Chapter Text
Усі вже давно знали: рано чи пізно це мало статися.
Перед вхідними дверима лежав синій піджак. Зіщуленим звіром, брюки в тон були відкинуті на бильце ліжка. Після довгих пошуків, під тумбочкою знайшлися сяючі запонки, а дорогі лаковані туфлі виявилися похованими під кремовою сорочкою.
У центрі цього гармидеру, розкуйовджений та спантеличений, стояв Драко Мелфой. Попередньо розсунути штори коштувало йому ще більших зусиль, ніж розплющити очі. У своїй руці він тримав смарагдову краватку-метелика й тупо на неї витріщався. У роті неприємно панував посмак вчорашньої алкогольної ейфорії.
Від спроби нахилитися за сорочкою, йому явилися дві страшні істини. По-перше, він у цьому готельному номері не сам. З-під пухнастої ковдри визирав клубок хаотично відкинутого чужого одягу, а ковдрова фортеця по сусідству, яку він сприйняв за гору подушок, насправді виявилася сплячою людиною. По-друге, іншим неприємним відкриттям стало те, наскільки ж незручно на ньому сидить спідня білизна. Оглянувши себе, Драко нахмурився, адже його власні труси-боксери були натягнуті не лише задом наперед, а ще і шкереберть.
Поки він у кімнаті не один, розбиратися із цією маленькою проблемою відчувалося неправильно. Натомість його все більше цікавила таємнича особа в його ліжку.
Драко оглянув світлий номер. Він точно опинився тут уперше. Кімната була добре укомплектованою, шафа та комод гарантували багато місця для зберігання речей. Чоловік хмикнув, точно не їхній варіант. Безліч картин, сухоцвіти у вазі та високі білі свічки без підсвічника.
А може нічним відвідувачем тут був саме Драко?
Розсіяним поглядом він ковзнув до залишеної за щільними шторами пари рудуватих брогів. Взуття виглядало масивним, тож Драко одразу припустив, що вони можуть належати чоловіку. Виходить, тут, з ним в одному номері, спить саме чоловік. І вони однозначно провели разом цілу ніч.
Від цього усвідомлення в нього затремтіли руки й щоб утихомирити паніку, що витанцьовувала на кінчиках пальців, Драко почав похапцем підбирати один за одним клаптики свого вчорашнього лоску, то й діло необачно перевертаючи все на своєму шляху. Першим зі столу полетів готельний журнал, а за ним уже сам Драко ледь не зарив носом, перечепившись через ошатне оксамитове крісло.
Від створеного шуму, який уже було просто неможливо ігнорувати, з-під ковдри показалася скуйовджена чорноволоса голова. Прим’яте волосся та розфокусований погляд зробили чоловіка перед ним подібним до розкуйовдженого горобчика. Та в міцних широких плечах прослідковувалася знайома аврорська статура. Серце Драко гепнуло в п’ятки під акомпанемент впущеного ним на килим черевика.
Два тьмяних ґудзички очей нарешті виловили перед собою згорблену фігуру. Перестрівшись поглядами, від несподіванки бідолашний Поттер аж підскочив на місці, відразу про це жалкуючи. Схопившись за поясницю, чоловік завалився на бік, здавлено стогнучи вголос. Висновки, які напрошувалися самі собою, викликали в нього фізичне оціпеніння. Паніка змінилася тривогою і очманілий Драко ледь не впустив із рук усі інші підібрані речі.
— Де?… — свою фразу Поттер ніби й не вимови зовсім, а тяжко прохрипів. Під тиском його тону Драко несподівано огорнула нудота.
Хотілося роз’явитися тут і зараз, навіть не одягаючись, але трохи більше хотілося взнати що ж сталося цієї ночі, адже останнє, що Мелфой пам’ятає — учора був Святвечір.
Як виявилося, незрозуміле бурмотіння Поттера було присвячене пошуку окулярів. Досить швидко ті знайшлися на протилежній тумбочці, зі сторони, яку цієї ночі займав Драко. Поки Гаррі тягнувся за окулярами, Мелфой побачив його оголене стегно. Він миттєво підвів погляд до стелі.
Ошатна люстра виблискувала на сонці, насміхаючись над ранковою долею двох чоловіків, ще трохи і прозорі дармовиси почали б наспівувати: «Щасливого Різдва, Драко Мелфою!»
