Work Text:
- Можна тебе про щось запитати?
Вони лежать у ліжку при світлі лампи і неспішно погладжують одне одного. Спенсер відчуває, як долоня Аарона - лише на мить - завмирає на його плечі й знову ковзає вздовж хребта.
- Звісно.
Спенсер набирає в груди побільше повітря, і серце заходиться шаленим стуком. Чи хоче він знати правду? Чи потрібна вона йому?
- Якщо ти колись... - починає Спенсер і замовкає. Йому страшно вимовити це вголос, але думки, що не вщухають ні на хвилину, не можуть більше хаотично роїтися в голові. - Якщо тобі колись доведеться сфальсифікувати свою смерть, як це зробила Емілі, - я про це теж не дізнаюся?
Спенсер піднімає голову і дивиться Аарону в обличчя прямим поглядом.
Він не хоче, щоб це запитання прозвучало так, наче він його звинувачує, тому що Аарон і так постійно гризе себе за зроблений вибір. Нехай усе склалося благополучно, і тепер команда знову разом, але той знає, чого це коштувало кожному.
Аарон заплющує очі й тихо зітхає. Він продовжує погладжувати Спенсера по спині, і вперше в житті тому хочеться відсторонитися, взяти грубо за підборіддя і змусити дивитися в очі.
Пауза з кожною секундою стає дедалі болючішою.
- Можеш не відповідати, - насилу видихає Спенсер і повертається, щоб загасити лампу. Навряд чи вийде заснути сьогодні, але чому б не зробити вигляд? Одне запитання, у відповіді на яке він так наївно був упевнений, ділить його життя, що тільки-но почало збиратися в гарний пазл, надвоє.
Йому страшно. Йому боляче. Йому вкотре варто було тримати язик за зубами.
- Цього не станеться, - впевненим голосом вимовляє Спенсер, відчайдушно сподіваючись переконати себе в цій простій думці. Аарон киває:
- Ніколи. Я обіцяю. - Він тягне Спенсера на себе і обіймає так міцно, що тому стає важко дихати. Його губи продовжують шепотіти щось заспокійливе, але Спенсер уже не чує.
Якщо Аарона колись не стане... Що ж, він єдиний до останнього віритиме в красиву казку про західне узбережжя та щасливе безтурботне життя, на яке той заслужив.