Work Text:
вони були друзями с самого дитинства, ще звідтоді як познайомилися у першому класі. двійко дивних хлопців, що не хотіли сідати разом за одну парту, а після, ніби навмисно, били один одного підручниками, зриваючи уроки. їх розсадили якнайдалі один від іншого. а вже наступного дня, вони, похнюпившисть, стояли навпроти вчителя і вмовляли знову посадити їх разом.
— мене дратує твій світлий колір волосся, блайзе, — тихенько протягнув рудуватий хлопчина, закривши свій зошит, — ніби тебе у білило головою вмокнули...
— ти не писатимеш далі? — проігнорувавши дурнуватий жарт товариша, запитав блайз. він намагався добре навчатися, щоб вчителі не жалілися його батьку, що був директором школи.
— ні, навіщо? тобі теж воно не треба, ти й так вдома все вивчиш. а зараз скажи, чи ти яким лосьйоном користуєшся?
— оливко! ти мене дратуєш. скільки можна вже приставати до кольору мого волосся, ти ж бачив мого батька!
— а мене дратуєш ти, коли кличеш мене оливкою.
вони замовкли. вчитель математики грізно постукав рукою з крейдою по столі. кожного разу рудий чіплявся до свого білявого друга через волосся. насправді тому що воно йому подобалось: блискуче на сонці, таке чисте і, напевно що, м'яке, але він жодного разу його не торкався, боячись забруднити.
вони завжди проводили вихідні разом. сьогодні п'ятниця і олівер знову кличе блайза до себе до гуртожитку.
— в тебе вдома жодних веселощів, бо твій батько нас контролює, — підкидаючи залізну банку пива у руці, сміявся олівер.
— гуртожиток теж контролюється. не самим батьком, але його теж інформують. хоче тебе це мало хвилює. гаразд, — юнак шумно втягує носом повітря. — собі ти взяв, а де моя? цього разу твоя черга пригощати, оливко!
оскільки блайз був наполегливим їм довелося повертати назад до магазину. а він був далеко від гуртожитку, бо ті що поряд знали, кому алкоголь продавати не можна.
— ти вже дістав, віддай банку, — олі просто ненавидів цю рису характеру блайза. так, він був хорошим хлопцем, але ж яким нахабним. випивши свою він простягнувся за банкою друга і спритно витяг з його рук. — та досить, тобі забагато! — та блайз навіть і не думав повертати напій, великими ковтками він проковтнув половину.
— ні, давай я тобі просто дам щось краще, аніж банка дешевого пива, ти згоден? — брови олівера заінтригованно поповзли догори, а сам хлопець навіть пристав зі свого крісла, щоб краще роздивитися, що там робить його друг.
блайз тим часом піднявся з крісла і пішов до свого рюкзака, що стояв в іншому кутку кімнати.
— відвернись, це подарунок на твій минувший день народження, я зовсім забув про нього, тому сором мені, — оливка застиг на місці, роззявивши рота, — хай вже муха залетить, ти почув, що я сказав? відвернись!
поки олівер стояв і дивився у стіну, намагаючись просверлити в ній дірку, блайз копирсався в сумці, а після рудий відчув легкий дотик до свого плеча.
— вітаю і усе таке... я все в листівці написав, бо мені справді сором, що я пропустив твоє свято і навіть про нього не згадав.
— та то, мабуть, через контрольну, — олі був дещо здивований поведінкою свого друга і приймаючи гарний подарунковий пакет він неволею притиснув його до грудей. хоч блайз і запізнився, та олівер не очікував, що тому буде за це так соромно. то ось такі вони насправді, кращі друзі?
— ну тоді давай того, бувай. завтра до тебе ще навідаюсь, а сьогодні в мене справи, — повернувши до дверей, блайз у знак прощання помахав другові рукою, навіть не глянувши на нього.
зоставшись на одинці з самим собою, оливка зазирнув до пакету: з нього йому усміхався кривенький плюшевий кролик, власноруч пошитий його кращим другом.