Chapter Text
Зазвичай в підвалах Портової Мафії розташовувалось катівні. Кімната, де приводили допити різними способами. Але також були підземні поверхи де були звичайні приміщення або місце де перебували активи мафії - лабораторії, лікарні, камери утримання.
Звуки кроків дорогого взуття по бетонних сходах не були чимось новим для цих стін, якби не одне але: за зачиненими дверима знаходився Поль Верлен.
Янгол, який сам погодився на власне ув'язнення в підземеллі злочинної організації портового міста. Колишній Кроль вбивць, який не відрікся від власного титулу, а просто пішов на спокій, доки не підніметься буря.
Навідувати його для Чюї раз на кілька місяців стало звичаєм.
Хлопець не тримав на нього зла, проте так і не пробачив смерть друзів. В якомусь сенсі він розумів, чого хотів добитися Верлен. Напевно якби не "випадок" він також би був таким самим... можливо.
Чюя не знав точної відповіді.
Світло ламп не було яскравим аби бути достатнім для читання, але Верлен не носив капелюха, тому теплого світла від німбу цілком вистачало.
Його оточували полиці, які ледь не ломилися від різних книг, кілька дрібничок, різних видів подарунків від підопічних ( Ґін була головним ініціатором). Звичайно ж тут був стіл, крісло-гойдалка і ліжко, на якому чоловік відпочивав коли закінчувалась його "робота".
В голові Чюї знову проскакувало слово "клітка".
Що правда ця з бетону і більш зручна, як для домашнього папуги...
Десь на спині під тугою лінією бинтів починало свербіти, але хлопець добре тримав себе в руках.
- Виглядаєш непогано...
- Ти також...
Неприємне мовчання не було чимось новим, проте Чюя не звертав на це уваги, присівши на ще один стілець, навпроти робочого столу Верлена.
Це стало звичною рутиною: поговорити про різне і мирно розійтись.
Чюя ніколи не розпитувався про минуле, Верлен не задавав питань про теперішнє. Тільки те, що вони самі видавали і залишали на роздуми опонента.
- Знаєш, хоч іноді виходити на сонце буде корисно, аби ти не зливався з власним волоссям та стінами...
- Це ти так піклуєшся?
- Це я намагаюсь натякнути, що іноді непогано вибиратись на гору...
- Я все ще не розумію...
От знову вони повертались до тієї ж розмови. Не розуміння людей - не така вже рідкість і серед самих людей, що вже говорити про янгола?
Єдине, що Верлен добровільно розповів Чюї про себе, так це те, як він опинився в лабораторії. Насильно спійманий і ув'язнений, аби чієюсь здатністю втратити будь-яку подобу світлої істоти. Найбільш яскравою емоцією отримати лють.
Це та інформація, яку він зміг отримати коли досліджував своє походження.
Чюя розумів його, проте намагався розуміти і людей.
- Це ж не означає, що ти хотів би вбити кожного кого зустрінеш? Вони набагато цікавіші, ніж можна собі уявити та із них не всі будуть вважати нас завжди зброєю.
- Не всі... - Чоловік про щось задумався, пригадуючи моменти з минулого, і явно не намагався починати за це розмову, натомість він змінив тему. - То ж ти тільки навідати мене чи тебе цікавить щось конкретне? Від твого минулого візиту не минуло і місяця, то ж тебе точно щось турбує.
Чюя ненавидів, як легко його міг читати цей чоловік. Він був майже таким же вправним як і той бинтований виродок, який був його партнером під час місій. Йому нічого не залишалося окрім як відвести погляд в сторону і важко зітхнути.
Ця розмова точно буде не легкою.
- Крила відросли. І я хочу їх відрізати.
- ЩО!?
Верлен, скоріше, скочив зі свого місця ніж піднявся, поставивши долоні на стіл. Чоловік одночасно виглядав здивованим і обуреним, а хід його думок було видно по його світлим очам.
- Я просто прийшов повідомити, а не просити пораду. Думаю ти б хотів знати щось таке...
- Ти дурень? Ні, не так... Ти дурень. Ти хоч розумієш, що коли вони будуть достатньо великими, ти зміг би повернутись назад? Ти міг би повернутись додому!
Чюя також піднявся, поправляючи капелюха на власній голові, і дивлячись прямо у зіниці Верлену, і, не відводячи власного погляду синіх очей. Відповів він коротко.
- Мій дім тут. Серед інших. Тож у них тепер просто немає сенсу.
Вже виходячи з кімнати під мовчазний акомпанемент, який надавали стіни цього підвального приміщення, Чюя махнув рукою на прощання не обертаючись.
- Був радий тебе побачити, старший брате...
Вже опинившись назовні і вийшовши на денне світло, на якусь мить Чюя підняв очі вгору лише для того, аби згодом знову сховатись у тінь трьох веж міста Йокогама.
Люди справді були складними створіннями, яких йому завжди було важко зрозуміти, але це не означає, що він не намагався. Чюя жив як люди, працював як люди, виконував людські прохання і вважав себе людиною. Без змоги повернутися "додому" як янгол він був всього лише людиною і, якщо бути до кінця чесним, йому цього було достатньо.
****
Життя набувало нового розпорядку дня і ставало все насиченішим. Не сказати, що так було легше, але Чюї це навіть в якомусь сенсі подобалось.
Пройшло трохи більше року з того часу як сталась ситуація з прапорами, Верленом і всім, що йшло після цього.
Так звана "корупція" іноді давала після себе знати ще після першого використання, що вже казати про всі інші. Можливо їх було не багато, але він смиренно сприймав те, що іноді, аби вберегти інших, його життям приходиться грати як розмінною монетою і надіятись що вона не стане пулею в лоб власника пістолету.
Морі був максимально обережний поруч з ним, хоча вони мали взаємну повагу один до одного.
Чюя був відданим, і це була, мабуть, одна із найголовніших характеристик його, як частини мафії. Він намагався захистити своїх людей і виконувати накази. Звичайно все ще знаходилось ті, хто був ним незадоволений, але з кожним днем таких ставало все менше.
З недавніх пір звичні строгі костюми прийшлося змінити на щось більш легке: футболки, кардигани, куртки. Незмінним елементом його образу став капелюх та довгі рукавички, які так йому полюбилися. Доторкатися інших людей довкола все ще було неприємно і викликало десь всередині дивне занепокоєння.
Хоча Койо говорила, що це нормально, не бажати аби всіляке мужло торкалось навіть твоїх рук, не говорячи вже про тіло. Взагалі ця жінка для Чюї стала ледь не старшою сестрою, з якою можна було обговорити більшість тем, які його цікавили, не відчуваючи страху, що це обернеться якось проти нього. Більшість верхівки Портової Мафії знала ким він був, тож у більшості випадків поводилася з ним обережно. Ане-сан же вела себе з ним як з давнім другом, що знатно підкупало.
Напевно, єдиним після неї, хто також не цурався поводитись з ним як заманеться, був Дазай.
