Work Text:
– Кукс. – Хейдзо кинув погляд на сестру. Дівчина задумливо перемішувала кульки солодкої тапіоки, зовсім не звертаючи уваги на те що їй кажуть. – Я так сильно хочу його. – Хейдзо простогнав це падаючи лицем на барну стійку.
Кукі тяжко зітхнула відриваючись від сотейника та струшуючи кип’яток з ложки, декілька крапель впали на оголену шкіру її рук і вона поморщилася.
– І в чому проблема? Підійди і скажи. Не малі вже та й вам не вперше. – Вона закотила очі махнувши довгою ложкою в повітрі, та ледь не тріснулася об її носа.
Хейдзо різко підняв на неї здивований та ледь присоромлений погляд. Як би йому не хотілося цього визнавати, але до таких близьких відносин з Кадзухою вони ще не доходили.
Кукі викотила на нього очі часто кліпаючи, здається вона теж не могла цього визнати.
– Зажди, серйозно!? Ви ж зустрічаєтеся вже, – вона стрімко почала загинати пальці вільної руки, – півроку! І за півроку ні разу? Жодного разу? – Благо в пекарні зараз нікого не було і здивовані крики Кукі могли почути хіба пташки надворі.
– Я не хотів поспішати, а потім ви відкрили це, – Хейдзо обвів руками пекарню, яка здавалося була причиною всього можливого зла в його житті, – і тепер весь свій час він проводить тут. Він буквально живе на кухні! – Хейдзо махнув рукою в сторону згаданого приміщення, а після знов опустився щокою на стійку. – Що мені робити?
– Господи. – Дівчина зітхнула наскільки відчайно, наскільки це взагалі можливо. І за що тільки їй такі гріхи? – Слухай мене уважно. Завтра. ..
Здавалося затори тягнулися цілу вічність. А сніг безкінечно сипав з неба велетенськими м’якими пластівцями.
Хейдзо за ці сорок дві хвилини і тридцять секунд, він засікав, встиг порахувати кількість квартир в яких горіло світло та вивчити на пам’ять номера машини попереду. Старенька «пріора» з номером АА4048АА сунулася зі швидкістю слимака і глохла на кожному світлофорі, Хейдзо нервово барабанив пальцями по рулю кожного разу як це ставалося.Здавалося до кінця шляху на рулі залишаться видимі вм’ятини.
Враховуючи таку їхню швидкість до центру він добереться дай боже години через дві, а йому потрібно зараз ж.
Але у погоди, що мела в лобове снігом, були свої плани на цей рахунок.
Хейдзо зітхнув перемикаючи радіостанцію, якась стара новорічна пісня заграла з динаміку.
«Пріора» попереду дала газу.
Вони нарешті зрушили з мертвої точки.
Пройшло ще з тридцять хвилин торохтіння. Квіти, що лежали на передньому сидінні схилили голови, а вино в пляшці стало синонімом слова ангіна. Колона машин нарешті роз’їхалася на перехресті, можна було видихнути та прибавити швидкості. Хейдзо відкинувся на спинку крісла, його м’язи за скільки часу змогли трохи розслабилися. Пекарня Кадзухи вже маячила на периферії, залишалося тільки знайти де припаркуватися.
Січень цього року був дикий, серйозно, такої завірюхи Хейдзо не бачив давно, та й сумнівався чи бачив колись взагалі. Здавалося коли вони з Кадзухою вийдуть з пекарні, їх машину доверху замете снігом і їм навряд вдасться її знайти. Хейдзо панічно гоготнув в себе в голові, він щиро сподівався, що нічого подібного не станеться.
Дзвіночки, перед входом, весело здригнулися у танці завірюхи та гучно заспівали, Хейдзо скривився від цього звуку і поспішив як скоріше зачинити двері, аби холод не рвався всередину, а противний дзвін нарешті припинився.
– Кадз!? – Голос хлопця стрепенувся, він несміливо пройшов всередину пустої пекарні.
Бажане тепло щипало щоки. Повітря було сповнене запахом глінтвейну, пряного какао та Кадзухою. Білява маківка якраз вчасно висунулася з-за дверей кухні. Хейдзо всміхнувся примруживши очі. Кадзуха грів краще будь-яких обігрівачів.
