Work Text:
Джісон не любив натовп, а ще, коли до нього торкались незнайомі люди. Так, з його професією цього не оминути, і довелось якось звикати, та менше боятись він не перестав.
Мабуть, кожен може сказати — кому ж добре, коли чіпають незнайомці? Але Хану здавалось, що у нього якийсь особливий випадок і кожнісінький раз було до оніміння в ногах лячно. Проте він збирав усю свою волю в кулак і старався виглядати майже щасливим. Потім дивився фото з аеропорту і розумів, що нічого не вийшло. Його фобію обмусолювали усі кому не лінь.
«Такий екстравертний парубок! Та він просто придурюється. Зараз модно гратись у недоторканість.»
«Ой, нащо було пертись в шоубізнес, коли тобі все це не миле?»
Подібних коментарів було так багато, і вони вже навіть не дратували. Викликали усмішку та байдужість. «Екстравертний»… Навряд чи Джісон міг назвати себе таким.
Без сумніву, він любив жартувати та багато говорити. Любив діймати своїх мемберів, іноді навіть втрачаючи міру. Проте, це не було основою його існування. Ні на публіку, ні поза нею. Таке собі, злегка, подвійне життя…
Проте, поруч із меберами він і справді був іншим. Вони були йому братами, друзями, одними з найближчих людей. Саме поруч із ними усі фобії втрачали свій сенс. Можливо тому, було так легко брати над ними гору. І все-таки щось залишалось…
Джісон любив контактувати з Мінхо, та й то не секрет для когось. А ще, діймати Чоніна:
— Ходи но сюди Айєн-а! Дай я тебе поцілую.
— Йди геть! — Чонін завжди відмахувався, кривив обличчя, ніби лимон скуштував.
От хто точно ніколи не придурювався. А Джісон відчував неймовірне задоволення витворяючи подібне. Чому? Атому, що знову ж таки, в подібні моменти відчував не аби яку свободу. Він міг обіграти будь-кого, бувши відвертим до останнього. Будь-кого, та тільки не Фелікса.
Йонбок був сонячним промінчиком, який просто жити не міг без тактильності. Його не лякали чиїсь доторки, навіть якщо це була не дуже знайома йому людина, що вже про своїх говорити.
Фелікс міг соромитись заспівати, чи станцювати якийсь танець, якщо на нього дивились сотні очей. Він соромився багато чого, окрім відкритої демонстрації своє тактильної залежності. Через що мав багато проблем. Та, зараз не про це.
Скільки б Джісон не дивився на нього чи не удавав, що хоче поцілувати, Лі завжди витримував його погляд. Ба, більше, він робив крок на зустріч. Звабливо грав у переглядки, і наближався так близько, що майже торкався його губ. І Хан в останній момент давав задню, оскільки просто жартував. Тим більше на це все дивились їх фанати. Яким без сумніву подобалось, але…
Фан-сервіс відігравав велику роль в їх культурі, проте він мав чіткі межі, переступаючи які, можна було натворити дурниць. Чи хотілось? Авжеж. Дійти до якоїсь точки, щоб усі пищали від захвату. Потім дістати за це на горіхи, але не перестати тішитись.
Іноді Джісон ловив себе на думці, що хоче зайти якомога далі. Тільки не на публіку. Йому хотілось відповісти на цей клятий поцілунок і все-таки переграти Фелікса.
Сказати легше, а ніж зробити!
Бували миті, коли Хану здавалось, що Фелікс не жартує з ним. Він так природно це робив. Так дивися… Джісон тоді відчував неймовірне тепло і затишок, які наче ковдрою огортали його задубілі відчуття. Відігрівали, ніжили, а ще прив'язували. Хан все частіше розумів, що слідкує за одногрупником, шукає його уваги, активно жартує, коли той поруч.
Ліксі був милим зі всіма, і це добряче збивало з пантелику. Страх зруйнувати їхні дружні стосунки був сильнішим, ніж якісь ефемерні вигадки. Тому Хан продовжував грати в цю гру під назвою «фан-сервіс»
Це був один із моментів їх залаштунків. Вони фільмували такі миті, щоб потім показати своїм фанатам щось цікавеньке. І якщо Джісона спитають, що було до, він не зможе сказати. Всі його спогади будуть сконцентровані навколо одного!
Фелікс опинився поруч так неочікувано. Його посмішка виглядала наче хмільна, у всякому випадку Хану так здалось. Він ніби випускав якісь невидимі флюїди, заманюючи в пастку. А потім торкнувся його щік своїми маленькими, проте такими теплими долонями.
