Work Text:
Рімус стискає склянку з напоєм у кулаці так, що аж кісточки пальців побіліли. Робить глоток гарбузового соку, але солодкий смак напою ніяк не перебиває гіркий присмак у роті.
Ґрифіндор щойно переміг Слизерин у матчі по квідичу. Капітан Джеймс Поттер організував сильну команду, і сам перебував у прекрасній формі, літаючи ідеально синхронно з його другом, загоничем Сіріусом Блеком. І справді, було щось у тому таке захоплююче: спостерігати, як ці двоє працюють разом. На сьомому небі від щастя, ґрифіндорці повернулися до своєї вежі співаючи і вигукуючи “ура” переможцям. Зараз вони у загальній кімнаті, п’ють, балакають і сміються під гучну музику. Це повинна була бути весела подія, і насправді, так воно й є для всіх, окрім Рімуса.
Рімус поглядає на інший бік кімнати, де Сіріус стоїть із Бенджі Фенвіком, який хотів «привітати Блека з чудовою грою». І це правда, Сіріус зіграв чудову гру, і він заслуговує на всю похвалу, яку тільки може отримати, але, зазвичай, нікому не знадобиться більше півгодини, щоб сказати: «Йой, Блек, чудова гра». Крім того, не так вже й шумно в кімнаті,, щоб Фенвік нахилився так близько, що його губи майже торкаються вуха Сіріуса, Годрику милосердний! І зовсім Фенріку не було необхідним класти одну руку на плече Сіріуса, а другу – йому на поперек, зовсім не необхідність, і вже вкрай не потрібно було нею спускатися вниз!
Але що ще гірше за повне нехтування Фенвіком особистого простору Сіріуса, так це те, що Сіріус, здається, зовсім не проти. А що такого? Сіріус — молодий, самотній, неймовірно гарний парубок, який щойно зіграв матч свого життя. Чому б йому не говорити і не сміятися на вечірці, коли хлопці, які, можливо, симпатичні, якщо це його типаж, фліртують з ним?
Рімус швидко відводить очі, коли погляд Сіріуса переходить на нього. Чого Сіріус не заслуговує, так це на те, щоб цей момент, його момент, був зіпсований пригніченим Рімусом, який виявився достатнім дурнем, щоб закохатися в парубка, що знаходиться далеко за межами його ліги, з яким йому пощастило навіть дружити. Коли в загальній кімнаті лунає фірмовий лаючий сміх Сіріуса, тому що, очевидно, у Фенвіка ще й відмінне почуття гумору, Рімус уже не витримує. Він розбиває склянку, змушуючи Пітера злякано підняти очі.
— Я на свіже повітря, — каже Рімус, і перш, ніж Пітер може щось відповісти, він повертається і йде до портрету-виходу. Краєм ока він помічає, що Лілі занепокоєно поглядає на нього, але виходить із загальної кімнати, тепер уже вільний від натовпу.
Рімус обирає собі місце на траві під одним із дерев, що освітлюється останнім промінням сонця. На вулиці ще не так холодно. Він намагається очистити голову від думок, але йому не вдається, бо він чує голос.
— Йой, Муні!
Рімус підіймає очі, але насправді йому і дивитися не потрібно, щоб знати, кому належить той голос. Він бачить, що це Сиріус іде до нього через поле, тим самим даючи Рімусу можливість безкарно розглядати його. Навіть пробираючись крізь траву у скуйовдженій мантії і з лохматим волоссям він все одно виглядає, як чортова модель на фотосесії.
Коли Сіріус підходить до місця, де сидить Рімус, він одразу ж падає біля нього і пригладжує своє довгі темні кудрі назад.
— Все гаразд, Муні? Ти так швидко пішов, нічого не сказавши.
Рімус не думав, що Сіріус навіть помітить його відсутність, але подумавши ще раз, він розуміє, що це не правда. Судячи з усього, Сіріус одразу помітив його відсутність, бо відразу ж пішов за ним. Рімус відчуває хвилю задоволення, коли згадує про Бенджі Фенвіка, який тепер має знайти інше місце, щоб покласти руку.
Видаючи слабку посмішку, він каже:
— Ти ж знаєш мене. Іноді мені просто потрібно вирватися з натовпу.
Сіріус штовхає плече Рімуса своїм.
— Міг би так і сказати! Я би пішов з тобою.
— Це твоє свято! Це завдяки тобі ми виграли матч. Ну, завдяки тобі та Пронґсу. Ти повинен бути там і насолоджуватися цим, а не сидіти зі мною на мокрій траві.
— Наше свято чи ні, я і Пронґс хочемо, щоб наш кращий друг теж файно проводив час!
— Все гаразд, Бродяга, — запевняє його Рімус. — Правда, просто йди. Здавалося… здавалося, тобі справді було весело.
— Але в тебе сумний погляд, — каже Сіріус. — Я не люблю, коли в тебе сумний погляд, і не люблю залишати тебе із сумним поглядом.
Рімус впадає в ступор. Він усе ще відчуває провину за те, що змушує Сіріуса сидіти тут, на вулиці, коли той міг би займатися набагато веселішими речами. З іншого боку, він не може заперечити, що насправді задоволений тим, що Сіріус тут, з ним, де Фенвік не може покласти свої руки там, де їм не місце.
