Chapter Text
Зворушення на Небесах через витоки щодо винищення були більшого масштабу ніж спочатку уявляла собі Сера. Здебільшого це жахало людські душі, знання про те що їхні близькі за життя душі унизу могли зазнати вічної смерті від рук Екзорцистів для багатьох було нестерпним. Та спроби урезонити гам навколо цієї теми у Вищого Серафіма не вдалося, вона знала що слід робити та до кого звернутися. Ангел не розуміла їхні серця коли на кону стояло набагато більші проблеми ніж тисяча чи навіть мільйон грішних душ та її Сестра завжди могла знайти із ними спільну мову. Місія Емілі полягає у тому, у чому зараз так нужденні були ці душі, розрада, радість навіть у сірі часи та спокій. Сера завжди бачила як старанно молодша виконувала своє призначення, вона пишалася нею, так як ніколи не пишалася ніким під своїм крилом. В минулому пригорнувши її як свою Сестру перед Богом вона ніколи не очікувала що це принесе їй стільки втіхи та щастя споглядаючи її зростання та успіхи. Та після великої помилки, ще до народження молодшої, ніщо не було стабільним і це лякало Серу. Увесь устрій яким вона вчилась керувати розвалився коли настала її черга подбати про наслідками. Нестабільність часом призводить до трансформації, та чи буде вона позитивною чи принесе лише більше біди ніхто не міг сказати завчасно. Старша бачила як Емілі день за днем проходила через свою трансформацію, постійно була у своїх думках чи зовсім перестала навідувати людські душі за які взяла відповідальність дбати. Сера не відчувала що мала право лаяти її за це, те що стало загальновідомим ніколи не мало б ним бути, Емілі не мала зіткнутися з цим. Та думати за минулі можливості було зовсім не у характері Серафіми, існування навчило її дивитись на ті речі що були перед очима і потребували негайного рішення. Наразі негайне вирішення проблеми потребувало втручання Емілі та її здібностей.
Лише через годину після провального відкритого засідання Сера змогла повернутися до своїх кімнат. Та її зустрів лише порожній стіл, чаю у посудинах було не менше від того як вони його залишили, а її сфера все ще сяяла блакитним у робочій кімнаті. Хоча вона очікувала побачити Сестру та нагадати їй про поточні обовʼязки, але в грудях відчувалась лише важкість а не рішучість до дій. Дивна поведінка Емілі не давала їй спокою вже як тиждень, Сера ніколи не могла здогадатись що було на думці у душі з першого погляду на відмінну від молодшої. Вищий Серафім довіряла лише тому що бачила, а бачила вона у ній істоту що загубилась, як пташеня що втратило всій маршрут. Сера не могла сказати скільки ще це мало б тривати, але вирішила не відкладати усе до завтра. Із напруженим поглядом вона підійшла до своєї сфери, ніжно сконцентрувавши енергію на цьому зворушливому імені.
- Емілі, зірко, я маю дещо важливе.
Побачивши перед собою трохи непевний вираз молодшої дівчина, що сиділа по той бік кулі, Сері не могла сказати що змусило Емілі соромитися поглянути у вічі.
- Вибач, що пішла ось так сьогодні, але я можу допомогти якщо це в моїх силах.
Вищий Серафім могла сказати по характеру рухів Емілі, що вона щось писала перед тим як вийшла на контакт. Молодша дівчина повільно відклала перо та аркуш, яких не було видно за допомогою передачі сфери. Лише через деякий час вона була готова слухати перевівши погляд на старшу.
- Не потрібно вибачатися. Та я не можу сказати що усе йде як ми того очікували. Людські душі у сумʼятті і у наших обовʼязках їх запевнити та у твоїх їх розрадити та принести спокій.
Емілі виглядала злегка здивованою цією інформацією, рідко коли справи йшли справді погано. По правді рідко коли Вищі Ангели потребували її допомоги із такою необхідністю. Тому від запалу вона одразу кивнула недовго задумуючись над цим.
- Звичайно, з цим я впораюсь.
Вища Серафім залишилась задоволена цією відповіддю, вона була дуже вдячна за те з яким запалом Емілі йшла за планом Небес. Це дало їй надію, що рано чи пізно молодша прийме поточних хід справ та почне розуміти важливість того, що так береже Небо.
- Домовились, я перевірю тебе завтра а поки відпочивай, Зірко.
