Chapter Text
Наруто знав, що незалежно від того, як почався день, його можна зробити краще. Непробивний оптимізм, який, на думку бабці Цунаде, межував з ідіотизмом, допомагав знаходити позитив навіть у відверто лайнових ситуаціях. Але цей ранок бив всі рекорди, тому що за нормальних вихідних параметрів: він не пив напередодні, ліг спати раніше, пам'ятаючи про ранню зустріч із замовником, залишив Іно всі цінні вказівки ще вчора ввечері, все одно все пішло шкереберть. Він проспав усі будильники (ну не рання він пташка!), спалив тости, якими мав поснідати, кава втекла на плиті, а в шафі не залишилося жодної упаковки рамену. Невдалий сніданок був лише початком. Наруто лаяв себе за розсіяність, намагаючись спросоння згадати, куди склав чисті речі, а потім до нього дійшло: вчора він так втомився, що геть забув про прання. Оглянувши шмотки на полицях, він зітхнув. Жовтогарячу толстовку і чорні джинси ніяк не можна було вважати солідним одягом, але нічого не поробиш. Він дістав свої улюблені темно-сірі кросівки зі взуттєвої полиці і вирішив, що послуги, які він може запропонувати замовнику, куди важливіші за презентабельний зовнішній вигляд. До того ж телефоном Учіха Саске здавався грубим і не дуже доброзичливим; такі, як Учіха, завжди знайдуть, до чого причепитися, справедливо розсудив Наруто і став кидати речі в наплічник. Закриваючи квартиру, він подумав: «Якщо я ще й у заторі застрягну, то день по праву можна вважати катастрофою» і розсудливо вибрав метро.
Підходячи до будівлі ресторану, Наруто помітив, що верхня кишеня наплічника була порвана — і де тільки зачепився? Він рідко клав що-небудь туди, будь-якого іншого дня махнув би рукою, але наплічник йому подарував Ірука-сенсей на двадцятий день народження, і ця неприємність стала останньою краплею. Наруто зупинився, глибоко вдихнув, щоб заспокоїтись, відчуваючи, що вже на межі. Потім ще й ще, доки не полегшало, він не міг дозволити поганому настрою вплинути на перебіг зустрічі.
Учіха Саске сидів за столом у дальньому кутку. Чорний костюм і біла сорочка без жодного залому робили і без того серйозного Учіху дещо лякаючим. Ланцюжок з віялом на шиї здавався чужорідним, але не сильно пом'якшив загальне враження. Напевно, навіть на краще, що Наруто не став морочитися з вибором шмоток; два хлопці у строгих костюмах — уже занадто. Учіха відчув на собі його погляд і подивився прямо у вічі. Наруто підійшов до столика і сів навпроти. Він помітив, що Учіха не мав лівої руки, але був упевнений, що на його обличчі це ніяк не позначилося.
— Добрий день, Учіха-сан, — привітався Наруто. — Дякую, що пішли назустріч. Чесно кажучи, ремонт в офісі, що затягнувся, допік. — Він пройшовся п'ятернею по волоссю і пирхнув. — Дивно чути подібне від дизайнера інтер'єру, але що маємо, то маємо.
— Я чув про вас, Удзумакі-сан, — відповів Учіха, впиваючись в нього поглядом. Його голос у реальному житті був ще хриплішим, ніж телефоном. Це що, таке випробування? Перевірка на міцність? Пф-ф-ф-ф, не на того напав! Після Цунаде Наруто нічого не страшно. — Ви один із найкращих у своїй справі.
— Навіть так? Що ж, приємно.
— Ви здивовані? Проблеми із самооцінкою?
А цей Учіха Саске був ще тою колючкою. Схоже, правил пристойності він дотримувався дуже вибірково. Тим цікавіше. Наруто, який прожив у США досить довго, часом ставало нудно від японської зацикленості на церемоніях.
— Зовсім ні, — усміхнувся Наруто. — Щойно визнаю себе одним із найкращих, можу одразу згортатися. Самокритика — важлива частина розвитку.
