Work Text:
— Братикуууу, я вже готова, виходь, — мотаючи зі сторони в сторону сумкою для солодощів, на порозі стояла маленька дівчинка. Вона мило надула свої щічки та видихнула вверх, намагаючись здути неслухняні пасма.
— Іду вже, йду, — з кімнати в кінці коридору виглянув старший брат дівчинки. Трохи поправив кріплення на голові та пішов в сторону виходу, дорогою заглянувши на кухню.
— Мам, ми пішли! — Гарно проведіть час, сонечка, — пролунало у відповідь і хлопець з посмішкою пішов до сестри.
— Ну що, гайда? — спитав хлопець, коли вже взувся, на що отримав таку ж сонячну посмішку як в нього.
— Так! — підстрибнувши на місці, Нацу вибігла з дому. Видихнувши, юнак побіг за своєю сестрою.
Їхня мама хотіла зробити цей день незабутнім і дати дітям насолодитись дитинством, тому на Коляду вони одягались у власноруч пошиті костюми та вишиванки й ходили в гості до знайомих. Через те, що вони жили в місті, то ходили вони не до багатьох, але у роки, коли приїздили на зимні канікули до бабусі з дідусем, то обходили весь хутір й навіть раз були в сусідньому.
Десь на горищі батьки відшукали старі кожушки і дітям було не холодно ходити в костюмах. Та й підходили вони — додавали шарму. Цього року хлопець та сестричка були одягнуті як козлик та козочка.
Хоча, цей костюм виглядав мило на Нацу, на хлопці все було навпаки. Через коричневий кожух та червону вишиванку, Шьойо був схожий радше на чорта, а не на козла. Чорні ріжки завершували образ.
Але сестра наполягла на парних костюмах, тому у нього не було вибору. До того ж у дівчинки світились очі, а те як вона прокричала: "Тобі це підійде, я впевнена!"... Хіба ж міг Шойо відмовити?
Тому зараз він плететься за своєю сестрою та намагається заховати хоч половину обличчя, випрямивши комір кожуха.
Через годину хлопець повністю забув про незручності пов'язані з костюмом та просто насолоджувався вечером. Маленькі сніжинки, що підіймались вітром та повний місяць, світло якого не закривали хмари, покращували настрій. Зимова атмосфера окутала дітей й вони сміючись ходили до знайомих та колядували. Вони доволі багато пройшли та й заглянули дорогою до декількох подруг Нацу.
Ось новий дім, де горить світло. Дівчинка підбігла до дверей та повернулась до брата, бо дзвоник виявився вище, ніж вона очікувала. З усмішкою брат почепив сумку з цукерками на згин ліктя та підняв сестричку, аби та подзвонила.
Через мить на порозі вже стоїть подруга мами й здивовано прикриває рота рукою:
— Які ж ви гарні! Ох і кожушки. А вишиванки які! — тітка сипле компліментами, а Нацу крутиться навколо осі та гордо показує ріжки:
— Я сама фарбувала! — маленький пальчик вказує на сірі ріжки, які в деяких місцях присипані блискітками.
— Гарно так, Нацу, ти розумничка! — жінка хлопає руками. — А заспівайте-но мені ще колядку.
Шьойо відкашлюється, а потім підказує Нацу, коли починати. Від порогу починає лунати голосна пісня:
"Хтось веселий напис вивів
На тоненькому льоду:
<<Гей! Свята прийшли у гості!
Зустрічайте коляду!>>
Трійка коней прудконогих
Мчить по білому сніжку
— Коляда везе в санчатах
Сто гостинців у мішку!
Чуєш, дзвоники співають:
Тілі-тілі-тілі-бом!
Ідуть ряжені на конях
Нас вітати із Різдвом!"
Як тільки пролунали останні рядки, діти вклонились та відкрили сумки. Знайома коротко поаплодувала та сказала:
— Ох, молодці які, ось, тримайте.— жінка повернулась до дверей та взяла з вази цукерки і по п'ятдесят гривень для дітей.
— Дякую! — в один голос сказали Хінати. Нацу усміхалась та тримала почервонілою рукою гроші, а Шьойо думав, що любить цю знайому найбільше, адже вона дала аж три "Джека" кожному.
— До побачення, гарного вечора! — сказав Шьойо й взяв сестру за руку. Дівчинка повторила братові слова й вони пішли додому.
Було близько дев’ятої; через мороз діти видихали пар. Вуличні ліхтарі освічували дорогу притрушену снігом. Світло відбивалось, поблискувало, робило зі звичайної вулиці святкову, схожу на ріжки Нацу.
