Work Text:
Склянки.
Вони були скрізь.
На підвіконні, у шафі, на тумбочці біля ліжка, ними були заставлені полиці та забиті ящики. Вся кімната була заповнена десятками пляшечок, горняток, чашок і навіть, здається, пробірок. Спальня слизеринського старости, тільки сьогодні вранці приведена в ідеальний порядок, зараз була схожа на лігво шаленого алкоголіка, який раптово вирішив змінити рід діяльності та зайнятися виготовленням продукції самостійно.
— Що тут сталося? — прозвучало радше як звинувачення, ніж питання, поки Лайт безуспішно намагався дістатися свого столу, лавіруючи між пляшками.
— Ти так скоро повернувся? За розкладом тебе не має бути тут ще годину, — винуватець безладу, анітрохи не здивований, сидів на ліжку, задумливо розглядав ще одну пробірку з чимось, що віддалено нагадувало болотяну жижу з домішкою молока, і періодично звірявся із пошарпаним підручником.
— Що ж, вибач, що зарано повернувся до своєї кімнати, — пирхнув Лайт, балансуючи на одній нозі і приміряючись, як можна обійти невелику бочку, яку вочевидь колись позичили з кабінету зіллєваріння, — я повернувся за конспектом, Міса попросила.
— Міса, — протягнув Ел, — що ж, тоді, підозрюю, причини квапити тебе немає: іспит пройшов ще минулого тижня, і з імовірністю у дев’яносто дев’ять відсотків, це був просто привід. А тепер, будь ласка, подай склянку, — Ел простяг руку, не відриваючись від книги.
— Ту, що поруч із десятьма іншими такими самими? — єхидно спитав Лайт, з інтересом заглядаючи за плече сусіда в спробах розібрати письмена, які більші скидалися на язичницькі заклинання.
Ел кинув на нього невиразний погляд.
— Ні. Ту, що поруч з опудалом кажана. І швидше, будь ласка.
Лайт подумки подякував вищим силам за можливість притягувати речі за допомогою чарівної палички, яка позбавила його ще однієї експедиції дослідницькими завалами, і віддав Ел пляшечку.
— Подивимося, — промимрив той, змішуючи дві рідини, які миттєво почали шипіти і пузиритися, але припинили за секунду до того, як Лайт був готовий наплювати на правила і перенести їх двох подалі від потенційного місця теракту.
Ел уважно оглянув склянку з фіолетовою рідиною на пробу, злегка потрусив нею, і, цілком задоволений, вручив Лайту.
— Випий, — заявив він, дивлячись прямо йому в вічі.
— Нащо? — Лайт підозріло стулив повіки — ти ж знаєш, я не страждаю на палку любов до нудотно солодких напоїв. А, наскільки я розумію, — він трохи зіщулився і підніс великий палець до губ, — з ймовірністю в сорок п’ять відсотків все це — результат твоїх спроб самостійно приготувати вершкове пиво.
Ел і бровою не повів.
— Лайт, я наполягаю. Невелике підвищення дози цукру не зашкодить твоєму організму, а для мене важлива твоя думка.
На пару секунд у кімнаті запанувала тиша, після чого Лайт, зітхнувши, перекинув у себе вміст пляшки і про всяк випадок примружився, згадуючи попередній досвід участі у подібному гастрономічному експерименті.
— Ну як? — поцікавився Ел, уважно спостерігаючи за ним.
— На смак, як топлені іриски, схоже на те, що для мене раніше мама готувала, — задумливо промовив Лайт, — я приголомшений, що в тебе так добре вийшло, якщо врахувати твої сумнівні знання в області настійок, — закінчив він із здивованою інтонацією.
Різко вскинувшись і спіймавши задоволений погляд чорних очей, він миттєво оцінив ситуацію та прикрив рота рукою, повільно позадкувавши до виходу.
— Ага! — Ел з переможним вигуком схопився з ліжка, паралельно змітаючи результати минулих експериментів, — а тепер будь ласкавий і розкажи мені: хто підмішав в усі мої запаси вершкового пива сіль?
Лайт заперечно замотав головою, все ще притискаючи долоню до вуст і безуспішно намагався сховатися, не знищивши гори посуду на підлозі.
Ел тільки тихо хмикнув і, за дві секунди наздогнавши підозрюваного, розчищаючи собі шлях чарівною паличкою, трохи підштовхнув того до стіни і притиснув до неї зап’ястя своєї жертви, не даючи піти.
— Так що? Чи можу я дізнатися відповідь на своє запитання?
— Я, це був я, — видихнув Лайт, не припиняючи невдалих спроб вирватися зі сталевої хватки свого сусіда і гарячково продумуючи план втечі, поки він не встигне видати ще більше потенційно секретної інформації, — це все, чи ти плануєш далі використовувати аморальні методи допиту для задоволення свого его?
— А з якою метою ти це зробив? — незворушно поцікавився Ел, проігнорувавши образу.
— Мені набридло, що половина простору у моїй кімнаті постійно зайнята купою ящиків з пляшками, які Ватарі притягає тобі з Гоґсміду, — Лайт, усвідомивши, що чинити опір марно, просто сердито дивився на Ела, — вирішив, якщо тобі перестане подобатись смак, ти припиниш експлуатувати мої привілеї старости.
— Розумію, — кивнув Ел з глузливим прищуром, — а попросити Лайту, звичайно ж, не дозволяє гордість.
— А тобі відпустити мене заважає, мабуть, брак людяності, — люто просичав Лайт, втупившись в нього поглядом.
— Так само, як і не дає можливості визнати, що йому подобається перебувати в теперішньому становищі, – незворушно додав Ел, насолоджуючись миттєвою реакцією, — інакше він давно вже звільнився б, якщо брати до уваги його вражаючі атлетичні здібності.
— Ти, як завжди, виявляєш безмежну шляхетність і не даєш мені альтернативи, утримуючи силою і змушуючи відповідати те, що тобі хочеться, за допомогою сироватки правди.
— Дія зілля припинилася ще хвилину тому, а твої зап’ястя я тримаю з силою, порівнянною, хіба що, зі спробами Міси впоратися з гриффоном, — Ел нахилився ще ближче, уважно вдивляючись у карамельні очі — так що?
Лайт подивився на нього трохи затуманеним поглядом, проклинаючи про себе всі зілля, заклинання і свою любов до зарозумілих та надмірно привабливих студентів з їх манерою кликати на побачення.
— Якщо я запізнюсь на історію магії, — видихнув він, — відповідатимеш за це ти.
— Домовились, — посміхнувся Ел.