Work Text:
Кларк запізнювався. Знову. Дивна закономірність для того, хто може рухатися з надлюдською швидкістю, але навіть у Супермена є свої слабкості. Одна конкретна слабкість зараз переверталась на ліжку, щоб доспати законні години дві сну.
Пробігаючи вестибюль будівлі "Дейлі Пленет" Кларк вже розуміє що ніяк не зможе втекти від гніву свого шефа. Перрі накинеться на бідного журналіста в ту саму мить, як Кларк вийде за межі ліфта. Втеча явно нижча за гідність Супермена, навіть якщо в цей момент він виглядає як середньостатистичний чоловік без смаку на костюми та з поганим зором. Тому все що йому залишається це набрати в легені побільше повітря (не дивлячись на той факт, що дихати йому фізично не потрібно) та чекати неминучого.
Через долю секунди після того, як Кларк виходить з безпечної території чотирьох стін ліфта, весь поверх здригається від крику шефа:
"Кларк, щоб тебе, Кент! Живо в мій кабінет!" — звучить з-за прозорих стін шефського кабінету
Не зважаючи на те, що Кларк був готовий до цього, він все одно підстрибує на місці. Видихнувши, журналіст прямує на килим до Перрі. Поки він пересікає офіс декілька колег посилають йому дуже скорботні вирази обличч, а Лоіс, як прояв дружнього співчуття, жестами демонструє, що шанси на те що він вийде з цієї ситуації цілим критично малі.
За мить, що здається страшенно довгою, Кларк стоїть перед дверима. Можливо, якби вони не були прозорими, він би таки закрив очі на свою суперменську гідність та втік з цього поля бою, але Перрі вже помітив його тому тепер це не має значення.
Перше, що бачить Кларк, як тільки заходить на свій особистий аналог страшного суду, це дуже не до ситуації усміхнене обличчя боса.
Сказати, що це налякало людину зі сталі ще сильніше, не сказати нічого.
"Доброго ранку. В-вибачте за запізнення, сер", — з дуже натягнуто-нервовою посмішкою відповів Кларк.
"За таке не вибачаються, синку”, — не припинивши усміхатися як один відомий клоун з Готему сказав Перрі.
"Якщо ви маєте на увазі частоту моїх запізнень, то мені дуже дуже дуже соромно і це точно більше не повториться. Я обіцяю, що це все жахлива випадковість і мені справді неймовірно соро..."
Кларків лепіт увірвала піднята рука Перрі.
"По-перше, закінчуй тараторити, по-друге, ні, це не має ніякого відношення до твоїх систематичних запізнень."
"Тоді про що ви?" — ледь видавав з себе Кларк, для якого такий поворот подій приніс тільки ще більш панічну невідомість.
"Одна пташка наспівала мені, що ти водиш знайомства серед сильних світу цього."
Кількість думок, змінивших одна одну в голові Кларка, перевищувала всі можливі рамки. Сильних світу цього. Він говорив про Лігу Справедливості? Коли Кларк у його цивільній персоні пересікався з кимось зі своєї "другої роботи"? Він не міг згадати ні одного прециденту, навіть з Бетменом. Тоді про що йшла мова? Стоп. Чи мав Перрі на увазі те, що він в курсі про його секретну особистість? В який момент він був настільки не обережний що допустив це? Треба було слухати Лоіс, коли вона казала, що постійні польоти з даху "Дейлі Пленет" рано чи пізно закінчаться чимось подібним.
Супермен приклав титанічних зусиль для того щоб не виглядати, ніби олень у світлі фар.
" Я...Я не зовсім розумію про що ви кажете, сер..."
"Кент, Кент, Кент. Ти та твоя звичайна сором'язливість. Мені ти можеш не брехати", — ще більш вдоволенно проказав Уайт.
"Ні, що ви, сер, я справді не знаю, що ви маєте на увазі", — ледь стримуючи тремтіння у голосі заперечив Кларк.
"Секретнічаємо, Кент? Нічого страшного, я все одно маю фотографію, тому не відвертишся", — з цими словами шеф метрополіської газети відкрив верхню шухляду столу та дістав роздруковану світлину.
Суперслух чи ні, а єдине що зараз чув Кларк був стукіт власного серця. Він був готовий до найгіршого. Саме тому в той момент коли Перрі поклав фотографію на стіл єдиною реакцією підлеглого було ледве не істеричне "Оу."
"Так, Кент, «Оу.»”
"Я можу пояснити!"
Насправді пояснити те що він побачив, журналіст не міг. Перед його очима лежала світлина на якій він виходив з одного з готемських кінотеатрів разом з Брюсом Уейном та його сином Річардом Грейсоном, який майже повиснув на руці Кларка, щось дуже захоплено розповідав двом дорослим.
Кларк пам'ятав вечір коли було зроблено фото, бо це було буквально вчора. Він вперше за довгий час, не без допомоги Діка, зміг змусити Брюса пропустити один єдиний патруль та провести час втрьох. Робін усі вуха їм прожужав про те що зараз показують третю частину його улюбленого мультфільму "Як приборкати дракона" тому вибір як саме провести "ніч вихідного дня" робити не довелось. Дік був у захваті від мультику, а Кларк був у захваті від того, як його хлопець, ака Я сама ніч, Я помста, плакав на особливо сумних моментах. Після кінотеатру вони повернулися додому в маєток та вклали стомленого кількістю емоцій Діка спати. А самі попрямували до господарської спальні. Коли нарешті двері спальні закрилися за ними, Кларк на супершвидкості повалив Брюса на ліжко та після декількох слів про нетерплячих криптонців нарешті поцілував його. Насправді саме через поцілунки він і запізнювався сьогодні вранці, бо як виявилось сонний Бетмен — тактильний Бетмен. Тому Кларк не зважаючи на те що явно не слідкував за часом, просто не міг витрачати таку можливість.
