Work Text:
він дивився в карі очі й не міг відвести погляду щоб хоча б подивитися на людину яка стоїть перед ним. ось ці оченята стають трохи злими, а ось вони закочуються. так стоп, чому вони закочуються?
—хей, хлопець, може даси пройти, будь ласка?
—ой, звісно. вибачте мене я просто замислився і... ще раз вибачте.
—не треба звертатися на «ви» мені ніяково. я мінхо і сподіваюся ми потоваришуємо.
—я синмін і буду дуже радий якщо ми станемо друзями чи прокинемося в одному ліжку... ой.
—сонце, якщо ти мене запросиш, я з радістю прийду до тебе куди завгодно,—мінхо підморгує вже червоному хлопцю та сідає на своє місце.
«цікаво, він дійсно мене не пам'ятає чи просто прикидається?»— подумав синмін, бо він все пам'ятав.
все почалося на вечірці друга кіма чоніна який дуже полюбляв проводити їх під девізом «більше алкоголю та людей—менше правил». тому людей там дійсно було дуже багато, як й вишневого пива, яке так полюбляв синмін.
коли вже декілька пляшок було випито хлопець вирішив провести невеликий огляд дому на пошкодження, щоб розповісти про них чоніну, та на знайомі обличчя з ким можна поспілкуватися й випити ще по пляшці.
він вже підіймався по сходах як на нього майже випав якийсь хлопець з синім волоссям та дуже гарними очима. синміну вистачило реакції та тверезого розуму швидко спіймати синьоволоску щоб той не розтягнувся на сходах.
в голові синміна промайнула думка, що він наче в дорамі і що тримає цього хлопця занадто довго але незнайомця начебто це взагалі не хвилювало. він дивився в очі кіма, а потім тихо сказав "до чорта" і накрив чужі вуста.
цей поцілунок не можна було назвати ніжним, він був повний бажання та відчаю зі сторони синьоволосого хлопця. синмін вирішив просто грати за чужими правилами й взявши того за талію притиснув до стіни. «що я роблю?» думає хлопець, в момент коли його партнер по поцілунку усунувся від губ та перейшов на шию всі думки кудись пропали.
чи хотілося в цей час, зазвичай дуже зібраному, синміну контролювати ситуацію? ні, але коли «синє кошеня», як про себе його вже прозвав кім, вкусив його за шию та після цього простогнав хлопця як водою облило. він відштовхнув незнайомця.
—що ти робиш?,—спитав синмін.
—дурник, ти що не бачиш? я отримую задоволення і хочу щоб ти відчув теж саме.
—але ми навіть не знайомі...
—блять, навіщо ти все ускладнюєш? я просто хотів цілуватися, побачив гарного хлопця й поцілував його. все. більше нічого. бай, дякую за чудовий поцілунок та зіпсований настрій,—з цими словами незнайомець пішов вниз по сходах й пропав з полю зору.
з цієї ситуації пройшов місяць. хлопці повернулися до школи, а з ними й прийшов новенький якого синмін зараз дуже уважно роздивлявся.
«синьоволоска стала чорноволоскою... хм...а йому пасує. хоча впевнений, що йому буде пасувати абсолютно будь-який колір волосся. боже які в нього гарні очі».
чонін, який знав як важко даються синміну усілякі симпатії, дивлячись на свого найкращого друга тільки сумно зітхав, бо минулого разу саме до нього прибіг кім після того як той незнайомець пішов. тоді той виглядав дуже розгублено та не міг зв'язати декілька слів єдине, що зрозумів чонін це «я цілувався з якимось хлопцем. він дуже гарний. це кохання всього мого життя але він пішов». і весь наступний місяць синмін був досить сумним через цього «синьоволоску», тому ян був дуже здивований побачити свого друга настільки зацікавленим кимось ще.
синмін виглядав дуже схвильованим поки розповідав своєму кращому другові, що той загадковий незнайомець був їхнім новеньким. на "підійди нормально познайомся, а потім запроси на побачення" чоніна, хлопець просто закотив очі, тому що розумів, що наврядчи мінхо його пам'ятає, а якщо навіть і так, то точно не захоче мати з ним нічого спільного. хоча, мінхо який зараз дивився на щенячого школяра так не думав.
ні, мінхо не пам'ятав, що було на тій вечірці, просто синмін здавався йому дуже комфортним та милим, як щенятко. хоч мінхо й був прихильником котів, від такого песика він не міг відмовитися. саме тому зараз він йде до цієї парочки з наміром запросити синміна на прогулянку. так, це не передбачається як побачення, бо спочатку треба дізнатися чи не було перше враження оманливим і чи дійсно він йому сподобався. зібравши усю волю в кулак він все таки підійшов до двох друзів.
—кім синмін, думаю перед тим як прикинутися в одному ліжку нам треба дізнатися один одного краще, тому не хочеш сходити кудись? може в парк чи в кіно, а можна туди й туди, як тобі буде завгодно,—мінхо закінчив свою маленьку промову, а синмін, здається, вже відпустив свою душу кудись в інший всесвіт.
—а. так. звісно. я звісно з тобою піду куди ти захочеш. а це?
—ні, це не побачення, бо це занадто рано але в майбутньому ми обов'язково підемо на нього.
—тобто цілуватися з ним навіть не знаючи його ім'я це окей, а сходити на побачення не окей,—чонін закочує очі.
—що?—мінхо виглядав дуже здивованим.
—так містер, ви поцілували мого друга, а коли той сказав, що не може це робити з незнайомою людиною, просто звалили в туман.
—я дійсно цього не пам'ятаю,—мінхо повертається до синміна,—пробач, мені дуже шкода в мене був дійсно не кращий період життя, я намагався забуття але зараз мені дійсно хочеться дізнатися тебе краще і якщо ти не проти, ми можемо піти на прогулянку й обсудити це.
—так, думаю нам дійсно треба буде все обсудити і ми можемо це зробити на прогулянці, тому я досі згоден.
—обоже, дякую,—мінхо виглядав дійсно щасливим, настільки що він підстрибнув обійняв синміна та втік.
на тій прогулянці було дуже багато вибачень від мінхо та дуже багато "досить вибачатися" від синміна. після неї вони ще багато разів гуляли просто як однокласники, друзі поки терпець кіма не увірвався і він не поцілував його. так з'явилася нова пара яка разом дражнила бідного чоніна, бо «ти так хвилювався за мене через мінхо, милун» і яну нічого не залишалося як терпіти та любити цих двох.