Chapter Text
Бражник стрибав із даху на дах. Сьогодні його акума знову програла, ганебно продула тим малим, що посміли назвати себе захисниками міста. Вони загнали її на Ейфелеву вежу, по дорозі рознесли Марсове поле, і перемогли за допомогою рушника. Сміховинно та принизливо одночасно. І якщо сутичка з рівною за силою героїнею розпалювала азарт навіть у разі програшу, то зараз він лише сердився. Коли Бражник тільки-но почав випускати акум, йому протистояла Маюра — дивовижна, спритна, винахідлива і хитра власниця талісмана Пави. Володіючи здатністю створювати чарівних помічників з різними силами, це розповів Нууруу, вона перемагала його лиходіїв, але не могла виправити руйнування, які залишалися після битв, тому їй на допомогу були обрані двоє юних героїв, володарі талісманів Сонечка та Чорного Кота. Маюра навчала їх, наставляла і допомагала справлятися із лиходіями, але сама частіше спостерігала збоку. Бражник здогадувався, що вона сподівається вирахувати його, щоб відібрати талісман, тому й доручав акумам забрати талісмани. Однак жодна досі не впоралася.
І це дратувало. Черговий провал у сьогоднішній битві лише посилив його злість, тому Бражник і вирішив трохи прогулятися, розвіятися і продумати план наступного нападу, проте це було дуже непросто, адже ніколи не вдавалося вгадати, яка сила буде в тієї чи іншої акуми. Бражник так сильно поринув у свої думки, що не помітив, як опинився в іншій частині міста. Вже темніло й було пізно. Його увагу привернуло світло у вікнах ковзанки та плавні рухи синього силуету, що ковзав по льоду. Підібравшись ближче, Бражник завмер у здивуванні - там каталася Маюра, кружляла, нарізуючи кола один за одним. Костюм виблискував у світлі ламп, а вона була витончена і граціозна, таємнича синя птаха. Він обережно прослизнув у вікно, зачаївшись у тіні на трибуні, і якийсь час спостерігав за Маюрою. Вона його не помічала, продовжуючи своє тренування. Спочатку Бражник хотів втрутитися, але задивився, забувши, навіщо заліз сюди і хто він, хто вони. Хоч вони ворогували, і їхні особи були невідомі один одному, він не міг однозначно сказати, що ненавидить її. Все було набагато складніше і, слід визнати, набагато цікавіше.
Якоїсь миті Маюра зупинилась, щоб перевести подих. Поглянувши на годинник, що висів над ковзанкою, вона вирішила закінчувати і повільно поїхала до виходу. Аплодисменти, що раптом почулися позаду, змусили Маюру здригнутися і напружитися. Мало хто з відвідувачів затримувався тут до самого закриття в робочі дні, тому вона і приходила кататися в такий час, щоб побути на самоті і відпочити. Маюра обернулася і зустрілася поглядом з Бражником. Він стояв біля бортика, посміхаючись і аплодуючи їй. Здавалося, ніби справді насолоджувався виступом. По її спині пробіг холодок, вони давно не перетиналися особисто і навряд чи така зустріч могла принести щось хороше. Вдихнувши глибше, Маюра повільно потяглася за віялом, яке було на поясі, але не змогла намацати його там.
— Щось загубила? — посміхаючись, спитав Бражник, киваючи вбік. Віяло лежало на кріслі першого ряду, куди вона і поклала його годину тому. — Як не обачно з твого боку — кинути зброю будь-де… Бозна-хто міг її забрати.
— То що ж не забрав? — не втрималася вона від шпильки, прямуючи в той бік. Бражник не зрушив з місця.
— Бачити тебе беззбройною — дуже приваблива думка, але я вважаю за краще відібрати його в бою, ніж так, — від нього не сховалося те, як вона стиснула віяло і зайняла оборонну позицію. — Ну-ну, тихіше, пташко.
— Я тобі не пташка. Для чого прийшов? — Маюра трохи подалася вперед. — Чого тобі треба?
— Думаєш, я не міг так просто зазирнути? Дивитись на твої піруети — справжня насолода, — Бражник знову посміхнувся, відчуваючи, як від Маюри походить не лише хвилювання, а й якесь збентеження. Раптом двері біля входу рипнули і вона різко обернулася, побоюючись, що це цивільний, який може постраждати. А за ці секунди, що вона оглядалася, Бражника встиг зникнути, вислизнути так само тихо, як і з'явився. Маюра важко видихнула, ця несподівана зустріч сколихнула її почуття, змушуючи почуватися дивно.
