Work Text:
1970
Реґулусу дев'ять років і він спускається на перший поверх будинку на Ґримо, аби привітати матір і, можливо, побачити батька. На ньому сніжно-біла сорочка і до блиску натерті нові черевики, що неприємно стискають пальці. Реґулус змушує себе ввічливо посміхнутись, схилити голову й подякувати матері за подарунки, залишені під дверима його кімнати.
Блеки не ставлять ялинку на Різдво.
Реґулус з полегшенням сідає за стіл через одне місце від батькового й тихо знімає один лакований черевик під довгою зеленою скатертиною. Якщо матір побачить, йому серйозно дістанеться, але терпіти біль в нозі більше неможливо.
Годинник в їдальні пробиває рівно дев'яту ранку, коли в кімнату входить Оріон, мовчки киває головою і сідає, лінивим поглядом роздивляючись тарілки.
Нижче на кухні метушиться домашній ельф, але в їдальні стоїть мертва тиша. Реґулус обережно дивиться на годинник, рахуючи хвилини. Проходить рівно одинадцять, перш ніж з коридору доноситься тупіт і Сіріус похапцем влітає в кімнату, тут же вирівнюючи спину й швидко сідає біля Оріона.
— Вибачте за запізнення, — каже Сіріус, не підводячи погляду.
В їдальні все ще стоїть тиша, і Реґулус з-під лоба розглядає холодне обличчя матері, що зі стиснутою щелепою дивиться на старшого сина. У Сіріуса трохи розпатлане після сну волосся й така сама білосніжна сорочка, а ще страх в сонних очах і напружені плечі. Він знову всю ніч гортав шкільні підручники першого курсу Гоґвортсу, тикав у страшні картинки й казав Реґулусу "Це ти". Йому особливо сподобалось анатомічне зображення перевертня у "Захисті від темних сил". Реґулусу насправді також сподобалося те зображення, хоча йому абсолютно не подобалась нова одержимість брата школою.
Сіріус отримав лист майже два місяці тому й відтоді не замовкає про Гоґвортс. Реґулус, якщо чесно, може думати лише про рік, який йому доведеться прожити без брата поруч.
— Чому ти запізнився? — сухо питає Вальбурга і, не відводячи погляду від старшого сина, каже: — Реґулусе, я не дозволяла розпочинати трапезу.
Реґулус моментально кладе виделку на стіл. Оріон гучно зітхає, відкидаючись на спинку стільця:
— Ти не можеш зробити цього пізніше? У мене немає часу на це.
Реґулус сумнівається, що зачинятись у своєму кабінеті з мінібаром — це важливі справи, на які Оріону треба багато часу, але Вальбурга кривить губи й киває.
— Поговоримо пізніше. Реґулус, випрями спину.
Сіріус тихо зітхає, дивиться на нього з ледь помітною посмішкою в куточку губ, і тихо каже:
— З Різдвом.
Реґулус стримує власну посмішку, але бачить, що Сіріус читає її в очах, і відповідає:
— З Різдвом.
Вальбурга неприємно морщить носа й починає їсти. Оріон кидає флегматичний погляд на синів і просить ельфа принести вина.
Реґулус мовчки перевертає їжу в тарілці виделкою, та удає, що їсть, хоча насправді бореться зі звичною ранковою нудотою. Поруч Сіріус мовчки снідає, але його права нога безперестанно здригається на одному місці в передчутті майбутнього покарання за запізнення.
Реґулус знає, бо неодноразово бачив рожеві лінії від на руках брата. Він не знає, що це за закляття, але після нього Сіріус довго тримає свої руки під потоком холодної води, намагаючись охолодити запалену почервонілу шкіру.
Реґулус знає, бо сам одного разу запізнився, і Сіріус після цього тримав його руки під водою і витирав з обличчя сльози. Передпліччя пекло від хлистких ударів, що випустила чарівна паличка матері, але найбільше боліло те, що Сіріусу доводилося стикатись із цим частіше.
Реґулус не обіцяв нічого батькам, лише довго-довго просив вибачення.
Але натомість Сіріус змусив його пообіцяти, що він більше ніколи не буде запізнюватись.
1975
Реґулусу майже п'ятнадцять, у нього тремтять плечі, а вкриті червоним руки затискають рани на тілі Сіріуса й намагаються підняти його з підлоги. Він не знає, з чийого горла вириваються схлипи, але по тому, як безпритомно висне Сіріус в його руках, підозрює, що з власних.