Не без зусиль, Драко прочистив горло та широко роззирнувся, рівняючи поставу. Під уважним поглядом він почувався ще більш ніяково, ніж до цього. Що ж, певно, варто дати Поттеру кілька хвилин на самоті, адже сам Драко їх волею випадку отримав. Притиснувши до себе свої речі, він безмовно зник у ванній кімнаті.
Скинувши все на бортик ванної, Драко підійшов до раковини. Навколо стояло безліч мініатюр готельної доглядової косметики та його погляд зачепився за пару запакованих одноразових зубних щіток. Від одного їхнього виду до горла знову підступила нудота. Так і не глянувши на себе в дзеркало, Драко важко осів на килимок.
Драна мандраґора. Мерлін і Морґана. Як це в ім’я Салазара взагалі могло статися? Вони з Поттером?…
Та ні.
Мелфой знову опустив погляд на боксери, пригадуючи повністю голого Поттера там у ліжку.
Богарте, так, Драко, так.
Вставши на ноги так швидко, наскільки на це взагалі була ладна людина з похмілля, чоловік почав стягувати із себе перевернуту білизну. Не втримавшись, він ледь не звалився у ванну, потягнувши при цьому за собою душову шторку.
З кімнати почулося голосне: «Ти в порядку?» і Драко захотілося заревіти вголос, тож він не вигадав нічого кращого за те, щоб нарешті відкинути все з ванної та увімкнути воду, раз він уже все одно тут опинився. Чарівна паличка випала з внутрішньої кишені та закотилася під раковину. Зі здивуванням Драко підмітив, що вона була загорнута в бордову краватку. Чоловік навіть не намилювався, лиш стояв під нестерпно гарячим струменем, притулившись чолом до вологого кахлю.
Мелфой не пам’ятав як вони дійшли до ліжка, не пригадував жодного поцілунку або хто і як керував цим вечором. Перед очима майоріли лиш чужі зап’ястки, які Драко стискав власними пальцями та в’юнке тіло під ним. Цієї ночі Поттер звав його на ім’я так, ніби це гарантувало йому ковток води.
Драко направив собі лійку душу прямо в обличчя. Забирайся з голови, негайно.
Від спроби повернутися в реальність, свіжі образи отруйними зміями полонили його мозок. В оточені пухнастої ковдри та роззброєний без своїх окулярів, Поттер виглядав набагато молодше, ніж у своїх звичних костюмах. Драко міг закластися на весь свій капітал, що мало хто ще володів закарбованим образом вічно зібраного аврора в настільки беззахисній ситуації.
Не те. Мерліне, це не те, що йому зараз потрібно. Увімкнувши холодну воду, Драко направив її на ноги. Різкий контраст подіяв витверезно.
Адже всі знали — де Мелфой, там і Поттер. Напружене засідання Чарверсуду, куди Драко запросили представником зі школи? Гаррі чекатиме його за дверима, аби опісля відвести під лікоть у бік та поділитися думками. Святковий благодійний бал? Поттер сидить біля знудженого Мелфоя та підливає йому до келиха шампанського. Форум організований Міністерством, де зібралися всі вершки магічного суспільства? «Як же до біса нудно. Поттере, ходімо на перекур», — й обох уже слід простиг.
Здавалося б, ця дружба шокувала всіх, окрім самих чоловіків та їхнього найближчого оточення. Рон Візлі таємниче усміхався, коли його запитували, чим же компанія Мелфоя так приваблює Поттера, а Пенсі Паркінсон уже наговорила стільки всякого, що преса й за додаткову плату більше ніколи не внесе це питання на жодне з інтерв’ю. Ох і вжахнулися б репортери, якби довідалися, що добра третина з отриманої інформації про Драко — абсолютно правдива.
З ванної кімнати Драко повернувся повністю одягненим і як для людини, яка хвилин 20 витратила на прасуванням сорочки за допомогою чарівної палички, відносно презентабельним. Поттер теж був уже в костюмі, але на відміну від пожованого Мелфоя, він виглядав бадьоро.
Від спокійної аури Поттера, градус паніки, яку розвів тут Драко, разюче понизився. Це лише Гаррі. І цю скупу істину доводилося нагадувати собі ледь не щохвилинно.
Драко старався не витріщатися, ховаючи враження від сьогоднішнього ранку в закутки свідомості. У руках він крутив клубок із зеленої та бордової тканини. Врешті зупинившись перед Поттером, він ледь підвів бліді очі і промовив:
— Я випадково забрав твою краватку, — чоловік протягнув йому аксесуар глибокого винного кольору.