Сіріус, певно, помічає невпевненість на його обличчі, бо несподівано він міцно обіймає Рімуса. В руках Сіріуса, таких турботливих і надійних, останні сподівання Рімуса розлюбити його назавжди зникають у безвість. Йому просто потрібно визнати, що до кінця свого життя він буде безнадійно страждати за Сіріусом, тому що той такий, чорт, ідеальний.
Коли Сіріус відпускає його, на його обличчі грає посмішка.
— Може, мені варто розвеселити тебе.
— Не треба… — але перш, ніж Рімус завершує речення, Сіріус спритно перетворюється на собаку, що й досі вражає Рімуса, незважаючи на те, скільки разів він бачить це.
Собака уноситься вбік і починає стрибати, бігати и крутитися у листі, намагаючись упіймати те, що піднімається у повітря.
— Ти поводишся просто смішно! — вигукує Рімус, але не може стримати усмішки, і коли собака починає крутитися, намагаючись наздогнати власного хвоста, справді починає сміятися.
— Це що, собака?
Собака завмирає на пів обороті, і Рімус повертає голову, щоб побачити Лілі Еванс за декілька кроків від них.
— Ем-м… Я… Так. Так, — бурмоче Рімус. — Він просто… забрів сюди, напевно, з Гоґсміду.
— Який великий хлопчик! — Лілі підходить до собаки і починає чухати його за вухами. — І такий красунчик! Ти красунчик, правда? Правда! Ти красивий великий хлопчик!
А собака, однак, здається, забув, як бути собакою. Він просто перелякано дивиться на Лілі. Рімус безцеремонно пхає його ногою. Той кліпнув очима, але потім вибрався з трансу і почав виляти хвостом, голосно дихаючи і підпригуючи на місці.
Лілі сміється і сідає біля Рімуса.
— Я прийшла спитати, як ти.
Рімус раптом відчуває хвилю жаху всередині. Навідміну від Джеймса, який досі безнадійно тужить за Лілі (але, чесно кажучи, не Рімусу засуджувати його), Рімус є її хорошим другом. Це означає, що вона знає багато усілякого про Рімуса. Багато усілякого. Навіть забагато. Речі, про які інші його друзі не знають і не повинні знати. Рімус чесно довіряє Лілі своє життя, але зараз він жаліє, що розповідав їй стільки всього.
— У мене все добре, — каже Рімус. – Дуже добре. Просто вийшов подихати свіжим повітрям. Чудовий сьогодні день, правда?
— Годі тобі, Рімусу, — каже Лілі. — Ти ж знаєш, що можеш бути чесним зі мною. Я бачила Блека з Фенвіком.
Собака затихає і схиляє голову набік.
— Так, здається, їм було весело. — У голосі Рімуса явно відчувається паніка. — Я радий за них! Тобто, а чому б їм не веселитися? Це добре, що вони веселяться. Не те щоб мені не все одно, звісно. Чому б мене хвилювало те, що їм весело? Мене це зовсім не стосується, і взагалі, я зовсім не з цієї причини сиджу тут, на вулиці.
У повній паніці Рімус підіймає палицю і відкидає її.
— Принеси! — відчайдушно кричить він собаці.
І якщо б собаки могли підіймати брови, ций би вже так і зробив. Він дивиться на Рімуса, ніби кажучи: “Якщо ти думаєш, що я пропущу цю розмову заради того, щоб погнатися за брудною палкою, то ти сильно помиляєшся”.
— Тобі не треба соромитися, Ріме, — каже Лілі, — це цілком зрозуміло, що тобі сумно бачити, як парубок, що тобі сильно подобається, фліртує з іншим.
Рімус незадоволено стогне.
— Лілі, давай не будемо про це зараз?
— Добре, добре. — Лілі підіймає руки у знак поразки. — Просто знай, що я чула, між ними нічого немає. І то більше Фенвік фліртував з ним, чим він із Фенвіком, якщо тобі від цього стане краще.
Зазвичай стало би, але зараз Рімус просто опускає очі на коліна, відчуваючи, що собака майже пропалює в ньому дірку своїм поглядом, і молиться, щоби земля під ним провалилася.
— Навіть якщо Сіріус і фліртував із ним, у нього є на це право! — вигукує Рімус. — Це не моя справа. Він нічого мені не повинен. — Рімус переводить погляд на собаку. — Я б ніколи не поставив під загрозу нашу дружбу.
Собака дивиться на нього з незрозумілим виразом. Чи, може, це Рімус не розуміється на багатій комплексній гамі собачих емоцій.
Лілі недовірливо сміється.
— А це вже зовсім інший погляд на ситуацію, порівнюючи до минулого разу, що ми говорили, коли ти буквально витратив цілий кусок пергаменту на написи “Містер Рімус Блек”! Ти не затикаючись розказував мені, який він розумний і турботливий, змусивши мене серйозно задуматися, чи про одну й ту саму людину ми говоримо. І ти розповідав, як ледве не знепритомнів, коли він вийшов із ванної в одному рушникові, і як ти не міг сконцентруватися на травології, бо стояв за Блеком і не міг припини розглядати його з…
— Лілі! — кричить Рімус, ховаючи обличчя в руках.
