Work Text:
...Червоні маки - квіти кохання...
Лірична пісенька, яку Робер випадково почув у кав'ярні, якимось чином зачепилася за свідомість і торкнулась чтось прихованного, витягла назовні спогади, про які Робер щиро старався забути.
Червоні маки. Червоні маки Епіне.
Минуле життя, яке, звісно, більше не повториться.
Прекрасні моменти дитинства, безтурботні дні, кохані люди...
Батько, мати. Брати. Серж. Мішель. Арсен.
Пам'ять відкрила шлюзи, і спомини загрожували повністю затопити його, як під час великої повені.
Так хотілося повернути час, повернути хоча б трішечки щастя, і щоб Серж, Мішель та Арсен знову були живі, щоб не було задушливої безнадії, щоб не було Ренквахи, щоб не було смерті...
Він сказав колись, що живе за них всіх - було у цьому певне лукавство, бо він не жив. Він існував.
Ходив, щось робив, змушував себе говорити, їсти, дихати, розмовляти.
Через силу, через "не можу, а треба".
Багато пив. Скажімо чесно - п'янствував, не знав, куди себе приткнути, і життя все більше й більше нагадувало те саме болото біля Ренквахи, його засмоктувало у в'язкий мул безнадії, і, звісно, закінчилося би це все погано, до того воно йшло...
... - А ти впевнений, що вони такого хотіли б, твої брати? Ну, щоб ти от так животів? Ти не живеш, ти відбуваєш повинність, Робер, і не дивися на мене так - я правий, і ти сам це знаєш!
Альдо іноді буває доволі безжалісний у словах, Альдо, у якого вітер у голові та кишенях, Альдо, який нібито живе легко і нічого не сприймає всерйоз, може раптово сказати прямо у вічі незручну правду. Ту саму незручну правду, яка коле, пече і не дає тобі спокою.
- Бо мені не все одно, - Альдо дивиться сердито, - мені, знаєш, не все одно, що з тобою буде, Робер. І я не дам тобі самого себе закопувати у яму і присипати зверху земелькою, ти кажеш, що живеш за них?? Так живи, твою мать розтуди і так тебе, живи!! А я того...якщо треба, то я осьо, я поруч, ти тільки не мовчи, добре, ти говори, а я буду слухати...
....І він говорить. Про Сержа, Мішеля, Арсена. Про щасливі дні, про дружбу, про довіру.
Він говорить про свою слабкість - не треба було лізти в ту авантюру, а він поліз, пішов за братами, не зміг сказати "ні".
Він говорить про червоні маки Епіне, про болота Ренквахи, про біль, про ненависть до себе.
Він говорить. Альдо сидить на підлозі і слухає.
Потім Робер Епіне замовкає і сідає поруч.
Десь з вулиці звучить ця лірична пісенька - "Червоні маки - квіти кохання".
І чомусь зараз вона вже не видається недоречною.