Work Text:
Енакіна часто принаджувала Пітьма. Вдень чи під покривом ночі – не має значення, вона кличе його завжди. Манить дитину тьмяними та яскравими зорями, вабить до себе далекими і незвіданими галактиками. Темними самотніми ночами вона змушує Енакіна підіймати обличчя доверху і подовгу слідкувати за Всесвітом, допомагає відчувати його пульсяцію і вічний рух. Пітьма огортає, кличе за собою, але не змушує, просто нагадує, що у дитини завжди є вибір. Від цього зову у Енакіна паморочиться у голові, він хоче піти за Пітьмою, але Світло має щось набагато краще, ніж усе, що може запропонувати Пітьма. Світло дає надію. Надію ще раз побачити втомлену але ледь усміхнену Шмі, обійняти її та відвезти з собою. І показати все те, що вдалося побачити самому: вічні вогні неспокійого Корусканту, нескінченні ліси Ендору, різноманіття Набу... Маленькому Енакіну хотілося затьмарити всі роки рабства йоо матері на Татуїні. Але Пітьма все ще кликала його.
- Обі-Ване, Обі-Ване!..
Енакін часто вривається до Обі-Вана серед ночі. Маленька дитина, яку змучили страхи і залякує Пітьма, шукає Світла у кімнаті свого Майстера, Обі-Вана, який і сам зовсім недавно носив таку ж косичку, як у Енакіна.
Енакін забирається під ковдру і, обіймаючи майстра руками і ногами, втискається обличчям йому у спину, ховається. Притиснуте до Обі-Вана тіло сильно тремтить, долоні на його животі холодні і вологі від поту.
- Тобі знову приснився жах, Енакіне? – тихо питає Обі-Ван, поки що відмовляючись від звичного «падаване».
Енакін схлипує, мичить, притискається міцніше і, ніяк не заспокоюючись, нічого не каже – страх пережитого уві сні жаху досі занадто великий.
Обі-Ван також довго мовчить, потім повертається і лагідно гладить коротке волосся Енакіна. Обережно, аби не налякати ще більше, втирає сльози зі щік. Джедай не повинен плакати, але про це вони поговорять трохи згодом.
Коли Енакін перестає плакати і тремтіти, Обі-Ван торкається Силою його голови. Раніше він ніколи цього не робив, залишаючи хлопчика наодинці зі своїми страхами, але тепер він відважився на відчайдушний вчинок. Він намагається проникнути глибше в його думки і, на свій величезний подив, наштовхується на крихкий, хисткий і нікчемно тонкий, мов картон, ментальний щит. Хлопчик, якого поглинають жахи і який спить в одному ліжку зі своїм майстром, вміє ставити ментальні щити. Безумовно, слабкий, але він є. Якщо дитина так підготувалася, то сама вона не впустить Обі-Вана.
- Не варто, падаване, відкрийся. Я зможу допомогти, - шепоче Обі-Ван, притискаючи до себе гаряче спітніле тіло. Але Енакін досі занадто наляканий жахом зі сну, щоб зважити на слова Кенобі. Він може лише міцно зажмурюватися і притискатися до Обі-Вана.
Обі-Ван обережно натискає на щит Енакіна і ламає його одним легким доторком Сили. Тіло в руках Обі-Вана здригнулося.
- Не чіпайте моєї голови, майстре, - стогне хлопчик, відчувши вторгнення в розум. Біль від зламаного щита отверезвлює Енакіна, відволікає від страху і допомагає усвідомити, що він уже в безпеці, поруч з Обі-Ваном. Ніхто і ніщо у Всесвіті не зможе заподіяти йому шкоди у цій кімнаті. Так хотілось думати Енакіну.
- Розкажи мені, падаване, що тебе мучає?
Дитина, не відпускаючи Обі-Вана, підіймає на нього погляд.
- Я не хочу втратити тебе, Обі-Ване, - лячно шепче Енакін.
- Кожен твій страх – це ще один крок на зустріч Темній Стороні, - втомлено відповідає Кенобі. – До того ж, ось він я, зі мною все добре.
- Це зараз. Мені сниться, що тебе вбиває чорний монстр у масці. У нього червоний меч і тяжке дихання. Я бачу цей сон знову і знову. А всі мої сни збуваються, Обі-Ване.
Нарешті Енакін відпустив Обі-Вана і сів на ліжку, дитячі ступні торкнулися холодної підлоги. Хлопчик не збирався більше говорити, він лише сумно дивився собі під ноги.
- Навіщо ти ставив щит проти мене, падаване? – засудливо спитав Кенобі.
Хлопчик потиснув плечима.
- Я хотів прокинутися, як тільки ти спробуєш залізти до моєї голови. Мені не хотілося, щоб ти також побачив те чудовисько.
Обі-Ван сіпнувся. Енакін не захищався щитом, цей бар'єр був більше дзвіночком, який сповістить хлопчика про чужинця у підсвідомості. Енакіну хіба десять стандартних років, а він, мало того, що зміг поставити ментальний щит без навчання, так він ще й виявився здібним побудувати план, який перетворював би його недосвідченість у привілегію.
Обі-Ван поставив схожий захист у п'ятнадцять років, після тижня тренувань з Квай-Гоном. І він не відчував знищення свого щита. Цей хлопчик дійсно був Обраним.
- Хто тебе цьому навчив? – шоковано питав Обі-Ван.
- Я не знаю. Сила хотіла так, вона довго мене просила, намагалася вчити. Але я не хотів вчитися у неї, лише ти повинен це робити. Мій майстер – ти.
Обійнявши хлопчика, Кенобі заспокоював його, легенько погойдуючи в обіймах.
Енакін посумнів і відсторонився.
- Навіть тоді, коли я стану лицарем-джедаєм?
-Падаване...
Хлопчик тяжко зітхнув, не по-дитячому сумно подивився на Обі-Вана і заліз назад до джедая на ліжко. Гарячі руки і ноги знову обплели Обі-Вана, але вже не так міцно і відчайдушно, як кілька хвилин тому, до плеча притиснулась волога щока.
Енакін заснув. Тепер він дихав уві сні вільно і спокійно. Хоча і ненадовго, але його жах переможено.