Work Text:
Червоне вино насолодою розтікається у роті. Нічна темрява загорнула кімнату, і тільки свічки, що стояли, проганяли її, та немов підсвічували силует, що сидів перед Наташою.
На ній не було нічого, крім гарної чорної білизни та накинутої сорочки самої Наташі. Вона сиділа в глибокому кріслі, підігнувши ногу і розсіяно погладжувала ніжку келиха, задумавшись. Наташа задивилася на Керол, таку прекрасну зараз.
Вона обрізала своє волосся і стала виглядати більш войовничо, чи що. Якщо раніше агенту вдавалося відвести погляд від прекрасної жінки, то зараз вона безбожно програвала цю битву. Місто лежало під їхніми ногами, шуміло і іскрилося тисячею кольорів. Керол ніби вбирала кольори, запахи і звуки всіх міст, де встигла побувати.
Наташа відчувала, ніби хтось насипав у очі піску, але вперто сиділа в такому ж кріслі. Ця квартирка вже багато років була її притулком, справжнім будинком, куди не було ходу нікому. Тепер тут влаштувалася Капітан Марвел.
Потерши очі рукою і ледь не розливши вино, Наташа думала, як же так вийшло, що жінка, що залізла в її серце, тепер влаштувалась і в її квартирі.
Думки розбігалися, неначе настирливі комашки. Наташі малодушно хотілося закинутися подвійною дозою снодійного і піти спати, але ... Але її «але» зараз сиділо прямо перед нею, і що з ним робити, агент зовсім не знала.
Керол змінила позу і тепер поділ великої сорочки не приховували блідих стегон. Наташа зробила ковток вина, намагаючись перебити думку про те, що на смак вони напевно не поступаються найпрекраснішому вині у світі.
Обережно поставивши келих на підлогу, Керол розвернулася спиною до вікна, пропустивши повз думку про те, що зараз вона легка жертва для снайпера. Її жертва сиділа поруч і не робила жодних дій і її це вже почало нервувати. Сорочка непотрібною ганчірочкою ковзнула на підлогу, виставляючи на показ все, що було під нею.
Наташа прикрила очі і подумки почала рахувати до десяти, щоб не наробити нічого непоправного. Вони ще не поговорили. Керол невдоволено насупилась, проклинаючи про себе витримку спеціалістів Щ.И.Т.а
- Я хочу тебе. І я не розумію причини твоєї стриманості. Якщо це, тому що я неприємна тобі, то варто було сказати відразу, а не мовчки відчиняти двері до квартири.
— У тому й річ, що я надто тебе хочу. Ти не уявляєш, на що підписуєшся.
Чорні мережива грали на її тілу, приковуючи погляд.
- О, я уявляю. А ти розумієш, що позбутися мене буде ой як не просто?
Наташа покрутила келих у руках, а потім відпустила частину своєї сили.
Очі Керол розширилися, і разом з подивом Наташа побачила дияволів, що танцювали, на дні блакитних очей.
— Випробування на людях у «Гідрі» не проходить безвісти ні для кого. Барнс, наприклад, окрім своєї руки та сироватки не отримав нічого. А я, як бачиш, відзначилася. Та сироватка, яку ввели мені, відрізнялася і дала такий побічний ефект.
Керол підчепила силою свій келих і, допивши вміст, підійшла до крісла Наташі. Наташа задивилася на її стегна.
- Так навіть краще, - і сівши на коліна Наташі, вона взяла її обличчя у свої долоні, притягуючи ще ближче до себе, - то це так? Я можу нарешті поцілувати тебе?
-Так, - і шепіт агента потонув у солодкому поцілунку. Тіні навколо них химерно танцювали на стінах, сила іскрила на кінчиках пальців, а десь усередині найсмачнішим віном плескалося щастя.