Трохи тихішим голосом Сера востаннє сказала їй перед тим як ніжно пурпурова сфера Емілі повернулась до свого звичайного стану. Коли розмова була завершена по рухам Емілі було видно її перезбудження, вона часто прагнула бути такою ж корисною як і інші Серафіми навколо. Її погляд впав на аркуш паперу що містив імʼя Диявола, вона знову не могла наважитись звʼязатися із ним, особливо після минулого разу. Можливо це була не така вже й хороша ідея, Люцифер міг запросто доповісти при її спроби звʼязатися з Чарлі, його ніщо не тримало від цього. Через це старші Серафіми могли б забрати у неї наявні повноваження чи гірше. Вона знову була не певна в своїх діях, але сідаючи на ліжко вона була певна лише в одному, душі зараз потребували її як ніколи раніше.
З самого ранку, коли небо лише починало змінювати свій колір на світло блакитний, Емілі уже була доволі енергійною та з нетерпінням очікувала знову почати виконувати свої обовʼязки. Молода Серафім взлетіла у небо, з висоти її польоту душі на Небесах та їхні рутинні справи зовсім не змінилися. У Раю кожен міг присвятити себе тому чого жадав за життя, відкрити власну пекарню чи навіть стати відомим письменником, Небо надало усе необхідне для їхніх бажань. Якщо вони справді цього хотіли, Емілі не раз приходилось розглядати їхні справи та бажання, деколи душі потребували лише визнання а не власної успішної справи. Із усіх випадків молодша більш за все любила допомагати кровним родичам знайти контакт один з одним, це завжди було дуже хвилююче та закінчувалось якнайкраще для всіх. Емілі зупинилась біля пекарні спостерігаючи рутину блакитноокого кремезного Янгола, поки не звернулась до нього.
- Як у вас тут, дядько Джо ?
Чоловік лише посміхнувся, його рухи були неспішними, а очі ніжними, тоді він промовив до дівчини, що все ще парила у повітрі.
- Не скаржусь, люба. Хочеш скуштувати новий сироп з млинцями ? Справді вишукана насолода.
Ця душа завжди розповідала про нові смаки та випічку, Емілі з точністю могла сказати що його серце горіло цим і досі. Усі його двоє дітей та дружина також були на небі та часто відвідували спільних хор, що був популярний серед Янголів. Не дивно що йому було байдуже до останніх новин, із легким серцем Емілі була готова слідувати далі після того як вимовила вдячність перед чоловіком.
- Дякую, та іншим разом.
Направляючись далі Емілі не могла не помітити пишний садок, за яким завжди доглядала одна самотня жіночка. Вона вирішила зупинитись аби перевірити, хоча особи що дбала про це місце поки не було видно. Вона торкнулась дзвіночка коло дверей хатини аби сповістити про свою присутність. Після пари хвилин Ізабелла відчинила двері та ній зовсім не було лиця, молодша зрозуміла що затримається тут на деякий час. Коли жінка очікувала пояснення Серафім не затрималась щоб промовити.
- Привіт, чи могли б ми трохи поговорити, як зазвичай ?
Хоча світловолоса жінка не була у захваті від цієї ідеї вона все одно пропустила Емілі у будинок. Час від часу молодша мала нагоду попрацювати із цією душею, Ізабелла завжди вміла триматися бадьорою та життєрадісною при цьому знаходячись без своєї сімʼї на Небі, та зараз вона лише понуро відповіла.
- Добре, серденько, проходь.
Проходячи повз деякий безлад Серафім дійшла до столику біля вікна, хоча зазвичай душі пропонували їй запашний чай чи інші різні смаколики до розмови цей Янгол лише сів напроти Емілі в очікуванні її подальших дій. Молодша лише трохи хвилювалась під тиском незручності та знайти потрібні слова для кожного було її покликанням.
- Останні події викликали деяке занепокоєння на Небі і якщо чесно у моєму серці теж. Хоча ви ніколи не розповідали про свою сімʼю за життя я відчула правильним відвідати вас сьогодні, міс Ізабелло.
Людські душі, що не були повʼязані із структурою Небес не завжди розуміли концепцію існування Емілі, та також не завжди визначали що це усе є її обовʼязком. Молодша навчилась говорити те що хотіли почути зневірені душі навіть вдаючись до напівправди. Усе що допомагало Раю продовжувати існувати таким який він є сприймалась як позитивна дія. Від ніжних слів Серафіми жінка таки зняла свою оборону та тяжко видихнула, сприймаючи кожне слово.