Вальбурга кричить йому в спину, і Реґулус потилицею відчуває, як летить чергове закляття. Він різко падає на коліна, ухиляючись, а щось над головою тріщить і розбивається під крики матері, що лунають зверху.
Сірус в його руках видає болісний стогін, і Реґулусу хочеться плакати дуже-дуже сильно, але він заштовхує емоції всередину, зосереджуючись на одному — врятувати. Врятувати й вберегти. Тепер його черга. Тільки так він може відплатити за роки, протягом яких Сіріус рятував й оберігав його.
Реґулус добирається до каміна і перед тим, як кинути пригоршню летючого порошку, чує спокійний, майже умиротворений голос батька, що настільки вибивається із загальної картини, що в Реґулуса холоне кров і сироти йдуть по шкірі.
— Вдвох не втечете, Реґулусе, — Оріон спокійно сидить у кріслі, тримаючи в руці келих. Навколо нього розбите скло, розкидані по підлозі подушки серед кривавих плям та розірвані від ріжучого закляття картини. Він сидить у своєму кріслі, байдуже дивиться в його очі, і це страшніше, ніж крики та тортури матері, що спускається зі сходів і поспіхом йде до них, переступаючи через тіло домашнього ельфа.
У Реґулуса тремтять руки й він насилу видавлює із себе "Маєток Поттерів", перш ніж Вальбурга встигає підняти паличку.
Його нудить так сильно, що стриматися було б неможливо. Але на щастя, він сьогодні не їв, тому шлунок залишається на своєму місці, а шалені очі Джеймса Поттера, що дивляться просто на нього не змушують всю решту органів перевертатись.
На вулиці пізній ранок і, здається, йде мокрий сніг з дощем.
Сіріуса забирають з його рук, кладуть на диван і метушаться навколо, намагаються посадити й Реґулуса, але він каменем завмер на місці, прокручуючи в голові байдуже батькове "вдвох не втечете".
Це жорстоко й це несправедливо, і Реґулуса подумки вивертає від усвідомлення, що батько правий. За його спиною знаходиться камін, по той бік якого бите скло та крики матері, їхнє дитинство та нездійсненні мрії. За його спиною смерть для Сіріуса, але життя — для нього. Бо останнього сина вони не вб'ють. Але вб'ють обох, якщо затриматись довше.
Реґулус дивиться на теплу вітальню Поттерів, на яскраво прикрашену ялинку й блідого Сіріуса на дивані. Той раптом глибоко вдихає, здіймаючи груди, і місис Поттер заспокійливо торкається його плеча, не перестаючи чаклувати.
Сіріус живий. Він пройшовся по краю, ступив однією ногою у прірву, і майже впав, але Реґулус спіймав його. Вперше і, можливо, востаннє в житті. Але спіймав.
Реґулус підіймає очі на Джеймса та містера Поттера. Тремтячі руки досі слизькі та червоні й Реґулус механічно обтирає їх об свої штани. Хтось щось говорить до нього, але у вухах так сильно пищить, а в носі змішався запах хвої із кров'ю, що він махає головою, відступаючи на крок назад, і хапає жменю порошку.
— Реґ, що ти робиш? — доноситься до нього голос Джеймса, й містер Поттер починає обережно наближатись до нього, простягаючи руки до зжатого в руці Реґулуса піску.
— Хлопче, почекай…
Реґулус застрибає в камін.
— Закрийте за мною мережу, — хрипко вимовляє, востаннє дивлячись на брата, — і не давайте йому робити дурниці.
Вдвох не втекти.
— Блек-менор, площа Ґримо, 12.
В цю ніч Реґулус приймає на себе все те, що приймав замість нього Сіріус всі ці роки, коли брав на себе провину за кожну його помилку. У Реґулуса сів голос, болять кістки, а ще повсюди кров, тільки не зрозуміло чия — його чи Сіріуса.
Зрештою, різниці немає. Кров у них однакова.
1976
Реґулусу за тиждень виповниться шістнадцять, і він сидить у напівпустій залі, спостерігаючи за миготливими вогниками Гоґвортської ялинки.
Декілька днів тому він написав батьками в листі, що з нетерпінням чекає зустрічі з ними на Різдво. Декілька днів тому вони написали йому, що з нетерпінням чекають, коли Реґулус прийме Чорну мітку в День його народження.