Лише Хінати дійшли до повороту в свою вулицю як на носа молодшої впала сніжинка.
— Сніг! Сніг! — почала кружляти дівчинка. Брат почав сміятись з того, якою милою зараз вона була і швидко витягнув телефона та сфотографував. Нацу враз зупинилась та почала позувати для фото. Після спільного селфі брат з сестрою повільно побрели в бік дому. Звичайно ж, намагаючись зловити сніжинки ротом. Повітря наповнилось сміхом дітей.
Над дверима їхнього будинку висіла гірлянда та зроблені Нацу в школі мандаринки з паперу. Діти вирішили пожартувати над мамою і хихочучи, натиснули на дзвінок збоку дверей. Коли жінка вийшла, то відразу ж почула пісеньку-колядку. Стояла й усміхалась, допоки не закінчили.
— Ну що, весело було? — з тою ж теплою усмішкою спитала пані Хіната та скуйовдила волосся старшого й забрала сумку в молодшої. — Давайте в хату, щоки такі червоні вже, аж потріскують.
Шьойо подивився час в телефоні та різко втягнув повітря. Мама перевела погляд на нього. Хлопець стягнув ріжки і благальним тоном промовив:
— Мамо, можна я сходжу до друга? Ще тільки десять хвилин десятої.
— А він далеко живе? — суворим поглядом спитала жінка. Нацу вже побігла в дім та сиділа, роззувалась. Після слів брата вона смішно схилила голову та спитала:
— Ти до Каґеями? А чому ми до нього не зайшли, я хотіла йому заколядувати, — дівчинка вже хотіла образитись на брата, але той почав виправдовуватись:
— А до них ніхто не приходить, тому цукерок немає, — дівчинка здивовано відкрила рота. В голові в неї не вкладалось, як можна не святкувати такий празник. А те, що цукерок немає взагалі сумно. — Ще й ти б стомилась йти туди, ми ж стільки обходили. — додав Шьойо і перевів погляд на маму.
— Ох, ну тільки ж не довго, — з тривогою в очах почала пані Хіната, — І не роби їм лишнього клопоту!
— Добре, мамо! — хлопець клюнув жінку в щоку та кинув свою торбу і ріжки на тумбу біля дверей. Вже почав бігти, аж зупинився та повернувся назад. Пошуршав солодощами та витягнув щось й швидко засунув у кишеню. Мама дивилась на ці побігеньки з іскорками в очах.
— Все, я побіг! — з усмішкою сказав Шьойо й помчався до Каґеями.
Той як завжди не розумів, що такого веселого в святах і думав лише про волейбол. На ранкове повідомлення Хінати він відповів: "Навіщо ходити по чужих хатах, якщо можна потренуватись?" і тому Шьойо подумав про маленький сюрприз для сеттера. Завтра хоч і понеділок, але вихідний, тому тренування не буде і вони не побачаться, а сьогодні він встигне подарувати капельку свого зимового настрою цьому дурноголовому опецьку.
В голові Хінати, як і в голові його сестри, не вкладалось, чому Каґеяма не любив свята. Це ж так весело! Купа людей, які дають цукерки та гроші за пісню, всюди світяться гірлянди, з дому доносяться смачні пахощі… Все таке зимово незвичайне. Хочеться вірити в чудеса та знову написати листа Святому Миколаю (як Шьойо зробив раніше цього місяця, бо у Нацу було домашнє завдання з мови у школі, а самій писати їй було нудно).
"Можливо, Каґеяма не любив вихідні, бо спортзал закривали і він не міг тренуватись? Можливо, через зайнятість батьків та сестри він залишався один і це було дратівливо?" Шьойо хоче дізнатись причину перевтілення Каґеями в Ґрінча та хоч трохи його оріздвянити.
Через десять хвилин він вже стоїть перед подвір'ям сім'ї Каґеями та відхекується.
"Хоч би не захворіти від такого", — думає Шойьо та витягує телефон. Швидко набирає потрібну комбінацію.
Ще раз.
Роздратовано втретє набирає пароль промерзлими пальцями та нарешті розблоковує телефон. Контакти, Каґеяма, виклик. Шьойо перецибує з ноги на ногу та вслухається у гудки.
"Алло", — нарешті лунає з динаміка і Шьойо підходить до забору, наче хоче аби його краще почули.
— Вечір добрий! Вийди на вулицю. — голосно каже Хіната та вдивляється у вікно, яке видно з вулиці.
"З якого це дива?" — втомлений голос.
— Взагалі-то сьогодні ж й справді диво. Син Божий народився~ — проспівав рижий та усміхнувся, задоволений власним жартом. На це з динаміку пролунав довгий видих.
