Work Text:
Як не дивно, сьогодні на Площі Гримо ситуація була доволі спокійною. Не було купи ранених бійців, що неймовірним та незрозумілим способом роз'являлися з далеких запеклих боїв та не розщеплювалися дорогою, не було тих, кого рятувати вже пізно, не було метушні і лайки.
Все велося своїм штибом і, грішним ділом, навіть походило на спокійне життя без війни. Прости Мерліне.
Цим травневим днем, коли сонячні промені грайливо лоскотали пильні коридори, орденці насолоджувалися заслуженою тишею, яку сьогодні вирішили подарувати вищі сили. Деякі з жителів будинку пленталися незвично порожніми поверхами без діла, відмовившись від можливості мирно відпочити у кімнатах – нової інформації про можливі засади не надходило, заплановані місії планувалося втілити трохи згодом. Але ті, хто хоча б раз опинилися у боротьбі, більше не могли жадати чогось іншого, окрім знищення усіх смертежерів до єдиного, тягаючи з собою паличку у руці, завжди у бойовій поготові.
Герміона Ґрейнджер також не могла сидіти на місці, знаючи, що десь там лишилися проблеми, що потребували розв'язання. Наприклад, на Площі скінчилися запаси деяких зіллів, які часом терміново потребувалися у спішні моменти.
Минулого вівторка Шеймус роз'явився з розірваними сухожиллями на плечі від якогось нововинайденого вражого закляття. Звісно, під час подорожі простором становище погіршилося, і якби не швидка реакція ґрифіндорки та пляшечка настоянки ялівцю у кишені джинсів, хлопець, певно, втратив би кінцівку.
Після цього вона завжди пильно слідкує за запасом пузатих флакончиків, загалом, як і робила завжди. Але тепер із жахливою тривогою. Вона навіть розвинула звичку вести список ліків із зазначеною кількістю: треба було зайнятися Настоянкою для поповнення запасів крові та Підбадьорливою.
Але занепокоєння за число зіллів не було єдиним, що заважало спокійно дихати протягом дня. Зазвичай більшість думок у незмірному потоці займав той, хто був далеко звідси, і точно не доступився б до припасів Ордену. Дівчина намагалася відволіктися, з головою занурюючись у справи, втім, почуття було сильніше за марні спроби. Його відправили туди, де й перець не росте, разом з декількома іншими відчайдухами. Вона не знала, чи викликався він самохіть, чи таким чином його карали за проступки минулого, але маємо те, що маємо – вони не бачились більше місяця, а листи звідти приходили не часто.
— Герміоно! — почулося десь з коридору. У дверному прорізі показалася Візлі, з розпатланим та мокрим після душу волоссям. Вона давно відрізала довгі коси, і тепер пасма ледь сягали плечей. — Ходімо! Скоріше!
— Що сталося? — збентежено поцікавилася Герміона, відвертаючись від роботи над зіллям.
Візлі вихором влетіла у кімнату, хапаючи подругу за передпліччя:
— Там Дін і Невіл заклалися! Ходімо, бо все пропустимо!
— Джіні! — загиготіла Ґрейнджер, вивертаючи руку з цупкої схопки та повертаючись до столу. — А про що спір? —вона не поділяла радості молодшої та продовжувала спокійно помішувати вміст казана. Якщо не дотриматися чітких інструкцій та напартачити з цією частиною рецепту, то усі інгредієнти переведуться, а нагода дістати нові випаде невідомо коли.
— Вони закляли один одного заплітанням язика і будуть співати гімн Гоґвортсу.
— Мерліне! — дівчина захитала головою, сміючись. — Йди, я зараз дожену, — і, помітивши недовірливий погляд з-під примружених очей, додала: — Обіцяю, я швиденько!
Насправді, її дивувало і радувало водночас, що друзі не втратили можливості по-дурному повеселитися. Так, як і мало би бути, якби не один навіжений чаклун та сліпі приспішники, що тільки й уміли облизувати йому передки. Ніщо не буде як раніше – це Герміона ясно второпала. Після хвилини веселощів вони повернуться до бійок, небезпечних заклять, крові та втрат. І як же від цього краяло серце.
Декілька разів помішавши трав'яний відвар, кудрява відклала невеликий черпачок у сторону. Тепер лишилося тільки дати йому охолонути – і можна розливати по пляшкам та ховати у темне місце. Вона сховала решту компонентів назад у шафу, витерла руки об джинси та відставила котел подалі від відчиненого вікна після декількох хвильок вагань.
Герміона рада була б побачити, як кожен з хлопців виконуватиме свою частину суперечки на три серпики – вони завжди закладалися тільки на три – проте, її відволік стук у вікно. На підвіконні сидів сірий сич з великими жовтогарячими очима та пильно вдивлявся в обличчя дівчини, схиливши голову на бік. Невже якесь невідкладне завдання, через яке прийдеться розганяти захоплених товаришів? І чому послання адресувалося саме їй?