Лілі зітхає.
— Рімусе, ну справді, якщо він такий вже турботливий, він не дасть цьому зруйнувати вашу дружбу. Визнаю, я й гадки не маю, як він відреагує, але, може, тобі варто сказати йому. Хоча б не будеш тримати кота в мішку!
Рімус невесело сміється: тепер це не є необхідністю. Це тільки доводить те, що у присутності собаки всі коти повинні тихо сидіти по своїх мішках.
— Мені шкода, Рімусе, — каже Лілі, коли Рімус продовжує мовчати. — Ти, очевидно, не в настрої говорити. Я не хотіла тиснути на тебе.
— Все нормально, — тільки й може сказати Рімус, бо то справді не її провина.
Лілі залишає поцілунок на його щоці.
— І справді, Рімусе, ти розумний, дотепний і добрий, і набагато кращий за якось там Бенджі Фенвіка, не в образу йому.
— Дякую, Лілс. — Рімус слабо посміхається до неї.
Лілі встає зі свого місця і йде у сторону замку.
Рімус постукує пальцем і бачить, що собака й досі сидить з ним. Він навіть трохи радий, справді. Краще вже дивитися на собаку з якимось невимовним виразом, ніж побачити явну емоцію... чого? Жалю? Страху? Шоку? Сміху? На справжньому обличчі Сіріуса. Зараз Рімус хоче бути анімагом, щоб у нього була можливість перетворитися на тварину і ніколи більше не ставати людиною. Просто почати життя з нуля як тварина. Бажано як птах. Так, розмірковує Рімус. Він міг би прожити щасливе життя як птах.
Його політ думок щодо будівництва гнізд і поїдання черв’яків грубо переривають, коли собака раптом кидається на нього.
— Йой! — Рімус падає на траву, його руки автоматично хапаються за хутро. Собака тримає лапи на плечах Рімуса і лягає на нього своїм величезним тілом.
Перш ніж Рімус встигає зрозуміти, що відбувається, він відчуває рух, і раптом над ним лежить дуже людський Сіріус зі своїм дуже, дуже людським тілом. Усмішка Сіріуса практично сліпить його своїм сяйвом. Може, він уже не собака, але Рімус практично бачить, як він виляє хвостом.
Рімус не може збагнути, чому, почувши про його вкрай недолугу закоханість, Сіріус вирішив улягтися на ньому зверху. Але пальці Рімуса, які лише кілька хвилин тому тиснули м’яке чорне хутро, раптом лежать низько на стегнах Сіріуса, а руки Сіріуса сповзли йому на шию, і його обличчя дуже, дуже близько, тому мозок Рімуса повністю відмикається і в такому стані він нічого не розуміє. Він просто лежить і кліпає очима на Сіріуса.
— Так ось, — каже Сіріус. — До мене дійшли чутки.
— Які ж чутки? — слабо мурмотить Рімус.
Сіріус хрипло продовжує:
— А ось такі. Я чув, що цей розумний, дотепний і добрий парубок дуже мною захоплюється. Ти випадково не знаєш, чи правда це?
Рімус ковтає слину, відчувши, як йому в горлі раптом пересохло.
— А якщо правда?
— Ну, — каже Сіріус, — тому, думаю, мені доведеться поцілувати його.
— Що… — Рімус широко розплющує очі, з шоком дивлячись на Сіріуса. — І… навіщо тобі це робити?
— Бо, розумієш, він мені начебто подобається.
— Ти серйозно? — Рімус шкодує про те, що сказав, тільки-но слова вилітають з його рота, і вже чекає на дурнуватий жарт.
— Я завжди… — Сіріус зупиняється і хмуриться. — Ні, насправді, не серйозно, — каже він, і все всередині Рімуса перевертається. — Якщо справді казати серйозно, то він не просто начебто подобається мені. Правда в тому, що я палко закоханий в нього. — Він нахиляється ще ближче. Рімус розглядає легкий рум’янець на його щоках і відчуває його подих на своїх губах. — Ось такі ходять чутки, — шепоче Сіріус. — То це правда?
— Так, — каже Рімус. — Так, це…
Його перериває Сіріус, міцно притуливши свої вуста до його. Він огортає руки довкола стану Сіріуса і притягує ще ближче до себе. Долоні Блека тепер тримають його обличчя, і це все, що йому потрібно.
Коли стає бракувати повітря і вони зупиняються, Сіріус усміхається йому в губи.
— І ще дещо. Тобі більше не можна стояти за мною на травологіїї. Не дозволю тобі отримувати погані оцінки через мене.
Рімус сильно червоніє.
— Замовкни вже!
Сіріус посміхається.
— Не хвилюйся, мій милий Муні. Запевняю, в тебе буде багато часу роздивлятися мій з…
Рімус перериває його поцілунком.
— Ненавиджу тебе, — мурмотить він у Сіріусові вуста.
— А? — Сіріус підіймає брову. — А ходять чутки про зовсім інше.