Work Text:
Поїзд зупинився на станції. Серед сонного, незадоволеного натовпу протискувався дует з Мідорії, що ніс на плечах масивний жовтий рюкзак, та Шінсо з білим поношеним шопером без малюнку. Поки вищий оглядався куди їм направлятись, нижчий зустрівся своїми невиспаними зеленими очима з нервовими червоними. Лінивий кивок, зелені кучері підстрибнули від руху, і третій підліток з колючим, світлим волоссям зразу рушив.
- Ем, Ізуку, хто це був? - розгублено прозвучав Хітоші, який помітив дивну взаємодію між його другом та невідомим в однаковій з їхньою формі.
- Я пізніше розповім, - запевнив менший, і дует відправився далі.
До ЮЕй дійшли спокійно. При вході було багато людей, але пройти можна було вільно через широкі ворота. Зайшовши, Ізуку зразу відтягнув Шінсо до вікна та відкрив фото карти, яку при вході заступили інші учні. Він сфотографував її ще минулого разу.
- Хей-йо! - Почулось зі сторони. Дует це проігнорував, але тут в них врізалась рожева пляма, поваливши Мідорію на землю. - Я бачу у тебе є фото карти, тому була б рада, якби ти підказав, де тут знаходиться 1-D! Е, з чого ти смієшся? - Питання вже було адресовано вищому підлітку.
В цей момент нижчий підліток пробував подавити сором, бо груди "рожевої плями" були притиснуті до його обличчя, поки його друг просто сміявся з його ситуації. Зробивши якось вдих, він відштовхнув дівчину, яка видала незрозумілий писк, за плечі й сів. Тепер дивно знайома особа сиділа у нього на колінах, але його увага перевелась на її очі. В зіницях ніби були приціли, які міняли розмір, ніби налаштовувались та фіксуючись. Швидше за все вона може наближати предмети, але наскільки...
- На п'ять кілометрів, Жов-кун! Ти швидко це виявив, але досі не відповів на моє питання! - Дівчина вже не розглядала його, а дивилась в очі, усмішка сягала від вуха до вуха, руки були просто опущені вздовж тіла.
- Кхм, якщо ти встанеш, я тобі все покажу. - Незнайомка швидко зістрибнула з Ізуку, й той піднявся за нею та показав шлях.
- Спасибі! А! Я Хацуме Мей, майбутній генеральний директор Хацуме Індастріс, якщо тобі або твоїм знайомим буде потрібна допомога з допоміжним спорядженням - звертайся до мене! - І вона втекла, залишивши дует обробляти ситуацію. Першим це зробив Хітоші, і зразу на його обличчі розпливлась лайнова усмішка.
- І наскільки вони були м'які?
- Хітоші! - обурено викрикнув Ізуку, зразу почервонівши до кінчиків вух, як тут його обличчя спустошилось, а потім щось в очах загорілось і хлопець накинувся на друга, притиснувши ніс до носа, що збентежило вищого, але ні краплі не хвилювало ініціатора. - Ми щойно отримали можливого інвестора на спортивний Фестиваль! Ми зобов'язані знайти її пізніше, Хіто!
- А-ага, - видавив з себе червоний підліток, до якого досі тиснулись, зелені кулі темного лісу заворожувало, відблиски в них сяяли, немов промені сонця проглядаються крізь листву, а темні мішки під очима це підкреслювали. Він продовжував пильність чи просто також мав безсоння? Але довго насолоджуватись Хітоші не дали й потягли за руку в сторону класів. Поки Шінсо аналізував, що трапилося, його відвели під двері класу та залишили одного. Він прокрутив в себе в голові пам'ятку, що треба завести «стратегічні знайомства», як їх назвав Мідорія.
Зробивши вдих, хлопець відчинив двері й зайшов у клас. Там було кілька учнів. Троє в групі й двоє просто окремо за партами. Хітоші ще раз оглянув клас, поправив шопер й вирішив, що сьогодні хоче надати пріоритет сну, а не соціальній активності, сів за парту, поклав голову на схрещені руки й закрив очі.
Він так просидів хвилин п'ятнадцять, за які встигло прийти ще більше учнів, що створювали шум, але це не заважало безсонному підлітку. Від напівсну його вирвав різкий звук відкриття дверей і викрик: "Хай, слухачі! Давайте ви зупините всі розмови, і ми почнемо ознайомчий урок! - дочекавшись, коли гул дітей стихне й всі розсядуться, учитель продовжив. - Я Ямада Хізаші, також відомий як про-герой Презент Мік, ваш класний керівник та вчитель англійської мови! Зараз ми підемо в аудиторію, щоб послухати скучну промову Недзу, а потім при повернені в клас почнемо виховну годину!"
Всім класом вони відправились в аудиторію для своєрідного першого дзвоника. Там Шінсо перетнувся поглядом з Мідорією, який заспокійливо посміхнувся й помахав, на що вищий підліток відповів невпевненою усмішкою.
