Work Text:
Герміоні Джин Ґрейнджер без місяця дванадцять років, коли у двері хтось обережно, але впевнено стукає. Стук, що роздався в коридорі, звучить досить дивно, адже на рівні дверного вічка висить дзвінок. Тоді ще маленька по мірках батьків і доросла на думку її самої Герміона дізнається про чудовий світ, який існує паралельно світу звичайних людей; про чудовий світ чарівників, сповнений магії, невідомих сил і таємничих знань. Тоді в життя Герміони Джин Ґрейнджер вривається вихор пригод, що зве себе Фредом Гідеоном Візлі.
Герміоні Джин Ґрейнджер виповнюється рівно дванадцять років, коли Фред Візлі говорить до неї втретє. Такий високий, може на голову або півтори вищий за неї, старший на два роки – він здається їй справжнісіньким принцом на білому коні, про якого завжди читала мама перед сном, і про якого потім навчилась читати вона сама. Фред зі своїм братом-близнюком Джорджем єдині, які вітають її в Гоґвортсі з днем народження, бо так вийшло, що про свято тут не знає ніхто. Бо так вийшло, що в Герміони завжди було погано з тим, щоб заводити друзів. Герміона запевняє себе, що їй зовсім не шкода і стискає тонкими пальцями помаранчеву обкладинку товстенної книги про школу. В той вечір вона засинає на дивані у факультетській вітальні з книгою у руках. І на плечі рудоволосого хлопця.
Герміоні Джин Ґрейнджер все ще дванадцять, коли вона розуміє, що є для Фреда Візлі всього лише другом. Добрим, надійним другом, який завжди прийде на допомогу. І їй стає шкода, але лише від розуміння, що ця думка сформувалась в неї в голові лише після чуток, переданих пошепки її сусідками по кімнаті, бо вона звикла вважати себе розумною. Виявляється, що бути розумною і вміти розбиратись зі своїм внутрішнім світом це різні речі, саме тому вона не одразу розуміє звідки взялась прикрість від новини про одного з близнюків, якого застукали за поцілунками в віддаленій частині вежі.
Наприкінці року всім чемним дівчаткам треба готуватись до екзаменів. Герміона чемна дівчинка, але це не заважає їй одночасно з цим рятувати світ і двох дурнів, разом з якими вона вирішила полізти до лап смерті. Виходить, що вона теж дурна, але не тільки через це, бо через купу думок в своїй кудлатій голові їй треба пів хвилини, щоб осягнути ким вона є і викликати вогонь за допомогою чарівної палички.
Герміоні Джин Ґрейнджер вже майже тринадцять. Вона рахує дні до дев’ятнадцятого вересня, а Гоґвортс другий рік поспіль привітливо відкриває для неї свої обійми. Другий рік насправді йде повільно, навіть дуже. Найяскравіший спогад, який вона залишає собі – пронизливі очі василіска, які дивляться на неї з темряви шкільного коридору і стиснутий у руках тонкий папірець, де накарбовано одне слово. А ще те, як хтось стискає її пальці перед тим, як вона приходить до тями у лікарняному крилі. Стискає сильно-сильно, наче тримає її перед падінням, але Герміона чудово знає, що падати тут нікуди – занадто довго вона пролежала на ліжку в компанії таких самих застиглих людських фігур без змоги навіть порухати кінцівками. Проте, коли вона відкриває очі й бачить світлу стелю, виявляється, що поруч нікого нема: за вікном тепла травнева ніч, тишу якої іноді перериває шелест листя та угукання сов.
Вона удає, що не звертає уваги, коли Гаррі щось каже про Візлі, який заглядав до неї ледь не частіше за них всіх разом узятих, бо знає – це не про Рональда. І від цього ніяково, тому вона лише бубонить про скасування іспитів і марну підготовку. Зрештою, чемні дівчинки не лише готуються до екзаменів наприкінці року, але й здають їх.
Коли Герміоні Джин Ґрейнджер виповнюється чотирнадцять, вона вже за правом вважається найрозумнішою відьмою за останнє століття, і в намаганнях виправдати свій титул таки вмовляє декана Макґонеґел на використання маховика часу. Іноді трапляється змога спостерігати за собою з якогось темного рогу, і, помічаючи власні злегка рожеві щоки й постійне заламування пальців за допомогою накручування на них передніх прядок волосся, вона закочує очі так сильно, що вони, мабуть, можуть побачити мозок. Герміона вважає, що якби це було можливо, то нічого б вона не побачила, бо від мозку при погляді на Фреда Візлі залишається сама назва, яку власне складно і згадати.
