Chapter Text
Думаєш, я все ще кохаю тебе? Прив'язана до тебе настільки, що ніякими зусиллями відірвати неможливо? Думаєш, згадую про тебе щоразу, коли прокидаюся? Іду на навчання? Збираюсь додому? Їм? Лягаю спати?
Так.
Хіба тобі не здається, що це безглуздо? Правда, я така дурна, але не можу, чорт забирай, просто взяти і відпустити! Викинути тебе зі свого життя. Ти в'ївся в мою душу, як плями від вишневого соку у тканину нової білої футболки — просто так не виведеш і не забудеш. Ах, я збожеволіла! Прикро! Не можу і все! Щоправда, не можу перестати думати про тебе, чекати на твоє повідомлення «Привіт. Як спала?" щоранку та «На добраніч» щовечора. Не можу звикнути до тієї думки, що ти тепер не мій і не зі мною. Чесно, не можу. Завжди чекаю від тебе повідомлення, але його немає. Я ж ніколи не дочекаюся, так?
Досі пам'ятаю, як від тебе приємно пахло сумішшю ароматів тютюнового диму, м'ятної жуйки та якихось парфумів. Пам'ятаю твій силует у метро, що чекає на мене біля ескалатора, поки я пройду турнікет. Ах, ця жартівлива емоція злості на твоєму обличчі… на його обличчі?
Ти любив американо, чи не так? А зараз? Та й зараз теж, напевно… Мені завжди подобався латте, а ти казав, що це навіть не кава — там тільки молоко та молочна пінка. «Та що ти взагалі розумієш?» - думала я. Ось зараз зрозуміла, що ти мав рацію. Це навіть не кава.
Американо ти любив. А мене?
Думаю, навряд чи ти міг відчувати теплоту до мене… Кому я взагалі така потрібна? Така маленька, дурненька закохана дівчинка, що божеволіє, побачивши пальто гірчичного кольору, бордового светра з широким горлом, ідеально випрасуваних сірих штанів зі стрілками і чорних модельних черевиків на шкарпетки з качечками — твій улюблений одяг. Адже так? Чи його?
Чому ти перестав бути ним, а став кимось іншим? Чому ти став найгіршою версією себе? Адже все починалося так добре…
Осінь, перше знайомство, айстри з клумби у парку, щирі посмішки та незграбні торкання. Розмови про школу, плани на майбутнє, про погоду та зірки.
Вечір був холодним, а посмішки зігрівали серця. Шкода, що ти вже не існуєш для мене. Чому?
Не порахувати всіх тих порожніх обіцянок і клятв про вічне кохання, які ти мені давав щоразу, коли ми лежали в ліжку і балакали перед сном. Твій тихий голос, що майже переходить у шепіт, погляд, що ховається в темряві, спрямований на мої очі, бо навіть тоді вночі щоразу я дивилася в твої, коли розмовляла з тобою. Мені це подобалося.
Чому ти став холодний зі мною? Розлюбив? Якщо так, то навряд були почуття, якщо вони так швидко зникли.
Знаєш, я досі тебе кохаю. Навіть через стільки років я хочу бути поряд з тобою та підтримувати тебе. Не хочу бути подружкою чи заміною. Моя мрія бути… Стати коханою для тебе!
.Моєму М