Work Text:
знову ніч наступила холодна, мов лід
чиркнув сірник і з одного кінця палички нікотинової отрути пішов димок, в той час як інший кінець було прикладено до тонких губ Ханджі. вона знову курить цю бридоту у їх спальні. Юджинія незадоволено зморщила ніс, але все ж промовчала, так і не порушивши кількагодинну тишу. останнім часом постійно так – навстіж відчинене вікно, альбом у руках одної, цигарка між губ іншої та безперервна тиша – як у їхньому житлі, так і у їхніх стосунках.
вони завжди були абсолютно різними. Юджинія – тиха, спокійна і відлюдкувата художниця, майже не маюча друзів. і Ханджі – гучна, активна і весела, з дійсно великою кількістю приятелів, вчена. деякі люди називали їх паралельними, шляхи яких ніколи не мали перетнутися. коли вони почали зустрічатись, одні не повірили, а інші пророчили швидкий кінець цій парі. звісно, в той час ці люди були відіслані якнайдалі, або ж просто проігноровані. тоді було щастя. тоді були безтурботні розмови на кухні під час приготування їжі, ніжні поцілунки і грайливі погляди щовечора. як все змінилось. – а може, люди були праві? – останній рік саме це питання займає усі думки двух жінок. навіть зараз.
холодні руки малюють
безбарвні, правда, пейзажі
Джинні знову малює пейзаж. одним лише простим олівцем. Ханджі вже й не пам'ятає, коли вона бачила востаннє кольоровий малюнок авторства все ще її дівчини.
скільки це продовжується? точно, півтора року. саме з моменту підвищення Ханджі на роботі. вища посада – це більше роботи, більше відповідальності, а значить – менше часу на особисте життя. з цього і почалось погіршення їхніх стосунків. спочатку пізні повернення з роботи і постійна знервованість. потім відсутність вільного часу для хобі, а з часом і для Джинні.
це сягнуло вершини десь пів року тому. науковиця побачила, як Юджинію проводив до під'їзду її однокурсник. того дня абсолютно безпідставні ревнощі, викликані втомою, взяли верх. таких криків стіни їх квартири не чули ніколи. це була їх перша і остання сварка. відтоді лише тиша, всепоглинаюча та холодна. та, з якою треба нещадно боротись, аби врятувати стосунки.
знову ніч наступила холодна, мов лід
разом сіль залишила шрам
– в мене завтра короткий день, як ти дивишся на вечірню прогулянку в парку? – затушивши цигарку в попільничці, тихо запитує Ханджі, вперше порушивши тишу.
художниця відриває очі від альбому і м'яко посміхається. – ні, люди точно були неправі – вкотре подумки запевняється Джинні.
холодні руки малюють
безбарвні, правда, пейзажі
і вічно зорі хвилюють
та не справжні ми є персонажі.