Опинившись на даху ковзанки, Бражник зітхнув. Маюра сподобалася йому ще в їхню першу зустріч. Він не відразу зміг зізнатися в цьому навіть самому собі, але саме так. Десь півтора роки тому вони зіткнулися вночі на якомусь даху, мабуть, у неї був патруль, і дещо здивувалися, побачивши один одного. Ніхто не очікував цього, тому виникла маленька затримка. Її глибокий пурпуровий погляд вразив його з першої секунди, такий манливий і небезпечний в одночас. Між ними сталась коротка сутичка. Маюра атакувала першою, Бражник не був готовий, тому й отримав віялом по обличчю, але урок засвоїв і більше не підпускав її так близько. Все закінчилося також раптово, як і почалося, Маюра відволікла його і зникла, відчувши, що програє. Все таки, його меч був більш функціональний у сутичці. Як не дивно, ці спогади були приємні Бражнику і він хотів би зійтись з нею в поєдинку знову.
Це було небезпечно, навіть безглуздо, але він не міг встояти. Бражник знав, коли і де Маюра починає патруль, знав, як часто вона це робить і знав, коли малих героїв точно не буває поруч. Він зупинився за кілька дахів від неї. Маюра безшумно і швидко перестрибувала з даху на дах, прямуючи авеню де Сюффрен до Ейфелевої вежі. По сторонах швидко миготіли вогні вікон і ліхтарів, зливаючись у суцільну смугу світла, що тяглася всюди, куди не глянь. Маюра не по сторонах, сьогодні їй було не до охорони міста. Зустріч із Бражником, що трапилася кількома днями раніше, надто збентежила її. Його усмішка, хитрий погляд, все це не давало спокою. Не в силах зрозуміти, тривога це чи що, вона тільки й думала про нього, сподіваючись знайти відповідь. Стрибнувши на дах Центру культури, Маюра зупинилася, переводячи подих і оглядаючись. Акум начебто не було видно, можливо, хоч вечір буде спокійним. Однак в одну мить все змінилося. Бражник тихо приземлився за, він підкрався до неї, обхопив ззаду за талію. Маюра здригнулася і спробувала обернутися, але Бражник притис її до себе, перехопивши руки.
— Ти дуже гарна на льоду, — схилившись, прошепотів він їй на вухо. Маюра від несподіванки тихо ахнула, і він відчув, як вона злякалася. Така сильна, зухвала, смілива, а зараз почувається немов птах у силках. Як можна було його не помітити? Її серце билося занадто швидко і Бражник все ж таки трохи послабив хватку.
— Я знаю, — за кілька секунд Маюра змогла взяти себе в руки. Глибоко вдихнувши, вона різко наступила підбором Бражнику на ногу, що змусило його розтиснути долоні. Вихопивши своє віяло, Маюра розвернулась і різко вдарила Бражника по обличчю. Пір'я пройшло трохи побіжно, але все одно було неприємно. Він скривився від відчуття дежавю.
— Могла б подякувати за комплімент, — дорікнув Бражник у відповідь.
— Навіщо ти стежив? — вона не знала, чому її тон був таким здивованим, не знала, навіщо поставила це дурне запитання. І так ясно навіщо.
— Знаєш, мені подобається, що ти гостра на язик і ще більше мені подобається твоє миле личко. Особливо, коли ти не хмуришся, — посміхнувся Бражник і спробував знову наблизитися до Маюри. Вона напружилася, була готова будь-якої миті захищатися, але не відсахнулася, ніби піддаючись взаємному тяжінню. — Але найбільше мені подобалося б, якби ти була на правильній стороні, — він раптом знову схопив її за руки і притягнув до себе. Кілька секунд вони дивилися один одному в очі, не в змозі відвести погляд, а потім Бражник подався вперед і поцілував Маюру. Обережно, повільно і ніжно, одночасно боячись злякати її і бажаючи спробувати ці пухкі губи на смак. Вона, на його подив, не чинила опір. Після секунди бездіяльності Маюра раптом відповіла йому, відкривши рота і трохи вигнулась назустріч. Цей контакт був неймовірним, Бражник раніше ніколи не відчував такого. Не відпускаючи її рук, він ковзнув лівою долонею вгору, щоб торкнутися її обличчя, але йому не вдалося.
