Work Text:
Вночі на території клану Учіха було тихо.
Сакура не знала, чого її це здивувало і чого вона взагалі очікувала. Отже о другій годині ночі було тихо. Темно, спокійно, і зовсім не схоже на шумний квартал, як у день.
Мабуть в її голові була думка, що Учіха завжди слідкували і все знали. Звісно, вона не сумнівалася, що якщо перевірити, то на пості міліції будуть офіцери на нічній зміні.
Але зі свого місця на даху дому голови клану - ще й сидячи з його сином - вона могла бачити тільки чарівні зорі.
Ні звуків, ні світла, ні душі.
Вона, Ітачі, і тепло між ними, яке робиться завдяки їх тілами.
Ітачі ще ніколи не виглядав таким спокійним.
Вона знала Ітачі, можливо, краще, ніж його батьки. Сакура знала, що мука переслідує його кожну годину кожного дня. Також вона знала, що він жадає спокою в своїй голові.
Та і чому він повинен? У цій тиші, під покровом ночі важко було думати про минаючий час чи про завтрашній день, який здавався таким далеким.
В любому випадку, це не повинно було бути побаченням.
Сакура лише відвідала комплекс Учіха, щоб вилікувати зламану ногу високопоставленого старого члена клану. На виході до неї підійшла молода жіночка. Жінка почула від тітки, що Сакура буде тут, і їй було приказано привести її. Виявилося, що у сестри жінки почалися пологи більше п’ятнадцяти годин тому, і вони хотіли щоб Сакура допомагла їм.
Декого могла здивувати така довіра клану до неї, ще й клану Учіха. Але всі знали, що майбутній глава їх клану, Учіха Ітачі, залицявся до Харуно Сакури.
Що стосовно тих жінок, то Сакура майже була однією із них. А ще більше, майбутнією жінкою голови їх клану.
Була вже опівнічь, коли Сакура повернула маленького, вже здорового хлопчика, який плакав ніби завтрашній день не настене, його виснаженій матері.
Вона не очікувала, що Ітачі буде чекати її на виході. Але здивованою вона не була. Він сказав, що хотів провести її додому, у цьому теж не було нічого неочікуваного, Ітачі завжди був джентльменом.
Сакура оглянула тиху вулицю й перевела погляд на свого хлопця, якого не бачила тиждень, і зрозуміла, що він поки не планував йти.
Так вони і опинилися на даху. Сім'я Ітачі вже спала, Сакура була рада цьому. Вона не хотіла пояснювати прискіпливому Фугаку Учіха, що вона тут робила з його сином, ще й вночі. На його будинку.
Не те, щоб вони і справді тут щось робили. Ну хіба що Фугаку не сподобається, як мізинець Ітачі погладжував її руку, яка лежала на подушці між ними.
Сакура все-таки не хотіла думати про Фугаку. Він міг і підтримувати їх відносини, але вона не могла забути його відношення до Ітачі в дитинстві.
Вона тихо зітхнула.
Ітачі підняв на неї погляд. - Сподіваюся, я не затримую тебе.
Це змусило її трохи посміхнутися.
- Звичайно ні, — відповіла Сакура, а потім додала, — і хіба ж, це не я нахабно запросила сама себе сюди?
- Ти ж знаєш, що тебе тут завжди раді бачити, — сказав Ітачі, і поклав свою, мозолисту і оберігаючу руку, поверх її.
Це було так лагідно, але від цього її серце забилося сильніше. - Не думаю, що старійшинам таке б сподобалося, - легко пожартувала Сакура, схилившись до Ітачі.
У відповідь, він притулився щокою до її волосся. - А що їм взагалі подобається?
Прошепотів він, задихаючись від сміху.
- Гаразд, - погодилася Сакура, - знаючи їх, вони ще звинуватять мене, і скажуть, що це я тебе спокусила.
- Можливо. Або вони можуть звинуватити мене в тому, що я заплямував твою честь, - розмірковував Ітачі, - у такому разі вони можуть потребувати негайні заручени.
Сакура з цікавістю подивилася на нього: - Ти виглядаєш занадто спокійним для того, кого можна так легко і швидко змусити одружитися на мені.
Ітачі кліпнув, і подивився на неї. Вона робила з себе дурепу? - Для мене було би честю одружитися на тобі.
