Chapter Text
9 березня 2007р.
Два карих ока повільно, не впевнено відкриваються, мружачись від яскравого освітлення.
‘Я живий?’ – перше, що виринає у свідомості Цусіми. Він знову міцно заплющує очі перед тим як знову розплющити. Погляд лежить на білій стелі і яскравих лампах. Запах антисептиків і стерильності вдаряють в ніс. ‘Я в лікарні?’
Його тіло трохи заніміло, він намагається ворушити пальцями, стискаючи руку в кулак. Після цього він помічає неприємну деталь.
Його кисті прив’язані до ліжка шкіряними ременями. Ноги і живіт теж. Неприємний відтінок тривоги починає вирувати в свідомості Шудзі. Він розумів, що його могли зв’язати щоб коли він прокиниться, він не нашкодив собі чи спробував втекти, але все ж це викликало тривогу.
Хлопець зітхнув і окинув поглядом кімнату. На його здивування вона виглядала більше як лазарет, а не лікарняна палата. Шафи з ліками попід стінами, робочий стіл в дальній частині кімнати, хірургічна лампа недалеко від його ліжка.. що вона тут робить?
Не те щоб це сильно хвилювало хлопця. Цусіма Шудзі не любив лікарень. Мало хто любив.
Лікаря в кімнаті не було, тому хлопець знову просто втупився в стелю. Чому він живий? Він читав про ті ліки, та кількість яку він випив і алкоголь (якого він не знайшов і просто розвів спирт водою) мали його швидко вбити. Схоже його хтось знайшов в тому темному закутку швидше ніж він перестав дихати.
Шудзі не знав що думати про це. Він не був розчарований що вижив, він нічого не відчував. Просто порожнеча. Яким тепер буде його життя? Певно лишиться таким же нікчемним, хіба що його змусять ходити до психолога. Або відправлять в психлікарню, не те щоб це когось хвилювало.
Зараз в нього не було думки померти.
Він знову зітхнув заплющивши очі. Шудзі не знає скільки часу так пролежав коли почув приглушенні голоси. Один дитячий, другий належав дорослому чоловікові. Звук відкриття дверей.
Цусіма розплющує очі і повертає голову щоб побачити чорноволосого чоловіка, років сорока, в лікарському халаті. Погляд яким він дивиться на лікаря порожній, беземоційний. Зараз в нього не було бажання вдягати маску дурня, та й мало хто повірив би зважаючи на ситуацію.
Лікар в свою чергу посміхався. Але це була не та добра усмішка якою вас вітають лікарі, ні. В тій усмішці ховалося щось хиже, небезпечне. Лікар щось записав в блокнот який він тримав.
«Цусіма Шудзі, тринадцять років. Народився дев’ятнадцятого липня 1994 року. Молодша дитина в сім’ї. – почав лікар – вчинив спробу самогубства п’ятого березня, двадцять дев’ять годин тому. Передозування снодійного типу бензодіазепінів у комбінації зі спиртом. Доза обрахована, раціонально вибраний препарат щоб з найбільшою ймовірністю забезпечити летальний результат.»
Шудзі просто пусто дивився на лікаря коли той зачитував про нього інформацію. Але те як він говорив про його спробу… зацікавило хлопця. В тоні лікаря відчувалась хитра посмішка коли він говорив про його спробу. Холодний піт виступив на спині Цусіми.
Лікар подивився прямо в його безвиразні очі. «Не залишив прощальної записки, не привернув увагу людей, не залишив шансу, окрім випадковості, щоб тебе врятували. Це не був крик про допомогу, це був свідомий вибір померти. Рідкісне явище в твоєму віці…» пауза, гострі обсидіанові очі впиваються в його карі безодні з виразом хижака який дивиться на здобич загнану в кут
«…тож, що тебе змусило це зробити? Чому ти хотів померти, Шудзі-кун?»
Якийсь первинний страх згорнувся холодним клубком в його животі, ремені різко почали здаватися аж надто тугими. Він несвідомо напружився, що не оминуло око лікаря, чия фальшиво-добра усмішка стала більш поблажливою і задоволеною.
«..що б я не відповів ви все одно відправите мене до психіатра, тому як вам різниця?» Тон Шудзі був пустим, рівним. Хлопець також вловив одну деталь. Лікар не назвався і не сказав де вони. Просто зачитав інформацію про нього і задав питання. В тому як лікар говорив про його спробу явно було щось не так. Загалом щось в цій людині водночас і лякало Шудзі і викликало цікавість. Щось в лікареві нагадувало йому самого себе.
