Work Text:
«На даний момент відсутній зв’язок з вашим абонентом. Зателефонуйте, будь ласка, пізніше».
Сова вкотре повернулася з невідкритим листом. А цей маґлівський прилад меле якусь дурню.
І де ж вона? Пішла вчора ввечері, точніше втікла, принаймні він сприйняв це так, і досі не повернулася. Він зв’язувався з Гаррі, на Ґримо її не було. Батьки на відпочинку в Австралії, а отже, до них вона не пішла.
Та що гадати. Коли захоче поговорити, то повернеться. А йому теж варто було б прогулятися, а то в голові суцільна каша, думки плутаються, і ні мозок, ні серце не хочуть сприймати реальність.
Вони розійшлися. Після 4 років стосунків. Цього разу остаточно.
Погода в Лондоні була паскудна. На душі теж було паскудно. Цей противний дрібний дощ бив у обличчя, а всередині все переверталося від того, що трапилося вчора.
Герміона повернулася з роботи. Він саме стояв посеред вітальні. Нічого особливого. Але далі все, як у тумані.
«Я зрозуміла, що...»
«Ми не справляємося».
«Це не має продовження».
«Нам не варто».
«Ми пробували, але...»
«На жаль».
Стільки лишніх слів, жодного діалогу і фінальне:
«Сьогодні не ночуватиму вдома».
Він не знав, що стало спусковим гачком, та байдуже, толку від цього знання. Він розумів, що це вже кінець.
Щось йому не гулялося, треба було повертатися. По дорозі він зайшов у піцерію — плюси життя у маґлівській частині міста. Можливо, їжа трохи розрадить.
Зайшов у квартиру, відклав піцу й ключі. З його рудого волосся падали краплини, а взуття вже встигло забруднити підлогу — все одно. Потім прибере, сил не було навіть на це.
Ледь чутний звук, потік тепла, волосся стало сухим.
Паличка вмить опинилася в руках хлопця, націлена на поки невидимого супротивника.
«Роне, це я. Вибач, не хотіла налякати».
«Чорт, Герміоно, — він повільно відклав паличку і провів рукою по волоссю. — Я не очікував, що ти будеш вдома. Вибач, рефлекси».
«Знаю.» — запала незручна тиша.
Обоє ховали погляди, як діти, що провинилися, і обоє розуміли, що справа не в заклятті. Перша думка — стиснути її в обіймах та не відпускати. Але це було...недоречно? Так, певно, не найкращий варіант, і він це знав. На жаль.
Так само мовчки вони пройшли в кімнату, разом сіли на диван. Хоч це вони робили разом. Поки.
Тихо, до біса, тихо. Чого ж вона тягне? Хай обірве вже це все. І вона обірвала.
«Я...я не хотіла робити вчора так. Я думала зробити це правильно».
Ох, звісно, правильна Герміона. Але суть в тому, що немає якогось посібника з правильного завершення стосунків, принаймні він не бачив.
«Я вчинила надто емоційно. Але просто я вже не можу так. Ми давали шанс цьому, — вона вказала рукою між ними, — та це не працює, ми не працюємо. Ти ж також це відчуваєш?».
Герміона вперше за вечір підняла очі на нього, очі повні сліз.
Яке там питання вона задала? Чи відчував він подібне? Ні...тобто так, але ще Рон відчував, як щемить всередині. Він не хотів признавати очевидного, але з вуст злетіло тихе:
«Так».
«Це кінець?» — так само тихо спитала вона. Обидвоє, ніби ходили по канату й боялися впасти, але справа в тім, що вони уже були в прірві.
«Певно».
Як же важко йому далося це одне слово.
Герміона вже не стримувала сліз. Він присунувся ближче і таки обійняв її, таку рідну, таку кохану, вже не його. Декілька хвилин просиділи ось так, кожен згадував щось своє. А потім вона пішла.
Пішла з його життя.
«Гаррі, та в порядку я!»
Здається, ця розмова повторювалася всоте за ці декілька тижнів. Добре, можливо, і не всоте, навіть якщо він перебільшував, то не сильно.
«Звісно, я вже чув. Але на тобі обличчя немає вже скільки часу. Роне, я розумію, що у вас з Гер...»
«Гаррі, досить. Я не в настрої говорити про це, — різко обірвав той репліку друга. — Я в нормі, чесно. Давай краще сходимо в бар, розповіси про цю свою нову справу і підвищення».
