай, я ще з першої зустрічі знаю, що в тебе багатий словниковий запас, але давай зараз не переходити на образи, - процідив хлопець.
- Ти перший почав, - Мінхо виглядав неймовірно спокійним.
- В якому місці? Образився на "неокучміста".
- Мені здавалось, що це ти образився на "пасічника".
- Ясно. Давай так: почнемо з останнього місця, інакше нам цю роботу не закінчити.
- Ми ще її навіть не почали толком.
- В цьому і проблема, - Джісон видихнув, намагаючись вгамувати свій гнів, - Отже... Кого ставимо на останнє місце? Давай разом. Раз. Два. Три.
- Яник.
- Яник.
Чудово, хоч в цьому зійшлися.
- А перший Кучма, - Мінхо навіть не думав відступати.
- Та що ж ти так вчіпився за того Кучму!? - Джісон нервово кинув на стіл олівець, який весь цей час крутив в руках.
На них почали оглядатись інші відвідувачі, але жодного з хлопців це не бентежило.
- Бо Ющенко не може бути першим. Все. Крапка.
- Чому це?
- Сам подумай: після Помаранчевої революції в нього була величезна підтримка. Але він на стільки сильно не виправдав очікувань народу, що після нього президентом став Янукович. Янукович, блять! - тепер вже емоції проявлялись і в Мінхо.
- О-о-о та-ак, зате Кучма в нас такий святий, хороший.
- Я цього не казав. За ним теж тягнуться грішки, але об'єктивно він був кращим президентом за Ющенка.
- Ні.
- Рука в гімні.
- Дуже по-дорослому.
- Ти називаєш Ющенка кращим і хочеш, щоб з тобою говорили по-дорослому? Смішно.
- Окей... - Джісон вирішив піти шляхом дипломатії і пояснень, - Але ж сам подумай: він стільки всього зробив в сфері культ-
- Ага, в країні було стільки проблем в усіх напрямках, але він вирішив взятись за культуру. Дуже розумно.
- Ну так може Кучма не був таким вже чудовим президентом, якщо після нього Ющенкові залишилось стільки проблем!? - градус злості зростав з кожною секундою.
- Він робив все, що було в його силах! - Мінхо підвищив голос вперше за розмову.
- Мало сил значить в нього було!
- ТА ПІШОВ ТИ В СРАКУ! - Мінхо злісно вдома кулаком по столу, під нерозуміючими поглядами інших людей, - З ТОБОЮ НЕМОЖЛИВО ГОВОРИТИ, ПРИДУРОК.
- А ТО З ТОБОЮ МОЖНА!
- ЗАКРИЙСЯ!
- Перепрошую, ви не могли б тихіше... - обережно попросив якийсь чолов'яга за сусіднім столиком.
- НЕ МОГЛИ Б! - хлопці відповіли водночас.
- Агов, - перед ними раптом виник Фелікс, - або ви обидва заспокоюєтеся, або розбираєтеся зв своїми проблемами на вулиці, за межами мого кафе, - хоч він і говорив чітко та доволі голосно, хлопець не виглядав сердито, радше розчаровано.
- Фелікс... - Джісон спочатку хотів довести йому, що він в цій суперечці взагалі не винен і не міг відступити з принципу, але тепер зрозумів, що такою поведінкою лише підставив свого друга, - Пробач, - його злість відійшла на другий план, тепер на зміну прийшов сором.
- Я також перепрошую, - Мінхо, який весь цей час спостерігав за їхнім діалогом, подав голос.
Фелікс лиш кинув у відповідь, типу "Вибачення прийняті" і повернувся до роботи.
- Здається, на сьогодні вистачить, - видихнувши, сказав Мінхо.
- Погоджуюсь.
- Давай зустрінемось в понеділок після пар, знайдемо якусь вільну авдиторію, а там вирішимо що робити.
- Гаразд...
- Тоді до зустрічі, - хлопець хутко накинув на себе пальто і вийшов з кафе.
Схоже, з цим хлопцем неможливо закінчувати діалог на хорошій ноті.