– Привіт. – Блондин зкомкано махнув приймаючись обтирати руки об полотенце, що весіло на поясі фартуха. Привітання вийшло сухим, розсипалося пісочними крихтами в повітрі. Зовсім не таке як хотілося.
– Привіт. – Хейдзо махнув у відповідь, а після його очі забігали зі сторони в сторону. – Сумнувато в тебе тут. – М’який пуховик впав на вішалку, Хейдзо оглянув приміщення ще раз розтираючи закляклі пальці. – Хоча враховуючи погоду, не дивно. – Він закотив очі кинувши погляд на завірюху, що прикрасила високі вікна своїми візерунками.
– Я ж казав, що не слід по мене їхати.
– Ти хотів щоб тебе замело по дорозі? – Хейдзо вигнув брови в легкій невдоволеності. Його пальці нарешті розігрілися та порозовіли, він знов вхватив букет, що хвилиною раніше залишив на одному зі столиків, обличчя прийняло звичну спокійність. – З річницею. Хоча мені здається нам прийдеться залишити квіти тут, ще однієї поїздки вони не переживуть. – Він трохи ніяково знизав плечами.
– Дякую, – Каздуха ледь чутно хіхікнув приймаючи квіти, – але я все ще не думаю, що це було цього варто. – Забурчав він в ту саму секунду починаючи шукати вазу.
– Ще й як варто. – З легкою хитрістю мовив він.
– Кадз? – Хейдзо важко зковтнув вкладаючи руку на чужу талію. Хлопець в його руках стрепенувся від неочікуваності. Еклер виповз на поверхню бляхи змазаною плямою. – Ох, вибач, – він відсмикнув руку ступаючи назад, – я хотів запропонувати допомогу, але здається все зіпсував.
– Все нормально, – Каздуха усміхнувся відкладаючи мішок в сторону, зіпсований еклер відправився в тарілку розповзаючись по ній амебою в сусідстві іншого тіста, – йди сюди. Мабуть було не дуже гарно залишати тебе одного, – він ніяково піджав губи передаючи Хейдзо в руки кондитерський мішок, – міцно тримай зверху. – Наголосив він перш ніж повернутися до розмови. – Ти хотів провести цей час разом, а я знову засів на своїй кухні. Вибач. – Голос забарвлюється сумом, не треба бути провидцем щоб зрозуміти – йому справді шкода за свої вчинки.
Кадзуха закусив губу розглядаючи лице Хейдзо, той стояв непорушно не знаючи, що сказати у відповідь, а його руки все ще міцно тримали білий мішечок.
– Ми зробимо еклери разом, гаразд? А після поїдемо куди хочеш. – Кадзуха дочекався кивка, а після поставив перед Хейдзо чисту бляху, що була застелена пергаментом. – Спробуй висадити тістечко. – Він вперся ліктями в робочу поверхню зацікавлено спостерігаючи за тим з якою обережністю Хейдзо намагався вичавити тісто.
– Не думаю, що це гарна ідея, – він заговорив наскільки тихо наскільки міг, здавалося боявся налякати ніжне тісто, – ти ж знаєш я зовсім не дружу з випічкою. – Його лице стало кислішим за лимон. Він розчаровано глянув на криву подобу еклеру, що вийшла з-під його руки.
– Нічого не виходить ідеально з першого разу, – веселим тоном запевнив Кадзуха, – я покажу як. – Він підлетів до Хейдзо та вжався в його спину накриваючи чужі долоні своїми. – Ти нервуєш, розслабся. – Кадзуха сяє в усмішці цілуючи хлопця в щоку. – Ось так, – вдоволено муркоче він коли Хейдзо обережно стискає мішок проводячи рівну лінію тіста, – молодець.
Рівні еклери усіювали всю бляху, а Хейдзо здається втягнувся в процес наскільки, що був готовий висаджувати тістечка сотнями. Навіть Кадзуха, що торкався його з завидною наглістю зовсім не бентежив.
– Ха-ха, бачиш, це цікаво. – Кадзуха запхав бляхи в розпечену духовку та впав чолом на Хейдзове плече, сильніше притискаючись до його спини.