Сакура дивилася на нього з нерозумінням. - Як ти можеш говорити про це з таким нейтральним виразом обличчя?
Це викликало у нього посмішку. - Тому що це правда. Як ти думаєш, якими були мої наміри, коли ми почали зустрічатися?
Раніше Сакура багато разів думала про це. Спочатку були думки, що Ітачі просто хотів задобрити своїх батьків, обравши поважну дівчину. Вони ще до початку стосунків були добрими друзями, то це і робило її підходящим варіантом.
Потім вона думала, що напевно, Ітачі шукає хорошого партнера, з яким йому доведеться провести все своє життя. Вони і були хорошими партнерами. - Я не знаю, але я думала, що мабуть в кінці буде шлюб.
- З попередніх розмов я зрозумів, що ти не проти. Чи у тебе зявилася інша думка? - він запитав, з тією ж інтонацією, з якою говорив про погоду. Але спокій все-таки видавав справжні емоції. Для нього було важливо почути відповідь Сакури.
Сакура відразу похитала головою.
- Ох ні. Звичайно, ні. Спочатку я хвилювалася за Саске, але, я думаю, що ти для мене єдиний.
Ітачі нахилився, щоб солодко її поцілувати: - Як і для мене, серденько.
Як завжди, Сакура почервоніла від його милості. Вона, здається, ніколи не могла нічого з цим зробити.
Його рука висунулася між ними і притягнула її ближче до своїх грудей.
Сакура розслабилася в його обіймах. Він завжди пахнув солодощами, прянощами та пахощами. Вона припускала, що це результат відвідування святині, частим поїданням данго і не рідка готовка їжи з матір’ю.
Ітачі зачісував їй волосся, заправляючи норовливі пасма за вухо. - Ти зможеш завтра прийти на обід?
- У мене завтра операція опівдні, тому я можу трохи запізнитися, — сказала Сакура, пригнічена цією перспективою. Ітачі та Мікото готували найкращу їжу.
- Тоді на вечерю? — запитав Ітачі, якого не зупинити.
- Думаю, я можу прийти на вечерю, — сказала Сакура, подумки переглядаючи свій графік. - Прийти на восьму нормально?
- Ідеально, - Ітачі притиснув її до себе. - Ми можемо взяти Анміцу на десерт.
Хитра посмішка прикрасила її губи, при думці про улюблений десерт. В знак вдячності вона обійняла Ітачі за талію. - У тебе завжди є чудові ідеї.
Він взяв пасмо її рожевого волосся і закрутив на вказівний палець. - Не впевнений що завжди, але я думав над тим, щоб ми зібрали речі та втекли на декілька тижнів.
Сакура хихикнула. - О, я не проти цього. Мені б точно не завадило перепочити.
- Хм, ти так важко працюєш, - його губи притиснулися до її волосся. - А у тебе завтра наче не ранкова зміна?
- Так, о сьомій ранку, — підтвердила Сакура, тихо зітхнувши, ще більше насолоджуючись його ласкою.
- Давай, я проведу тебе додому, — сказав він їй. - Тобі потрібно спати.
Сакура застогнала, але він, як завжди, був правий. Тож вона дозволила йому підняти себе на ноги, і вони разом безшумно стрибали по дахам.
Опинившись за межами комплексу Учіха, вони не швидко пішли, пальці Ітачі прослизнули між її власних. Він завжди був ласкавим, коли не було сторонніх очей. Це змусило Сакуру хотіти, щоб вони могли так вічно гуляти вночі, якщо це означало таку близість.
Вона спостерігала за тінями провулків та котами, які блукали в темряві. У деяких будинках, було видно не яскраве світло - можливо, теж нічні сови?
Вони прийшли до її порога занадто швидко, і вона миттєво відчула, як долоня Ітачі вислизнула з її.
Відкриваючи двері й намацуючи ключ, вона нерішуче запитала його: - Хочеш увійти?
Коли вона знову подивилася на нього, його погляд був не зрозумілий.
- Ти можеш залишитися, якщо хочеш, — поспішно продовжила вона.
Ітачі ледь посміхнувся, і простягнув руку, щоб погладити її щоку. - Я не хочу нав’язуватися.
— Ти не нав'язуєшся, — сказала вона хрипким голосом і притиснула його долоню до своєї щоки. - Для тебе біля мене є багато місця.