- Моя сімʼя ніколи не вчиняла правильно, ні мою батьки ні діти не змогли знайти інший шлях за життя. - Ізабеллі важко було вимовляти усе вголос, але відвівши меланхолійний погляд, вона продовжила. - Мені пощастило вчасно озирнутися та зупинитися, це усе.
Емілі відчувала, що Янголу все ще важко було відкрити усі деталі, чи примиритися із останніми подіями, та вона не зупинялась у спобі полегшити її тягар.
- Це зовсім не вдача, ви були чисті серцем та нагороджені за це. Мені шкода через що вам і вашим близьким довелось пройти у минулому. Ви можете розказати мені усе про що думаєте.
Дівчина намагалася дати усе розуміння яке мала та допомогти прояснити думки загубленим чи зневіреним душам, та сидячи перед цією жінкою вона ніколи не очікувала почути того що сказала Ізабелла.
- Насправді понад як двісті років я намагалася змиритися із життям тут та відпусти минулі звʼязки, але краще я б згоріла із своєю родиною у Пеклі.
Емілі завмерла від цих слів, її потилиця відчула холод, вона добре розбиралася у людських емоціях і наразі ця жінка сказала те що мала на меті і справді бажала. Душі завжди були вдячні за місце куди потрапили, Небо робило усе що могло для їхнього комфортного загробного життя. Якщо ця жінка дійсно вважала так, її існування тут було гірше вічної смерті. Емілі перестала розуміти яка саме її мета тут, на кого і для чого вона так старанно працювала ? «У чому я маю завірити її ?» , «Я не можу просто відправити її у Пекло навіть якщо це дасть їй довгоочікуваний спокій.» Лише пару хвилин тиші і Емілі таки знайшла потрібні слова, як вона думала.
- Та хіба ваша сімʼя була б від цього щаслива ?
- Я не певна чи після Янголів-Винищувачів вони б все ще вважали мене сімʼєю.
Доволі різко відкинула вона слова Емілі, у її голосі була явна відраза до дій, що приймало небо. На цей раз молодша не знайшла що сказати та трохи затримавшись, тихо відповіла.
- Я розумію вас, справді.
Криза на Небі була не тим із чим була готова зіткнутися Емілі маючи власні сумніви. Деякі із Янголів яких молодша відвідала після Ізабелли мали схожі емоції. А для Інших Янголів які були в очікуванні вознесіння близьких, те саме очікування перетворилося на підкидування монети із смертним вироком. Навколо золотої брами багато душ навіть намагались виразити своє невдоволення, а зовсім зневірені потерпали у власному жалю наодинці. Це був важкий день для Серафіми, хоча вона і змогла зняти деяке занепокоєння у не зовсім зневірених душах, загалом це мало впливало на її власний стан чи сумніви що тільки починали пускати більш надійне коріння. Вона не могла заперечити той факт що сімʼї чи їхні близькі зазнавали страждань унизу від рук Янголів. Вона не хотіла ставати на цей бік та запевняти душі що це добре для їхнього власного блага чи долі Небес. В кінці кінці Емілі прийшла до власної думки, вона мала відмовитись від цих обовʼязків, поки не погіршила їхній стан. Вона не могла вічно говорити душам те що від неї потребували Серафіми, ідучи через власні погляди та чужий біль. Вона мала поговорити із Сестрою та відмовитись від цього власноруч.
Вже після важкого дня янгол швидко взлетіла направляючись до своєї Сестри, після усіх подій Емілі відчувала сильний неспокій. Та коли молодша зупинилась перед великими золотими дверима її ноги ніби зкамʼяніли відчуваючи важкість рішення яке вона намагалась прийняти. Взявши себе в руки двері перед нею відчинилися, дівчина змогла неспішно підлетіти до все ще працюючою Сестри, яка схоже, заповнювала якісь документи. Невдовзі Сера підняла свій погляд від стосу паперів до Янгола перед нею.
- Емілі, я якраз хотіла тебе перевірити, все пройшло добре ?
Вища Серафім спостерігала трохи розчароване обличчя Емілі, дівчина намагалась як найкраще пояснити усе що відбувається ззовні та прийняти остаточне рішення щодо своєї участі. Її голос був трохи нервовий коли вона почала говорити, ніколи раніше вона не зтикалася з тим що не могла виконати поставлене завдання, заради якого була створена.
- Сестро, вони здебільшого зневірені, я зробила все що змогла на цей час. Але я не можу повністю впоратися з цим.