Вона квапливо перетнула кімнату і потягнулася до листа на ніжці птаха, попередньо попестивши його по м'якій голівці та простягнувши малому смаколик. Від перших літер, виведених чорнилами на пергаменті, таких знайомих і жаданих, у грудях почало несамовито калатати.
«Люба Герміоно» – майоріло на клаптику паперу першим рядком. Вона розривалася на частини, відразу бажаючи прочитати лист, ковтаючи слово за словом, речення за реченням, а потім знову, і знову, і ще декілька разів; або притримати читання каліграфічних мережив на потім, лишаючи приємний подарунок на кінець доби. Рішення дилеми прийшло одразу, коли дівчина помітила, як мимоволі окреслює пальчиками гострі завитки, і, відверто кажучи, ґрифіндорка не змогла б чекати так довго. Вона піднесла пергамент до обличчя, вдихаючи аромат паперу. Здавалося, лист досі пахнув ним.
«Люба Герміоно,
Сподіваюся, у тебе все добре. Сподіваюся, ти стрімголов не кидаєшся у бій, а пускаєш вперед йолопів на кшталт Макмілана. І сподіваюся, ти не проводиш цілісіньки дні у компанії сухоцвітів та екстрактів.
Коли я повернуся, хочу обійняти Герміону Ґрейнджер, а не Косторіст.
Що ж, перейдемо до моїх шмаркливих заміток, які випала хвилинка начеркати, поки Джастін не набридає мені своїми розповідями з історії маґлів. (Нагадай попросити тебе розповісти про Селін Діон)
Я скучив. Так, знаю, що ти думаєш: моя зміїна шкірка пом'якшала або зовсім зійшла нанівець, і тепер я самотніми зоряними ночами плачу у подушку. Не дочекаєшся.
Однак, мушу визнати, це місце – доволі велика скалка у моїй аристократичній дупі. Я думав, що юнацтво пліч-о-пліч з Темним надасть мені імунітет до усіляких моторошних штук. Але...
Далі виднілися декілька перекреслених рядків, які Герміона не змогла розібрати.
Це пекло, але ми готові гідно зустріти ворогів і підсмажити їхні холоднокровні гузиці. Можливо, вони й переважають у кількості, але й ми не дурники, маємо туз к рукаві. Якщо вони думають, що наші силі поступово вичерпуються, мушу їх засмутити.
Дорогі смертежери, ви – не незламні. Ви – розумово обмежені легейди.
Я знаю, ти віриш, що ми переможемо, і я такої ж думки. Інакше для чого я тут протираю штани?
Однак, коли справи зовсім кепські - я дозволяю собі згадати твої дикі кучері, з якими ти не можеш впоратися, відколи я себе пам'ятаю, твоє ластовиння і посмішку, коли знов бовкну щось безглузде. Бути залежним від тебе – трохи дратує, відьмо. Утім, дякую, що допомагаєш мені навіть на відстані.
Рідна, війна – не місце для кохання, але лише воно врятує світ. Мене нудить від того, наскільки пафосно та банально це звучить, але так і є, пробач за ці дешеві сантименти. Маю надію, що ти не покажеш нікому цього листа і ніхто не дізнається, яка я романтична та вразлива особа. Збережи мій образ холодної сволоти, будь ласка.
Не можу сказати, коли вдасться відправити наступний лист. Тут є низка проблем зі зв'язком, тому чекай нових жалощів на папері не раніше, ніж за кілька тижнів.
Не хнюп-но свого кирпатого носика, мила. Не дозволяй емоціями перемогти над своїм знаменитим розумом. Я знаю, ти сильна, тому лишилося почекати ще трохи, і ми, нарешті, побачимось. І я знову доторкнуся до твоїх м'яких губ.
Мерліне, треба скоріше закінчувати з цим листом, бо я, очевидячки, зараз копаю власну могилу.
Люблю тебе.
Твій,
Д. М.
P. S. Я досі пам'ятаю, які вони на смак.»
Герміона перечитала текст декілька разів поспіль. У голові одразу з'явилася картинка, як Драко посміхається одним кутиком рота, поки виводить каліграфію, сидячи на підлозі біля стіни, сперши пергамент об зігнуте коліно. Слова були просочені його фірмовою посмішкою, якої їй так бракувало останнім часом.
Дідько, цей лист застав її зненацька.
На жаль, дівчина не могла надіслати відповідь, бо сич зник так само швидко, як і з'явився, лишивши по собі жменьку сірого пір'ячка. Вона так багато хотіла йому сказати, але нагоди майже не випадало. Сказати, що теж кохає, теж скучила, теж вірить у перемогу, і дійсно проводить дні в оточенні казанів та суцвіть. Тому Ґрейнджер вирішила, що іншого разу, коли на підвіконні з'явиться сірий птах з яскравими очима, вона неодмінно вмовить птицю доставити лист у відповідь.
Але жовтогарячі очі не показалися у вікні ні наступного тижня, ані місяця.