Мік-сан - чи тепер буде правильніше Ямада-сенсей - мав рацію. Промова щура була нудною, після неї вони вернулись в кабінет.
- Тепер давайте кожен по черзі буде вставати і розказувати щось про себе!
Всі по черзі вставали й крім ім'я називали хобі, цілі навчання чи примху. Хітоші слухав одним вухом, що казали його однокласники й прокручував моменти, на які Ізуку казав звернути увагу, а саме: схожі інтереси та можлива співпраця. Шінсо підозрював, що перший пункт був для того, щоб він завів друга, але все одно відмітив одного учня, який з хобі назвав сон. Перед ним хлопець закінчив і підійшла черга замученого підлітка.
- Шінсо Хітоші, люблю котів, каву і сон, збираюсь пройти через Спортивний Фестиваль на геройський курс. - Ніхто з учнів не звернув на нього великої уваги, але вчитель здивував його.
- О, Шінсо-кун, це чудово! Ти також нагадав мені, якщо тобі або будь-кому з вас потрібен буде доступ до тренажерів ЮЕй, звертайтесь до мене. Я з радістю допоможу і з технікою. - Усмішка була менш героїчною, більш справжньою, щирою. Це заставило Хітоші задуматись, чи справді тут вчителі будуть готові йому допомогти. Він відклав ці питання до зустрічі з Мідорією.
Коли всі закінчили, Ямада-сенсей показав розклад уроків та дзвінків, розказав деякі моменти, де взяти книги й відпустив. Хітоші закинув свій шопер на плече, вийшовши з класу, залишився стояти при вікні в коридорі, чемно чекаючи, коли його підберуть. Довго очікувати не довелось, зелена пляма скоро врізалась в нього й потягла вищого підлітка в сторону бібліотеки, швидко бурмочучи про примхи своїх однокласників та класного керівника, яким виявився Снайп. Відчинивши двері, дует підійшов до жіночки, яка виявилась тою, кого вони шукали - бібліотекаркою. Дізнавшись, де взяти книги, дует відправився на пошуки.
- Хей, Зу, так хто це був на станції? - запитав Хітоші, дістаючи перший підручник та ставлячи його в кульок, який дістав із білого шопера, поки його друг ставив ідентичний в рюкзак, вдягнутий спереду.
- На станції... А! Це був Кацукі, один зі старих хуліганів. Ми колись дружили, але потім дізналися наші статуси примх, і його его почало рости в геометричній прогресії, підживлювальне іншими дітьми, вихователями та вчителями. Потім десь рік тому я не витримав і запропонував зустрітись після школи сам на сам. Це закінчилось не так, як я хотів. Ледь-ледь перестаравшись я випадково зламав йому руку. Після того випадку він перестав до мене зачіпатись. Хоча я досі не розумію, чому він всім збрехав щодо руки. Може через те, що "слабкий Деку" не може його перемогти, але взагалі ніхто про це не дізнався, а цей випадок міг перекрити мій шлях до багатьох шкіл, і я знову бурмочу, вибач, Хіто.
- Тут зупинись, - дует зупинився в проході, Ізуку замовк, очі тримав в підлогу, губи стиснуті в тонку лінію. Хітоші пробував спіймати погляд, але не вийшли, і він зітхнув, - Ізуку, я не маю нічого проти твого бурмотіння, воно навпаки мені здається милим. - Окей, це не мало бути озвучено, але хочаб темний ліс нарешті зустрівся з вицвілими фіалками. - А якщо говорити про ситуацію, то, справді, чувак? Ти зламав своєму цькувальнику руку, чим налякав його, це справді круто! - фіалки ніби набули більш насиченого кольору, в них можна було прочитати захоплення. Це заставило щоки в веснянках покритись рожевим пилом.
- Кхм, я, ем, - очі нижчого підлітка не могли відірватись від фіалок, які наче розквітали у вищого. Зробивши різкий вдих, він швидко потягнув друга за книжками, сказавши щось невиразне про плани, які підтискають їх у часі.
Зібравши всі книжки та підписавши папери у бібліотекарки, дует вийшов за двері складу макулатури.
- Так, пам'ятаєш ту дівчину, яка зранку врізалась в мене. - Отримавши підтверджувальний кивок, Ізуку продовжив. – Хотів би перевірити, чи вона ще в класі. Я збирався знайомитись в інших класах завтра, але у мене є підозра, що чим швидше ми з нею сконтачимося - тим краще буде нам.
- Невже тебе так легко підкупити, - Шінсо підняв брову, знущаючись, але Мідорія не помітив або проігнорував, тому відповів як ні в чому не бувало.
- Вона поводилася як людина, яка помішана на своєму ділі, тому я хотів би перевірити чи це про неї. Вона запитувала напрям в клас допоміжного курсу, тож вигідно! Та хочеться деякі свої креслення перевірити. І у мене була одна ідея, в якій вона може допомогти, - останнє речення було сказано якось, чи то невпевнено, чи то чимось іншим, Хітоші не зміг розібрати.