Але Фред схоже зовсім нічого не розуміє, він лопоче при особистих розмовах щось про СОВ, про Снейпа, якому терміново припинити хмуритись, інакше з’являться зморшки, і про Рона, який зовсім оскаженів через власного пацюка Скерберса. Герміона притискає до себе Криволапа, сидячи навпроти каміну з протягнутими до вогню ногами, і теж зовсім нічого не розуміє: чи то радіти, чи то ревіти; впадаючи з крайнощів у крайнощі, Герміона виявляє у своїй тумбі три відомих серед відьмочок журнали про моду. Вона майже впевнена, що їй їх поклала мама у книжковому магазині перед початком навчального року, але Герміона не сердиться. Отже, волосся Герміони стає коротшим на п’ятнадцять сантиметрів і починає нагадувати подовжене каре. Напевно, саме через це Фред посміхається, як тільки бачить її з другого кінця вітальні й тріпає волосся братським жестом. Їй хочеться вірити, що не зовсім.
В п’ятнадцять років Герміона Джин Ґрейнджер вперше почуває себе неймовірно жіночною і по-справжньому гарною, коли відомий хлопець запрошує саме її на Тричаклунський зимовий бал. Вона відчуває на собі купу поглядів, з яких незнайомими є більш ніж половина, але гостріше за все почувається погляд Фреда, який дивиться їй в очі рівно декілька секунд з легкою посмішкою. Він танцює з Анжеліною, його рука лежить на її тонкій талії й контрастує з чорним платтям. Фреду Гідеону Візлі вдається перехопити лише один танець з одинадцяти але, боги, він настільки чудовий. Вони наступають одне одному на ноги, бо Герміоні не вдалось переконати Фреда, що перший раз був випадковістю, і сміються так голосно, що, здається, привертають увагу оточення (куди вже більше?). Але це неважливо, доки Герміона вважає, що це кращий вечір в цьому році.
Так, їй псує настрій Рон, що поводить себе дуже дивно, але її рука пам’ятає тепло чужої – це змушує Герміону піднятись з холодних сходинок і повернутись до Віктора. Навіть якщо погодилась виключно по-дружньому, це, мабуть, не означає, що вона має право втекти без пояснень.
Кінець року неймовірно важкий. Їй дивно стояти у своїй кімнаті, збираючи речі додому і розуміти, що коїться щось страшне. Те саме щось, що ледь не вбило тоді давно Гаррі, а потім і Джинні, а тепер вбило Седріка. В Герміони купа нав’язливих думок, що переслідують аж доти, доки вона не заходить в купе потягу, який має привезти її на знайомий перон знайомого вокзалу. Там Гаррі з близнюками, і Герміона точно знає, що він збирається зробити, тому сідає поруч і уважно спостерігає, як Фред і Джордж роблять перший крок до своєї мрії за допомогою її кращого друга. Це гарна новина, і вона щиро радіє.
В шістнадцять Герміону Джин Ґрейнджер щиро бісить Долорес Амбридж. Вона староста і просто вимушена бути привітними з усіма вчителями (і помітьте, вона жодного разу не робила це на силу окрім, може, розмов зі Снейпом!), бо Рона вочевидь це не хвилює, а вона завжди була розумніша, але в тій жінці гидке абсолютно усе: солодко-нудотні рожеві речі, портрети з котами по периметру всього кабінету на манір тих портретів Локонса з другого курсу, а ще просто знущання з очей – пір’яні рожеві ручки. І є часи, коли вона просто бісить, але за законом підлості обов’язково настає час, коли вона починає викликати у Герміони чисту ненависть. Тому що у Фреда на руці до неможливого ідіотський напис: «веселощі – дурість». У Джорджа така сама.
Видрати очі старій жабі хочеться одразу після того, як близнюки опівночі заявляються в вітальню Ґрифіндору з обличчями, наче вони зустріли в темних коридорах Волдеморта. Втім, вирази їхніх обличь раптово змінюються, коли вони бачать єдину людину, що залишилась на просторому дивані перед каміном. І вже після цього Герміона хоче не просто видрати викладачці очі, вона бажає вдавити її подушкою, бо дивитись на вимучені посмішки близьких людей неймовірно боляче.
Саме тут на першому курсі Лаванда разом з Парваті побачили сплячих Герміону і Фреда в обіймах на ранок двадцятого вересня; саме тут Герміона по черзі перев’язує обом близнюкам руки, що досі кровлять навіть після полоскання в настоянці, від зап’ястя до ліктя; і тут же Герміона вперше у своєму житті свідомо погоджується на дурість. Виявляється, що дурість іноді виправдовує себе, бо Амбридж промовляє всі слова навпаки вже на ранок, внаслідок чого заняття зриваються майже на півтора тижня, бо усі викладачі як один прикидаються, що не мають ніякого розуміння до того, як прокляття зняти. Амбридж не дістається до правди, але навіть якби дісталась, то це точно окупилось би щирою і широкою посмішкою Фреда Візлі, який не сумнівається ні в чому. Герміоно ніяково жмуриться у відповідь.