Та тепер настала черга Гаррі тупо витріщатися на ошатний шматок зеленої тканини в чужих руках. Після кількох секунд мовчанки він заперечно захитав головою, забираючи річ із протягненої руки.
— Ні, того вечора я був у метелику — Гаррі обережно закинув бордову краватку на шию Драко й вона повисла на ньому, очікуючи на свій вирок.
« …
— Драко, любий, тобі беззаперечно дуже пасує зелений, але ти тягаєш одну й ту саму зелену краватку вже три прийоми підряд, — жінка стискала в руках чарівну паличку та пильно розглядала свій свіжий святковий манікюр, — вони скоро пустять чутки, що ти розорився. Або ще гірше — що ти тепер бездомний, лише у своєму Гоґвортсі й живеш, а зарплатню тобі видають слизеринськими краватками.
У відповідь на цю тираду, Драко адресував жінці втомлений погляд. Усе ще стоячи перед дзеркалом, він прискіпливо себе розглядав, прикладаючи до горла то зелений, то бордовий аксесуар.
— І все ж, Пенс, воно не пасує під цей костюм.
— Та все пасує, от дивися, — Паркінсон підвелася та постукала кінчиком палички по тканині й бордова краватка огорнула його шию класичним вив’язом. — Особливо під глибокий синій цього костюму, а ти ще будеш у мантії наверх, тож давай не пручайся.
Драко зустрівся з нею поглядом у дзеркалі і скептично скинув брову, але так нічого й не заперечив, продовжуючи оглядати себе далі.
… »
Виринаючи зі спогадів, Драко підвів очі. Занадто буденні в них із Поттером розмови, як для такої ситуації.
Гаррі забрав із рук чоловіка свого зеленого метелика. Сяюча тканина ледь зблиснула на сонці, перегукуючись із яскравими очима свого власника. Драко важко ковтнув. Помітивши, що його сусід десь далеко не тут, Поттер похапцем запхав метелика собі до кишені та притягнув Драко за кінці краватки до себе. Чітким, але делікатними рухами він зав’язав її в ошатний вузол. Драко кліпнув. Вирок оголошено, зашморг закріплено.
Востаннє торкнувшись чужої шиї, Гаррі затримав на ній свої пальці. Не отримавши ніякої реакції, суха долоня піднялася і лишилася лежати на щоці. Голова Драко була пустою від думок, але повнилася переживаннями: він не знав, що буде далі, не міг передбачити жодного наступного кроку. Йому відчайдушно хотілося покинути це місце, але в той самий момент він волів, щоб це не закінчувалося.
Поттер намагався зазирнути йому в обличчя, але Мелфой майстерно його ігнорував. Врешті решт, Гаррі здався і відійшов на два кроки. Драко видихнув із полегшенням, але замість самого полегшення відчув лиш холод.
— Драко, — Поттер протягнув йому руку. — Драко, поговори зі мною.
Мелфой притис свої руки до грудей і негативно покивав головою. Оглянувши ще раз кімнату в пошуках мантії, Драко позадкував. Гаррі лишився стояти на місці, спостерігаючи за ним. Розблокувавши дверну ручку, Драко підвів наостанок очі, зустрічаючись поглядом чоловіком.
— Нам не варто.
Погляд, який подарував йому Гаррі був гірким та повним нерозуміння. Драко відчув себе так, як і мала почуватися людина, яка зруйнувала дорогу для себе дружбу. Він дуже довго вдивлявся в ранкові риси, запам’ятовуючи цю дивну миттєвість. Розвертаючись до дверей, він кинув на прощання:
— Щасливого Різдва, Гаррі.
Не дочекавшись реакції, Драко замкнув за собою двері за допомогою магії та важко притулився до них спиною. Так буде краще. Він усе зробив правильно. Він не готовий до цього, тільки зробив би йому боляче. Голос у голові, який дуже нагадував йому молодого й закоханого себе пручався і кричав на високих тонах.
Ти вже зробив це, Драко, уже! Хіба ти не бачив виразу його обличчя? Та ти навіть слова сказати йому не дав.
У нього лишився останній шанс повернутися і все виправити. Треба просто відімкнути двері й поговорити. Тож Драко відійшов від дверей та став перед входом у номер. Золотаве «07» виблискувало в приглушеному коридорному світлі. Чоловік поклав руку на дверну ручку, кілька разів стиснув її. Відштовхнувся, він доторкнувся до краватки на своїй шиї та швидким кроком пішов у бік ліфтів.
