Work Text:
Заманливий запах курки з кухні долинав до кімнати Майка. Хлопець миттю відчув його, і немов цей запах сам покликав Віллера, відгукнувся:
— Вже біжу!
І слова свого дотримався, швидко піднявшись з ліжка. Дорогою до кімнати, де його очікувала різдвяна вечеря з друзями й з коханим, на нього нахлинули спогади.
Коли він був малим, як і зараз на запах смакоти, неохоче спускався цими сходинками, знаючи, що застане свою байдужу один до одного сім'ю, що так само їла. Того захоплення інших й почуттів, що в цю мить відчував вже старший Майк, тоді й сліду не було. Та й від його "сім'ї" мало що зосталось, Ненсі поїхала, а батьки знайшли собі на старість будинок в спокійнішому містечку, ніж Гокінс. Його сестра вирішила оселитись з ними, тож пустий, величезний їхній колишній будинок залишився на господарстві середнього з Віллерів.
Миттю прогнавши нав'язливі думки, Майк вже був на першому поверсі. З кухні чувся сміх Оді, Макс і...і Вілла.
Нетерплячи побачити їх, він зі швидкістю вітру побіг в їдальню і вже за секунду опинився там.
По святковому накритий стіл красувався багатими наїдками, і хлопцю не вірилось, що це все приготували його приятелі. Він навіть пошкодував, що вирішив не пекти з ними, а почекати у своїй кімнаті.
Побачивши Майка, Вілл зразу кинувся до нього з усмішкою, мовляв, дивись що я приготував. Віллер поцілував його в щічку, від чого у Баєрса почервоніли краєчки вух.
Тим часом Оді продовжувала діставати різні страви та подавати їх на стіл, де навіть вже місця не було.
— А ви дивіться, що я знайшла! — почулось з-за спини у хлопців.
Майк навіть не помітив, як зникла рудоволоса дівчина, але зараз вона вже верталась з пляшкою шампанського в руках.
— Але ж сьогодні Різдво, чи не так? — пробурмотів собі під носа Вілл.
— Справді? А я навіть не знала... — саркастично простогнала Макс і сховала пляшку за спину.
— Досить вам, сідайте! — посміхнулась Оді, запрошуючи всіх до столу.
— Одну хвилинку! — немов згадавши про щось гукнув Майк і швидко кинувся до комори, де зберігались речі, які витягали раз на рік.
Повернувся хлопець з довгою гірляндою на руках і зразу її повісив на стіну. Потім виключив світло й увімкнув гірлянду, що миттю засяяла яскравими кольорами. Друзі лише зраділи такій зміні в інтер'єрі, бо кімната стала тільки атмосфернішою і затишною. Та їм не терпілось вже почати свято, тож Майку довелось чим швидше приєднуватись до них.
Сів він біля Вілла, бо саме там йому тримали вільне місце. Віллер подивився на свого коханого, що сьогодні виглядав просто прекрасно, як і завжди й поклав свою холодну долоню на його теплу. Вони миттю схрестили пальці й тримались так за руки все свято. Майку так кортілось описати цей вечір у своєму блокноті, проте це мусило зачекати.
Макс зловила їхні погляди й сама знаково переглянулась з Оді, змусивши хлопців почервоніти. Але та тільки посміхнулась їм і продовжила говорити з Одинадцять.
Майк дивиться у вікно. За ним — снігопад, перед ним — компанія друзів що зі сміхом й добрими поглядами святкує Різдво. Мама постійно йому говорила, що Різдво родинне свято і він повинен проводити його зі сім'єю. Цього року його сім'я роз'їхалась по різних місцях, та хіба цих людей, що його оточують не можна назвати родиною? Скільки пригод, небезпек вони подолали...Разом.
Ці люди, що його оточували, справді були його сім'єю, бо по-іншому не назвеш. Можливо, не самою ближньою, але він любив їх безмежно і міг віддати себе за них. Це були його друзі й не лише: Макс, Оді, Вілл.
Це Різдво було одним з найкращим в його житті. Нарешті його холодне, як завжди в ці вечори, серце, зігріло теплом любові.