Він не встиг розпитати, бо вони підійшли до дверей, як щось підсвідоме заставило їх зупинитись в метрі від дверей. Зразу вони злетіли з петель, а з кабінету пішов дим: "Хацуме!" - почувся викрик із середини. З пройму вийшов Навантажувач і помітивши дует, його очі розширились. - "Ви в порядку?!"
- Так, Навантажувач-сан, не хвилюйтесь! Насправді я чув, що Ви звертались до Хацуме, чи можу я з нею переговорити?
- Жов-кун, Кіт-кун! - пролунало з класу і рожева пляма знову врізалась в Мідорію, але цього разу він зловив дівчину й поставив на землю, ігноруючи машинне мастило на щоці, яке перебилось з чужої. - За чим прийшли?!
- Я хотів дізнатись, чи зможу я укласти угоду з тобою, але для початку, напевно, треба буде дочекатись, коли вчитель закінчить з дверима. - Тріо перевело погляди на вирвані двері.
- Ні, Жов-кун, ми можемо почати вже зараз! - Хацуме схопила обох хлопців за руки й потягла в середину, але прохід загородив Мадзіма.
- Ніяких договорів без мого контролю. І взагалі, для чого це вам?
- О, я просто хотів отримати оцінку деяких креслень, але було б непогано й уточнити з приводу допоміжного спорядження на Спортивному Фестивалі.
- З цим всім ти можеш підійти до мене, хлопче, але не сьогодні. Та, Хацуме, іди збери свої речі, на сьогодні лабораторія для тебе закрита. - Обурення дівчини сенсей проігнорував і пішов у клас.
- Ем, Хацуме, - отримавши увагу Мей, Ізуку продовжив, витираючи зі щоки мастило вологою серветкою. - Я все одно хотів би з тобою переговорити, так що може обміняємося номерами?
- І якщо тебе вже виганяють, то підемо разом? - Додав Хітоші, який останні п'ять хвилин стояв і дивився зі сторони.
- Так! Тоді я зараз, секунду!
Дівчина швидко зібрала все в запáцяний, пожовтівший шопер з якимось написом й вибігла до дуету, не звернувши уваги, що важкі металеві двері тепер підпирають стінку, хоча вчитель не виходив. Вони уточнили напрями, дізнавшись, що Мей живе в сусідній від їх префектурі. Відійшовши від території ЮЕй Ізуку зразу запитав те, що його мучило цілий день: "Хей, Хацуме-сан, чому ти назвала мене Жов-куном, а Хітоші - Кіт-куном?"
Мей з усмішкою, яка так і не спадала легко відповіла: "Хіба ви не Жовтець та Кіт Баюн?"
Двоє хлопців зупинились, дівчина, зробивши кілька кроків, також. В той час як остання була спантеличена, перші двоє побіліли й на обличчях можна було прочитати жах, немов побачили сьогоднішні ціни на глазуровані сирки.
– З-з чого ти взяла це?
– Так ви мене колись врятували та ще й допомогли занести моє обладнання. З тебе, Жов-кун, тоді ще маска злетіла, а Кіт-куна важко не запам'ятати з його волоссям, – знизуючи плечима з легкою усмішкою відповіла, наче не викликала інсульт у двох підлітків.
– Як добре, що ми завжди уникаємо героїв, - бурмотіння було синхронним, що викликало сміх третього підлітка.
Може їхня удача пішла не тільки на місця в аудиторії на вступному іспиті, бо Хацуме не збиралась здавати їх в поліцію, героям, вчителям чи вчителям-героям. Сама Мей була доволі шумною особою, але її швидкий говір чимось був схожий на бурмотіння Ізуку, тому Хітоші не сильно страждав. Проте він зрозумів, що дуже проти безконтрольного контакту цих двох створінь, бо йому не потрібне диктаторство цих божевільних. На них навіть косились пасажири, коли ці двоє обговорювали якийсь пристрій, що звучало, ніби вони викликали сатану, через терміни. Коли Шінсо вказав на це дуету, Ізуку сказав, що вищий підліток сам періодично вставляв пару слів в їх діалог. Хітоші промовчав. Не його провина, що ці два генії забули скільки буде 8 на 7, коли розраховували щось для летючого ранця. Чи черевиків. Хітоші в той момент вже більше сприймав їх як задній шум, поки читав недавно куплену книгу.
Коли Хацуме вийшла на своїй станції, в Ізуку залишалось дві, у Шінсо три. Мідорія буквально вібрував та сяяв, записуючи в блокнот настільки швидко, що він мало не підпалювався від сили тертя графіту по папері, поки срібно-фіалкові очі не могли відірватись від сліпучої усмішки та ластовиння, з якого складалися ромби на пухлих щічках.
– О, моя станція. Бувай, Хіто! – Шінсо встиг лише невиразно попрощатись, відкладаючи самокопання на безсонну ніч. Наприклад, сьогоднішню.