Work Text:
Тягуча мелодія тихими нотками розливається темною вітальнею. Слабкий вогник полум’я в каміні виблискує жовтогарячими миготливими зайчиками на темно-зелених стінах, відкидає чудернацькі тіні на дерев’яну підлогу, мерехтить в очах незатертих портретів благородних нащадків роду Блек. Бурштиновий вогневіскі переливається у склянці, кубики льоду дзвінко відбиваються від стінок, майже потрапляючи у такт чергової колядки, що лунає зі старого радіоприймача. Бордового кольору вельветовий піджак недбало відкинутий на спинку високого крісла, жилет бовтається на худих вузьких плечах, торохтить фамільним годинником на золотому ланцюжку, відстукує кожну секунду тоненькими стрілочками.
Сіріус дістає годинник, байдуже вдивляється в циферблат, великим пальцем потирає гравіювання на золотій кришечці, роздивляється ледь помітні подряпини і ховає у кишеньку жилету. Ланцюжок лишається бовтатися десь на рівні живота. Розстібнутий комірець чорної сорочки не приховує руни на ключицях та грудях, що визирають з-під цупкої тканини, підкочені рукава являють навіть байдужому погляду розсип мілких рун на руках, оповитих виступаючими синюшними венами.
Варто віддати належне Ремусу та Моллі, котрі приглядали за ним час від часу, та навіть Блек не дозволяв собі бути аж настільки егоїстичним, аби тримати їх біля себе кожного дня. Самотність відчувалася особливо гостро в зимові вечори подібно сьогоднішньому. До канікул лишалися лічені дні і Сіріус сподівався, що хрещеник ось-ось навідається до нього, а тиша будинку нарешті заповниться веселим підлітковим гомоном, жартами, піснями, омріяними веселощами, котрих йому бракувало останній десяток років. Бурмотіння домовика лиш іноді розраджувало, а до портретів предків, особливо матусиного, Сіріус не наважувався навіть наближатися.
Тихий, ледь чутний, тріск долунає з коридору, та Блек і не обертається, вдивляючись в слабкі язики полум’я в каміні, вслухаючись в тихий спів приймача поряд із собою. Він робить ковток вогневіскі і підіймається з крісла лише для того, аби налити собі ще трохи. Чорна тінь ковзає у вітальню і Сіріус на мить обертається. Бліде обличчя з мерехтливими на ньому жовтогарячими зайчиками змушує вичавити з себе посмішку і плеснути віскі у другу склянку.
Синці під очима, колючий погляд чорних очей, стиснуті в ледь помітну нитку губи. Довгі пальці обхоплюють протягнуту склянку, підносять до губ і Северус робить пожадливий ковток, котрий приємно обпікає горло та губи. Недовга мовчанка триває усього кілька секунд, поки Снейп не кривиться, обертаючись до радіоприймача.
- Що це за жахіття? - скрививши губи у глузливій усмішці, питає Северус.
- Радіоприймач, - не дивлячись в його сторону, відказує Сіріус. - Не бачив такого ніколи?
- Бачив. Що за виття звучить з нього? Якесь “Собаче Радіо” чи що? - ледь чутне прискання.
- Не знав, що тобі ще й доплачують за жахливі жарти, - Сіріус закочує очі і робить ковток вогневіскі.
Гострий погляд Северуса одразу ж чіпляється за розкиданий навколо одяг, але він вперто мовчить. Очі слідкують за Блеком, вловлюють найменшу дрібничку в його рваних рухах, збитому подиху, лукавих очах. Варто ступити один крок, аби опинитися ближче, торкнутися оголеного передпліччя і податися вперед, сухими губами притискаючись в короткому поцілунку.
- Не доплачують.
- Воно й не дивно, - Сіріус жадібно втягує повітря носом і на його обличчі проступає слабка усмішка.
Він не впевнений в тому, коли це почалося. Северус ледь не єдиний, хто не панькався з ним. Йому вистачало нахабства та сміливості гаркнути на Блека, назвати йолопом, послати під три чорти, погрожуючи запроторити назад до Азкабану. Сіріусові вистачало нахабства тиснути на старі рани, кричати, зриваючи голос. Перший поцілунок не був раптовим, вони не кинулися в обійми один одного, не зізнавалися в почуттях, котрі мучили їх зі шкільних років.
Блек згадує те липке відчуття страху, що охоплювало його, холод власної камери, стіни, що душили, і чужі руки, котрі торкалися, змушуючи блювати від огиди. Знайомий скрипучий голос повертав до реальності. В темних очах не було ні зневаги, ні презирства, ні жалісливого розуміння. Снейп не переймався минулим, що тиснуло на Сіріуса, не переймався тим, що довелося робити, аби вижити. Але його пальці стискалися міцніше на плечах, губи не кривилися в роздратуванні та огиді, голос ставав тихішим та майже спокійним. Ледь-ледь чулося напруження, що бриніло холодними бурульками злості.
