Work Text:
Тонка стрічка на зап‘ясті Сиріуса майже невидима. Якщо не вдивлятися, то можна навіть подумати, що там зовсім нічого немає.
Коли, на сьомому курсі, Ремус, після проведених з Андромедою, Тедом та Сиріусом різдвяних канікул, повертається зі шкіряним браслетом на лівій руці, Джеймс співчутливо хлопає його по плечу й обіцяє купити чогось смачного в Хогсміді. Римус страждає і біситься, а Сиріус не спить усю ніч, перевертається з боку на бік і, нарешті, спускається палити чернетки в каміні.
К кінцю навчання Блек залишається єдиним без мітки і кожного разу, коли він думає, що саме це значить, в дзеркало на своє відображення дивитися не хочеться взагалі.
— Лілі народила, чувак! Я тепер батько! Це Гаррі, Гаррі Джеймс Поттер.
Коли Сиріус вперше бере Гаррі на руки, усе в середині перевертається догори дригом. До горла підступає нудота, а в очі – сльози. Ясна як день вдячність за дощ, Лондонську погоду та куртку проноситься в голові холодним протягом.
— Він такий… маленький, — видихає ледве чутно. Джеймс, ясне діло, розуміє неправильно і, слава Мерліну, забирає назад. Бісові руки трясуться настільки сильно, що Блеку доводиться хапатися за стілець.
— Ти будеш хрещеним, Сиріусе? Будь ласка, друже.
Гаррі починає плакати, і це зрозуміло — очікувано. Лілі каже, що він, напевно, хоче їсти, і Сиріус тікає з лікарні так швидко, як його несуть ноги.
А ще він трохи вдячний Азкабану.
Він не узнає, він не узнає, він ніколи ні про що не узнає.
А потім:
Це моя вина, моя вина, це все моя вина.
Холодний океан тихо розбивається о скелі і дзвенять, вдаряючись о камінь, кайдани.
Коли Гаррі прокидається в Мунго, від білої стрічки на зап‘ясті залишається тільки чорний випалений слід, а в грудях – холодна, як чорна діра, порожнеча.
— Мій хлопчику, — Дамблдор сумно посміхається і, може, навіть розуміє, — Сиріус кохав тебе більше за всіх на світі.
Він не хоче думати чому саме.