Дізнавшись у поважної пані на рецепції, що номер оплачено ще від учора, Драко виповз на вулицю, де вп’явся в портсигар, мов потопаючий за соломинку. Кілька цигаркових затяжок на зморений голодний шлунок і вже вони стали єдиним справжнім джерелом нудоти для Драко.
Краще не стало. Не те, що хоч щось могло похвалитися позитивним настро́єм у житті чарівника, але все ж. Поки всі його знайомі святкують Різдво в родинному колі, він затягує в ліжко свого шкільного недруга, коли вам обом уже під сорок. А потім ганебної від нього тікає, бо злякався. Та хіба було чого лякатися?
У Поттера он взагалі діти. І свіже розлучення, яке досі займало перші шпальти всіх газет — хоч для самої пари це стало не більш ніж формальністю. Поттер казав, що вони вже давно не жили разом.
Повз Драко пройшла щаслива парочка, яка трималася за руки. В обох, чоловіка та жінки на шиї висів кольоровий дощик, а голову чоловіка також прикрашали оленячі ріжки з дзвіночками. Провожаючи їх поглядом, Драко видихнув клуб сизого диму парі в спину.
Проте, найгіршим у всій цій історії було те, наскільки Драко звик до фігури Поттера у своєму житті. Принаймні в тому вигляді, у якому він її мав до цього вечора. Звик і не хотів втрачати.
Струшений попіл змішався з брудним снігом під ногами і Драко стиснув цигарку між губ, вдивляючись у цю сіру невиразність.
Він не шкодує. І повторив би цю ніч хоча б для того, щоб цього разу запам’ятати кожну хвилину. Випалити собі на серці цю палку миттєвість і оминати опісля Поттера до кінця свого життя. Бо жодному з них це насправді не треба. Порив оспіваний алкоголем та й годі.
Цигарковий дим закрив собою мерехтливу святкову ілюмінацію і Драко немигаючим поглядом спостерігав за тим, як вона з кожною секундою ставала все яскравішою, позбуваючись димчастого полону. Боковим зором чоловік зловив фігуру охоронця, що наближалася до нього.
— Добродію, не пригостите сигаретою?
Мелфой підвів на нього погляд і старший чоловік у кашкеті всміхнувся. Він безмовно клацнув портсигаром і старечі пальці вичепили запропоновану цигарку.
— Дякую, — пробурмотів охоронець і витяг із нагрудної кишені сірники.
Вдивляючись кудись у простір перед собою, Драко зненацька запитав:
— Котра година?
— Друга, — перед тим як закінчити фразу, чоловік кілька разів окинув Драко з ніг до голови скептичним поглядом, — добродію.
Від усвідомлення пізнього часу, людей на вулиці ніби побільшало. На довгу хвилину Драко застиг у заціпенінні, він знову вдивлявся в лампи гірлянди перед собою, кидав погляди на рідкісні машини таксі. Аж поки одна з них не зупинилася прямо перед входом до готелю. З прочинених дверей солодко лилася заледве знайома різдвяна балада. Приторний святковий настрій збадьорив Драко гучним ляпасом, який чомусь явився перед ним у скрипучому голосі охоронця:
— Та не вбивайся ти так за тією кралечкою.
Драко зрозумів, що надовго випав із розмови, лиш тоді, коли цигарка догоріла до фільтру, кусюче нагадуючи про своє існування. І що йому на це сказати?
— Дякую, — на припущення охоронця, Драко вирішив відповісти правдою: — я повів себе як останній мудак.
— Хє-хє, молодість! Просто дай їй час і сам усе побачиш. Якщо ти, звісно, насправді їй треба, а не просто труїш дівчині свята.
«Трую свята» — пронеслося в Драко в голові.
Попрощавшись з охоронцем, Мелфой пішки покинув території готелю, тонучи в різдвяних прикрасах навколо. Вир червоного та зеленого зіштовхував його з пухнастими колючими ялинками. Прикрашені площі Лондону плекали вуха колядками. Давно йому не було настільки паскудно.
Коли карусель дверей випустила Поттера з готелю, на вулиці його зустрів лиш тліючий у смітнику недопалок. Розсіяно озирнувшись навколо, чарівник роз’явився в першому ж безлюдному кутку, поставивши цим крапку їхнім із Мелфоєм різдвяним пригодам.