Work Text:
Ґеральт не любить літо — не любить виснажливу спеку і задушливе повітря, від якого під одягом пріє шкіра, нагрівається і свербіє від цівочок поту на спині. Коли сонце котиться за обрій, і його промені не жевріють на плечах, наче вуглі, він незмінно відпускає Плітку й Пегаса у поле, а сам ховається в високих лугових травах. Любисток завжди сідає поруч — він не торкається лютні і не розмовляє, а так само підставляє загоріле обличчя прохолодному вечірньому вітерцю, який грає в його волоссі; кінчики, випалені сонцем, нагадують колір гречаного меду. Ґеральт проводить по ним долонею, плутає пальці в пасмах і тягнеться вперед, торкається губами скроні. В носі лоскоче запах: груші і скошений верес, він м'яко стікає в легені, змучені сухим літнім повітрям. Любисток повертає голову, в його очах відображається вранішній місяць з бузкового неба.
— Ти завжди на диво меланхолійний в цю частину доби. Це особлива відьмача фаза чи моє особисте досягнення?
Ґеральт посміхається, задумливо перебирає пальцями каштанове волосся.
— Я лише- — він вагається, легко проводить пальцем по скулі, торкаючись ніжної шкіри. Зітхає і прибирає руку. — Я довго не мав жодної компанії, окрім Плітки.
— Пліток — уточнює Любисток, і Ґеральт кидає на нього невдоволений погляд.
— Пліток. І я...— він знову замовкає, морщиться і проводить рукою по потилиці — не звик дивитись на зорі не сам.
— А ви романтик, відьмаче! — Любисток сміється, але не зневажливо, просто і чисто, з сріблястим відлунням. — І як, зі мною краще?
— Краще, — Ґеральт методично смикає пальцями траву, відсторонено дивлячись під ноги. — В сотню разів.
Любисток знову всміхається, спирається на долоні, пересувається ближче і цілує — так само м'яко і прохолодно, наче келих дозрівшого в погребі сидру. Ґеральт думає, про те, що хотів сказати: про те, що дивитись самому було нестерпно, неможливо, що зорі бувають теплими не завжди, і раніше лише жалили його холодним колючим сяйвом, з того самого часу, коли вперше глянули на нього з крихітної шибки в стелі Каер Морхену. Але тепер, коли Любисток поряд, і можна кожного дня знімати чоботі і торкатись ногами трави, полохаючи насіння кульбаби, купувати холодний ель і хиляти цілими кубками, щоб потім цілуватись п'яно, завзято, ховаючись за рогом корчми; скидати важкі обладунки і опускатись з головою під воду, доки вона промиває волосся, і йому не хочеться говорити.
Тільки торкатися далі, відчуваючи запах груш і скошеного вересу.