Телефон Учіхи задзвонив. Учіха скинув дзвінок і гнівно зиркнув. Здавалося, ще трохи — і задимиться від злості.
— Все в порядку? — уточнив Наруто.
— А вам не начхати?
Взагалі питання було поставлено з ввічливості, проте тон Учіхи зачепив, і Наруто завівся.
— А що? Так складно відповісти? Чи складно повірити в те, що комусь насправді не начхати?
— Чи не боїтеся втратити клієнта ще до укладення договору?
Наруто посміхнувся широко і щиро, чим явно збив Учіху з пантелику.
— Анітрохи. Адже я чудовий фахівець, і в ваших же інтересах зі мною співпрацювати. — Піднята брова Саске забавляла Наруто, як і їхня суперечка, тому він продовжив: — Крім того, Учіха-сан, я впевнений, що ми з вами точно порозуміємося.
— Сумніваюся.
— Не варто. Я досить проникливий у подібних речах.
— Чи надто оптимістичні.
— Ідеально компенсую ваше вороже ставлення та недовіру. Так що… Розкажете, чого чекаєте від мене? Чи й далі вправлятимемося в підколках?
Учіха хмикнув і перейшов до справи.
***
Поки Наруто прикидав, як би побюджетніше зробити косметичний ремонт у квартирі Сакури, яка нещодавно переїхала до Кіото, він повертався думками до недавнього обіду з Учіхою. Сам не розумів, у чому причина цієї зацикленості. Він уже не раз стикався з вередливими, примхливими та просто дивними клієнтами, і до всіх вдавалося знайти підхід, хай і не відразу. Незважаючи на емоційність й імпульсивність, Наруто мав величезний запас терпіння і впертості, іноді стратегія полягала лише в тому, щоб продовжувати стояти на своєму до кінця. Проте Учіха був іншим. Його прискіпливість і вимогливість були продиктовані не егоїзмом і дріб'язковим бажанням попсувати нерви. Він знав, чого хоче, але при цьому неохоче підпускав до себе нових людей. Наруто мало не фізично відчував холод, що йшов від Учіхи. Він був колючим та закритим. Не намагався згладити різкість, не боявся образити, висловлюючи невдоволення або чіпляючись до слів, при цьому попросивши називати його на прізвище вже через півгодини особистої зустрічі, чим спантеличив — від пана в костюмі очікувалася інша поведінка. Як би там не було, Саске був сповнений почуття власної гідності, і Наруто неймовірно імпонувала його безкомпромісна чесність.
— Агов, я до кого звертаюся! Тебе не дозовешся. — Іно з гучним стукотом поставила перед ним горнятко кави і поправила зачіску, яка й так була бездоганною. — Шікамару телефонував. Сказав, що висмикне тебе з офісу о шостій вечора, заперечення не приймаються, він вибрався лише на кілька днів.
Наруто відпив каву — суперсолодку, з горіховим сиропом, який Іно купувала, схоже, тільки заради нього, й усміхнувся аж до вух.
— Намагатимуся закінчити з роботою раніше.
— Наче я не знаю, що ти гаруєш і на вихідних, сидячи за комп'ютером годинами.
— Ну то й що? Я не сімейна людина, у мене не так багато турбот. Хіба що з Курамою погуляти, вдома прибрати та продукти купити.
— А може, вже на часі, — зазначила Іно, перебираючи папки на полиці.
— Ти про що?
— Взятися за розум. Почати з кимось зустрічатися.
— Іно…
— Ну, хоч би на побачення сходити. Як давно ти був на побаченні? Саме так! Ти навіть не можеш згадати. — Вона витягла потрібну їй теку і почала переглядати документи в ній. — Гаразд, не дошкулятиму тобі, ти дорослий хлопець, сам розберешся.
