Work Text:
Якби Робін Баклі попросили назвати дві переваги своєї роботи, вона не вагаючись обрала б ранки та Стіва Гаррінґтона. Щодо другого питань не виникало ні у кого: Стів був справжнім “улюбленцем публіки” – його любила навіть буркотлива бабця Баклі. А от за перше вона отримувала протяжне “Роб, ти ненормальна, нікому не подобається прокидатися о шостій” від кращого друга.
Але Робін щиро любила ранки і свою рутину, особливо влітку. Прокинувшись о шостій годині, вона швидко збиралася, намагаючись підібрати найстильніший (чи найдивніший) наряд на день. Їй подобалося виглядати трохи дивачкою. Зрештою, у кожного дивака є своя прихована історія. Ще їй подобалося ходити на роботу пішки. Кав’ярня, де вони зі Стівом знайшли підробіток на літо, знаходилася десь за двадцять хвилин від її дому, тож дівчина встигала роздивитися усіх перехожих та нагодувати усіх бездомних тварин, що траплялися на шляху. Часом Гаррінґтон забирав її машиною – такі ранки Роб теж любила, адже можна було гучно співати улюблені пісні або вправлятися у майстерності вигадувати жарти про заспаного друга, який знову прокинувся лише після п’ятого будильника.
І цей ранок не став винятком – Баклі відчиняла кав’ярню з думкою, що день точно має бути хорошим, адже вона прийшла навіть раніше, аби швиденько все прибрати і розставити, на вулиці світить сонечко і віє прохолодний вітерець, а дорогою вона встигла почухати надзвичайно милого рудого кота.
Залетівши у кав’ярню рівно за дві хвилини до відкриття, Стів радісно прокричав з порога:
– Баклі, у мене є новини! О, і дякую, що все підготувала без мене.
– З тебе морозиво, Гаррінґтоне, – розсміялася дівчина, знаючи Стівове підвищене почуття справедливості (а значить, завтра він обов’язково прийде раніше за неї і зробить все сам). – Що у тебе там трапилося?
– Не у мене, а у нас. Напроти відкривається квітковий магазин і ти не повіриш кого взяли туди на роботу!
– Ну, оскільки другий з твоїх найкращих друзів ще занадто малий для роботи, я навіть боюся уявити.
– Знаєш, я б на твоєму місці не підколював так – Гендерсон єдиний з нас, у кого є хоча б якесь особисте життя. Так от, власне, у квітковому працюватиме Ненсі!
– Твоя колишня?
– Ага, – задоволено закивав хлопець. – Я впевнений ви подружитесь і ми зможемо разом обідати.
Робін не знала як реагувати на такий захват друга. Про Ненсі Віллер вона знала лише зі шкільних чуток та розповідей Стіва. Так, вони одного віку, але навіть не перетиналися у школі – Ненсі була відмінницею-активісткою-редакторкою шкільної газети. А Робін була… просто Робін. До того ж вона не була впевнена щодо почуттів Стіва. Можливо у нього залишилася якась симпатія до Ненсі це б зруйнувало їхні місяці роботи. Або вкотре розбило хлопцеві серце. І хоч він переконував подругу, що стосунки з Віллер у минулому і зараз він відчуває до неї лише вдячність та дружню симпатію, дівчина все ще не була певна. Та і що вже приховувати: в її уяві Ненсі Віллер поставала строгою занудою, що вважає себе кращою за інших.
– До речі, я запросив її сьогодні на каву, щоб відсвяткувати перший робочий день. Ти ж не проти?
– Що? Ні, я, – Робін не знала що відповісти, аби не зіпсувати таких піднесений настрій, – все супер, якраз познайомимося.
Решта дня промайнула доволі швидко. Якщо до обіду вони навіть не помітили як злетів час, адже безліч відвідувачів хотіли випити свій вранішній капучино перед роботою, то у другій половині дня друзі лише ліниво підспівували улюбленим пісням та всоте протирали столики. І коли вони вже не очікували взагалі нікого, (адже більшість гокінзців після роботи частіше обирали або тихі сімейні посиденьки, або вечір за келихом пива у барі) у двері тихенько постукали. І до кав’ярні зайшла сама Ненсі Віллер із сором’язливою посмішкою на обличчі.
– Привіт. До вас можна?
– Звісно, Ненс, проходь. – Стів підскочив, аби обійняти дівчину. – Треба вас познайомити. Це – Робін, моя колега, подруга, скалка у дупі і найкраща музикантка.
Баклі шикнула на друга і простягла руку для привітання.
– Рада знайомству, Ненсі. І не слухай цього дурня.
– Навзаєм, Робін. Я бачила тебе на одному із баскетбольних матчів, Стів правий – ти чудова музикантка.
Обличчя дівчини вкрилося рум’янцем. Чомусь всередині різко стало тепло від того, що її похвалили. Похвалила сама міс ідеальність Віллер. Певно, це була звичайна ввічливість, але дурна посмішка до кінця вечора не сходила з її лиця.