Вундеркінд Демона не цурався поводитись як-небудь з більшістю людей і часто ставав жорстоким. Проте поставте його поруч із Чуєю і грізний, до біса розумний, актив Портові Мафії нагадує кошеня, яке шипить на рудоволосого, намагаючись піддіти за будь-яку зроблену дію. Звичайно Чюя ставав таким самим, але це вже не міняє курс справи.
Конкретно з цією скумбрією в Чюї зараз була місія, і як команда вони, на диво, гарно працювали.
Більшість часу не були бої - була паперова робота, яку потрібно було виконувати як би не хотілося протилежного. Тому такі от завдання були і спасінням і прокляттям одночасно, все ж якщо Дазай складав план то на Чюю лягала більша частина виконання з усуненням противника.
Проте зараз дещо змінилося як мінімум в одному: щойно автівка пізно ввечері зупинилась біля багатоповерхівки, де зараз знаходилась квартира Чюї, як з машини вийшла ще одна особа в чорному.
- Чююююя~ Як я можу не потурбуватися аби моя собачка дійшла додому цілою і неушкодженою? Можливо в неї настільки мало мозку, що вона навіть не згадає номеру власної квартири!
- Колись я викину тебе через вікно! Вали до себе!
- Але так не цікаво!
Рутина тепер полягала в тому, що іноді це бинтоване нещастя, яке інші називали Демонічним Вундеркіндом, завалювалось в його квартиру ніби до себе додому на ночівлі, просто не бажаючи йти на інший кінець міста де знаходились його "апартаменти".
А почалось це з одного єдиного випадку, можна навіть сказати "випадкова не випадковість".
Або кілька місяців назад, після одної вечірньої місії по залякуванню якогось банкіра ( закінчилось все раніше ніж вони очікували, навіть сьомої не було!) він просто задивився на квітковий магазинчик неподалік, з якого в той момент виходила парочка, гигочучи про щось своє. Квіти Чюя любив, хоч інші називали це " не чоловічою справою". Проте у власному будинку, у вітальні, в нього вже була наготовлена ваза, яка рідко пустувала, а на могилах п'ятьох його друзів не часто можна було знайти зів'ялі квіти.
Схоже, що цей геніальний дурень подумав щось не те і просто заради веселощів поліз в квітник, аби буквально розтоптати кілька нарцисів, що були посаджені з краю, перед тим як добратися до конвалій і нарвати невеликий букетик, який потім прилетів Чюї у обличчя.
Хто ж знав, що цю його дитячу забаганку помітить поліція?
- Гей! Ви двоє! А-ну стояти!
Обидва підлітки перезирнулись між собою, і не встиг Дазай і слова вставити, як його вже потягнули за собою пришвидшуючи кроки до бігу.
Хоча втікати від " охоронців порядку" було весело, проте стежка завела їх прямо до будинку Чюї, де вони і сховались.
Закривши вхідні двері, рудоволосий притулився до них боком, поки кидав злі погляди на іншого хлопця.
- Якби нас затримала поліція, це було б фіаско!
- Зате як весело! Найліпші активи Портової Мафії в одній камері з дрібними хуліганами! - Дазай намагався віддихатись після швидкого бігу, лежачи прямо на підлозі прихожої і голосно зойкнувши, коли по ньому пройшовся Чюя. - Мій собака такий злий і не вдячний!
Букетик, звичайно, він поставив у вазу. Не пропадати ж квітам задарма? Проте наступне, що зробив рудоволосий - це кинув подушкою в цього нахабу.
З того часу приходи в квартиру Чюї Дазаєм мало чим відрізнялись, хіба спав той тепер на дивані і, виключно з доброти душевної, Чюя навіть заготовив цьому довбню "чистий домашній одяг, аби своїми брудними штанями не терся об новенький диван". Нічого такого, темні спортивки і червона футболка.
Проте, в момент коли Дазаю вперше кинули комплект, він дивився на нього ніби бачив не домашній одяг, а стародавній артефакт, що може знищити людство, не менше.
Тому зараз рудоволосий навіть не дивувався, коли інший юнак розвалився на його дивані.
- Хоча б взуття зніми!
- Навіщо? Моя прекрасна покоївка і без того прибере весь брут!
Морда цього довбня була нагліша ніж в кота, то ж було навіть не дивно, що через кілька секунд йому прийшлося ухилятися від першого предмета, що потрапив під руку Накахарі. На цей раз це був підсвічник, що перед цим спокійно стояв на одній із полиць.
- Хоча б йди переодягнись, від тебе тхне рибою, чортова скумбрія! Після тебе потрібно викликати клінінг а більшість речей відвозити в хімчистку!
Дазай тільки язика показав перед тим як піти у ванну. Там вже і поличка в одній із шафок звільнилась на бинти. Хоча це була навіть не його ініціатива.
Хоча не сказати, що він був сильно проти, коли в дощові дні Чюя просто мовчки показував йому слідувати за ним. Навіть дурень розуміє, що контейнер не найкраще місце для проживання. Але на мовчазне питання від Чюї "чому не переїдеш?" Дазай лише відмахнувся.
До моменту коли ж Дазай вийшов з ванної кімнати вже приїхала доставка. Чюя, звичайно, умів готувати, проте після місій бажання це робити в нього було відсутнє.
Домашнім одягом Чюї була величезна футболка та вільні шорти нижче коліна ( за жарт, що більшість шортів тому будуть задовгі Дазай отримав пинка), хоча останнім часом він ходив постійно замотаний в зелений плед. Це було дивно, але Дазай намагався не вмішуватись, частково здогадуючись, що відбувається.
" Мирно" повечерявши і навіть не вбивши один одного, доки вони грали в якусь гру на приставці, двоє юнаків все ж розійшлися: один пішов на диван, інший у власну кімнату.
****
Благословенням богів і прокляттям демонів та Дазая став чуткий сон. І навіть якщо у квартирі Чюї він відчував себе достатньо комфортно, аби легко заснути, було достатньо невеликого шороху, аби він відкрив очі повністю прокинувшись.
Це не було щось серйозне. Ні грабіжник чи чиясь пожежна сигналізація, просто чиясь тиха лайка з сусідньої кімнати і шорохи.
Не було важко аби тихо підійти до дверей і привідкрити їх, щоб подивитися що було всередині. Все ж Чюя хоч і йшов у іншу кімнату, але ніколи не закривав двері, що вже говорило про його довіру до Дазая.
Рідко кому вдавалося змусити Дазая відчувати шок. Але яке інше почуття можна відчувати, коли бачиш як твій "партнер" стоїть в кімнаті освітлений лише янгольським німбом перед величезним дзеркалом з ножем в руках, намагаючись дістатись власної спини, з якої стирчало два невеликих крила.
- СТІЙ!
Те, що від неочікованості у нього полетів ніж вже було предбачено, тому він встиг вчасно ухилитись.
- ТИ ЧОГО, ЧОРТ ТЕБЕ ПОБЕРИ, ПІДКРАДАЄШСЯ!?
- ТИ ЧОГО НАМАГАЄШСЯ ВБИТИ СЕБЕ БЕЗ МЕНЕ!
- Я НЕ ВБИВАЮ СЕБЕ, ДОВБНЮ!
