Archive of Our Own

Вечоріло. Край неба вже палав яскравими помаранчево-червоними барвами, а тіні від будівель потемнішали та витягнулись на добрі два з половиною чжани. Над річкою лунко розносилось кумкання засівших біля причалу жаб, які були настільки захоплені концертом, що не затихли, навіть коли Цзян Чен роззувся та занурив ноги у воду. За день річка прогрілась і зараз була теплою наче суп та відчутно посмерджувала гнилими водоростями, тином і рибою. Бриніли комарі, які цілими хмарами роїлись над водою. Цзян Чен вкотре порадів, що його прадід винайшов талісмани, які відганяли комах від тіла. Саме через ці талісмани Цзян Ціншуй був його улюбленим предком, хоча в Юньмені у нього була доволі сумнівна слава: ходили чутки, що він не цурався грабунків та розбою, щоб пропливаючі рікою купці щедро платили за охорону та безпеку для себе і товарів. Але, на думку Цзян Чена, все це з лихвою перекривалось тим, що адепти Юньмен Цзян перестали весь теплий період року шалено чухатись та ходити з плямами від укусів.

Подихи легкого вітерця трохи розганяли наповнену річковими запахами духоту та приносили з кухні аромати смаженого м’яса та цибулі: мабуть тітонька Лі знову готувала свої славнозвісні червоні реберця та цзяоцзи зі свининою та зеленою цибулею. Це літо видалось настільки спекотним, що вся Пристань Лотоса вечеряла пізніше, ніж заведено: вже у присмерку.

Було так спокійно та безтурботно, що хотілось просидіти на причалі до самої ночі, а як стемніє – роздягнутись та голяка скупнутись у ще теплій воді, а потім лягти на спину та віддатись на волю течії річки, що буде неспішно відносити його все далі і далі від Пристані Лотоса, відчути, як повільно розчиняється втома від тренувань, як все тіло охоплює сонна млість.

Голосній тупіт по дошках містків злякнув кумкуючих жаб, які дружно перестали надуватись та пострибали у воду з листків лотоса та притоплених корчів, та вирвав Цзян Чена з його мрій. З роздратуванням він подумав, що хіба є десь місце спокою та відпочинку, якщо там існує Вей Усянь?

Голосний крик рознісся над річкою:
– Цзян Чене, тікай! Нам пізда!

Погане передчуття охопило Цзян Чена. Невже матінка довідалась, хто вкрав три глека ланьлінського півонієвого вина, яке прислали у подарунок кілька днів тому?

– З якого переляку?! – Цзян Чен нікому би не признався, що зараз хотів би, щоб це було лише безглуздим жартом Вей Усяня.

– Пані Юй про все довідалась та оскаженіла!

Цзян Чену з неймовірною силою захотілось зіштовхнути Вей Усяня у воду.

– Хай тобі грець! Ти ж казав, що все сховав і ніхто не довідається!

– Я і сховав! – Вей Усянь розвів руками. На його лиці не було жодного сліду провини, і це ще сильніше розлютило Цзян Чена. – Хто ж знав, що сьогодні вирішать зробити нові опудала для тренувань і знайдуть наш сховок!

– Ти казав, що місце надійне!

– Воно і було надійне!

– І саме тому ми позавчора заховали вино, а сьогодні його вже знайшли?!

– Я думав, чілімова солома до холодів нікому не знадобиться!

Цзян Чен скрежетнув зубами, заплющив очі і спробував заспокоїтись. Хоча зараз більше всього у світі хотілось притопити Вей Усяня і мачати його головою у воду, доки в її пустоті не зародиться розум. Але така поведінка була б неприпустимою для спадкоємця клану. Розмірене дихання як завжди допомогло: хай Вей Усяня все ще хотілось скинути з причалу навздогін розляканим жабам, але в голові трохи просвітлішало і вдалось розтиснути кулаки.

– Цзян Чене, що з тобою?! Тобі зле?! Перегрівся на сонці?! – щира турбота схвильованого Вей Усяня трохи притишила гнів.

– Зле! І тобі теж стане, коли матінка до нас добереться! Як вона взагалі довідалась, що це ми вкрали?

– Ну, вона і так була впевнена, що без мене там не обійшлось, а як притиснула шостого шиді, то він нас і здав, – Вей Усянь знову розвів руками.

Цзян Чен відчув запаморочення: він геть заплутався у подіях і учасниках.

– А при чому тут шостий шиді? І звідкіля він знав, що то ми?

– Так я в нього брав ключ, щоб потрапити до комори!

– А звідки він у нього?

– Так шостий шиді вже днів зо три як прибирає там! Це його покарання за лінощі на тренуванні!

Цзян Чен втомлено потер скроні.

– А звідки він довідався, що вино вкрав не ти один?

– А! Так він не хтів давати ключа, доки я не сказав, що то тобі треба!

Всі думки про гідну поведінку разом вимило з голови новою хвилею люті:
– Вей Усянь! Ти хоть іноді можеш стулити пельку вчасно і не патякати про те, що не слід?! Знайшли би і без шостого шиді місце для сховку! Іще краще! І надійніше!

– Тю, Цзян Чене, що ти так бісишся? Хто б заздалегідь здогадався, що він такий ненадійний? Зате тепер…

Цзян Чен скреготнув зубами і одним стрімким рухом підсік Вей Усяня під коліна, але той встиг міцно вчепитись у його одяг. Вода потрапила у рот та ніс, але Цзян Чен не звертав увагу на огидний смак, він раз за разом мачав регочучого та відпльовуючогося Вей Усяня. Зігнавши злість, він втомлено приперся до опори причалу. В мокрому одязі було не так спекотно, а слизькі від води та тину дошки не викликали ні найменшого бажання лізти на них. Коли падали, то плеснуло так, що причал намок аж до середини і тепер був всіяний темними шмарклями тину та ряскою. Вей Усянь викрутив від води волосся, в якому заплутались такі самі шматки водоростей, та притулився до сусідньої опори.

– Цзян Чене, то що будемо робити? Може візьмемо човна та попереховуємось кілька днів на острівцях? А там гнів пані Юй трохи вщухне, а дядько Цзян вигадає для нас якесь не болюче покарання?

В глибині душі Цзян Чену хотілось погодитись: хоча б на час втекти від гніву матінки та розчарування батька. Але хіба гідний він буде імені спадкоємця Юньмен Цзян після такого? Цзян Ціншуя мало хто назвав би порядною людиною, але боягузом він не був: завжди сам вів до бою своїх людей та очолював напади. Хіба гідно його правнука, притиснувши хвіст, ховатись від гніву матінки? Хай вона відлупцює їх з Вей Усянем Цзидянем, але хіба може нащадок Цзян Ціншуя боятись такого? Звичайно, ні! Тож нема чого вдаватись до малодушності: вони заслужили покарання і перенесуть його з гідністю.

Цзян Чен глибоко зітхнув і відповів:
– Ми самі підемо до матінки.

Немов вторячи його рішучості, над водою залунало голосне кумкання жаб, що безстрашно повернулись на листя лотосів та притоплені корчі.