Поттер лиш зітхнув і кивнув у відповідь.
Чи був Рон дійсно в нормі? Що ж, хотів бути. Вдавав. І напевно, погано, якщо Гаррі жодного разу не купився на це.
З нею вони не бачилися, дивно, що їхні дороги не перетиналися. Мабуть, збіг.
Він сумував.
Перша сімейна вечеря в Барлозі після їхнього розриву. Звісно, всі знали, але яка в них реакція була, Рон міг тільки здогадуватися. Особливо він переживав за маму, котра вже бачила Герміону своєю невісткою, хоч вони не були навіть заручені.
Вечеря проходила, на диво, тихо. Звісно, наскільки це взагалі можливо в сімействі Візлі. Цю тему ігнорували.
Молі пішла на кухню по десерт, фірмовий яблучний пиріг.
«Роне Візлі! Ходи-но сюди допоможеш своїй вже старій матері».
Ох, ця жінка вміла драматизувати. У неї сили було як у десятьох молодиків. Але треба йти.
Зайшовши на кухню, Рон побачив, як мама поралася біля духової печі. Ось вона вже вийняла пиріг, розрізала його на шматочки, прикрасила м’ятою. Схоже, вона відтягувала початок цієї розмови. Молі взяла ганчірку й почала витирати крихти, хоча паличка лежала поряд, і можна було просто скористатися закляттям, яке вона чудово знала.
«Терґео.» — промовив Рон.
Поверхня очистилася і жінка розвернулася до хлопця.
«Синку, я думаю ти знаєш, що я хочу спитати. Це правда?»
Якби йому хотілося вдати нічого нерозуміючого, але він просто кивнув.
Молі швидко обняла його.
«Це нічого, таке буває, ти знайдеш собі когось гідного. Хоч Герміона теж гідна. Але ти ще знайдеш когось свого».
Здається, вона переконувала сама себе.
«Мамо, все добре.» — він глянув їй у вічі. Навіть якщо вона не повірила, то нічого не сказала, лиш сильніше обняла. Пройшла ще мить.
«Так, досить розкисати. Бери пиріг, всі вже чекають.» — бадьоро сказала Молі, хоча він помітив, як вона нишком витерла очі рукавом. Мама, така мама.
Він і не «розкисав», просто сумував за нею. Деколи, поки ніхто не бачив.
Проходив час. Вони відновили спілкування з Герміоною, обережно, по трохи. Почалося все з новини про заручини Джіні та Гаррі. Рон радів за сестру і найкращого друга. Справді. Та й був щасливий, що Герміона хоч так повернулася в його життя, таки вона теж була його найкращим другом.
Проте поки ніхто не бачив, десь там у темряві ночі, він міг зізнатися хоча б собі, що досі її любив.
Але повертатися до тих стосунків він не хотів. Рон просто кохав, мовчки.
«Роне, я буду не сама на весіллі. Ти не проти?» — непевно запитала Герміона.
Ніби він міг щось заборонити їй. Який абсурд. Заборонити щось Герміоні Ґрейнджер. Та він і не хотів цього робити. Він щиро бажав їй щастя, якщо вона знайшла його в комусь іншому — так тому й бути.
«Звісно, не проти».
Лиш потім Рон зрозумів, що навіть не запитав з ким вона буде.
Ох, що за чортівня! Вона була з ним. Тобто з НИМ — Мелфоєм. Це...та це...неможливо пояснити. Добре, спокійно. Головне — зберігати обличчя. І можливо, випити ще келих шампанського. Або чогось міцнішого.
Рон був шокований, але через трохи зрозумів, що насправді не відчуває якоїсь злості чи ревнощів. Просто сильний подив. Хм.
«Візлі».
Навіть без образ, щось новеньке.
«Мелфой».
«Це все, що ти скажеш?» — запитав Драко. Здається, він не очікував такого повороту подій.
«Не все. Бережи її. А ось тепер все, не дуже приємно було побалакати, але як є».
Рон розвернувся й рушив до групи ґрифіндорців, що стояли біля столів. Доволі цивілізована розмова. Можливо, вони навіть зможуть співіснувати.
Потім він стояв і дивився, як танцює Герміона з Мелфоєм. Вони виглядали, до біса, гармонійно. Але Рон цього б не визнав. Зате зараз він міг визнати, що розрив стосунків — це далеко не кінець, а новий початок.
І він впорається з цим. Обов’язково.