- А що ти тоді робиш? - Хлопець безцеремонно зайшов в кімнату далі, витягнувши ножа зі стіни де він і застряг. На мовчання Чюї і швидку спробу завернути себе в плед, хотілось лише закотити очі. - Зі сторони це справді виглядає як дуже мудрований спосіб здійснити самогубство із спробою нанести собі удар в спину.
- Я не вбивав себе!
- Тоді що ти робив?
-... - рудоволосий піджав губи сідаючи на краєчок ліжка, - Я хотів їх відрізати.
- Кого?
- Крила.
І вже вдруге за сьогодні Дазаю приходиться відчувати здивування. Ну просто... Чюя називає його дурнем, хоча сам намагався зробити щось настільки безглузде? Це просто смішно!.. Напевне.
- Але навіщо?
- Тобі яке до того діло?! Ти просто почнеш дразнитись і все, знайшовши ще одну причину для насмішок!
- Можливо я можу допомогти!
- Допомогти кажеш... - Чюя опустив очі на власні руки, що стискали зелений плед а після його погляд перебіг на руки Дазая, що все ще тримали ніж. Хід його думок був очевидним.
- Відріж їх. Напевно, якщо не сам, то із всіх кого я знаю це зможеш зробити тільки ти. Все ж... Ну... Я тобі довіряю.
Чюя спустив плед зі спини оголюючи спину та два невеликих крильця, обертаючись ними до Дазая. Через кілька секунд від нього почувся смішок.
- Якщо хочеш я їх навіть тобі подарую...
Це був третій раз за останні кілька хвилин, коли Дазай припустив, що він все ж може померти, проте від сердечного приступу через власного партнера! Ну серйозно, так і до могили довести не далеко!
Рука, що тримала ніж, ледь помітно затремтіла, доки інша долоня обережно лягла між двох крил.
Було м’яко.
Пір'я обміцніло, хоч і було трохи обшарпане через бинти, якими Чюя притискав ті до власного тіла, проте чим ближче було до основи крил, тим більше там було м'якого пуху.
Це було, напевно, вперше, коли за все їх знайомство вони мали таку близькість.
В такому випадку "я тобі довіряю" звучало як останній цвях в серце Осаму.
Це було так... Так до трепету... Огидно.
Чюя мав певні прошарки, які будували його як особистість. Ззовні була міцна шкарлупа, яка не давала заглянути, що ж усередині і єдина відкрита ділянка, яка могла дати відповідь - це були очі, які і без того все ще з важкістю дивились на цей світ. Куленепробивний, завдяки своїй здатності, здавалося він захистив нею не лише власну шкіру але і власне я. Він був неймовірно голосний, настільки, що іноді було огидно дивитися як він розмовляє з кимось в натовпі. Чюя був неймовірно грубим, що іноді доходило до ряду синців та гематом. Коли в нього не вистачало слів, аби виразити все своє обурення, в хід йшли кулаки. Чомусь в його підсвідомості це вибилось як штамп, що аби захиститися потрібно напасти, а не втекти.
Ще десь під цими шарами ховалося щось, що Дазай відносно розумів - щось темне, про що зазвичай і люди не говорять один з одним, намагаючись сховати чим подалі. Всі важкі вечірні думки, різноманітність спроб саморуйнування, невпевненість, яка межує зі страхом - всі ті почуття, які притаманні виключно людям і від цього Дазай відчував ще більшу огиду.
Чюя був до огидного людиною.
Настільки, що він навіть не усвідомлював самої цієї суті. Проте, навіть під всіма цими шарами, десь глибоко всередині, було сховано те, до чого було дуже важко докопатися, але воно проявлялося з кожним разом і Чюя, чомусь, не міг контролювати як всі інші почуття. Це була ніжність, рішучість і турбота, яку поранене серце все ще берегло всередині, іноді відпускаючи це почуття "погуляти" в певні моменти життя рудоволосого.
І насправді Дазаю було заздрісно, що не всі ці моменти діставались йому. Чи було по-дорослому справді признати той факт, що він хотів цієї уваги конкретно від Чюї?
Наврядче.
Проте ось він тут, тримає ніж і дивитись на спину свого партнера, доки інший юнак добровільно робить його власним катом. І все це лише для того аби бути серед людей одним із своїх...
Чюя іноді був таким дурним...
- Даруєш... Тоді хай вони залишаться поки в тебе. Так сказати на збереженні, все ж тобі не обов'язково їх забирати аби продовжувати мати повагу інших... Курчатко.
Те, що далі буде сварка, було передбачено. Чюя явно був не задоволений і не хотів звикати до нового прізвиська, яке Дазай явно подумки вже закріпив.
- Тільки уяви, ти новий вид слимаків! Можливо в тебе є побажання мені як ново відкривачу, га?
- А щоби твоя срака по шву розійшлася! Геть з моєї кімнати!
- Йду-йду, побачимось зранку, Курчатко~
Ножа він, звичайно, забрав проте, навіть якби Дазай і залишив холодну зброю, він був впевнений, що Чюя її б не застосував...
****
Багато підданих Чюї зараз були мертві. Один конкретний покидьок вирішив, що він божество і може розпоряджатися чужими здібностями відбираючи їх.
Всю їх організацію було знищено за ніч найжорстокішим зі способів.
Подвійний чорний, як їх тепер називали, був справді безжальним поєднанням.
Будівлі були знищені, ворог не встигав втікати як його вже було вбито найстрашнішим із способів: він просто зникав в вирі чорних дір. Чюя ж по справжньому лютував.
Він ненавидів втрати, часто приймаючи навіть втрату когось одного із своїх підданих як смерть рідної людини, що вже говорити за десятки людей, які за останні місяці знову отримали свої місця в його душі.
Тому корупція зараз була вісником "справедливості" , наскільки може існувати справедливість в злочинному світі.
Проте усього були свої плюси і свої мінуси:
Арахабакі - бог лиха.
Янголи - вісники світла.
Це поєднання в одному тілі вже було сингулярністю, яка знищувала все навколо, і саму себе в тому ж числі.
А Дазай, будучи настільки впевнений у власних діях і дозволивши Чюї стати карою для кривдника власних підданих, трохи і, напевне, вперше, прорахувався.
Перша корупція прийшла відносно добре: кілька тріщин в кістках, велика крововтрата та біль у м'язах, який продовжувався протягом кількох днів.
Зараз же Осаму дозволив корупції бути навіть трохи менше ніж вперше і крові було значно ЗНАЧНО більше.
Вона буквально була усюди: Чюя плакав кров'ю, кожен видих супроводжувався кров'ю, кров скапувала з його пальців, вух, підборіддя.
Кров.
Кров.
Кров.
Усюди була кров.
Портова мафія кілька разів уже застосовувала корупцію як бойовий актив, проте з самого першого використання це були найгірші наслідки, які отримував Чюя.
До моменту, як корупцію було відмінено, рудоволосий просто звалився без свідомості не проходячи в себе. Дихання було поверхневе і булькаюче, а пульс ледь відчувався під блідою шкірою.
Дазай буквально тримав в руках криваве місиво, яке було його напарником, і чим дужче біг до місця евакуації, де вже чекали медики портової мафії.