— Навіть не думай! — Маюра сіпнулася і відскочила, прикриваючи брошку рукою. — Це нічого не означає, — уже не так упевнено додала вона, помітивши хитру посмішку Бражника, і спробувала приховати рум'янець.
— Куди ти, пташко? — він хотів зробити крок до неї, проте Маюра в мить виявилася на сусідньому даху. — Я хотів би побачити тебе на льоду ще раз, — крикнув їй услід він, дивлячись як яскравий синій край сукні миготить між димарів. Маюра не обернулася, але Бражник був певен, що вона почула.
Із патрулем у цього разу не склалося. Маюра десь з годину безцільно поблукала по дахах приблизно з годину і повернулася додому, зістрибнувши відразу на балкон, а не зайшовши через горище, як вона робила зазвичай. Кімната зустріла її звичайною тишею і напівтемрявою. Засунувши штори щільніше і детрансформувавшись, Наталі попрямувала на кухню, щоб швиденько перекусити. Дуусу радісно кружляла поряд. Їй тут же була поставлена тарілочка з частуванням. Дуусу любила марципани. Вона була не проти з'їсти і щось інше з солодощів, але зілля для посилень Наталі додавала лише до марципанів. За вечерею квомі продовжувала захоплено пищати про всяке, поки її господиня мовчки їла мюслі з йогуртом і була надто занурена у свої думки.
Пізніше Наталі не поспішала лягти в ліжко, варто їй тільки заплющити очі, як свідомість знову і знову відтворювало їх з Бражником поцілунок. Кожен вдих, кожну мить, кожен погляд, здається, навіть відчуття його губ на шкірі. Вона знову відчувала ті емоції, вони розбурхували її, а від усвідомлення, що це лише ілюзія, та серце болісно стискалося і так хотілося, щоб все сталося знову. Але розум і почуття обов'язку продовжували боротися з почуттями, що так недоречно спалахнули. Наталі перегорнула ще кілька сторінок СуперБлога, який, як на зло, був забитий кадрами з Бражником. Так, було нерозумно заперечувати, що він їй сподобався. Не дивлячись ні на свої переконання, ні на його злочини Наталі відчувала до нього симпатію. Звичайно, ці душевні муки не залишилися непоміченими для Дуусу, вона влаштувалася в недбалому зібраному волоссі господині і тихенько коментувала кожну емоцію, що виникала в душі Наталі.
— Ти хочеш дати йому шанс, тобі хочеться повірити в його почуття і відкрити свої… — пишний хвіст Дуусу піднявся в повітря і розпушився. Вона була в захваті від ситуації, що склалася, її романтична і понад емоційна натура не могла встояти перед такою спокусою. — Ви маєте бути разом!
— Неправда! Ненавиджу його! — Наталі простогнала, відштовхуючи планшет на інший кінець ліжка, абсолютно точно знаючи, що це неправда. Вона не могла закохатися в лиходія, це було гірше, ніж нерозділене кохання. Але було вже надто пізно, бо серце зробило свій вибір.
— Ви так чудово виглядаєте разом! — Дусу вищала і закружляла по кімнаті. — Це доля, міс. Все має бути так…
— Він лиходій, я героїня. Цього ніколи не станеться, — сказала Наталі квомі, яка вже не звертала на неї уваги. Хоча вона з соромом упіймала себе на думці, що зовсім не проти, знову зустріти Бражника під час патрулювання. І о, святі квомі, навіть чекає на це! Наталі заплющила очі і обхопила себе руками, уткнувшись у подушку. До чого вона докотилася?
Наталі мучилася не тільки через саму почуття до лиходія, а ще з тієї причини побоювань, що це гра заради отримання її талісмана або вивідування інформації про Ледібаг і Кота Нуара. Вона не була впевнена, але підозрювала, що він відчуває всі її емоції та переживання, що стежить за нею. І так було. Габріеля буквально тягло до неї, брошка зчитувала все, навіть найлегші вагання, тим самим позбавляючи його спокою. Він почав це як легку інтрижку, яка не мала перерости у щось серйозне, проте сам не зрозумів, як потрапив у свою пастку. Це трохи лякало, адже прив'язуючись до Маюри, Бражник ставав уразливим і втрачав контроль над ситуацією. От тільки… чи потрібен цей контроль? Він намагався не думати про це, боячись, що відповідь буде не тією, яку він хотів би почути.