Наруто подякував їй за каву і повернувся до вкладки браузера. Він не уявляв, як тепер налаштуватися на роботу. Згадалося останнє побачення, здається, на третьому курсі університету. Провальне за всіма пунктами.
Він заплющив очі і важко зітхнув. Не час колупатися в минулому. Потрібно зайнятися справою.
Коли Шікамару з'явився в офісі, Іно радісно пискнула і побігла обіймати його; ще б пак, відколи Нара переїхав до Токіо, Іно сумувала за звичним укладом життя і домашніми посиденьками.
— Іно, задушиш, перестань!
— Маю право, ми не бачилися вічність!
— Обіцяю, що завтра я повністю ваш з Чоджі.
— Домовилися.
Нара виглядав непристойно щасливим, Наруто і не пригадував, щоб його оточувала аура не лінивого пофігізму, а умиротворення.
— Забирай Наруто. І гарного вам вечора, хлопчики, — сказала Іно і пурхнула до приймальні.
Зашуміла кавоварка. Іно переймалась через те, що навіть за мірками японців Наруто багато працював, однак сама у приступі трудоголізму засиджувалася до глибокої ночі, особливо якщо терміни були стислими.
***
Шікамару наполіг на тому, щоб їжу вони приготували самі, а не замовляли. Ну як разом... від Наруто потребувалося подавати йому потрібні продукти і час від часу чухати за вушком Курами, що розійшовся не на жарт, був схвильований через гостя і вимагав до себе уваги. Випивку Наруто взяв на себе: один із перших уроків, які він засвоїв із спілкування з Цунаде, полягав у тому, що на алкоголі економити не можна, якщо не хочеш жахливого похмілля чи ба більше, отруєння.
— Нумо. — Шікамару підлив вина в келихи і закурив. — Тебе так і розриває від бажання щось сказати.
— Так помітно? — посміхнувся Наруто.
— Скільки ми знайомі? Років десять?
— Дванадцять.
— От і не став дурних питань.
— Як у вас із Темарі справи?
— Серйозно? Ти в мене це соромився спитати?
Він повернув крісло до підвіконня та посміхнувся.
— Запитаєш тут, угу, — пробуркотів Наруто. — Такий щасливий та мрійливий. Коли ти востаннє дзвонив, так щоб ми побалакали довше за п'ять хвилин? До того ж твоє особисте життя мене не обходить, мені не хотілося лізти, куди не просять. Дізнавався щось від Ґаари, та й то рідко.
Нара насупився.
— Так, я облажався. І справді забив на тебе. Вибач. У нас все добре. — Шікамару крутив у руках улюблену запальничку, яку йому подарував учитель. Зніяковів. — Я збираюся освідчитися їй.
— Вау… Я радий. Вже придумав, як позначатимеш наміри?
Шікамару зареготав.
— Тільки не кажи мені, що підкинеш ідейку.
— Та пішов ти!
— А що в тебе в особистому житті?
Наруто закотив очі і потягнувся до келиха.
— Ви з Яманакою змовилися, чи що?
— Не уявляю, про що ти.
— У мене повно роботи. Мені не до стосунків.
— І довго ти використовуватимеш це як відмазку?
Наруто не відповіли. Телефон дзвонив, і зважаючи на все, вже давно; через гавкіт Курами він не відразу почув. Шікамару підняв брову здивовано (початок одинадцятої, як-не-як). Коли Наруто побачив ім'я на екрані, засміявся.
— Доброго вечора, — відповів Наруто. — Чим завдячую такому пізньому дзвінку?
— Ти хотів подивитися на квартиру, — сказав Учіха, навіть не намагаючись звучати ввічливо. — Завтра.
Наруто похитав головою. За роки стажування та роботи в дизайнерському бюро йому зустрічалися різні люди, але Учіха не вписувався в жодну з категорій клієнтів. Зазвичай замовники показували зуби вже в процесі роботи після складання техзавдання і підписання договору, ось тоді і починалися веселощі. Учіха не добирав виразів і порушував усі можливі правила пристойності. Наруто легко міг припинити співпрацю на даному етапі, але він відчував: Саске перевіряв межу терпіння не просто так.