Побачивши вираз Емілі та тон її голосу старша піднялася зі свого місця щоб підійти та втішити її своїм дотиком та присутністю. Сера провела рукою по її волоссю з впевненістю сказавши те що мала на увазі.
- Емілі, мила, ти зробила все як найкраще. Занепокоєння такого масштабу неможливо приборкати за один день чи навіть тиждень.
Хоча нервозність Емілі трохи заспокоїлась від впевненого голосу старшої вона все ще не бачила того сценарію за яким могла би продовжувати цю роботу.
- Але я зовсім не певна в тому що роблю…
Вища Серафім розуміла у чому полягала проблема, не у сумʼятті душ здебільшого а в душі Емілі. Сера більше не могла дозволити небесам помилок, вона з певністю завірила її, проганяючи найгірші думки. Старша лише ніжна взяла її личко у долоні споглядаючи її сумʼяття напряму.
- Ти усе робиш правильно, довірся мені.
Хоча Емілі і не відповіла на це, старша могла бачити деяке полегшення у її очах. Сера лише просила ії про виконання основних обовʼязків, а як Головна Серафим вона б взяла цей тягар і відповідальність на себе, у чому і заключалась її роль тут. Намагаючись зняти напругу старша запитала, взявши у долоню деякі із аркушів на столі.
- Як щодо навідати Головний Архів ? Мені б знадобилась твоя допомога.
Емілі була трохи здивована такою різкою зміною теми, але раніше вона інколи допомагала Сестрі у вільну годинку. Молодша часто бачила як на її Сестру покладають набагато більше обовʼязків ніж було обговорено спочатку, коли як Емілі завжди лише намагалась бути такою ж корисною як старша.
- Я з радістю, Сестро.
Легка усмішка зʼявилась на обличчі молодшої, хоча вона була втомлена від спілкування із душами, прогулянка до Архіву ніяк не завадила б їй знайти трохи спокою.
- Дякую, потрібно лише передати це. - Із деяким поспіхом Сера почала приводити папери до ладу, змиваючи їх червоною стрічкою. - Зачекай хвилинку.
Із більш дбайливими рухами Сера залишила відбиток від печатки «A сектор» на першій сторінці перед тим як передати їх Емілі. Молодша трохи довше дивилась на матеріали перед тим як взяти їх до рук.
« Сектор “A”, я навіть не маю до нього доступу». Деяка вага лягла на її руки, але молодша не протестувала проти цього, вона не збиралася порушувати цілісність червоної стрічки та паперів навіть якщо їй було трохи цікаво, особливо в останній час.
- Це щось важливе ? Про що тут йдеться ?
Дівчина не збиралась копати до істини, але прості запитання не здалися їй чимось недоречним. У той же час Сера достатньо чітко дала їй зрозуміти про що йдеться у цих документах.
- Адам надав деяку додаткову інформацію щодо подій минулого Винищення, я не думаю що ти готова ознайомитись із цим.
Звичайно це лише ще більше зацікавило Емілі, їй прийшлось придушити свою зростаючу цікавість та кивнути.
- Добре, я віднесу його.
Прямуючи через значну частину Неба, Емілі не могла не зосередити свій погляд на цих документах. Лише деякі із Вищих Серафимів мати право зазирнути усередину, виключаючи дівчину із цього списку. Сера хоча й мала помічників на своїй посаді ніколи не довіряла подібні документи їм чи молодшій. Емілі пишалася тим що мала таку довіру своєї Сестри. «Чи можливо вона просто перевіряє мене ?». Ця підозра у думках молодшої змусила її зупинитися, вона могла лише нажаханим поглядом дивитись на цю річ у руках, дівчина знайшла в собі сили повільно видихнути та продовжити шлях. «Ні, я надто підозріла. Сестра просто не хоче мати справу з Едорією після минулого засідання.» Молодша все ж погодилась із собою у тому що це був найбільш імовірний сценарій. За стільки років життя на Небесах, Емілі добре розбиралась у їх структурі. Архів до якого вона прямувала наразі був під керівництвом Серафима Історії, Едорії. Ця жінка була майже такою ж впливовою як і Сера якщо брати її статус та вік, хоча вона й не мала учнів, Сестер чи Братів перед Богом. Можна було сказати що ця Серафім була доволі закритою особистістю, єдине що Емілі не могла осягнути то це як усі ці різні Серафіми могли прийти до єдиного рішення, як Винищення.