"Це ти у мене на заборі висиш чи викликати поліцію?" — спокійним тоном спитав сеттер й Хіната побачив у вікні темну фігуру.
— Так, я, давай виходь вже.
"Ти дурний. — видих, — І злізь вже з забору, їй-богу."
— Добре-добре, ха-ха, не злись. — Шьойо зпригує назад та починає чекати на Каґеяму. Через секунду виклик припиняється і тінь йде від вікна.
Через довгу холодну хвилину, хлопець нарешті чує звук закриття дверей та хрускіт снігу.
— Ти чого приперся, бовдуре? — відразу ж питає Тобіо й тільки більше кутається у теплу, очевидно татову, куртку. На голову вдягнута дурнувата шапка з помпоном, а ще накинутий капюшон, тому лице майже не видно. Але сині очі все ж виглядають роздратовано.
— І тебе з Різдвом, Каґеяма. — трохи ображено каже рижий. На що він розраховував? На чудо.
— З Різдвом. А тепер кажи чого ти швеньдяєш в такий холод? — слова "захворіти хочеш?" Тобіо звичайно ж проковтнув.
Шьойо задумався над відповіддю. Він занадто імпульсивно вирішив сюди піти, тому залишалось лише імпровізувати. Тому й фраза була з питальною інтонацією; хлопець сам не знав чого прийшов:
— Вирішив в тебе спитати чи ти поїв?
Істеричний смішок в кінці і Хіната відводить очі. З імпровізацією, як і з прийомом м'яча, у Шьойо були проблеми.
Каґеяма подивився на рижого як на ідіота (і був правий в цьому, хто взагалі ходить вночі та питає таке?), а потім опустив голову, роздивляючись сліди на снігу.
— Ні, я пощусь. — видих. — Звичайно, поїв, бовдуре. — напевно, Каґеяма був стомлений, бо його лице було не настільки зле, коли він це казав, як буває, після дурних слів Хінати. Рижий це помітив і відразу ж запитав:
— Щось сталося сьогодні? — і спробував заглянути у очі сеттера. Звичайно ж, тому це не сподобалось і він підняв підборіддя вверх, ховаючи погляд від низького друга. Хіната сприйняв це за особистий виклик та почав стрибати і повторювати: "Ну скажи, скажи, скажи, що сталось".
Чи через сніг, чи через стерте взуття, але секунда і Шьойо посковзується та падає на спину. Тобіо, який спокійно стояв, теж падає на землю, через швидкі рефлекси схопивши рижого.
Секунда і ось Хіната заливається сміхом через абсурдність ситуації.
— Бовдур. — видихає брюнет та хоче вже підвестись, але тут його хапають за талію.
— Та ну тебе, ти як старий дідусь. Повеселись!
Каґеяма піднімає брову.
— Ох, як я завтра повеселюсь з ліками. Вставай давай. — Тобіо сідає Хінаті на ноги і вже хоче вставати як чує тихе:
— Будь ласка, давай зробимо янголів.
І не хочеться застудитись, не хочеться бути в холоді, але благаючий погляд видний навіть ввечері змушує брюнета зітхнути та повалитись спиною на сніг збоку.
— Добре, давай зробимо янгола і встаємо.
Радісний писк Хінати і він сідає на снігу.
— Тут вже не зробимо, ти занадто близько ліг і в нас буде по половині янгола.
— У нас буде один товстий янгол. Лягай назад.
Хіната сміється і вони лягають на сніг. Правою рукою та ногою Тобіо робить свою частину, а потім повертає голову.
Риже волосся так дивно виглядає на снігу… Незвично, чудесно…
Шьойо також повертає голову і розуміє, що між ними маленька відстань, де не втиснутий сніг, що робить янгола двоголовим. А ще, що Каґеяма дивиться на його волосся. Щоки палають і він сподівається цього непомітно для хлопця навпроти.
— Ем, схоже в нас буде двоголовий янгол… — тихе зніяковіле від Шьойо. Сеттер на це зауваження переводить погляд з волосся на очі.
Секунда на думки, а потім він дивиться на небо й легенько сунеться ближче до рижого. Хрустить сніг, а на лице падають сніжинки. Відразу розтають.
"Потрібно буде зробити маску для відновлення."
Шьойо по дурному мріє про чудо: залишитись в цій хвилині назавжди. Брюнет повертає голову і виявляється дуже близько.
— Тепер не двоголовий вже. — голос сеттера лунає неначе в голові. Серце рижого відбиває скажений ритм, а губи потріскують від напруги. "А що якщо…?"