Зрадливе серце надто швидко звикло до Северуса, собача відданість давалася взнаки і кожного вечора Блек ледве не стискав в зубах домашні капці, чекаючи на Снейпа. Прив’язаність переросла у хворобливу залежність, породивши сумніви в них обох. Проте Сіріус виявився більш рішучим, наполегливим, впертим. Северус був здивований його розсудливістю та спокійним голосом. Останній з роду Блек нарешті перестав бути забутою тінню себе двадцятиоднорічного.
- Сіріусе, - долоня лягає на його руку, змушує здригнутися, невпевнено ковтнути слину та перевести погляд на Снейпа.
- Га?
- Ти мене не слухав, - Блек і не намагається приховати цього, хитає головою і чує втомлене зітхання у відповідь. - Скоро розпочнуться різдвяні канікули і я підозрюю, що Поттер забажає провести їх в цьому домі, - терпляче повторює Северус, - попри цей жахливий спів, - він обертається до радіоприймача.
- Я запросив Гаррі, - погоджується Сіріус і швидким ковтком спустошує склянку вогневіскі. Задумливо дивиться на пляшку на столику неподалік, але не поспішає схоплюватися на ноги і наливати собі ще.
- Добре. Вам потрібно спілкуватися. Не думав, що скажу це, але ти маєш позитивний вплив на нього, - ледь помітно припіднявши куточок губ в посмішці, говорить Снейп. - Його оцінки стали помітно кращі, він старанний на наших заняттях, все рідше проявляє агресію, тож… - проте договорити йому не дають.
- Ти був правий стосовно Гаррі, - відказує Сіріус і опускає погляд, зазираючи в темні очі, що здивовано дивляться у відповідь. - Він схожий на Джеймса лише зовні, але він не Джеймс. Та й мені вже не сімнадцять і я не маю бути йому другом, з яким він вигадає чергову витівку. Я мав час подумати над твоїми словами, - Блек задивляється на талі кубики льоду на дні склянки, бовтає їх і піднімається з підлокітника, аби поставити порожню склянку на столик та закоркувати пляшку.
- Я здивований.
- Це помітно, - посміхається Сіріус і підходить до радіоприймача, аби перемкнути станцію і, натрапивши на знаменитого “Щедрика”, додати гучності та влаштуватися знов на підлокітнику.
Долоня Северуса лягає на його стегно, погладжує неспішно і зупиняється на гострому коліні, стискає та зминає в пальцях бордовий вельвет. Між ними повисає ніякова тиша і жоден не бажає порушувати її першим, не бажає говорити про те, що обидва й так знають.
- Я не зможу бути присутнім…
- Я знаю, - майже одночасно зі Снейпом говорить Сіріус і судомно стискає його руку в своїх пальцях. - Але я б дуже хотів цього. Я хочу цього, Северусе, - наполегливо каже Блек і Северус першим відводить погляд, задивляється на жевріння в каміні.
- Мені будуть не раді, ти й сам знаєш, - невеселе хмикання у відповідь і рука, що стискає склянку, опускається вниз, аби поставити її на килим.
- Я буду радий, - вперто доводить Блек. - Гаррі, - він ніяково затинається, - буде не проти.
- Інші навряд підтримають цю затію, - із сумнівом проказує Северус, знаючи, що сумніви його не безпричинні.
- Мені чхати на інших. Це мій будинок, моя різдвяна вечеря і я хочу, аби ти був на ній, - в голосі надто багато рішучості, забагато самовпевненості і Сіріуса навряд вдасться відмовити від ідеї, котру він, здається, виношує в собі не перший вечір.
- Сіріусе.
- Ні. Ні, я не хочу нічого чути, - Блек підхоплюється на ноги і відходить до каміну, тяжко спирається на камінну полицю ліктем і затуляє долонею очі. - Мені нестерпно від самої думки, що ти святкуватимеш Різдво в своєму холодному підземеллі в той час, як я буду тут веселитися з друзями. Чому ти, чорт забирай, просто не приймеш того, що я хочу бачити тебе поряд із собою за сімейним столом? - голос зрадливо тремтить.
Северус підтискає губи, зчіплює пальці перед собою в замок і опускає погляд, розглядаючи бліді візерунки на килимі під своїми ногами. Йому й на думку ніколи б не спало, що Сіріус Блек буде так завзято добиватися його присутності на сімейному святі, забажає бачити його з собою за одним столом, розділити з ним вечерю. Можливо, цей шолудивий пес навіть спробує затягнути його під омелу і від цієї думки губи Снейпа сіпаються в усмішці.
- Я подумаю.
- Ти згоден? - обертається до нього Блек і Северус ненавидить себе за той проблиск надії в погляді Сіріуса, що обернений до нього.
- Я сказав, що подумаю, - Снейп переводить погляд на радіоприймач, з якого долунали останні звуки різдвяної колядки. - Можливо, навіть погоджуся, якщо ти позбавиш мене цього виття, - голос зраджує і від зневаги лишається один тільки короткий смішок.
На губах Блека розквітає сповнена щирої радості широка посмішка і Северус, напевне, ладен стерпіти криві усмішки та здивовані погляди, перешіптування за спиною, якщо йому вдасться відчути смак вогневіскі на губах Сіріуса під омелою.