Вираз лікаря залишався все таким же спокійно-поблажливим, з холодною логікою і розрахунком в очах.
«З твого боку було логічно думати, що тебе за будь-якої відповіді направлять на лікування до психотерапевта або психіатра. Але я гадаю ти вже помітив, що ми не в лікарні. Ти тут, тому що в мене є для тебе пропозиція.»
Цусіма нахмурився. Уся ця ситуація виглядала ой як не добре і він це чудово усвідомлював. Шкіряні ремені впивалися в його власну шкіру, а монітор вловлював його пришвидшене серце биття. Дихання тремтіло в грудях, його вуха надмірно реагували на кожен звук. Інстинкти кричали про небезпеку, він хотів втекти. Але його нездоровий розум тягнувся задовільнити цікавість.
Його підсвідомість щось бачила в цьому чоловікові. В лікареві було щось те, що було і в Шудзі. Або ж не було того що й в нього, що було в інших людях. Вона кричала про цікавість, про те, що ця людина така як і він.
Усмішка лікаря стала більш задоволеною і поблажливою. Усмішка яка ніколи не досягає очей, завжди така самовдоволена і фальшива.
«Ти хотів померти, втекти від свого буття, піти з цього життя. Правда ж, Шудзі-кун? А якщо я дам тобі другий шанс? Ти зможеш почати все з чистого аркуша.»
Цусіма виявив пропозицію цікавою. Це було не те, що почуєш щодня.
«Яка вам з цього вигода? Ви не пропонуєте це з доброти душевної.»
Якщо цей чоловік був хоч трохи схожий на Цусіму він не робив би щось без корисливого підґрунтя. І брюнет був більш ніж впевнений, що лікар саме з таких людей.
Тінь заінтригованості виступила на обличчі Морі. Настільки пряме і впевнене запитання. Йому сподобалася відвертість хлопця, а також те як його розум суперечив інстинкту.
«На взамін ти допоможеш мені. Тож, ти погоджуєшся, Цусіма?»
Зваживши варіанти хлопець вирішив, що йому немає чого втрачати. А також те, що насправді вибору в нього не було і те, що лікар не збирався давати більше подробиць. Шудзі просто зітхнув і зі спокійним обличчям відповів.
«В мене насправді немає вибору. Якщо я не погоджусь ви мене все одно змусите.»
Кутики губ лікаря легко піднялися в більш щирій, та досі небезпечній усмішці. «Ти розумний хлопець»
Цусіма ігнорує зауваження. Він і так це знав. «Я досі не знаю вашого імені.» - Запитання—пряме, він точно не збирався просто так залишати цей факт. Секунду помовчавши він додає «Як ви пропонуєте почати все з початку?» Він розумів, що в цій пропозиції є щось темне, бо ти не можеш просто розвернути життя на 180 градусів.
«Мене звуть Морі Оґай і поки що я буду твоїм лікарем»-- відповів Морі відклавши записник та наближаючись до нього—«Але ти можеш називати мене Рінтаро.»
Лікар болісно повільно розстібав ремені на кінцівках Шудзі. Хлопчина відмовлявся називати Морі Рінтаро, хіба що той буде наполягати (він все одно не буде його так називати). На секунду брюнет задумався чи зв’язали його лише щоб він не завдав собі шкоди, чи Морі просто хотів побачити його реакцію на ситуацію.
«А щодо пропозиції…» -- два ока кольору обсидіану знову впиваються в карі безодні Шудзі. В обсидіанових панує холод і розсудливість стратега, а в карих пуста глибина давно втрачених мрій і жаги жити. «..для цього тобі доведеться остаточно померти». Те з яким виразом це було сказано викликало мурашки. Це був беземоційний вираз, буденний. Жодної погрози, просто ніби лікар виписує рецепт. Сказані слова явно не пасували цьому фасаду. Цусіма чекав продовження фрази. Він знав, що лікар хоче сказати не це. Тобто не зовсім це. Але все одно він відчув як мурашки пробігли по шкірі.
Зробивши крок назад Морі продовжив. «Цусіма Шудзі помер п’ятого березня внаслідок спроби самогубства.» - пауза – « Тебе більше не існує в очах уряду. Ти – мертвий.»