Журналіст не знав, як хтось встиг сфотографувати принца Готему та його супутників поки вони виходили з кінотеатру і чому ця фотографія ще не прикрашає якісь світські колонки готемських газет, а лежить перед кларковим носом на столі в кабінеті його боса в Метрополісі.
Його роздуми перервав звернувшийся до нього Перрі
"Я не сумніваюсь що ти можеш мені це пояснити, але це не те навіщо я тебе сюди покликав."
"Тоді навіщо? І звідки у вас ця фотографія? Я можу закластися, що світлини на подобі такої в ящиках столів не лежать", — зібравшись нарешті докупи спитав Кларк.
"Так, тут ти правий, такі світлини справді дуже й дуже корисні, саме тому я такий вдячний своєму другові фотографу, який впізнавши тебе на фотографії надіслав її саме мені, а не в "Готем ґазет" цій піраньї Вікі Вейл", — тепер вже з хижою усмішкою промовив Перрі.
"А причина, через яку я тебе покликав така: раз ти в нас маєш такі знайомства, для тебе не буде важко попасти на захід який буде проводитися цієї п'ятниці в Готемській міській бібліотеці. Цього разу офіційно освітлювати подію запросили тільки місцеві газети, а всі інші можуть спробувати зліпити історію з того що побачать на порозі. А мені треба гарна історія, тому ти вже постарайся."
"Але.."
"Ніяких але, Кент. Ти приносиш мені гарну статтю в понеділок вранці і ця світлина залишається між нами, а ти не стаєш здобиччю для наших колег з зіркових колонок."
"Зрозуміло." — все ще трішки ошарашено, але вже не налякано, відповів Кларк
"Ось і добре. Можеш бути вільний."
Після цих слів, Кларк кивнув, вийшов з кабінету та попрямував до свого столу.
"Я вже думала ти так і залишишся в шефовому кабінеті до смерті. Він що так довго муштрував тебе за те що ти з годинником не дружиш?" — біля його робочого місця на нього вже чекала зацікавлена до неможливості Лоіс.
"Ти не повіриш, але ні, то було не через запізнення."
"Невже?" — скептичний вираз обличчя подруги був дуже красномовним.
"Так, він просто послав мене покривати захід у Готемі в цю п'ятницю."
"Ти про той вечір у публічній бібліотеці? Я думала, що на нього піде Ешлі зі світської, раз нас, не місцевих, далі червоної доріжки не пустять", —фраза «Слідчий журналіст одного разу, слідчий журналіст завжди» була точним описом найкращої подруги Кларка, тому чинити опір було марно.
"Так про нього, і так мене туди посилають бо Перрі якимось чином дізнався що я знайомий з Брюсом і думає що я таким чином зможу туди попасти."
"А ось воно що. Когось тут шантажують", — з першого погляду було зрозуміло що вся ця ситуація її забавляла.
"Ха-ха дуже смішно."
"Ну нічого, твій лицар на люксовому авто з особистим водієм щось придумає"
"Дякую за підтримку, Лоіс."
"Завжди до твоїх послуг, Смолвілль" — і з цими словами вона пішла до свого столу мовчки даючи зрозуміти, що і Кларку варто приступати до роботи.
Вже ввечері після декількох робіт для Супермена та патруля для Бетмена, Кларк вирішив розповісти Брюсу, про ранковий тет-а-тет з Перрі.
"І я чесно не знаю хто зняв ту фотографію, вона доволі мила до речі, але тепер мій шеф вважає, що ти можеш провести мене куди б він не побажав."
"Ну я можу", — відповів Брюс, відволікшись від паперів, які він проглядав, сидячі разом з Кларком на дивані та начепивши окуляри.
"Так я знаю, що ти можеш, але ну це чистої води, як сказала Лоіс, шантаж."
"Радій що він знайшов цю фотографію, а не ту де Кларк Кент раптово розриває на собі сорочку, а під нею костюм Супермена", — з тоном яким він це сказав важко було не погодитися.
"Так, так це було б гірше, але сам факт цього шантажу."
На цей раз Брюс відклав папери, та повністю повернувся до Кларка.
"Будь тоді моїм плюс один."
Журналіст занурений у свої думки не одразу зрозумів що саме сказав його хлопець.
"Плюс один?"
"Так. Пішли на цей захід зі мною, і позбираєш достатньо інформації для статті, і скажемо світу на наших умовах, а не завдяки якимось дуже проворним фотографам."
Якусь мить Кларк дуже здивовано оглядав Брюса, ніби не вірячи власним очам.
"Справді?" — спитав він нарешті.
"А чому ні? Я знаю що я казав стосовно безпеки секретних особистостей, але поки Бетмен та Супермен залишаються найкращими союзниками та товаришами, ніщо не загрожує іншим нашим альтер его."
Замість відповіді Кларк притягнув Брюса в майже удушливі обійми, а розірвав їх тільки заради того, щоб покрити все обличчя коханого поцілунками.
У понеділок на столі Перрі окрім статті Кларка про вечір у Готемській публічній бібліотеці лежали ще газети, на перших шпальтах яких, був зображений сам Кларк Кент якому посміхається Брюс Уейн.