Chapter Text
Все починається з того, що в Хісина, що спокійно йшов шкільним коридором, влітає губка, вимазана крейдою.
І все б нічого - абсолютно нічого - якби не той факт, що запустив її Джеюн. Він взагалі цілився в Сонхуна, але сталось так, що той відбив губку рукою, і вона вилетіла в коридор, потрапивши прямо в Лі Хісина.
- Ти кончений? - питає Хісин, коли Джейк вилітає у коридор, щоб забрати губку; весь піджак старшокласника з лівого боку білий, ніби його присипало снігом. Джейк аж зойкає - у відповідь з класу лунає регіт Чонсона з Сонхуном, шлях би їх трапив.
- Я допоможу відмити, Хісин-сонбенім, - лопоче Джеюн і йде за старшокласником до чоловічого туалету, хоча той і не просив.
Біля рукомийника Джеюн затискає Хісина та починає відмивати з його плеча крейдовий пил. Робить це турботливо та обережно, весь червоний і зніяковілий, але дуже старається.
Чутки про Хісина по школі ходили різні, і легко було повірити в кожну з них. Хтось навіть говорив, що він дуже жорстокий та може зламати руку одним захватом. Тільки чомусь хьон не злиться, не намагається вдарити Джейка або зачинити його в одній з кабінок туалету. Спокійно дивиться на донсена тільки і посміхається. В його вусі хитається довга сережка, майже гіпнотизуючи.
- Навіть пішов за мною. Не боїшся, що вдарю? Шим Джеюн, - виразно читає ім'я з бейджу Хісин і вигинає брову з викликом.
- Вже б вдарив, якби хотів, - каже Джейк і крадькома посміхається, коли старшокласник пирскає від сміху. - Хіба ні?
Хісин лишає Джеюнові свій контакт в какаотоці та забирає із собою його серце, торжествено вручене йому в руки за його посмішку та теплий погляд очей.
Нікому більше в школі Хісину посміхатись не хотілось. Джеюн був приємним виключенням.