Тут час йшов ледь не на секунди не говорячи вже про хвилини. Дихання було поверхневим і юнака одразу у машині, яка була облаштована як швидка допомога, підключили до апаратів життєзабезпечення. Німб ледве мерехтів, і, напевне, вперше за весь час, що його знав Дазай, Чюю можна було побачити без постійного світла.
Зараз він як ніколи виглядав як людина. Крихка істота зі своїми почуттями і слабкостями...
Дазай, стоячи у крові Чюї, дивився як перед ним замикають дверцята аби їхати у спеціалізовано облаштовану реанімаційну палату в будівлях Портової Мафії.
Опускаючи чорні очі на власні скривавлені руки і кидаючи байдужий погляд на руйнування за власною спиною, в голові юнака виникало лише одне питання.
Хто вони? Люди, яких нарекли монстрами, чи монстри, що намагаються жити як люди?
В цього найбільша іронія полягала в тому, що Чюя був людяніший ніж більшість жителів цього міста, а Дазай і зовсім не вважав себе людиною.
Місія була виконана.
Писк приборів в лікарняній палаті - один із самих набридливих звуків, які могли вигадати люди. Проте одночасно з цим це єдиний звук, який все ще тримав деяких у здоровому глузді.
Відновлення йшло до біса повільно. Трубки від капельниць пронизували руки сімнадцятирічного юнака, а на обличчі була маска, що подавала кисень.
Кров відмили. Єдине, що нагадувало про неї на тілі Чюї, це були залишки під нігтями, які також ще не повністю відновились.
Раз на день Дазай приходив в палату і сидів декілька годин, просто дивлячись на лежаче без свідоме тіло, що от уже майже тиждень не відкривало очі.
Чому він це робив?
Навіть він не знав на це відповіді. Він робив це просто тому що робив. Це, скоріше всього, була навіть несвідома дія, яка робилася автоматично.
Йому, напевно, було б соромно, якби рудоволосий дізнався, що він навіть ходив до Мурасе кілька днів назад, аби повідомити про стан Чюї. Це була важка розмова з ніяковим мовчанням, яке відбивалось від стін невеликої квартири луною. Тож коли він йшов то міг відчувати засмучений погляд на власній спині.
Портова Мафія владнала наслідки доволі швидко, найбільшою проблемою були навіть не вбиті злочинці, а зруйновані будівлі які потребували відновлення або повного знесення. Це одна велика гора паперової роботи, якій не було видно кінця і краю.
Одасаку в цей період був як не можна до місця. Вони не робили багато: випивали в барі, говорили на віддалені теми і навіть намагались жартувати (по факту всі інші слухали жарти Дазая, який просто не міг знайти собі місця). Те, з яким розумінням Ода дивився на друга було навіть трохи... Огидно. Не по відношенню до самого Оди, але від розуміння, що сам Дазай упускає щось важливе, поки інші без перешкод бачать це в ньому і це вже відчувалось чимось огидним.
Звичайно, крім Дазая також приходили інші з Мафії, хто близько знав Чюю. І хоча коло осіб, яке допускалося, було обмеженим, на столику неподалік від ліжка стояла ваза з квітами. Дазай навіть без великих зусиль розпізнав в них букет від Койо.
Жовті пишні троянди з великою кількістю зелені.
Ця жінка справді піклувалась про Чюю, то ж це було передбачувано.
Роздивляючись рослини в вазі під акомпанемент приборів відстеження серцебиття, Дазай повільно перевів погляд на Чюю.
Було майже не дивно, що на наступний день там з'явився ще один невеликий букетик складений із блакитних ірисів і кількох гілочок лаванди. Логічно, що той, хто його приніс, нізащо не зізнається в цьому.
Прийшов в себе Накахара майже через дванадцять днів після інциденту. І те, сам момент пробудження не можна назвати приємним. Боліло все, навіть те, що в теорії боліти не повинно. А ще він ледь з ліжка не звалився коли побачив кількість трубок у власному тілі і на паніці став виймати їх. Добре в кімнаті на той момент був Дазай, який спробував заспокоїти його доки не прибігли інші лікарі Портової Мафії. Дезорієнтація була явно його покаранням за довгий "відпочинок" від власних обов'язків.
Вже вільні від капельниць руки піднялись аби протерти очі, що так довго тримались закритими. Втома все ще вирувала в кістках незважаючи на кількість «відпочинку» який забезпечила йому ця палата.
- Невже спляча красуня прокинулась навіть без поцілунку принца! Тобі краще продовжити лежати, інакше тебе спробують прив'язати як собачку на повідець.
- То я принцеса чи собака, ти вже вибери...
Голос був скрипучий, то ж наступною дією було напитись води.
Так як в медпункті Накахарі явно не подобалось, вже ввечері він був у власній квартирі. Що стало цікавим відкриттям: за період його відсутності в будинку навіть не було великого гармидеру і вона була цілою, а більшість речей залишались на своїх місцях. Хіба квіти у вазі зовсім зав'яли, потемнівши і, схоже, збираючись покинути цю квартиру тільки коли їх винесе власник. Із всього, що тут точно змінилось, це диван, який, схоже, був окупований конкретною мумією з риб'ячим поглядом, що і зараз супроводжував його як "Гарний господар, що піклується про свою собачку після ветеринара".
- Знаєш, я не дитина якій треба нянька. Можеш йти геть.
- А раптом знов відключишся? Я не збираюсь вислуховувати невдоволення Морі. Ти хоч знаєш скільки паперової роботи мені винен!?
Чюя лише очі закотив на слова партнера. Нехай він і був без свідомості, по відчуттях, цілу вічність, проте тіло вичерпувало будь-які ресурси енергії просячи лише одного – сну. А ще більше за сон хотіло в ванну. Тому зараз хлопець ігнорував пильний погляд чорних очей на собі.
Дазай впивався в нього як хижак на жертву: з яскравого німбу, що знову сяяв як ніколи яскраво, до крил, які без додаткових бинтів трохи випирали з-під накидки роблячи його собаку "горбатим".
Більша частина його старого одягу була зіпсована, тому один із підлеглих приніс штани та сорочку, але явно не розрахував розміри, так як одяг був завеликий і тому кумедно висів на стрункому юнацькому тілі...
Більше думати про це Дазай собі не дозволив, відвівши погляд кудись в бік.
- Я на балкон. Не втопись там.
- Ага, тільки не стрибай, а то асфальт довго відмиватимуть.
Обмін люб'язностями закінчився тим, що за одним закрились двері ванни, а за іншим двері на балкон, аби хоч трохи остудити мозок...
Вже зранку Дазай був відсутній в квартирі Чюї, а замість засохлого букету в вазі стояла єдина блакитна півонія, що трохи схилилась на одну сторону через пишний бутон.
Сказати, що Накахара був здивований - нічого не сказати. Він навіть обійшов квітку з усіх боків перед тим аби взяти її до рук і піднести до обличчя.
