Work Text:
Метт різко завмер, почувши крики. Сів, частково скинувши з себе ковдру. Проти волі прислухався, відразу зрозумівши, звідки йде звук, в двох кварталах від його дому. «Недалеко, — подумав він, — ще можу встигнути». Мердок було повернуся в бік дверей зі спальні, коли раптова думка вдерлася в голову, спинивши його: «Але я ж обіцяв…»
Зі всіх сил зажмурив очі, ніби це допомогло б, і ліг назад, підтягнувши ковдру до самих вух. Метт щосили намагався зосередити свій слух на чомусь іншому, як от на плачі дитини із сусіднього будинку, гавкоті собаки в трьох кварталах з іншого боку, тихій розмові сусідів з поверху вище, проте щоразу відволікався, не минало й кількох секунд. Він чув, як молода дівчина крізь сльози просила когось зупинитися, і хотів їй допомогти. «Але ж я обіцяв…» — щоразу згадував і стискав до болі кулаки.
Крики стихли, а Метт все лежав, скрутившись клубком. Вина душила його, а легені, здавалося, наповнювалися лише на якусь половину. Він міг врятувати ту дівчину, проте не став. Обрав дотримання обіцянки, замість допомоги ще одній невинній людині. «Може марно я поклявся скінчити із Шибайголовою? Може краще б я переконав їх, що все зі мною буде нормально, — гадав хлопець. — Але ж я уже пообіцяв. І так Фоггі з Карен не наражаються на небезпеку». Проте це не давало бажаного спокою.
Нарешті Метт розслабився, а звуки навколо розчинилися у загальному шумі вулиці. Він потихеньку засинав.
Аж раптом постріл. Другий. Мердок моментально підскочив, і вже за декілька секунд присів біля скрині з костюмом. Відкрив і дістав маску, щоб потім впустити її з рук із думкою: «Я ж обіцяв!». Він затиснув руками вуха, і не зміг стримати стогону. «Це робота поліції, не моя, — намагався впевнити себе Метт, — не моя, не моя…». Він усе шепотів ці слова і практично плакав від своєї безпомічності, незмоги вибратися із власноруч створеної пастки.
Вулиця затихла, а Метт все сидів на холодній підлозі, спершись на скриню та вперіщивши незрячий погляд кудись у бік вікна. У голові було пусто, неначе хтось відключив здатність думати. Десь далеко спрацювала сигналізація, вирвавши Метта із так званого сну. Він підвівся, і, похитуючись та ледве переставляючи ноги, почовгав назад у спальню. Намацав годинник на тумбочці, після чого важко зітхнув. Через дві години настане ранок.
А з ним і спокій.