Цусіма саме сів на ліжку. Його очі злегка розширились. Он як.. Але це також означає, що в лікаря є зв’язки щоб зробити людину офіційно мертвою. Та ще й достатньо швидко щоб уникнути розшуку. Шудзі озвучив свою здогадку щодо продовження речення. « І ви пропонуєте створити мені нову, фальшиву особу..» Брюнет дивився на лікаря своїми великими очима, з тим проникливим поглядом генія властивим йому.
Морі злегка всміхнувся. Усмішка не менш фальшива чим усмішки самого Цусіми. «Я дозволю тобі обрати собі нове ім’я» Це було доволі фальшивим жестом милосердя. Змусити хлопця думати, що він ще має вибір. Лікареві було цікаво як хлопець підійде до вибору імені.
Цусіма на мить задумався. Він вирішив звернутися до внутрішнього бажання і надії.
Осаму – зцілення.
(Якби ж він лише знав якою іронією це ім’я до нього обернеться)
«Осаму. Нехай це буде моїм новим іменем.»
Лікар просто кивнув. Це було ім’я яке несло за собою певне значення, душевну надію. Йому подобалось, що хлопець думав про значення, а не просто обрав щось схоже на Шудзі. Хоча в майбутньому воно стане іронічним підтекстом.
«Тож тепер тебе знатимуть як Дазай Осаму. Я попіклуюся про те щоб це було саме так на офіційному рівні.»
Новоназваний Осаму злегка нахмурився. Дазай? Він відчував, що це прізвище також мало певний підтекст для лікаря.
Слова Морі також привернули увагу Шудзі. В нього й справді є зв’язки. Підозри хлопця повільно підтверджувалися.
Лікар який має скоріш за все незалежний кабінет, тісні зв’язки з незаконною діяльністю, також швидко розкопав його дані, а отже був інформатор. Плюс дає такі пропозиції дитині з суїцидальними нахилами. Підліток гострим, проникливим поглядом глянув на лікаря.
«Морі-сан, ви часом не працюєте на Портову Мафію?»
Лікар навіть не розвернувся до нього обличчям. «Що змушує тебе так думати?» Тон Морі рівний і можливо… з веселістю?
Цусіма знизав плечима «Просто зіставив факти і припущення»
Морі Оґай… Для Цусіми чоловік здався цікавою людиною. Він не був як усі інші, за той короткий час спілкування він жодного разу не виявив співчуття чи непотрібних емоцій. Так, з його обличчя не зникала фальшива посмішка, але вона була іронічною і скоріше фірмовим фасадом, а ніж натягнутою задля етикету. Чоловік був раціональним, без непотрібного етикету і вписування в рамки суспільства. Цусімі це подобалось. Він міг дозволити собі теж не хвилюватися про подібні речі спілкуючись з цією людиною.
Лікар так і не поглянув на хлопця записуючи щось в комп’ютер. «Звернути увагу на дрібниці, тоді виокремити потрібні деталі і поставити в правильній послідовності. Звідси з’являється розумний висновок. Це – хороший хід думок. Методична розстановка дрібних деталей може відкрити достатньо фактів лише з кількох слів» Голос лікаря був монотонним, наче він говорив це собі, або читав лекцію.
При згадці про мафію лікар не видав жодної реакції, але в його голові проминуло легке здивування. Це був швидкий висновок. Морі про себе усміхнувся. Хлопець якого він надибав не був просто глиною з якої він сформував би фігуру яку хотів, ні. Дазай був розумним, беземоційним, в нього було те холодне сприйняття ситуації і вміння аналізувати, що нагадувало лікареві Порту самого себе. Йому також подобалась прямота і певна зухвалість хлопця. Можливо прізвище Дазай набуде навіть більшого сенсу ніж лікар очікував спочатку. Але тепер лікар був певен, що Дазай Осаму стане дечим більшим ніж його пішак.
«Рінтаро! Мені нудно! Чому ти так довго?» Біля дверей з’явилася дівчинка, років 10 на вигляд, в яскраво-червоній сукні з незадоволеним обличчям. Цусіма не чув її кроків. Коли вона там з’явилася? Здається, що це її голос він чув перед тим як лікар зайшов. Але хто вона така?
Донька? Зовсім не схожа на лікаря. Учениця? Надто капризна…
Не оминуло уваги Осаму ім’я: Рінтаро.
Цусіма Шудзі – бездарний син свого батька, Дазай Осаму – улюблений шедевр боса Портової Мафії