— Аааа! — різко Каґеяма підривається та починає терти лице. Шьойо в паніці слідує за ним і намагається розгледіти, що сталося.
— Що? Ти чого?
— Дурний сніг! — подумки Тобіо проклинає зиму і життя в цілому, — Мені в око сніжинка потрапила!
Хіната стискає кулаки, закушує губу і повертається в сторону, майже плачучи.
"Ну чому клята сніжинка мала залетіти саме зараз, такий момент пропав!"
Брюнет тим часом піднімається, все ще протираючи око і подає руку хлопцеві в снігу. Той приймає допомогу і вони разом відходять аби оцінити результат. Він виявляється несподіваним.
— Якби він був двоголовим, було б зрозуміліше… Ха-ха-ха — хихочучи та горблячись каже Тобіо. Шьойо на це лише складає руки в ліктях.
Одна нога-спідниця у янгола була нижче за іншу, а рука — довша. Хлопці звичайно ж забули за різницю у зрості. Зате голова була одна…
— Все, янгола я зробив, а тепер іду в хату. — заявляє Тобіо і вже розвертається в сторону хвірточки.
— Слухай, цейво… Ну, ти поїв, але ось, — Хіната витягує з кишені Марс та впихає в руки брюнету, а потім, зашарівшись, додає, — ти ж просто космос, отже в тобі має бути Марс.
Сказав це і побіг.
Ошалілий Каґеяма дивиться на батончик, а потім починає бігти за одним спритним ідіотом.
— Зупинився, бігом! Я сказав зупинився!
— Не хочу, відстань від мене! Іди в хату, захворієш ще!
— А ну підійшов! Хто ще з нас захворіє! — тоді, побачивши, що звичайні крики не діють, вирішив використати козир: — Шьойо!
Звук з яким зупинився Хіната, можна описати як: "ошалілий заєць зупинився, бо вовк виявився вегетаріанцем".
Як на зло вони зупинились під ліхтарем і тепер обоє бачили палаючі щоки один одного.
— Це ж був підкат? — спитав Каґеяма з лякаючим виразом обличчя і повільно почав наближатись до замороженого Хінати. Той почав швидко прокручувати відомі молитви, але на жаль пам'ятав лише колядку. Тому закрив очі й почав молити:
— Так, знаю, по-ідіотськи вийшло. Не вбивай, будь ласка, будь ласка.
А потім відчув дотик холодних рук до обличчя. Різко розплющив очі та побачив нахмурене палаюче лице Тобіо дуже близько до себе. Брюнет нахилив голову та тихо спитав:
— Можна я тебе….
— Що ти сказав? — через гул власного серця, Хіната не розчув останні слова, хоча сподівався там не йшлося про його смерть.
Каґеяма стис його щоки і голосно прокричав у лице Шьойо, паралельно червоніючи:
— Я можу тебе поцілувати, бовдуре??
Рижий ледве не вмер від цього, але кивнув. Він побачив як хлопець нахиляється й заплющив очі, а через секунду відчув чужі холодні губи, які легенько торкнулись спочатку нижньої, потім верхньої губи.
Мить і поцілунок закінчився. Потім руки з обличчя пропали і Хіната розплющив очі. Перед ним, ховаючи лице у рукаві стояв Каґеяма. Хлопець ущіпнув себе за руку, аби впевнитись в реальності й коли пересвідчився, що це не сон, то почав стрибати навколо, періодично вигукуючи "Так, так!!!" та піднімаючи руки. Емоцій переповнювали.
— П-перестань вже, знову впадеш. — крізь маленьку усмішку сказав Тобіо.
— Я. Не. Мо. Жу. — стрибаючи навколо брюнета проказав Хіната. — ЙУХУУУУ! У МЕНЕ Є ХЛОПЕЦЬ!
У відповідь на це, Каґеяма сховав лице в долонях та ледве втримався аби не вбити цю малу заразу, яка кричить таке увечері посеред вулиці. Схоже, сусіди у вікнах зацінили такий виступ Хінати.
— Все, я пішов додому і ти теж іди. — брюнет вже збирався йти, але повернув голову, — Побачимось завтра, Шьойо.
Якби Хіната був хом'яком то помер би зараз від розриву серця. Але хом'яком він не був (яке щастя, що він людина і може зустрічатись з Тобіо!), тому тільки запищав і крикнувши: "До завтра!" побіг додому. Схоже від переповнюючих почуттів він не засне сьогодні.
Каґеяма ж думав, що святкувати цей день доведеться тепер все життя… Але йому подобається, тому він усміхається та заходить в будинок.