Його посмішка потеплішала: - Пообіцяй мені, що ти будеш спати?
- Я обіцяю, — відповіла вона для ефекту, знявши його руку зі своєї щоки та використавши її, щоб затягнути його до своєї квартири.
Ітачі охоче пішов слідом, скинувши туфлі біля дверей і разом крокуючи через темну вітальню. Він зупинився біля дверей її спальні: - Я зроблю чай, поки ти переодягнешся?
-Добре, — ласкаво сказала вона й відпустила його.
Її піжама все ще лежала на ліжку, на тому же місці, де вона залишила її зранку. Переглянувши шафу, вона знайшла одні старі спортивні штани Наруто, які дасть для Ітачі.
Через кілька хвилин він повернувся з чашкою, яка диміла, і передав їй. А Сакура передала йому спортивні штани: - Якось Наруто залишив їх. Вони повинні тобі підійти.
- Наруто? - він прозвучав спантеличено: - Коли це Наруто тут ночував?
- Ну оскільки твій брат налякав нас, і покинув селище, бідному Наруто почали снитися кошмари, що я теж піду. Сакура взяла до рук чашку чаю, і вмостилася під ковдрою у своєму ліжку, обережно коштуючи його.
Вона намагалася не показувати, що краєм ока спостерігала за Ітачі. Він був явищем красивих м'язів, коли він зняв сорочку і переодягнув штани.
Він витягнув ноги. - Трохи короткі, але підійде, - не примхливо сказав він.
Сакура поплескала по ліжку поруч. - Давай, я потребую поцілунків і обіймів.
Ітачі засміявся, тепер він був більш безтурботним, ніж на даху. Він щасливо заповз під ковдру біля неї, неперевершені м'язи та смертельна грація, і забрав з її рук чашку. Він поставив її на тумбочку, перед тим як притягнути Сакуру в свої обійми. - Спи, - тихо він мовив.
- А де мої поцілунки? - вона подивилася на нього, піднявши брову.
- Ох, моя вина, — знову засміявся Ітачі, у відповідь поцілував її чоло. Далі край її ока, і вже потім зустрівся з її губами.
Сакура муркотіла, раділа ніжним губам, які повільно й неквапливо її цілували. Подушечка його великого пальця погладжувала їй щелепу, і коли вона розкрила губи, він зустрів її язик своїм.
Їй знадобилася мить, щоб зрозуміти, що каша в її голові була бажанням, а не сонливістю. Коли Ітачі захотів відсунитися, вона зрозуміла, що вплела пальці в його волосся, і тримала його на місці.
Він видав горловий звук, наче був здивований, але без скарг почав заново її цілувати. Та сама рука, яка була на щелепі, провела свій шлях до її стегна, і притиснув ближче одне до одного.
- А як же сон? - Ітачі прошепотів їй у рот. Тенор його голосу був настільки дивовижним гортанним, що вона тремтіла.
Рука Сакури з вдячністю пройшлася по оголеному торсу, трогаючи його міцні м'язи. - Ми будемо багато спати, коли помремо.
- Тск, — відповів Ітачі, але він уже перейшов до того, щоб поцілувати її горло. - Я обіцяв лише обійми та поцілунки.
З заплющеними очима, Сакура вигнулася проти гарячих губ, які опускатися по її тілу. - П-поцілунки, звучить чудово, - видавала вона з себе, коли він висмоктав її сосок через сорочку.
Рука на її стегні ласкала вгору і вниз по її стегні, підтягуючи її ближче і просовуючи своє стегно між її ніг.
- Боже, я б присягнувся, що ти позвала мене сюди з підлими намірами, - Ітачі знову піднявся поцілунками до її горла, а потім й до рота.
Його язик знову занурився між її губами, щоб пестити її, і вона притиснулася до нього своїми стегнами.
З кожним інтенсивним рухом його язика, сон дещо втрачав свою важливість. І з кожним дотиком її стегна до його, розум Сакури покидав її.
Її останньою розумною думкою було те, що ж сказати Шизуне завтра, коли вона буде схожа на зомбі.
Врешті-решт, не могла же вона розповісти, що Учіха Ітачі, який лежав в її ліжку, не давав спати їй всю ніч, чи могла?