Джісон весь підібрався, хоча був готовий потекти, як ескімо залишене дитиною на сонці. Довелось швидко активізуватись, ввімкнути свою посмішку, інакше був шанс, виглядати на камеру повним довбнем.
Хан щось говорить, та все, про що може думати — це кляті теплі долоні, і легкий аромат парфуму, котрим користується Фелікс. А потім все стає геть «погано». Лі схиляється над ним. Добре, що він у масці, інакше бути біді. Ця близькість зводить з розуму. Джісон дивиться в його очі, у котрих знову стільки ніжності, а ще маленькі смішинки. Шалений коктейль. Захисний механізм вмикається сам собою. Ось чому всі думають що він такий в збіса крутий жартівник.
— Цей хлопець весь час жадає моїх губ, хоча всі говорять йому що не можна! — Хан дивився то на Фелікса, то в камеру, усміхаючись як можна правдивіше. — Будь ласка, скажіть йому ні. Подумайте про мене, скажіть що не можна!
— Я вас залишу! — почувся голос Чоніна, і Джісон зрозумів, що їх макне весь час спостерігав за цим.
— Ох, дякую! — відповів Фелікс, він відвів свій погляд, і це дало можливість видихнути. — Стей, про мене також повинні подумати. А ти повинен подумати про Стей.
Ну так, звичайно, по той бік екрана всі будуть в дикому захваті від цієї сцени. Джісон розуміє, що це і є основною ціллю Фелікса. Він просто створює контент, поки сам Хан тут помирає від кожного можливого вдиху. Це боляче певною мірою.
— Чи хочуть Стей це побачити? — Ліксі погладив його волосся. — Чи… Можливо…
Він знову повернувся обличчям до Хана і той вже не міг не дивитись йому в очі, не міг себе контролювати.
— Так чи ні? Так чи так? — цей сміх Лікса змушував кров прилинути до обличчя і посилав по тілу натовп великих мурах.
— Ти знову і знову… — намагався щось донести Джісон, проте Фелікс торкнувся до нього і це аж ніяк не допомагало формулювати думки.
— Вибери щось одне із цього, — Фелікс раптом закінчив діалог пісенькою гурту Твайс, – “Так чи так”.
А потім він знову схилився.
З того часу Джісон більше не міг перестати думати про це. Він повертався до того випадку кожну вільну хвилину. Прокручував у голові, згадував, смакував. Він не знав, чи довго отак витримає.
— Хан ти взагалі тут? — Чан ткнув йому пальцем під ребра, від чого Джісон ледве до небес не підскочив.
— Ти чого? — він витріщився на Бана, переводячи подих.
— Це ти чого? Питаю тебе, як тобі цей уривок? — Чан дивився підозріло, він вміє бути проникливим.
Джісон переводить погляд на екран із безліччю графічних значків. Точно, вони ж у студії, готують альбом. Коли тільки встиг відлетіти в країну мрій?
— Так, наче… Не погано, — голос звучав розгублено.
— Наче? Наче тут не пройде, — Бан продовжував сканувати поглядом, і Джі прийшов до норми. — У тебе щось трапилось?
— Ні, чого б це? — похитав головою Хан. — Їсти хочу!
Кріс фиркнув і усміхнувся:
— Тепер все ясно, ходімо, щось перекусимо. На голодний шлунок ти точно працювати не зможеш.
— Ой, та можна подумати. Не роби з мене якогось ненажеру.
— Та як можна?! — Чан поплескав його по плечу, і вони все-таки пішли поїсти.
Того ж вечора нелегка занесла Джісона в гуртожиток Фелікса. Чесно, він йшов туди не до нього. Треба було побачитись з Мінхо і обговорити деякі питання. Цим мав зайнятись їх лідер, та у нього під кінець дня нестерпно розболілась голова.
І ось Хан був тут, в ідеально прибраному приміщенні, не те що у них. Він приходив сюди не так часто, тому зараз мав змогу все розгледіти.
— Хані! — цей низький баритон Джісон впізнав одразу.
Здається Фелікс спеціально зробив його ще нижчим зараз. Він стояв на кухні, помішуючи щось у високій мисці.
— О! Ліксі! Знову щось печеш? — Джісон дивився на нього, такого домашнього, ніби ніколи не бачив до цього.
— Та ні, просто хочу омлет, я зголоднів, хоча вже надто пізно, — він усміхнувся, демонструючи консистенцію у мисці. — Будеш?
Хан дивився на розсип веснянок, які ніби зірки у небі, прикрашають обличчя хлопця, і ствердно кивнув. Засунувши руки в кишені своїх спортивних штанів, він пройшов на кухню, відклавши ціль свого візиту подалі.