Тримаючи документи у руках Емілі не помітила як наштовхнулась на когось, обидва Янголи втриматись на своюх ногах та трихи відійшли від місця зіткнення. Емілі все ще тримаючи папери мертвою хваткою підняла свій погляд на милу жінку-Янгола, та, не дивлячись на неприємність ніжно посміхнулась карими очима. Емілі памʼятає її, останнє століття вона працювала помічницею Серафима Історії. Було рідкістю коли людські душі йшли працювати у структуру Небес, ніхто не наполягав на цьому та не заохочував їх, вважалось що це було справою тих хто був тут з самого початку, та був створений задля подібних цілей. Емілі лише трохи засоромилась від ситуації та вимовила.
- Вибачте, з вами все гаразд ?
Жінка лише безладно махнула рукою на цю ситуацію, підійшовши ближче. У неї було кудряво-каре волосся та довга ніжна сукня. Емілі ніколи не спілкувалася з цією душею з метою їй допомогти, з часом вона перестала сприймати її, як таку, через робочі стосунки. Та ця жінка зберегла свої амбіції та позитив, Емілі ніяк не могла прочитати її як усіх інших небесних створінь, з якими мала контакт.
- Все чудово, люба. Допомогти чимось у Архіві ? Сьогодні я за старшу.
Емілі ще раз подивилась на жінку, повільно переводячи погляд на папери що тримала, вона не була певна чи правильно дочекатись Едорію чи передати папери Янголу перед нею. Вагаючись Серафім промовила до неї.
- Я наче маю передати це Серафиму Історії.
Кудрявий Янгол одразу зрозуміла що хотіла цим сказати Емілі, багато з якими речами Едорія мала ознайомитися особисто перед тим як додати до Архіву. Тому невдовзі вона завірила молодшу у єдиному вірному рішенні.
- Ти можеш залишити їх на її столі. Не хвилюйся, люба, я єдина хто тут є зараз, та відповідаю за безпеку цих матеріалів.
Емілі все ще виглядала трохи розгубленою, намагаючись зрозуміти потрібний шлях, невдовзі вона знову звертається до жінки.
- Добре, тоді ?
Людська душа одразу підхопила розгубленість Емілі, скеровуючи її у правильному напрямку, проходячи трохи попереду юного Серафима.
- Я проведу тебе до її кабінету, ходімо.
Лише трохи незручна тишина спустилась на них, коли кудрява жінка почала вести Емілі у потрібному напрямку. Вона бачила як Серафим все ще почувалась не у своїй тарілці, задаючись питанням, що так бентежило молодшу. Невдовзі Емілі знову заговорила під час ходьби.
- Вибач, я здається не пам’ятаю твого імені.
Жінка лише посміхнулась від того наскільки милою та уважною до інших намагалась бути ця дівчина, невдовзі вона нагадала Емілі те що її хвилювало.
- Не хвилюйся за це, просто Луїза.
Схоже незручність спала з плечей дівчини майже одразу, хоча вона все ще відчувала необхідність виправдатись.
- Дякую за допомогу, сьогодні здається був важкий день для мене.
- Усе через Винищення ?
Голос Луїзи став більш серйозним із початком цієї теми, Серафим не могла поки що зрозуміти чому жінка хотіла зайти у розмові на цю територію, дещо розмито та з важкістю на серці вона дала свою відповідь.
- Це так, багато подробиць навалилось в останній час.
- Багато Янголів вважають тебе за свою.
Емілі трохи сповільнилася від цих слів, намагаючись розтлумачити те на що натякала Луїза. Голос жінки хоч і був серйозним, вона все ще мала легку усмішку, коли поглянула через плече на молодшу, із відчуттям інтриги Емілі намагалась її розпитати.
- Що ти маєш на увазі ?
- Відкритий суд, на якому ти підтримала Принцесу Пекла дав поштовх душам йти за твоєю думкою, а не за думкою інших Вищих Серафимів.
На цей раз Емілі була здивована та повністю зупинилась дивлячись на спину Янгола до моменту як Луїза помітила зниклий звук ходьби. «То все це через мене ?». Молодша відчула поштовх знов виправдати себе.
- Я просто була на емоціях тоді, я не хотіла нашкодити.
- Тоді ти підтримуєш цей устрій ?
Луїза повністю повернулась до Серафима споглядаючи її повністю завмерлою та безмовною після цих слів. Емілі намагалась швидко обрати потрібні слова, але конфлікт у її думках не допомагав.