Запах був таким солодким…
****
Через скільки днів Чюя був як новенький і вийшов на роботу, знову набираючи темп. На жаль його підлеглі вже були поховані, а рідні сповіщені про втрату, то ж єдине що йому лишилось - це ще більше могил за якими він періодично буде доглядати...
Чюя іноді ловив себе на іронічній думці, що якби в його серце можна було б заглянути, то все, що там би побачили, було б кілька портретів ще живих людей і ціле поле могил, де лежали його друзі.
Або їх би спіткало видовище довгого списку імен з різними відомостями, що довгим сувієм котився б десь під ноги спостерігачів, не маючи кінця і краю…
Тішило лише те, що поки що в списку залишались і живі люди, про яких він турбувався.
Мурасе був дуже радий тому, що з Чюєю все добре, коли той прийшов провідати його майже через місяць після інциденту ( Дазай все ж був ще тією занозою в дупі і звалив більшу частину паперової роботи зараз на Чюю, через що той часто засиджувався допізна). Звичайно юнак прискіпливо огледів невелику квартиру буркочучи на покоївку та її погану роботу, так як будинок "потопав у пилові" але Мурасе просто списав це на занадто сильну фіксацію Чюї на тому, щоб турбуватись про інших.
- Ти така мила дитина...
- Я не дитина! Мені сімнадцять!
- До речі про це! - колеса інвалідного візка докотили Мурасе до одної з низьких тумб, з якої він дістав загорнутий в яскравий подарунковий папір жовтого кольору подарунок зі стрічкою, яка перев'язувалась в великий пишний бант. Те, що там було щось м'яке Чюя зрозумів коли отримав цей "подарунок" в руки і продовжував підозріло дивитись на чоловіка. - З минувшим днем народження, Чюя!
Дивлячись спочатку на те, що знаходилось в нього в руках, а потім і на самого чоловіка, хлопець відчував як починає проявлятися рум’янець на його власних щоках.
Прогудівши під ніс щось нерозбірливе юнак ніяково став розгортати папір. Не те щоб він не отримував подарунки або не вмів їх приймати, все ж Ане-сан навіть подарувала йому вже після його пробудження через кілька днів антикварну вазу, просто чомусь кожен раз виникало відчуття, що він їх не заслуговує.
Вираз обличчя Чюї став кумедним, коли він все ж побачив, що саме Мурасе йому підготував. Це була м'яка плюшева іграшка пухнастої овечки, яка більше нагадувала хмаринку з очима і тканинними ріжками. А на маківці був вже в ручну пришитий іграшковий маленький капелюшок. Коли ж Чюя підняв погляд поверх іграшки на Мурасе, чоловік мав вигляд задоволеного кота, що нализався сметани, від чого окуляри які він носив ідеально всідалися в складочку на переніссі .
- Ти ж любиш овечок?
- … Я говорив, що ти просто жахливий?
- О, значить подарунок справді сподобався!
На щирий гучний сміх чоловіка Чюя ледве стримував бажання кинути в нього цією ж іграшкою. Навіть якщо чоловік був правий і подарунок йому справді сподобався…
Дазай не знав, що тут відбувалось, але коли він прийшов, аби забрати Чюю в котре з цієї квартирки на місію (на кухню він стратегічно не заходив одразу аби не потрапити на приготування їжі Чюєю і вкотре не стати жертвою гарячої сковорідки) то застав Мурасе, що, побачивши його, приклав пальця до губ та кивнув головою на крісло, що стояло з боку від дивана.
Якщо можна придумати саму незручну позу для сну, то Чюя її активно використовував і навіть якось умудрявся виспатись: одна нога була на підлокітнику, інша на задній стінці доки сам хлопець звернувся клубком втикаючись носом в м'яку іграшку в формі милої овечки. Мурасе знав, хто він, то ж Чюя не боявся вже і при ньому зняти капелюха.
Дазай просто не знав, як реагувати на цю картину, на кілька секунд застигнувши в проході між прихожою і вітальнею.
Це було... Мило.
Звичайно, його натура не дозволила Чюї так легко відпочивати і через кілька секунд він би зайшов в кімнату та розштурхав його, аби потягнути на назначену місію. Іграшка під звуки сварки цих двох залишилась на кріслі рівно до моменту наступного приходу Чюї до Мурасе.
Після цього вона переїхала в квартиру Чюї.
Іноді можна було навіть дивуватися тому, наскільки легко Чюя прив'язується до деяких речей. Від малих дрібничок до громістких приладів, які він намагався зберігати ледь не в ідеальному стані. Навіть якщо подарунок був у постійному використанні за ним доглядали як належне.
Чюя ніби намагався зібрати власне життя аби нічого і нікого не забути. Навіть малюнки Еліс, здібності Морі, яка і людиною фізично не була, він зберігав прикріпленими кількома магнітами до холодильника.
Це також було милою особливістю.
Наступні кілька місяців приходили у відносній тиші. Кожен вливався в свої графіки.
І так, зустріч з Одою і Анго була обов'язкова для виконання! Найважливіше частина розпорядку тижня!
Дазай і Чюя все ще лише тихим шепотом пліток про них тінями міста лякали більшість потенційних загроз, які могли б виникнути у Мафії зараз. То ж серйозних місій як таких не було і зазвичай ці двоє мали змогу бачитись у трьох випадках: кабінет Морі, спільні кабінети для паперової роботи і будинок Чюї. Хоча в останній Дазай останнім часом зазирав менше.
Зазвичай на обідню перерву Чюя залишався в кабінеті та намагався відволіктися від паперової роботи читаючої різні книги або шукаючи різну цікаву інформацію в інтернеті. Все ж Койо дала йому гарну ідею поцікавитись за янголів у розумінні інших релігій. Бо та сама Біблія виявилась досить малим джерелом знань.
Найгіршим було те, що це був саме той із днів коли в його кабінет завалився Дазай з ниттям, що йому нудно і взагалі його собака повинен доробити папери за нього, раз йому вистачає часу для читання дурних книжок без картинок. Якщо раніше рудоволосий запалювався як сірник, вибухаючи образами в сторону опонента, то зараз лише роздратовано зиркав на Осаму, доки перегортав сторінку.
- Ти хоча б щось цікаве читаєш? Можливо як бути гарною покоївкою? - котяча посмішка Дазая викликала сіпання ока.
- І інформація тут явно цікавіша твоїх дурощів! Ти знав, що в деяких віруваннях янголів зображують як ефірних істот, що не мають статі?
- А вони мають? - хлопець явно був зацікавлений цим питанням, кинувши короткий оцінюючий погляд з голови до п'ят на Чюю.
- Про що ти подумав, збоченець?! – інстинктивно Чюї захотілось прикрити себе тією ж кригою яку він читав, проте все, що він зробив, це продовжив читати. - О! Ось ще: "контакт з ними може призвести до швидкої смерті". Або, ще абсурдніше, що ластовиння часто називають "поцілунками янголів" хоча це ніде не підтверджено...
- Ну якщо Чюї так цікаво, який я буду поганий господар, щоб не дозволити своєму собаці випробувати якість теорії на мені?
Хоча Дазай і був розумним хлопцем, але точно мав на думці перший варіант зі швидкою смертю, думаючи, що він може передбачити дії свого партнера. В цьому і була його помилка.
