Work Text:
Драко Мелфой любив Париж. Це пронизане романтикою місто завжди здавалося йому занадто складним, і його дратувало, коли хтось називав Париж пошлим або вульгарним. Ні, Париж ніколи не був для Драко звичайним черговим містом, у якому можна напитися й підчепити якусь спідницю на вулиці, аби наспіх трахнути її в якомусь закутку. Щорік сюди приїжджають мільйони туристів, аби насолодитися ним, але не всі знають, як правильно це робити. Парижем треба милуватись, запам’ятовувати кожну деталь його величної архітектури й вивчати його неймовірно глибоку історію. Куштувати сири на сироварнях, ходити на дегустації дорогих французьких вин і витрачати гроші на місцеві страви та парфумерію, якою так славиться країна. І це вже не кажучи про підйом на легендарну Ейфелеву вежу, з якої усе місто, мов на долоні. Париж прекрасний у будь-який день будь-якого місяця.
А особливо в переддень Різдва.
А ще Драко Мелфой любив Герміону Ґрейнджер. І був неймовірно щасливий від того, що має можливість провести найзатишніше свято у найулюбленішому зимовому місті зі своєю дівчиною. У нього вже давно сформований план, який зовсім скоро втілиться у життя.
Необхідна лише краплинка магії.
***
Ранок Святвечора зустрів Герміону білим полотном — нарешті випав перший сніг. Він ковдрою вкривав вишукані вулички Парижу, а перехожі за вікном посміхалися і міцніше кутались у шарфи та шапки, не даючи морозному вітру пробратися в тепло їхнього одягу. Мільйони сніжинок кружляли в повітрі, витанцьовуючи. Сонячні промені м’яко проходили крізь сніжинки, завдяки чому ті мерехтіли тисячами блискіток. Сніг завжди підіймав їй настрій — він дарував передчуття казки та різдвяного дива.
Герміона любила Різдво. Ще з самого дитинства, коли батьки розповідали їй казки про Санту Клауса та його оленів, а вночі залишали попід ялинкою печиво з шоколадною крихтою та склянку молока. І навіть коли Герміона здогадалася, що Санти не існує, вони однаково продовжували залишати гостинці, аби підтримувати різдвяну атмосферу. Але найбільше Герміона любила прикрашати ялинку — підбирати прикраси, розмірковувати, де краще висітиме кулька — знизу чи зверху, та яку Зірку повісити на верхівку. Усе це було невіддільною частиною її зимових канікул доти, доки вона не переїхала у Францію.
У неї ще не було можливості зустріти Різдво з батьками після переїзду, і це дуже пригнічувало жінку. Зазвичай вона просто прикрашала свою кімнату в університетському гуртожитку та ходила на вечірки з подругою, або, якщо усі верталися додому на свята, сиділа у кімнаті із пляшкою шампанського та мандаринами.
Але не цього разу.
Це Різдво було особливим. Вона нарешті проведе його з чоловіком своєї мрії. Так, вони разом вже понад рік, але торік їм не довелося побути вдвох через непогоду, яка застигла Мелфоя в дорозі додому. Хуртовина явно була проти того, аби вони зустріли своє перше Різдво разом.
На годиннику був початок десятої, тому Герміона з чистою совістю могла собі дозволити ще трохи поніжитися в ліжку, навіть якщо з їхньої кухні долинали неймовірні аромати (Герміона досі не могла повірити, що Драко так смачно готує). Це був особливий день, і хоч вони ще не обговорювали плани, але Герміона вже знала, куди його поведе.
Необхідна лише краплинка магії.
***
— Ну і куди ти мене ведеш, м?
Драко Мелфой йшов вуличками Парижу із зав’язаними очима, повністю підвладний Герміоні. Не те щоб він не довіряв їй — він би довірив їй своє життя, але його трохи напружувало те, що він не міг контролювати ситуацію, бо йшов буквально з шарфом на очах.
— Ти можеш хоч іноді бути не таким нетерплячим? — він почув усмішку в голосі Герміони й різко зупинився, від чого дівчина влетіла в його спину.
— Іноді можу, але зараз не такий випадок, кохана, — Драко відчув її пальці на своєму шарфі-пов’язці, й узяв її за долоню, притискаючи кісточки до своїх губ. Її руки були холодні, але дуже м’які, і Драко на мить захотілося ніколи не відпускати їх. Добре, йому постійно не хотілося відпускати їх. Відтоді як ця відьма з’явилася в його житті, він здавався самому собі по вуха закоханим підлітком. І не те щоб він був проти цього, просто це не дуже в’яжеться з образом суворого тридцятитрирічного викладача університету.
Пів року тому Герміона здобула ступінь магістра, тому зараз їм нічого не заважало разом з’являтися на заходах, гуляти вуличками, тримаючись за руки, та цілуватися побіля стін університету. І Драко цінував кожну таку мить, ніби намагаючись наздогнати загублений час, який вони могли вільно проводити разом.
Він досі працював професором, і Герміона часто забігала до нього на роботу, ловлячи на собі їдкі погляди його молодих колег та старших професорів. Деякі досі вважали, що вона закінчила навчання з червоним дипломом «через ліжко», тому їхня зневажливість щодо неї була майже матеріальною, але їй не було жодного діла до їхніх думок. Герміону турбували лише наявність гарячого обіду у Драко в морозні дні, та чи надягнув він шарф. І хоча Мелфой щоразу намагався впевнити її, що може дійти до машини й без нього, однаково щораз дозволяв їй закутувати себе у теплий вовняний матеріал. Він робив усе, аби вона відчувала себе щасливою. І якщо її щастя залежить від того, чи йому не холодно, що ж, він міг витримати ці п’ять хвилин, поки тканина колола його шию дорогою до автівки.