- Я просто не до кінця розумію що правильно а що ні. - Намагаючись знайти відповідь дівчина лише показала власну невпевненість. Емілі була у сумнівах того наскільки б хотіла відверто розмовляти про цю ситуацію з жінкою. В кінці кінців, усе що приходило їй до думки було словами Сестри. - Але ми не повинні сумніватися.
Луїза могла помітила те як Емілі уникає прямого погляду, вона з точністю могла сказати що для Серафима це був незручний діалог, вона мала сумніви щоб виразити справжні думки, тому Янгол лише продовжувала наштовхувати її до роздумів, продовжуючи діалог.
- Знаєш на Землі теж є правила, як закони для суспільства. Та більшість людей самі можуть визначити правильність чи неправильність власних дій не звертаючись до книжок. То що тобі каже твоє почуття справедливості ?
- Чому тобі потрібна моя думка ?
Емілі таки підняли свій погляд, обороняючись від тої хто намагався пролізти та вплинути на її думки, вона бачила що у цієї жінки є мотиви, хоча й не могла сказати які. Помічаючи її оборонний тон Луїза лише тяжко зітхає, розкриваючи свої карти.
- Як і більшість хто все ще чекає на возʼєднання з рідними, ти мій промінь надії.
Ці слова зачарували Емілі, вперше за своє життя вона чула таку щирість чужих слів щодо себе. Дівчина намагалась боротися з цим відчуттям намагаючись розкласти усе у своїй голові по полицях, знову сумніваючись та відкидаючи ідеї, що затьмарюють її думки.
- Але Вищим Серафимам байдуже, я не можу дати ради цьому, чи йти проти усіх.
Хоча секунду тому очі Емілі світилися, вона все ще виглядала розбитою. Почувши ці слова Луїза лише повільно підійшла ближче, щоб покласти руку на її плече, вона привідкрила для дівчини більше подробиць.
- Ти не одна, ти маєш людей що підтримують твої погляди, ті хто готові йти за тобою.
Емілі справді відчувала підтримку, вона справді знала що хотіла б для них зробити, щоб покращити цю систему. Сам сенс її існування став конфліктним, але бажання горіло, глибоко у середині, вона знала що погоджується з іншими душами, що хотіли змін. Та дівчина не могла собі дозволити щоб це спалило її, Емілі намагалась триматися за здоровий глузд та реальність, відчуваючи небезпеку та невпевненість у усьому що вона чує навколо та робить власноруч.
- Я не можу нічого їм пообіцяти, справді. Як би мені не хотілося щось змінити на краще, ти більш за інших маєш розуміти що це майже неможливо.
Луїза могла відчути безвихідь у її словах, коли молодша почала звертатись до раціональності. Це зовсім не збентежило жінку, коли та її запевнила у протилежному.
- Твоя правда, але ти єдина хто має шанс, тому я звертаюсь до тебе. Твоя сила та положення важливі, так само як і інші Серафими ти здатна вплинути на хід справ, а я буду сполучною ланкою між тобою та душами що слідують твоєму погляду.
Дівчина не мала більше, що сказати, чи заперечити, вона відчула як перед нею відкрили нові двері. Емілі й не здогадувалась наскільки усе це могло б бути заплутаним чим далі вона заглиблювалась. В кінці кінців вона дала свою відповідь Янголу перед нею.
- Я б намагалась й без цього, але я хочу щоб інші слідували за мною.
Чітко й впевненно Луїза могла усвідомити що молодша не хотіла наражати усіх на небезпеку, вона поважала її бажання.
- Тоді нам залишається лише чекати.
Коли із розмовою та документами було покінчено, Емілі покинула Архів з двояким відчуттям. Чужі очікування та віра як надихали її так і лякали водночас. Летячи пізнім вечором вона не могла не відчути втоми у крилах, план що очікували інші базувався на її статусі серед Вищих Серафимів, коли вона ніколи не користувалася цим та покладалась на Серу у багатьох питаннях. Дівчина не була певна в яку сторону рухатись, намагаючись захистити грішні душі. Підлетівши додому, затишок власних стін зустрів її знову, місце де вона могла відчути комфорт та знову поринути у власні думки. Підходячи ближче до ліжка, поринаючи у втому та суперечливі думки вона помітила на столі залишений раніше аркуш паперу із імʼям Диявола.
- Запитати ще раз не принесе шкоди, чи не так ?