Ніяково жмуриться вона і тоді, коли близнюки феєрично тікають зі школи і Фред вирішує, що йому конче треба обійняти її. Джордж кривить вуста у посмішці, але Герміона цього не бачить, бо: по-перше, стоїть до нього спиною, а по-друге, закриває очі від несподіванки і раптового пориву старшого з близнюків. Але це бачить Фред, який закочує очі на вибрики брата і незграбно проводить рукою по темному волоссю дівчини.
На своє сімнадцятиріччя Герміона Джин Ґрейнджер отримує доволі милу посилку від братів Візлі. Ця ж сама мила посилка вибухає феєрверком і складається у напис «З днем народження найрозумніша відьма століття!». На дні коробки, що неакуратно, але старанно перев’язана червоною атласною стрічкою, лежить светр м’якого і ніжного рожевого кольору та декілька винаходів самих близнюків.
«Впевнені, що тобі знадобляться і Снейп оцінить!
З любов’ю, Фред і Джорж Візлі!
p.s. Фред з особливою любов’ю
p.p.s Боже, Джордж бовдур, благаю, вибач його»
У свої сімнадцять Герміона до тремтячих колінок боїться почуттів, які вона прийняла зовсім нещодавно. І їй так сильно хочеться, щоб Джинні мала рацію, що це викликає сльози. Бо Джинні посміхається, киває головою з розумінням і каже про те, що Фред просто не може бути в неї не закоханий.
У вісімнадцять років Герміона Джин Ґрейнджер все ще вважає себе дурною, але важливе уточнення – вона дурна, на грані життя та смерті, нещодавно знищила горокракс, а ще вона збіса давно бачила його, тому вона зізнається Фреду Візлі в почуттях, майже задихаючись від сказаних слів. У вісімнадцять вона чує заповітне:
- Ти така дурна, але я так сильно в тебе закоханий, що мені майже боляче фізично, - вона відчуває слабкий поцілунок в маківку, запах пилу і крові.
Тож, у вісімнадцять років Герміона Джин Ґрейнджер втрачає найдорожче, що вважала своїм лише декілька десятків секунд у своєму житті – Фреда Гідеона Візлі. Бо ті слова він вимовляє як раз тоді, коли повз пролітає якесь закляття із сірим спалахом. І наступним Герміона відчуває, як її відштовхують в бік, а далі – нестерпний біль в плечі, яким вона влетіла в стіну. На кілька секунд світ навколо темніє і припиняє видавати якісь звуки, але коли це минає, Герміона чує чийсь крик. Свій власний, як потім виявилось. Бо кохання всього життя Герміони Джин Ґрейнджер похований під зруйнованою стіною, від якої її буквально відкинули, тим самим рятуючи. Вона дивиться на Персі і Джорджа, що кидаються в бік Руквуда, який поспішає втекти, і на Джинні, що в істериці відкидає в сторони уламки цегли тремтячими руками, а потім на свої долоні. І її лють, змішана із відчаєм, виявляється бомбою, що вибухає у неї в середині, зупиняючи серце і функціонування легенів. Те що Руквуд помирає від заклять, зірваних з її палички, не робить їй легше ані на граму.
У вісімнадцять здається, що вона виплакала всі сльози, які могла. У вісімнадцять здається, що її світ рухнув разом зі стіною тоді другого травня під час Битви за Гоґвортс.
У вісімнадцять років Герміона Джин Ґрейнджер купує дві пляшки дешевого червоного вина у маґлівському магазині неподалік від власної знімальної квартири, в якій вона живе останні п’ять місяців. Накласти на консьєржку закляття, щоб забрати ключі від даху нескладно. Пронизливий вітер, що господарює там, вже давно не приводить у почуття прохолодою середини вересня, але змушує наїжачитись і потерти долоні, які почервоніли від перепадів температур.
Коли пляшки порожні і лежать по даху в хаотичному порядку з усіма іншими, залишеними тут за тижні до, Герміона сидить на краю і витирає те солоне сліз, що ще залишилось у ній і чомусь скочується вниз по щоках, крапаючи з підборіддя на темні джинси. Герміоні так треба ступити за довбаний край, бо це неможливо – сімнадцять місяців засинати і під повіками бачити одну й ту саму картину. Це боляче; це як вирвати серце живцем, але ще більш болюче, бо воно ще тут, б’ється в неї під грудною клітиною, а його вже ні і ніколи не буде. І згадки про те, що він помер з посмішкою на обличчі не тільки через дурний жарт Персі змушують задихатись так сильно, що краще б вона одного разу задихнулась по-справжньому.
Опівночі, коли Герміоні Джин Ґрейнджер виповнюється дев’ятнадцять, хтось хапає її за руку і відтягує якомога далі від тієї самої грані. Світло маленького ліхтаря біля дверей ловить рудий відблиск волосся.