— Удзумакі, — процідив Учіха. — Я чекаю на відповідь.
— Невже ти не можеш ґречно попросити?
Саске мовчав. Навмисне виводив із себе. Наруто не засікав час, тому не міг стверджувати, скільки це тривало. Втім, вираз обличчя Шікамару говорив, що вони затягли з грою в мовчанку.
— То ти приїдеш чи ні? — Роздратування в його голосі підняло Наруто настрій.
— Чорт із тобою, Учіхо. О котрій годині?
Глухий стукіт. Він щось зачепив? Впустив? Спіткнувся?
— О дев'ятій ранку. — Тон не передбачав заперечень.
Наруто прикинув час, який йому знадобиться на збори (Учіха жив на іншому кінці міста) і зітхнув.
— Ну і рань.
— О дев'ятій або ніколи.
— Який грізний. Я приїду.
Саске поклав слухавку першим, залишивши Наруто гадати, чим продиктовано його черговий закидон.
— Замовник, — відповів він на німе запитання Нари. — Та ще колька в дупі. Давай відпочивати.
***
Перше, що кинулося Наруто у вічі, коли він зайшов у квартиру Учіхи, було не планування чи якісь вишукані деталі в інтер'єрі, а повна стерильність. Учіха згадував, що мешкав тут трохи більше року, але приміщення виглядало зовсім не обжитим. Жодних фотографій на стінах, улюбленої чашки біля комп'ютера або пухнастого пледа на кріслі. Стильний мінімалізм виглядав інакше, і Наруто це добре знав. Сірі стіни давили, ідеально розставлені на полицях книги можна було знімати для естетики в пінтересті, а начищена техніка виблискувала оскалом. Так само Учіха міг би повісити на вході табличку: «Чужакам тут не раді».
— Так… Ти, звичайно, похмурий тип, але щоби настільки…
— Ти ніби тут для того, щоб дати експертну оцінку, Удзумакі, — огризнувся Саске і пішов на кухню. — Кави?
— Не відмовлюся! З цукром та вершками.
— Ну й гидота, — пробурчав Учіха.
— Дай вгадаю. Ти полюбляєш чорну міцну каву, а будь-які добавки лише псують смак.
Учіха хмикнув і поставив перед ним чашку. Він не надто вправлявся з простими діями однією рукою, мабуть, пройшло не дуже багато часу, щоб він встиг адаптуватися до нової реальності.
— Саме так.
Наруто поліз у наплічник за ноутбуком. Увімкнув його і дивився на Учіху.
— Ну? Не розкажеш, що в тебе на думці, конкретніше, якщо вже я тут і бачу планування на власні очі?
— Я думав, ти спершу зробиш заміри та фото, — розгублено зауважив Саске.
Наруто засміявся.
— Ми досі не уклали договору, як належить за правилами. Гадаю, я можу дозволити собі порушити формальність.
— Ти вважаєш це за необхідне?
Його тон… Чи то знущання, чи то поблажливість, чи то глузування. Наруто довелося стиснути зуби, щоб не ляпнути щось, про що він потім пошкодує. Наруто переключився на роздивляння Саске. Допомагало відволіктися. Сьогодні він носив чорну сорочку та темні джинси. На шиї висів той самий ланцюжок, що був на ньому в їхню першу зустріч. Тепер, сидячи куди ближче до Учіхи, Наруто побачив, що прикраса була не новою, пошарпаною по краях.
— Я вважаю, — почав Наруто, примушуючи себе не гарячкувати, — що з такими, як ти, Учіхо, неможливо розслабитися і працювати у звичному темпі. Я повинен прорахувати всі ризики.
— У нас не так багато часу, щоб витрачати його на пусті балачки.
Наруто зітхнув і почав засипати Учіху запитаннями. Його не полишало відчуття, що це буде найскладніший проєкт у його кар'єрі.