Коли все приготувалось, вони удвох сіли за стіл. Джісон говорив про щось веселе, тому що мовчати зовсім не хотілось. Вони обговорили комп’ютерні ігри, а ще парочку нових фільмів, які б хотіли переглянути.
— Складеш мені компанію? — раптом запитав Фелікс. — Не люблю ходити на сеанси один.
— Без проблем, давай підемо як тільки з’явиться вільна хвилинка, — Джісон поклав шматочок омлету в рот і, раптом сам не розуміючи, додав: — Два білети на задній ряд.
Фелікс застиг на місці, так і не донісши виделку до рота, в його очах спалахнула цікавість. Хан зрозумів, що навіть тут він не зміг досягти ефекту неочікуваності.
— Хочеш зі мною на задній ряд? — Лікс облизав губи. — Будемо цілуватись?
У Джісона зрадницьки червоніють щоки, але зараз зовсім не час давати задню. Навколо немає камер і їх ніхто не бачить.
— А що раптом так?
— Нічого. Просто уточнюю, — Хану здається, що Лі знову напирає, щоб або підштовхнути його до дій, або ж навпаки — змусити відступити.
— Ти ж постійно цього прагнеш, — Джісон усміхнувся тільки одним кутиком рота і сів більш розслаблено, хоча всередині все було натягнуто немов струна. — Але взагалі, я пожартував.
— А я ні! — Фелікс робить свій хід. Шах і мат. — І ніколи до цього не жартував!
— А… Хм.. Он як… — Хан аж подавився повітрям, раптом на кухні стало занадто жарко. Фелікс сидить навпроти нього, говорить такі речі, і спокійно собі їсть омлет, а він тут уже десять раз в обличчі змінився.
— Думаю, що ти не настільки здивований, як це видається на перший погляд, — Лікс трішки подається вперед. — У мене є ідея.
Чорт забирай, Хан ловить себе на думці, що це якийсь сон, але раптом йому стає навіть спокійно.
— Яка? — тепер він теж не відводить погляд від одногрупника.
— У майбутньому я подарую тобі цілих сто поцілунків! — Ліксі виголошує це з таким захватом.
— От так просто? А якщо я буду проти? — Джісон відчув ніби в животі пурхали метелики. Невже це відчуття саме таке, яким його описують?
— Вони будуть зовсім маленькими, — Фелікс підморгнув йому, а потім відкинувся на спинку стільця. Здалека почулися чиїсь кроки. — Краще починай рахувати!
З тієї вечері почалась їх маленька гра, довжиною в сто поцілунків. І чесно, Джісон поринув у неї з головою. Він заборонив собі щось аналізувати, вирішивши просто насолоджуватись. Все вирішиться потім, коли відбудеться останній – сотий поцілунок. А зараз…
Лікс цілував Хана як тільки була можливість. Це й справді були невинні доторки губ до його щоки чи то шиї, одного разу навіть в плече. Місця, куди торкався Фелікс, горіли вогнем ще довго, вони пробуджували фантазію, створювали між ними двома стільки інтимності та малесеньких секретів.
Джісон справді рахував… Один, два три… Двадцять, двадцять один… Він міг згадати кожен, навіть коли їх було уже вісімдесят дев’ять.
Ніжний поцілунок у скроню, коли вони чекали своєї черги виступати, і ніхто в натовпі й не помітив. Чи маленький чмок у носа, коли вони разом дивились в телефоні смішне відео про котів. А ще Лікс губами ніжно торкнувся його волосся, коли поправляв йому зачіску. Їх було багато. Солодких і п’янких моментів, від яких вони разом втрачали голову. Але за негласними правилами гри, обговорювати було заборонено.
Джісону було сумно, коли він усвідомив, що залишилось всього два поцілунки. Проте він був майже упевнений, що за ними буде щось іще. Мусить бути, адже вони так далеко зайшли. І так багато мали сказати один одному, коли все закінчиться. Ці слова відчувались на губах солодким присмаком недосказаності.
Хан вийшов із душу, відчуваючи приємне розслаблення після насиченого дня. Він повернувся в їх гуртожиток першим, тому зараз вільно гуляв собі в одному лиш рушничку на стегнах. Хоча, чого лукавити, він так робив постійно, навіть з повною хатою мешканців.
Раптом, хтось обхопив його зі спини, налякавши до чортиків.
— Це я! — почулось позаду, коли Джі вже був готовий відбиватись, і мало не зацідив Феліксу в ніс.
— Я ледве не від’їхав, — злякано прошепотів Хан.