Реґулус сидить у Великій залі, ліниво перебирає виделкою в тарілці й прокручує в голові останні дні. Навпроти нього про щось бурмотять Еван і Барті, обидва досі бліді та знервовані. У Розьє червоні очі, але він посміхається широко й тихо-тихо сміється. Реґулус не посміхається і не сміється, але в очах Евана бачить те саме полегшення в суміші зі страхом, що переповнює його самого.
Вибір зроблено, і хоча вони все ще потенційно можуть знайти тисячу й одне виправдання й відповісти на листи батьків, що безперестанку приходять вже третій день підряд, вони не відповіли на жодне. Барті власноруч кинув кожний конверт із фамільними печатками Блеків та Розьє у камін гуртожицької вітальні.
Вони не сіли на потяг додому, і тепер дому в них немає.
Реґулус підпирає підборіддя рукою і розгублено думає про те, куди йому податися влітку, з надією згадуючи кузину Андромеду. Можливо, варто було б написати їй. Не зараз. Можливо, навесні.
У Великій залі зовсім мало людей, але здебільшого всі, хто залишився на канікулах в замку. Пандора та Дорказ поїхали додому, не знаючи, що Реґулус, Барті та Еван так і не зійшли з перону Гоґсміду. Сірус святкує це Різдво з Поттерами, і Реґулус душить в собі бажання побачити брата тут і зараз. Сказати "Дивись, я можу. Я не такий сміливий і сильний як ти, але я це зробив. Мені лишень потрібен був час". Обійняти й плакати довго-довго в його руках. Реґулус сподівається, у нього ще буде шанс обійняти брата вперше за весь рік. Востаннє він обіймав його непритомне закривавлене тіло, після чого тиждень лікував своє власне.
— Мені все ще цікаво, коли ваші батьки все зрозуміють, — каже Барті й знизує плечима під докірливим поглядом Евана. — Що? Не брешіть, що самим не цікаво.
Реґулус не стримує легку усмішку куточком губ, і важко зітхає, заплющуючи очі й сильно натискаючи на них долонями. Він підіймається з місця, ще раз окидає поглядом святкові вогники в приміщенні й трохи киває професорам Слизорігу та Макґонеґл, що допомогли їм владнати всю ситуацію з раптовим рішенням залишитись в школі на канікулах.
— Пішли.
— Куди? — невдоволено протягує Еван, але підіймається з місця, готовий іти слідом. Тепер це про них — йти один за одним, не знаючи куди та яким чином. Не знаючи, куди приведе, але знаючи, що разом.
— Я так і не віддав вам подарунки.
Барті видав дурний смішок і, засунувши декілька цукерок у кишені, наздогнав їх.
У Реґулуса, можливо, більше немає батьків, але у нього є Барті та Еван. І цього насправді вистачає.
1977
Реґулусу майже сімнадцять і він сидить у вітальні Поттерів з чашкою лимонного чаю в руках.
Навколо пахне хвоєю, свіжою випічкою і шоколадом. Йому залишилось пів року в Гоґвортсі, а після цього він стане зіллєваром та винахідником, помічником містера Поттера (Монті, він просив називати його Монті).
Вдома в Андромеди (у нього вдома, бо Меда сказала, що це і його дім теж) чекає Різдвяна ялинка та маленька племінниця, що кличе його дядьком Реджі. Його чекають листи від Барті та Евана, що після зречення поселився у далеких родичів в Німеччині. За півтора тижня вони разом повернуться на сьомий курс, разом його закінчать, і разом підуть на пошуки горокраксів. (Сірус ще не знає про це, Сіріус був би проти).
Сіріус пірнає на диван поруч із ним, штовхаючись ліктями, й Реґулус шипить, коли трохи гарячого чаю крапає на руку. Сіріус сміється, в його очах миготять вогники, і він виглядає таким живим, що Реґулус поспіхом відганяє з голови спогад, як його брат майже вмер на цьому самому дивані рівно два роки тому.
— Як там Дора?
— Тероризує Теда, — закочує очі Реґулус. На фоні дзвенять голоси Еффі та Джеймса, що разом готують різдвяний сніданок. — У неї з'явилась дурна звичка залазити в моє ліжко зі своїми холоднючими кінцівками.
Реґулус кривить носом, коли Сіріус гучно сміється у відповідь.