Як би швидко не працював його розум, в момент, коли Чюя піднявся з свого місця і підійшов до нього ближче, хлопець не встиг услідкувати, як його обличчя взяли в долоні і відкриту частину шкіри, окрім губ, стали обережно покривати поцілунками, іноді відсуваючись, аби поглянути чи щось змінилось.
Не подумайте неправильно, Чюя мав певне розуміння своїх дій і кордонів, але він все ще залишався янголом, навіть якщо і носив всередині себе людяність. То ж якщо йому дали дозвіл то чому ні? Тим паче, що це ж був Дазай! Не на Койо чи Морі йому провіряти подібне?
Дазай напевно ніколи не відчував такого жару на власних щоках, відколи себе пам'ятав. Від безперебійної кількості думок, які в той момент надходили у голову Вундеркінда демона, його вивів тихий сміх Чюї з широкою посмішкою на його обличчі.
- А от і підтвердження! В тебе весь писок в цяточку! - В синіх очах загорілись хитрі вогні, - Дай-но нагадати, чи не ти при кожній зручній нагоді мені лице маркером розмальовуєш?
Тон Чюї був ледь не муркотливий, що вже обрікало про наближення лиха для нещасного серця Дазая. Звичайно, якщо мозок не зупиниться першим від перегрівання і надмірної роботи в конкретно цей момент.
- Чюя ні... Чюя зупинись, не роби дурощів!... - вищий хлопець став відповзати на інший кінець дивану, чим дужче червоніючи, - Чюя фу! Поганий собака! Поганий!
Звук падіння чогось на підлогу, крики та зловіщий сміх надходили з-за закритих дверей кабінету Чюї. Кожен, хто приходив повз, оглядався але не наважувався постукати або відчинити, щоб спитати що відбувається всередині. На момент, коли ті відчинились самі, і звідти вибіг червоний як смажений рак Дазай, більшість працівників намагалися стати тінню або декором коридору, лиш би їх не заділо це тікаюче лихо, за яким слідом гнався Накахара з криками "Стій! Тобі не втекти!" і тому подібним. Їхні бійки не були чимось новим, скоріше трохи призабутим старим.
Врешті-решт вони поводились доволі мирно вже майже кілька місяців, що можна було б вважати успіхом.
А із нового був хіба занадто сильно схвильований вигляд вічно холодного і зібраного Дазая Осаму. Зараз ці двоє виглядали не як найсильніші активи Портової Мафії, а як звичайні підлітки, що дуркували.
Хтось встигав розбігтись в різні сторони, когось оминали самі юнаки, а комусь не сильно везло і їх буквально зносили з ніг.
Напевно самим невезучим із всіх, кого зустрів Подвійний Чорний під час цієї біготні, був Акутагава.
Юнак відносно недавно став частиною Портової Мафії разом із сестрою, і опасався багатьох людей, які його оточували в злочинній організації. Пощастило чи ні йому з тим, що Дазай був його наставником, невідомо, проте він до нього мав певну повагу. І тому, коли його дорогоцінний наставник почав бігти прямо на нього одним із коридорів, Рюноске не тікав, дозволивши тому стати йому за спину, що вже було дивно. Нікому не секрет, що в тренуванні Акутагави Дазай був жорстоким. Але це була Мафія і бути з кимось ніжним означало бути слабким, тому Акутагава частково це розумів.
Чого він точно не розумів, так це те, як в якусь секунду його штовхнули в руки Чюї, який нічого не цураючись чмокнув того в перенісся і побіг далі за Дазаєм, намагаючись зловити його за краватку.
Акутагава і зовсім завмер наляканим зайцем, вжавши голову в плечі.
А "причина" його стану вже зникла за поворотом коридору.
Дазай чесне слово намагався втекти і уникнути того, аби знову стикнутися з Чюєю один на один. Але нижчий хлопець був впертим та більш спортивним, то ж було логічно, що його догнали утримуючи за краватку, як за повідець і намагаючись опустити вниз аби залишити ще більше веснянок, які навряд зникнуть з обличчя ще кілька тижнів після цього. Від Дазая ледь пара не йшла, настільки він був червоним та збентеженим від усього що з ним зараз відбувалось. І всьому був провиною Чюя!
Від того, аби бути повністю в цяточку, його врятував Хіроцу, що з'явився з-за кутка ніби нізвідки, і покликав їх до кабінету Боса. Бігали вони так хвилин десять-п'ятнадцять, то ж хтось та мав доповісти...
Коли ж за влаштований гармидер їх до себе покликав Морі для роз'яснення ситуації, то бос Портової Мафії ледь тримався у власному кріслі тремтячи від сміху. Окрім Чюї і Дазая в кабінеті був і зніяковілий Акутагава який стояв чим подалі від рудоволосого з всіяним носом веснянок і рум'янцем на вухах. Хлопець ще й перед тим як його знайшли в такому стані ховався під одним із офісних столів, обійнявши ноги і явно надіючись, що його не знайдуть.
Чюя ж не відчував і граму каяття за свої дії, адже писок Дазая зараз більше нагадував полуничку - такий самий червоний і в цяточку. Навіть кілька веснянок з'явилось на відкритій частині шиї від чого хлопець відчував себе як не в своїй тарілці.
Зрештою їх трьох відпустили навіть без великої догани, проте сміх Морі ще деякий час було чути в коридорі доки вони йшли.
Було логічно, що наступні кілька тижнів обидва, і Рюноске, і Осаму, уникали Накахару всіма можливими і не можливими способами.
****
В один з мирних днів в кабінет Чюї завітала Койо.
Жінка не була чимось дивним або непередбачуваним. Останнім часом вони часто чаювали разом або обговорювали різні плітки. Це було приємно і давало тепле відчуття сім'ї, ніби вона була не просто другом або наставницею, а турботливою старшою сестрою.
Проте сьогодні в її очах був дивний блиск, а на нафарбованих дорогою червоною помадою губах сяяла грайлива посмішка. Тільки через це в нутрощах Чюї затремтіло якесь дивне хвилювання, яке він не міг пояснити собі.
- Ане-сан...
- Чюя, любий, я не заважаю?
- Ніяк ні, я вже майже розібрався з паперами за позавчорашню місію. Ви хотіли разом пообідати? Я спробую звільнитись чим можна раніше...
- Не турбуйся за це. Насправді я зайшла до тебе по конкретній справі. - Жінка з грацією присіла на диван, що знаходився в кабінеті, не відводячи погляду від свого вихованця. - Як ти знаєш, завтра в мене назначена зустріч з високопоставленим членом уряду Японії та кількома його заступниками. Зустріч настільки важлива, наскільки і небезпечна. Я підібрала кількох дівчат які підійдуть мені для супроводу, проте їх всього троє, а в документа зазначено, що нас прибуде п'ятеро...
- Тобто, ви хочете аби я знайшов когось зі своїх підопічних? Я можу погукати...
- Ні, любий, місія справді небезпечна, то ж мені потрібен хтось, хто володіє бойовими мистецтвами на досконалому рівні.
- Я пошукаю...
