Chapter Text
Гарріет з в'ялою цікавістю перебирала тонкими пальцями книги, поки врешті решт, здивовано піднявши брови, не витягнула невеличкий альбом.
– Скетчі… – тихо протянула дівчина, переглядаючи старенькі, майже вицвітівші малюнки. – Таке враження що це дитина намалювала.
– І дійсно, такі простенькі та яскраві, – з-за її плеча вигулькнув рудавий хлопець.
– О Мерліне! – Гарріет відсахнулась, поклавши руку на серце. – Том, не лякай мене так!
– Ага, більше не буду, – гмикнув він, а потім витягнувши з-за пазухи відерко з крейдами сказав з грайливою усмішкою. – Можливо намалюємо щось з цих малюнків? Як в старі добрі часи?
– Старі добрі часи коли мені не треба було думати про те як вижити, та як вбити Воландеморта? – дівчина задумливо потерла підборіддя. Це була непогана ідея. Їй слід було відволіктися. Після перемоги над безносим, вона постійно була зайнята справами різними рівнями важливості. То упорядкувати свої фінанси в Ґрінготсі, то створити фонд для підтримки магів, сквибів та інших магічних істот, то визначитись в якому магічному направленні продовжувати вчитись, турбота за родовим маєтком поттерів…словом, суцільна зайнятість.
– Та давай, я не проти.
– Чудово, ідемо! – посміхнувся Том, та взявши Гарріет за руку, змахнув чарівною паличкою. Вони опинилися у старому, майже занедбаному парку. Гарріет з ностальгією кинула погляд на великі камінці, які були викладені у доріжку. В дитинстві вона любила по ним стрибати.
– Гарріет, все добре? – смикнув її за плече Том.
– Так, лише в спогади занурилась, – похитала головою дівчина. Здмухнувши пасмо чорного волосся що лізло на очі, вона заплела собі простеньку косичку, та обернулась до Тома. – Ну що, відкривай свої крейди.
Гмикнувши, Том відкрив відерце новеньких різнокольорових крейд. Він купив їх у дитячому магазинчику, перед тим як зайти до Гарріет.
Взявши декілька зелених, червоних, синіх та жовток крейд, вони взялись розмальовувати камінці. Дівчина, занурившись з головою в це діло навіть не помічала радісні погляди які на неї кидав Том. Він був безмежно радий що Гарріет знову старається жити, після всього що їй вдалось пережити. Вони знайомі з самого дитинства, разом пішли до Гоґвортсу, хоч і попавши у різні факультети( Гарріет на Слизерин, Том на Ґриффіндор), вони продовжили своє спілкування. Дівчина та хлопець малювали от так до самого вечора. Для обох це неначе був знак – прощаючись зі сірим, моторошним та болючим минулим, вони вимальовували яскраве, свіже, хороше майбутнє.
Разом. Як завжди.