— Ти так само робив в дитинстві.
— Я знаю.
— Я терпіти не міг, коли ти так робив.
— Ти не виганяв мене.
— Я знаю, — посміхається Сіріус і знову штовхає Реґулуса в бік, легко й зовсім як у дитинстві.
Сіріус живе з Поттерами, проходить стажування в Аврораті разом із Джеймсом, і абсолютно безсоромно цілується з Ремусом Люпином за кожної можливості. Сіріус багато сміється, посміхається, радіє та живе.
Реґулус живе з Тонксами, закінчує школу, досліджує горокракси разом з Пандорою, і з-під лоба поглядає на Джеймса, затримуючи дихання. Реґулус багато плаче, але посміхається частіше ніж коли-небудь, працює над собою та живе.
Диван поряд з Реґулусом прогинається з іншого боку, і Джеймс Поттер бездумно закидає ноги на низький столик попереду. На Джеймсі червоний светр з оленями і яскрава посмішка. Він дивиться на Реґулуса з трохи червоними щоками й таким теплом в очах, що в грудях стає душно й вузько. Джеймс непомітно присувається ближче, торкаючись плечем, і Реґулус майже жалюгідно лине до нього у відповідь.
Ремус прилаштовується з боку від Сіріуса, розчервонілий від компліментів та обіймів Еффі, якими вона обдаровує кожного в цьому будинку.
Реґулус робить ковток какао й дивиться на полум'я в каміні. По той бік немає чорноти Блек-менора та страшних криків. По той бік його дім, де чекають Меда, Тед та маленька Дора. А зовсім поруч, притискаючись до обох плечей, сидить його сім'я.
1979
Реґулусу майже дев'ятнадцять і він прокидається пізнім різдвяним ранком від ворушіння за спиною. Джеймс притискається губами до його шиї й сонно тикається носом у чорне волосся, сильніше стискаючи руки на талії. Під ковдрою тепло та затишно, а за вікном мете хурделиця.
У Реґулуса біле, незаплямоване клеймом передпліччя, власна квартира в Лондоні, майже закінчений проєкт антилікантропічного зілля в шухлядці та теплий Джеймс під боком. У Реґулуса плани на відкриття власної крамниці з магічними товарами та нестерпне бажання поїхати на відпочинок до моря. А ще — тільки-но видана з друкарні книга власного авторства про падіння Волдеморта та знищення горокраксів.
Джеймс за спиною зітхає, тріпотить віями по голій шкірі Реґулуса й глибоко зітхає:
— Добрий ранок.
Реґулус посміхається куточком губ, повертається і заривається обличчям у груди Джеймса, майже повністю ховаючись під ковдрою. На поверху зверху гучно гупають чимось по підлозі й Реґулус трохи гарчить від неприємного звуку.
— Як думаєш, це Сіріус впав чи це Ремус знову зламав ліжко? — задумливо питає Джеймс хрипким після сну голосом.
— "Знову"?
— Так, той Гелловін припав на день перед повнею, і Муні трохи-
— Ні, зупинись, я не хочу знати про сексуальні звички свого брата та його пухнастого бойфренда.
Реґулус закриває долонями вуха під гучний сміх Джеймса. У нього трясуться плечі й Реґулус прикушує посмішку, що лізе на губи.
У Реґулуса на столі лист з Німеччини від Евана та Барті та запрошення від Пандори на відпочинок у Франції. У нього на руці плетений браслет — подарунок від Дорказ, а в шафі цілий склад подарунків, які він забув розіслати вчора, бо Джеймс затягнув його в ліжко й не відпускав доти, доки в Реґулуса в принципі не закінчились сили рухатись.
Зверху знову щось гупнуло, і Джеймс тихо розсміявся.
— Думаю, це все ж таки ліжко.
— Заради Мерліна, ні, — простогнав Реґулус, сильніше зариваючись в постіль.
Їх чекає сніданок з Сіріусом та Ремусом в улюбленому кафе на сусідній вулиці, спроба зробити пряникові будиночки й не зламати кухню, а ввечері — велика вечеря з Поттерами й Тонксами.
Реґулус посміхається, сильніше притискаючись до Джеймса, і дозволяє собі ще трохи полежати.
У Реґулуса є плани на життя та мрії, що здійснюються.
А ще час.
У Реґулуса нарешті є час.