Chapter Text
— Це так несправедливо! Може, подати на батьків в суд?
— І втратити свій спадок? — зойкнула Асторія. — Іншого виходу немає, мені доведеться вийти за Мелфоя.
Герміона поплескала дівчину по спині, не знаючи, що сказати. Вона не дуже кумекала у чистокровних заручинах, але відчайдушно хотіла допомогти подрузі.
— Повинен бути вихід, Торі. Можливо, якась лазівка. Ти не можеш вийти заміж за того, кого ледве знаєш. А якщо він буде систематично зраджувати? Або заразить тебе венеричними захворюваннями? Або...
Асторія підняла голову.
— Точно! — викрикнула вона, вхоплюючи Герміону за руку. — У контракті є пункт про невірність. Якщо я зможу довести, що він зрадив після заручин, то шлюбу не буде.
— Торі, я лише перебирала теоретичні можливості. Не думаю, що Мелфой би зрадив тобі.
Асторія посумнішала, а Гермона жахнулася, що позбавила її надії. Але потім на обличчі колишньої слизеринки з'явилася фірмова усмішка, від якої у Герміони по шкірі побігли сироти.
— Про що б ти не думала, відповідь – ні.
— Як сильно ти мене кохаєш? — правильної відповіді не було, тому Герміона вирішила промовчати. — Все, що нам потрібно – фото, на якому видно, як він цілує когось іншого, — повільно сказала Торі, піднявши брови, — і йому подобаються брюнетки.
— Що?! Ти божевільна, якщо думаєш, що я би поцілувала Мелфоя добровільно.
— Я впевнена, що під усією цією ненавистю криється сексуальна напруга, — Герміона закотила очі на репліку подруги. — Лише один поцілунок. Заради мене, будь ласка. Якщо це допоможе, я можу спершу його напоїти.
— Звучить, як домагання.
— Ні, якщо він сам бажає тебе поцілувати. І ми подбаємо про те, аби твого обличчя не було видно на фото. Будь ласка, Герміоно, я благаю! — заскиглила вона, тримаючи руки кучерявки. — Решта моїх друзів також знайомі з ним, тому я не можу заплатити комусь із них, це легко відстежити.
Герміона не відповідала. Спокушати Мелфоя, поки він її не поцілує було просто жахливою ідеєю, але така маленька ціна за свободу подруги...Вони не бачилися багато років, але на фото в журналах він виглядав досить підтягнутим.
Знову ж таки...це Мелфой.
— Чому ти думаєш, що він поцілує мене у відповідь?
— Ох, я тебе прошу, він був одержимий тобою. Не можна стільки скаржитися на людину, і думати, що ніхто не здогадається, що лише вона полонила всі твої думки.
— То ти кажеш, що я подобалася йому у Гоґвортсі?
— А ти не знала? — хихикнула Асторія. — Усі на Слизерині підозрювали, принаймні поки він не прийняв Мітку. А на Святковому Балі він виглядав так, ніби хоче тебе з'їсти.
— Я не...
— Неважливо. Якщо він не поцілує тебе у відповідь, я вийду заміж, і все зостанеться, як було. Але якщо він це зробить, ти даси мені шанс на безтурботне життя.
Герміона ковтнула. Вона прийшла лише підбадьорити Асторію, а тепер та довірила їй власне майбутнє.
— Гаразд, я зроблю це.
Асторія кинулася обіймати Герміону.
— Ти робиш добру справу, — сказала вона. — Ти також даєш йому шанс.
Мелфой, який живе власним життям? Виродок виглядав настільки щасливим, наскільки, певно, і був насправді. Він ні в якому разі не міг таємно мріяти про шлюб з маґлонародженою відьмою чи про майбутнє у якості цілителя.
Вона готова піти на це заради Асторії. І їй зовсім не було діла до того, що потім станеться з Мелфоєм.