Тільки він зібрався з полегшенням видихнути, як дістав новий шок. Фелікс провів кінчиком носа вздовж його хребта, починаючи від середини лопаток і закінчуючи шиєю.
— Ти пахнеш м’ятою, — промуркотів хлопець.
Джісон відчував як тілом пробіг морозець, а потім одразу вгатило лавиною жару. А вишенькою на торті стало його неминуче збудження, яке ой як помітне під тонкою тканиною рушника. Добре, що Фелікс був ззаду і не бачив цього.
— То мій гель для душу, — пробуркотів Джі.
Він відчув теплий подих на своїй шкірі, а потім чужі гарячі губи. Фелікс поцілував його в спину, і цього разу трішки затримався.
— Смачно!
Джісон не витримав, як ошпарений вириваючись з його обіймів. Він повернувся до нього обличчям, і просто не міг відвести погляд. Лі дивився на нього таким п’яним поглядом, проте Хан упевнений — він зовсім тверезий. Між ними обома все так іскрить, залишилось тільки піднести сірник.
— Ти що… — намагався сформулювати думку Джісон, проте бачив, що Лі дивиться йому зовсім не в очі.
Секунда, і розуміння ситуації змушує хлопця прикрити пах руками.
— Я зараз. Тільки перевдягнусь! Ми не договорили!
Вслід йому лунає легке хихотіння. Бажання закритись в кімнаті бере гору, але Сон не може собі цього дозволити. А от Ліксі вирішує за них двох, коли Хан повертається, того вже ніде нема.
Джісон все думав, що прагне помсти. Сотий поцілунок повинен бути його тріумфом, інакше Фелікс точно придумає щось грандіозне, якщо вже цього не зробив. А він не може йому дозволити.
Зараз вся ситуація була схожа на затишшя перед бурею. Лі поводив себе як ні в чому не бувало, проте при кожній можливості посилав Хану такі багатообіцяльні посмішки, що ноги підкошувались. Хто там говорив що Фелікс янгол? О ні! Він був справжнім Дияволом, і Джісон знав це напевно.
У Хана був готовий план, обдумуючи який він відчував таке нереальне задоволення, ніби вже втілив його у життя. Сон смакував кожну його деталь. Уявляв, як зробить це, і навіть що відчуватиме. Він навіть прорахував всі можливі реакції. Проте вони не мали ніякого значення. Тепер уже ні.
Це був кінець їх репетиції. Після п’яти годин у танцювальній залі, всі були неймовірно виснажені.
— Давайте завтра продовжимо, — навіть Ліно здався. – Сьогодні всі добре попрацювали.
Джісон не слухав їх, він уважно слідкував за Феліксом, який відкоркував собі пляшку води, випиваючи її майже в пару ковтків. На секунду Хан задивися, як рухається його кадик, як капелька води стікає по шиї, і як губи обхоплюють пляшку. У нього від побаченого у роті пересохло. Фелікс не звертав ні на кого уваги. Він втомився.
— Агов хьон, не хочеш перекусити? — Чонін з’явився поруч так неочікувано.
— А, так, звичайно, почекай мене, окей? — Джісон заледве відвів погляд, щоб глянути на макне.
— Ага, біля входу тоді чекатиму.
Фелікс тим часом пройшов поруч.
— Ви йдете їсти? Я з вами, тільки зайду в туалет.
Хан провів його поглядом, почекав добрих п’ять хвилин, і коли зайшов до вбиральні, Лікс уже мив руки. Джі зачинив двері, провернув замок один раз. Почулось клацання, і Лі обернувся. Хан не дав йому одуматись, у два кроки пересікаючи кімнату, він вхопив його за зап’ястя і потягнув на себе, а потім впився в губи. Теплі та такі м’які. Саме такі, якими їх уявляв Джісон. Він провів по його губах язиком, заледве не застогнавши. Лікс піддався і розімкнув уста, дозволяючи Хану проникнути всередину. Дозволяючи йому цілувати його зі всією пристрастю, яка назбиралась всередині за весь цей час, ніби снігова куля. І Хан не відмовляв собі, хазяйнуючи в його роті, сплітаючись язиками. Він зминав його губи, спочатку верхню, а потім нижню, допоки не почув це знайоме муркотіння. Фелікс притягнув його до себе ще ближче ніж вони були, поклавши руки на талію, мандруючи по його спині. А Хан ніби пив із джерела, відраховуючи секунди, коли повітря вже точно не вистачить.
— Сто! — прошепотів він в губи Феліксу навіть не розплющуючи очей.
— Тільки сто, і далі до нескінченності, — прошепотів Лікс у відповідь, і Джісон знову відчув солодкий присмак його поцілунку.