- Бажано зі здібностями.
- ...
- ...
- Ні.
- Так.
- Я не буду одягатись жінкою!
- Будеш, любий, будеш. Я вже сказала Морі, що на завтрашній вечір будь-яка твоя робота відміняється.
- Ане-сан, але я ще не погодився!
- Я прийшла тебе повідомити, а не запитати, любий.
- Ви така хитра жінка, вам це казали? - Тон Чюї був приречено-переможеним. Все ж він все одно довго б не міг відмовити Койо. Якщо вона просила його присутності значить справді вважала за потрібне підстрахуватися.
- Тому я досі тут, Чює. Завтра зранку на дев'яту чекатиму тебе у себе.
З тією ж витонченою грацією вона піднялася з свого місця і поправила рукави свого кімоно. Серед всіх бур'янів Мафії вона була справжньою трояндою з найгострішими і найсмертельнішими шипами. Не секрет, що її здібностей до бойових мистецтв остерігався навіть Дазай. Він може анулювати її сили, проте не її клинок.
Губи жінки розтягнулись в ще більш задоволеній посмішці коли по виходу з кабінету вона почула приречений стогін і як щось важке грюкнулось об стіл. Було логічним зробити припущення, що це було голова Чюї, який явно не хотів працювати "під прикриттям" в такому амплуа. Хоча, не сказати, що він вже не приміряв подібне.
Койо тренувала хлопця для всіх можливих випадків, так що, чисто в теорії, він вмів керувати холодною зброєю навіть на підборах.
Коли все ж настало довгоочікуване "завтра" на одному з поверхів багатоповерхової будівлі в повітрі ледь не настрої шабашу літали. Зустріч повинна була бути на четверту, тобто виїхати було потрібно о третій, а значить і повністю готовими і зібраними дівчатка Койо повинні були бути вже о другій. Дуже часто на таких зустрічах запорукою успіху була вдала підготовка. І це не тільки про одяг або холодну зброю.
Вивчення кожного, хто буде присутній на цій події: чи є потенційні користувачі здібності, чи є хтось, хто коли-небудь висловлювався проти Портової Мафії, чи буде доцільним використовувати у справі силу або ж вистачить і посмішки з достатньою глибоким декольте.
Міністр був ще тим казановою, і дуже легко піддавався спокусам.
Вивчаючи саме цю частину документу-характеристики Чюя насупився.
- Якщо хтось полізе мене обмацувати - я зламаю їм руку.
- Чюя, любий, твоя сукня буде достатньо червона аби ти дозволив собі перерізати його горлянку. - Койо зі стриманою посмішкою ( і палаючими бісиками в очах) поклала на стіл новеньку пару довгих червоних рукавичок. Німб Чюя обережно приховав шовковим шаликом, то ж він зараз майже не пробивав світло і одна з довірених підопічних дівчат Ане-сан могла спокійно розбиратись з його волоссям. - Хоча маю надію, що їм вистачить розуму не чіпати нікого з нас, інакше вони попрощаються з життям. Єдиним, що від тебе вимагається, бути супроводом і в випадку чого швидко вивести нашу групу з тієї будівлі.
- Гаразд... А це нащо!?
- Аби приховати твої чудові крила від очей. Чим ще можна сховати пір'я як не пір'ям?
До пари рукавичок приєдналось пишне біле боа більше нагадуюче хвіст з пуху і мілких пір'їнок, що легко колихались від будь-якого подразника по типу вітра чи кроків.
Від приреченого вигляду хлопця більшість дівчат тихо захихотіли, включаючи і саму Койо.
Врешті-решт о третій годині все було готово і біля будівлі Мафії вже чекала автівка, що відвезе їх групу на зустріч.
Дазай, явно очікуючи мати нагоду аби познущатись з конкретної рудої чіхуїхуї, стояв в холі. Робота на сьогодні була майже завершена, а наступне завдання, яке сьогодні було на часі - випивка з друзями в барі Люпін. Це вже була майже традиція, тож він ніяк не міг пропустити їхню зустріч.
Коли ж двері ліфта нарешті відчинилися і звідти показалася Койо з її підопічними, у більшості чоловіків виступив рум'янець на щоках і вони ніяк не могли відвести погляд. Поки Койо не зраджувала собі і була в дорогому рожевому кімоно зі вставками вишивки та гарно вкладеною зачіскою, в той час як дівчата позаду неї були в дорогих вечірніх сукнях одного типу, проте різних кольорів близьких по спектру: червона, помаранчева, бордова і малинова, з макіяжем в тон одягу.
Єдина різниця з якою в реальності можна було відрізнити Чюю від інших дівчат зараз полягала в червоній хустинці, яка обручем трималась на його голові.
Дазай відчував, що в кімнаті стає душно, спираючи це на зламані кондиціонери ( ага-ага, саме вони ✧◝(. ❛ ▽ ❛.)◜✧). У кожної з дівчат на одну сторону був високий розріз до самого бедра, де красувались прикраси з ланцюжків та перлин супроводжуючись наявністю сережок і намист. Чюя також не був вийнятком...
І навіть якщо місія пройшла справді успішно без будь яких ускладнень, і, сумлінно відпрацьована, вона мала дуже гарні результати для самої Портової Мафії, відкриваючи кілька нових дверей для подальшої роботи, десь далеко в підвальному приміщенні бару Люпін двоє із трьох друзів були змушені вислуховувати про "неймовірно огидний червоний колір, дурне руде волосся" і ненависть Дазая до перлин і ланцюжків.
Звичайно Ода та Анго з розумінням переглядалися доки молодший з їх компанії продовжував бухтіти, ледь не лежачи на барній стійці, про те що він подасть в суд на виробників червоної помади. Хіба, поки Ода веселився, Анго ще відчував зростаючий головний біль...
****
В багатьох злочинних або ж урядових організаціях закордонні місії не будуть чимось дивним, проте в Портовій Мафії міста Йокогама було достатньо мало високопоставлених керівників, яких було достатньо безпечно відправити на переговори з іншою мафією і не боятись за втрату цінного ресурсу.
Тож не дивно, що з кількістю вивчених мов ,Чюю стали часто відсилати на подібні місії.
І зараз місія не була чимось дивним. Рейс був завтра зранку, тож Накахара спокійно збирався в своїй квартирі. Дазай також був тут. Нервовий, наскільки це міг зрозуміти сам Чюя, і занадто тихий для своєї звичної поведінки. Рудоволосий чув, що кілька днів назад один із його друзів виявився зрадником, а інший потрапив в лікарню де досі відлежувався, то ж було логічно, що він буде більш мовчазним. На запитальний погляд з вигнутою бровою Осаму лише похитав головою зі сторони в сторону.
Йому зараз потрібна лише присутність, жодних слів за саму ситуацію.
- І коли моя собака повернеться назад в Японію?
- Я не твоя собака! І дурне питання, ти сам знаєш, що це на п'ять днів.
Накидка на плечі Чюї зараз була довшою, сягаючи майже половини його зросту. Крила зараз були вже достатньо помітні аби носити нагрудні бинти, то ж більшість людей із Мафії, хто час від часу бачили Чюю, вже знали про цю деталь розносячи чутки зі швидкістю звуку. Проте його самого це мало обходило.