Загалом все пройшло краще, ніж планував Стів і набагато краще, аніж очікувала Робін. Жодних незручностей, вони лише згадували веселі чи дурні ситуації з минулого та пліткували про вчителів та спільних знайомих. Ну, і Гаррінґтон, звісно ж, розповідав про дітей.
Після того вечора вони часто обідали разом, а потім Стів відвозив усіх по домах (“адже ви дві халепи на мою голову, які знайдуть пригоди навіть у найспокійнішому місці на світі”). Дівчата лише сміялися з його всеохопної опіки, але не відмовлялися від можливості провести ще трохи часу у чудовій компанії.
Після цього Робін зазвичай поверталася у піднесеному настрої і ніяк не могла перестати посміхатися. І думати про Ненсі Віллер. Дівчина розуміла, що у неї абсолютно точно немає жодних шансів. По-перше, Ненсі надзвичайна. Будучи, на думку Баклі, найрозумнішою, найгарнішою та найсміливішою дівчиною на світі, вона залишалася скромною і дбайливою. По-друге, усі ці компліменти і нахвалювання здібностей Робін – це банальна ввічливість (а сама дівчина, звісно, виключно з ввічливості кожного разу намагалася намалювати ледь не шедевр на улюбленому капучино Віллер). Ну, і найголовніше – Ненсі абсолютно точно зустрічається лише з хлопцями. Стів, Джонатан, якийсь незнайомець, що купував у неї букети, а тоді дарував їй же – у списку любовних інтересів Віллер не було дівчат.
Тому Робін ні на що не сподівалася, хоча щоки зрадливо вкривалися рум’янцем, коли Ненсі випадково, але занадто часто, її торкалася.
***
Баклі любила ранки, але цей видався явно невдалим. Вона розлила на себе молоко за сніданком і мусила швидко перевдягатися із улюбленої сорочки на футболку з якимось дурним принтом. Ще й хмари за вікном віщували, що злива явно не збирається закінчуватися, а значить у кав’ярні сьогодні майже не буде відвідувачів.
– Роб, чудово виглядаєш! – просяяв Стів, як тільки дівчина залізла на пасажирське сидіння.
– Не підлещуйся, Гаррінґтоне.
– Я і не підлещуюсь! Ну, власне, підлещуюсь, але я справді думаю, що ти маєш чудовий вигляд. Хоча ти завжди прекрасна і надзвичайно стильна.
– Добре, лестощі спрацювали. Чого тобі вже треба, дурбелику?
– Всього лише малесеньку послугу: аби другу половину дня ти побула в кав’ярні сама. Все одно в таку погоду навряд буде якийсь ажіотаж. А у мене сьогодні дуже важливе побачення.
– Ох, Стіві, без проблем, але якщо ти розкажеш хто ця чергова нещасна.
Хлопець знітився і почервонівши пробурмотів:
– Мансон.
– Що? – Роб аж підстрибнула на сидінні. – Той самий великий і жахливий Едді Мансон?
– Ага, – усе ще соромлячись кивнув Стів. – Я недавно заходив у музичний магазин за новими струнами, вирішив згадати, що я взагалі-то грав на гітарі колись. А він там працює зараз. Ну, ми якось розговорилися, а потім Дастін під час їхньої гри проговорився Едді, що я хочу відновити старі навички. Власне, Мансон пообіцяв мені дати кілька уроків, якщо я сходжу з ним на побачення і я погодився.
– Ого, ну, нарешті! Я уже думала закладатися з Гендерсоном чи станеться колись це диво.
– Що? – Стів перевів на подругу очманілий погляд. – Ти навіть не здивована?
– Стіві, у тебе ледь слина не капала, коли ти забирав дітей з гри. І я в житті не повірю, що це була реакція на Д&Д, а не на їхнього майстра, – підморгнула Робін.
Решту ранку вони провели ліниво переставляючи і всоте перетираючи чашки і склянки. Як і передбачалося, відвідувачів не було, а злива на вулиці не те що не вщухала, а ставала лише сильнішою. Баклі розуміла, що чудово впорається сама, а Стів і так вертівся, ніби на голках і не міг говорити ні про що інше, крім сьогоднішньої зустрічі.
– Йди вже на своє побачення, інакше я не витримаю потоку цих романтичних шмарклів і почну тестувати на собі яка доза кофеїну смертельна для людини, – вона штовхнула друга ліктем у бік і продовжила уже серйозніше. – Повеселися, Стіве. Я впевнена, що Едді зараз так само нервує, і ти йому точно подобаєшся.
– Дякую, Роб.
– І не забудь подзвонити мені ввечері і розказати як усе пройшло, – дівчина радісно помахала на прощання Стіву.
Здавалося, до кінця робочого дня її чекають кілька нудних годин. Скоріше за все навіть Ненсі не прийде ввечері, адже Стів точно встиг розповісти їй про майбутнє побачення. Робін бачила як він забіг у її квіткову крамничку за букетом для Едді. Боже, Гаррінґтон був таким милим, це аж бісило. Ні, Робін звісно ж рада за найкращого друга – він заслуговує на найромантичніші побачення та найтурботливішого хлопця (чи дівчину, але зважаючи на серйозність намірів Едді, питань уже й не виникало). Лишень сама дівчина по-доброму, але все ж трохи заздрила: її абсолютно дурна закоханість у Ненсі Віллер, в якій вона навіть собі боялася зізнатися, явно не матиме такого ж гепі енду. Тому усе, на що Баклі може розраховувати, – це дружні посиденьки утрьох після роботи. І навіть це скінчиться за якихось два місяці, разом із літнім підробітком.
