Work Text:
Ранок добрим не буває. Той, хто вважає інакше, або нелюд, або цілковитий йолоп.
Спенсер не знає, до якої з цих категорій слід віднести Дерека, тому просто щиро намагається викинути подібні думки з голови.
Тим паче, що біля екрану вже хвилин п'ять активно розпинається про нову справу Джей-Джей. Можливо, варто послухати її уважніше.
Можливо.
Відчайдушно давлячи четверте позіхання, Спенсер ховається за величезною склянкою з кавою. Але навіть напій, який зазвичай дарує бадьорість і надію на гарний день, не приносить сьогодні жодного задоволення.
А все тому, що ранок добрим не буває.
— Що, бурхлива нічка? — тихо реготнувши, цікавиться Стайлз, акуратно штовхаючи Спенсера ногою.
Спенсер мовчки зміряє його ображеним поглядом.
— Та годі тобі, — продовжує у пів голосу невгамовний Стайлз, — я ж бачу, що ти сьогодні косплеїш зомбі. Дуже переконливо, до речі, але до Геловіна ще пів року.
— Стілінскі, у нас справа, — шипить Спенсер, запиваючи власні слова великим ковтком кави. Яка, до речі, ледве не стає йому поперек горла наступної миті.
— Галерко, ми вам не заважаємо? — беззлобно питає Емілі, схрестивши руки на грудях. В її очах танцюють бісенята, і вона старанно приховує усмішку. Спенсер знає: що б він зараз не відповів, вона знайде, як про це пожартувати. Тому мовчить.
— Міс бос, усе чудово, — як ні в чому не бувало скидає голову Стайлз. — Ми обговорюємо відсоток імовірності того, що загиблі дівчата потрапили до рук здичавілому вампіру.
Спенсер навіть трохи заздрить професіоналізму, з яким у Емілі вигинається права брова.
— І який же цей відсоток, Стілінскі? — з майже хижою посмішкою викладачки, котра підловила студента на списуванні, цікавиться вона. — Вирахували?
— Відсотків тридцять, не більше, — рапортує Стайлз, поглядаючи на Спенсера. — Рід підтвердить, правда, Ріде?
Стайлз Стілінскі — везучий засранець. Везучий та розумний засранець, якщо бути точним.
Якби можна було важко зітхнути в склянку з кавою без особливої шкоди для себе, свого костюма і, власне, напою, Спенсер зробив би це негайно. Замість цього він киває:
— Якщо бути вже зовсім точним, то двадцять вісім. Рани надто рвані, і якщо йдеться не про маніяка-садиста, а саме про надприродних істот, то я б поставив на вендіґо. Статистично...
— Добре, я вас зрозуміла, — перериває його монотонну відповідь Емілі, і Спенсер готовий заприсягтися: вона майже засмучена, що їй не вдалося достатньо їх підколоти.
Залишок наради для Спенсера минає як у тумані, тумані з ароматом кави. Кава, до речі, закінчується занадто швидко.
Коли всі розходяться виконувати отримані від Емілі вказівки, Стайлз пересідає зі свого крісла на стіл поруч зі Спенсером.
— То що трапилося, Спенсе? — широко усміхаючись, запитує він знову. — Не могли з Морганом перервати своє секс-родео?
— Що за вульгарщина, — Спенсер закочує очі, коли Стайлз починає сміятися. — І ні, справа не в нашому з ним інтимному житті. Просто...
— Що просто, крихітко? — тут же примружується Стайлз. — Нашого малюка хтось ображає?
Часом Спенсер щиро дивується, як ця нестерпна істота примудрилася потрапити у ФБР, та ще й до Відділу спеціальних розслідувань, пов'язаних із особливими істотами. За всіма мірками, Стілінскі просто не повинен був пройти відбірковий тест, навіть попри високий рівень знань... Але пройшов же. А тепер дістає Спенсера за кожної зручної нагоди, точніше — під час кожної спільної справи. Можливо, звісно, Стайлз вважає його спорідненою душею. Спенсер же найчастіше вважає Стайлза скалкою в дупі.
— Взагалі-то я старший за тебе майже на п'ятнадцять років, Стілінскі, тож нелогічно називати малюком мене. — На цю заяву Стайлз знову реагує смішком. — Але ні, мене ніхто не ображає. Просто... — Спенсер знову зітхає, приречено заглядаючи в сумно порожню склянку з-під кави. — Просто інколи мені здається, що мій хлопець — інопланетянин.
— Гм, до UFO-файлів мене поки що не допускають, — одразу ж гмикає Стайлз, — але справа все одно в компетенції мого відділу. То які в Моргана ознаки інопланетянина? Можливість змінювати колір шкірних покривів? Неймовірна ненажерливість? Наявність додаткових статевих органів?
Цей ранок якийсь безкінечний.
Якщо хто-небудь колись уб'є Стілінскі, Спенсер навіть не здивується.
— Нічого такого, вигаднику, — Спенсер хитає головою, намагаючись зберігати серйозний вираз обличчя якомога довше. — Але деякі його звички занадто специфічні для людини. Наприклад, те, як він поводиться вранці. Знаєш, — він довірливо стишує голос, і Стайлзу доводиться нахилитися ближче, — він встає з ліжка відразу після того, як прокидається. От просто відразу ж. Не лежить ще кілька хвилин, не переводить будильник... а одразу встає і починає пашіти активністю.
Стайлз скрикує від удаваного жаху, прикривши рот рукою, а потім починає голосно реготати. Дивлячись на це непорозуміння, котре якимось невідомим чином стало агентом, Спенсер розпливається в усмішці.
— Знай, чуваче, ти не один, — нарешті заспокоївшись, каже Стайлз і плескає Спенсера по плечу. — Я тебе дуже добре розумію. Мій Дерек поводиться так само. Чу-у-уєш… — він завмирає на частку секунди, а потім випалює: — А може, вони прилетіли з однієї планети? Якогось Дерекмурія?
Його сміх знову заповнює кімнату для нарад.
Спенсер придушує зітхання, відчайдушно намагаючись не усміхатися ще ширше.
Стайлз занадто гучний, активний і не вміє вчасно заціпитися. І так, якщо хто-небудь колись його вб'є, Спенсер навіть не здивується.
Але це не означає, що він не сумуватиме.
Стрілка внутрішнього годинника Спенсера нарешті перескакує з покажчика «ранній ранок» на «цілком стерпний день».