- Чююююя, ти такий жорстокий!
- І що? Я достатньо добрий аби дозволити тобі ночувати у власній квартирі поки мене не буде! Хоча логічніше називати її нашою, з урахуванням того як часто ти тут буваєш!
Дазай похлопав очима нахиливши голову на бік, явно виглядаючи здивованим.
- Наша?
- А чому ні? - Присівши біля Дазая на власне ліжко, нижчий хлопець розім'яв плечі. Вже було звичним, що світло в квартирі не вмикалось коли тут був Чюя, то ж і зараз простір освітлював виключно він, - Тебе щось не влаштовує?
Дазай знову робив спробу обробити тисячу і одну думку за раз.
Чюя зараз сидів перед ним в квартирі, яку назвав їхньою, доки сам Дазай був у домашньому одязі, який Чюя придбав для нього, який пропах Чюїним улюбленим дорогим пральним порошком. В цьому будинку була його кружка, поличка з бинтами, шафка з одягом... Чорт, тут навіть була його особиста зубна щітка! Це було одне з не багатьох місць, де він почувався достатньо безпечно, аби іноді провалюватись в глибокий міцний сон. Особливо коли поруч був Чюя.
Вони разом вечеряли, проводили вільний час за іграми або переглядом дурних комедій чи страшилок.
Це виглядало ніби він...
Ніби вони...
- Хей, риб'яча голова, ти тут?
- Дурень.
- Що?
- Ти такий дурень!
Чюя явно не очікував цього.
Не очікував, що його так різко притягнуть за обличчя до себе. І точно не очікував від Дазая, що той виб'є його повітря з легень, впившись в губи, ніби самий нужденний чоловік в світі.
Ніби це питання життя і смерті.
Здивування було чітко написано на обличчі Чюї, доки одна з долонь в довгих рукавичках стискала тканину червоної футболки на тілі Дазая. Проте не встиг хлопець зробити хоч щось, як Дазай, прийшовши в себе і, зрозумівши що робить, різко відсторонився, по виразу обличчя нагадуючи скумбрію, що пробачила риболовну сітку.
Чюї вперше довелося бачити, як Дазай так швидко тікає з його квартири. Рудий навіть не встиг і слова сказати, як Осаму вже ніби корова язиком злизала. Наздоганяти не було сенсу, інакше він просто не встигне зібрати одяг аби відправитись завтра на місію, проте долоня сама піднялась до власних губ, самими кінчиками торкаючись потривоженої шкіри.
Це було приємно.
Коли він повернеться з місії їх чекатиме серйозна розмова.
Коли він повернувся перше що його зустріло була підірвана автівка.
Це єдине що його чекало.
****
Звуки кроків дорогого взуття по бетонних сходах вже стали звичними для стін, що йшли коридором до місця, де зараз знаходився Поль Верлен.
Струнка фігура, яку частково прикривала накидка і освітлювало сяйво німбу, трохи хиталась, проте продовжувала крокувати до конкретних дверей.
На вулиці була ніч, в цих підвалах же ніколи не сходило сонце. Це була іронія і факт в одному дивному коктейлі, який краще не збовтувати.
Від власної сили і виру емоцій хотілось винести металеві двері, які явно мали функцію утримувати зовнішні подразники від того що ховалось всередині а не навпаки. Проте Чюї вистачило сили волі аби постукати.
Рівно три рази.
Тук
Тук
Тук
Коли пролунало ледь чутне "заходьте" він просто відчинив двері просковзнувши в середину підвальної кімнати і з доволі гучним звуком закривши їх назад .
Верлен ще не спав. Точніше вже не спав. Графік його сну змістився в зв'язку з довгим перебуванням тут, то ж в цьому немає нічого дивного... Напевне...
Зробивши кілька кроків і підсунувши один зі стільців прямо до крісла, на якому сидів старший янгол, рудоволосий сів поруч.
- Він пішов.
- Я був би не проти, якби ти був конкретнішим...
- Дазай. Він пішов. Його більше немає в Портовій Мафії.
Верлен не був засмучений цій новині. Напевно нікому не секрет, що Дазай йому не подобався і ще більше не подобалось, що той водиться з його дорогоцінним молодшим братом. Чого він це не озвучив вголос, лише все ще дивився на Чюю, обдумуючи сказане. Схоже цей бинтований покидьок став доволі близьким для Чюї, якщо зараз він виглядає таким засмученим.
Якщо пригадати, коли востаннє Верлен відчував такий сум за кимось... Рембо назавжди залишиться відкритою раною на серці янгола. Тим самим кинджалом, яким протикають тіло, коли приносять жертву богам.
Всього один раз Чюя водив Верлена на могилу його давнього ворога і найближчого друга. Чоловік не розумів сенсу цього, все ж Рембо зник назавжди. А яка різниця, де гниє зовнішня оболонка? Але лілії він залишив. Так виглядало краще ніж просто пустий камінь, ще й, наскільки пам'ятав Верлен, його партнер також цінував квіти...
- ... Рембо також пішов.
- Я знаю?
- Ні, не за це. Я не розповідав про те, що саме сталось після нашої сутички...
Чюя нахилив голову на бік. Капелюх опинився на робочому столі а накидка на підлозі. Тут було занадто спекотно, враховуючи що він пив алкоголь, а Верлен був одним із небагатьох перед ким він не мав перестороги показувати свій істинний вид.
Тепер це коло стало ще менше.
- Тож... Як це відбулось?
- Я помирав. Моє серце мало зупинитись. Але потім з'явилась сила Рембо та його привид. Відлуння того, що взагалі від нього залишилось. І він дивився на мене очицями повними дурману і блекоти. І єдине, що стало вимогою і його останніми словами, це тихе «живи». А після він пішов...
- І ось ми обидва тут...
- Егеж... - Верлен ледь помітно посміхнувся куточком губ. - Ти все ще не розчарований в людях?
- Ніскілечки. Мені шкода, що я не додумався підготувати себе до того що сталось і занадто сильно довірився. - Зустрівшись поглядами, світло-блакитні до блакитних, Чюя також слабко посміхнувся куточками губ, - Ти все ще ненавидиш все людство?
- Можливо трохи менше...
Обидва янголи одночасно фиркнули приховуючи смішки, проте зовсім скоро тремтлива посмішка Чюї зникла і він, піджавши губи, чим можна міцніше обійняв старшого брата , притиснувшись лицем до його грудної клітки.
Верлен спочатку навіть не знав куди діти руки, до крайнощів здивований такою дією від Чюї.
В голові, з рештою, проскочили думки " Ох, обійми. Точно. Люди обіймаються..." перед тим як руки в білосніжних рукавичках обережно також обійняли рудоволосого у відповідь.
Цей підвал як клітка для папуги - так раніше казав йому не одноразово Чюя, відвідуючи Верлена. Проте зараз, доки Чюя був настільки вразливим, чоловік був готовий стати коршуном, лишень би це підвальне приміщення стало самим захищеним місцем в усій Японії.