Поринувши у мрії, де у неї власна маленька кав’ярня, а Ненсі – відома журналістка (а ще у них є спільний кіт), Робін ледь не вступила в калюжу.
– Якого біса? – аж підскочила дівчина. – Невже знову ці довбані труби?
В перший робочий тиждень таке уже траплялося: будівля була доволі давньою і якась із труб чи то від старості, чи то від перенавантаження (Робін абсолютно в цьому не розбиралася) почала корчити із себе фонтан і залила всю підлогу. Але тоді Гаррінґтон швидко все ліквідував і викликав майстра, поки дівчина встигла проклясти все на світі і впевнитися, що їх точно прокляли – чому інакше на кожній їхній роботі трапляється щось отаке ?
Цього разу Баклі гарячково намагалася згадати що ж саме тоді робив Стів. Але поки у неї виходило лише панікувати і метушливо кидати на підлогу ганчірки та серветки, поки вона шукала звідки ж саме ллється вода.
– Господи, я точно найбільша лузерка на планеті!
– Гей, Робс, що у тебе сталося?
Від дверей почувся стурбований голос і Робін помітила схвильовану Ненсі. Чудово, тепер вона впевниться, що Баклі – майстриня потрапляти в ідіотські ситуації й не знаходити з них виходу.
– Ти у порядку? Вдарилася? Обпеклася? – Ненсі підбігла до дівчини, скануючи її очима на якісь наявні пошкодження. Трохи стиснувши плечі Робін, вона прокрутила дівчину, обдивляючись з усіх боків.
– Так-так, зі мною все добре. Тут просто невеликий потоп.
Здається, життя старшої сестри навчило Віллер не панікувати у стресових ситуаціях, а швидко їх вирішувати і лише потім розбиратися. В її голові одразу пробігли спогади як Майкл впав з велосипеда, роздер коліна, але першим ділом побіг не до мами, а до Ненс. Або як він ледь не спалив кухню, намагаючись довести, що уже дорослий і сам приготує собі вечерю. Як добре, що вони встигли все потушити і відмити до приходу батьків.
І цього разу вона не розгубилася, а знайшла очима невелику тумбу під раковиною та, ігноруючи мокру підлогу, полізла на колінах прямо туди. За кілька секунд вода перестала литися.
– Ненсі! – вигукнула Роб. – Ти чарівниця чи щось типу того?
– Ні, всього лише знаю як перекрити воду. Коли живеш з Майком, доводиться вчитися багатьом навичкам, аби прикривати його малу дупу.
Робін дістала з комірчини швабру та відро і заходилася ліквідовувати наслідки невеликого потопу. Перший шок уже пройшов, але щоки усе ще горіли, а мозок намагався вигадати що б сказати Ненсі, аби не виглядати дурепою.
– Якщо ти до Стіва, то він ще години дві тому злиняв на своє дурне побачення. – випалила Баклі.
Після цього їй захотілося стукнути саму себе – хіба не можна було звучати трохи ввічливіше? Тепер Віллер подумає, що вона не рада її бачити. А Робін всього лише намагається приховати наскільки вона рада.
– Ні-ні, я саме до тебе, – Ненсі ні на крапельку не засмутилася чи образилася на тон Робін.
Посміхнувшись на всі тридцять два, вона застрибнула на один із столиків і, по-дитячому махаючи ногами, продовжила:
– І, схоже, я саме вчасно.
– Я рада тобі у будь-який час, – уже сміливіше відповіла Робін, – але сьогодні ти особливо вчасно. Дякую, я не знаю, що робила б без тебе.
– Не знаю що б ти робила без мене, але знаю що ти робитимеш зі мною, – захихотіла дівчина. – Взагалі я прийшла, щоб запросити тебе в кіно ввечері. Сьогодні п’ятниця, поспішати нікуди не потрібно, тому я подумала, що ми могли б сходити на якийсь фільм, а потім повечеряти. Якщо ти не проти, звісно.
Думки в голові Робін пронеслись не те що вихром, а цілим торнадо. Ненсі хоче піти з нею ( тільки з нею ) у кіно? Їй точно це не сниться? Це жарт? Хоча це абсолютно точно звичайні дружні посиденьки, її серце ладне було вискочити і зробити сальто прямо посеред цієї бісової мокрої підлоги.
– Т-так, я думаю, це чудова ідея!
– От і прекрасно! Я зайду за тобою після закриття, – Ненсі зістрибнула зі столика і радісно стиснула дівчину в обіймах.
Уже у дверях вона розвернулася до спантеличеної Робін, у якої почервоніли, здається, навіть вуха.
– Не лише ж Гаррінґтону сьогодні на побачення тікати.
Ненсі підморгнула на прощання, а Робін впевнилася, що остаточно і безповоротно закохалася.