– Кадз? – Хейдзо знов запалав червоним, тепер в нього в руках не було тіста на яке можна було відволіктися. Вся увага була сконцентрована на дотиках Кадзухи. На його диханні, що лоскотало голу шкіру. Та на відчутті теплого, кріпкого тіла, що притискалося до спини.
– Так?
– Це крем? – Хейдзо хотілося запитати зовсім інше, але металічна тарілочка сама впала в око так і вимагаючи запитати про її вміст.
Кадзуха підняв голову аби подивитися на вміст тарілки, а після знизав плечами видихаючи :
– Так, це крем. Можеш спробувати. – Додав він через секунду.
Хейдзо відразу ж протягнувся до тарілки підтягуючи ту ближе, а після мокнув пальцями в густу білу масу. Він уважно роздивився крем на своїх пальцях, а потім неоднозначно хмикнувши повернувся в колі чужих рук. Щока Кадзухи забарвилася в білий і Хейдзо несміливо злизнув залишений крем.
– Смачний. – Не знаючи, що сказати ніяково пискнув він.
– Справді? – Кадзуха виглядав більш спокійно, він задер брови в запитанні розглядаючи червоне лице напроти.
– Ага. – Не знаючи куди себе діти Буркнув Хейдзо. І навіщо тільки він все це затіяв?
Кадзуха хмикнув, одна його рука сповзла Хейдзо на стегно, змусивши того охнути, а інша перехватила зап’ясток. Він підніс пальці до свого рота легко лизнувши, а після захопив губами перші фаланги легко посмоктуючи.
– Справді смачно. – Кадзуха всміхнувся наостанок проводячи мокру доріжку по чужих пальцях. – Хочеш отримати десерт з цим кремом? – Він багатозначно підморгнув стискаючи чуже стегно трохи сильніше.
– Хочу. – Хейдзо кивнув і їх з Кадзухою носи ніяково стукнулися в поцілунку.
Кадзуха вилизував чужу шию залишаючи на ній багряні відмітини. Хейдзо бездумно водив пальцями по його грудях, лишаючи на них білі візерунки, які після злизував мружачи очі від задоволення.
Десерт з цим кремом справді смакував неймовірно, навіть мерзотна липкість зовсім не дратувала, навпаки, мовби сильніше розпалювала азарт.
Хейдзо пискнув коли Кадзуха опустився на коліна, він хутко спустив штани та вхопився за підтянуті стегна. Головка потонула в теплій вологості чужого рота і Шинканоін зарився долонями в біляве волосся.
Кадзуха рухався повільно, його руки пестити тіло хлопця. Він торкав ніжну шкіру яєчок. Стискав до неможливого м’які сідниці. Та шкрябав рельєфні стегна своїми короткими нігтями.
Хейдзо вхопився за металічну поверхню позаду себе трохи відкинувши голову, його погляд зачепили чорніючі тістечка, ніс противно помружився від запаху горілого. До сих пір він зовсім не помічав, що щось горить, а кухня повільно починає наповнюватись димом.
– Кадзуха, – Хейдзо скрикнув, чужий ніс вткнувся в волосся на лобку, – в нас еклери горять. – Він вдавився посмішкою помічаючи як різко розширилися зіниці Кадзухи.
– Дідько. – Головка чужого члена все ще була в нього в роті, а руки стискали м’які сідниці до білих слідів під пальцями. – Ми зробимо нові, пізніше. – Запевнив він знов беручи на всю довжину.
Волосся Кадзухи промокло наскрізь, в роті стояв гіркий присмак сперми, що ледь чутно перекривала солодкість крема.
– Тож, Ви кажете, що просто не помітили як ваша випічка горить? – Працівник рятувальної служби недовірливо завдер брови. Ніхто не був радий нічним викликам, особливо коли вони були марними.
Кадзуха присоромлено кивнув. Ґудзики його форми були розстебнуті, мокрий живіт обдувало зимовим повітрям. На щастя завірюха повністю спала.
– Я був занадто зайнятий, – він зиркнув на Хейдзо, що стояв неподалік розбираючись з поліцейським, його волосся теж змокло, а крізь тонку сорочку просвічували груди, – іншим. – В кінці кінців видав він.