— Потерпи ще кілька хвилин, будь ласка. Ми майже прийшли.
Глибоко вдихнувши, він підкорився. Герміона залишила легкий, дражливий поцілунок на його губах і швидко схопила попід лікоть, поки Драко не затягнув її у глибший, французький поцілунок і не зіпсував її плани.
— Ти станеш моєю загибеллю, жінко, — пробурмотів він собі під ніс.
— Що ти кажеш? — вона підняла брову, але Драко не міг цього побачити.
— Кажу, що кохаю тебе, люба.
— Ти ж розумієш, що ходиш тонкою кригою, правда, любий?
— Що ти маєш на… Ні. Ти не зробиш зі мною цього.
— Тоді слідкуй за язиком, і може тобі все ж пощастить сьогодні ввечері, — Герміона лукаво посміхнулася і нарешті зняла з його очей пов’язку.
Поки Драко звикав до яскравого вуличного освітлення, Герміона вже тягнула його до якогось маленького будиночка, прикрашеного гірляндами та ялинкою поруч.
— Ти привела мене на… ковзанку?
— Ммм, так..? — дівчина почала заламувати пальці, як і завжди, коли нервувала.
Його скептичний тон трохи позбавив Герміону впевненості, і Драко захотілося дати собі ляпаса. Він міг точно сказати, коли саме в її очах пропав той спалах, з яким вона дивилася на нього, очікуючи реакції. Він почувався повним ідіотом.
— Тобто, вау, кохана, ти привела мене на ковзанку! — він підняв руки й помахав ними в повітрі, старанно намагаючись зобразити захват.
— Тобі не подобається? — її тон просто благав Драко дати собі подвійний ляпас.
— Герміоно, — він узяв її руки у свої. — Я не можу сказати, що мені не подобається, мені подобається будь-яка річ, яку ти робиш для мене. Я просто… Ну добре, я боюся кататися на ковзанах, — його і без того червоні щоки зарум'яніли ще більше, і він ніяково подивився в її очі.
— Ти боїшся ковзанки, — повільно повторила вона, а потім широко посміхнулася.
— Я сказав щось смішне, Ґрейнджер? — ну ось, знову цей холодний зверхній тон, який вона так не любить. Але Герміона знає, що він не хоче її образити, таким чином Драко просто шукає захисту для своїх щойно відкритих особистих переживань.
— Ні, просто ти такий… такий холодний, — він мовчки підняв брову. — Для тих, хто тебе не знає, — додала вона. — Ти не здаєшся людиною, яка боїться ковзанки. Ми можемо піти звідси, якщо хочеш. Тут недалеко є Різдвяний Ярмарок, можемо сходити туди.
Драко замислився. З одного боку, він міг просто погодитися з Герміоною і піти на Ярмарок, він був упевнений, що гарно проведе час серед туристів та глінтвейну і без серцевого нападу. Але з іншого боку, він не хотів засмучувати свою дівчину. Вона була сповнена енергії та ентузіазму, і бачити смуток в її очах було майже боляче. Тому, якщо Герміона так хотіла відвести його сюди, вони нікуди не підуть. Драко міг перетерпіти свій острах заради неї, якщо це зробить її щасливою.
— Ми залишимося, mon amour,[1] — він підняв долоню та накрутив прядку її волосся на палець, дивлячись їй прямо в очі.
— Але ж ти…
— Я можу з цим змиритися. Я ж змирився з тої волохатою штукою у нашій квартирі, яку ти називаєш котом.
— Драко.
— Добре, добре. Він іноді мені подобається.
— Я бачила, як ти плекаєш його і питаєш «Хто мій улюблений хлопчик?», — Мелфой закотив очі. — І все ж, ти впевнений, що хочеш залишитися?
— На сто відсотків, — він нахилився і залишив ніжний поцілунок на її губах, зціловуючи її щасливу усмішку.
***
Поки вони стояли в черзі за квітками, Драко ні на хвилину не відпускав долоню Герміони. Переплівши свої пальці з її, Мелфой погладжував її змерзлу шкіру і бурчав собі під ніс, що його дівчина хоче його заморозити своїми крижаними руками. Герміона ніколи не носила рукавиці, через що постійно сварилася з Драко, особливо коли дражнила його, холодними пальцями погладжуючи шию. Драко завжди починав пищати та розмахувати руками у такі моменти, що дуже смішило Герміону. Але після її маленьких ігор Драко любив її карати. І хто сказав, що їй це не подобалося?
У Драко защемило серце, коли він побачив молоду родину, яка проходила повз них. Жінка була дуже схожа на його Герміону, а чоловік мав солом’яне волосся, яке при яскравому освітленні трохи нагадувало його власне. Було видно, що чоловік був трохи старшим жінки — про це ясно казали зморшки навколо очей та на лобі, можливо, він був однолітком Мелфоя. Жінка ж мала таке ж неслухняне волосся і щиру посмішку, як і Ґрейнджер. І лише одне доводило, що це геть інша пара — на руках чоловіка спав маленький хлопчик, довірливо поклавши голову на батькове плече.
Раптом Драко уявив, що ця родина — це майбутні він, Герміона та їх маленький син. Він уявив, як дивиться в її теплі карі очі й каже «Так» у церкві, як танцює весільний танець, поклавши долоню на її тонку талію, обтягнуту корсетом. Як тримає свою дівчину — дружину — за руку у момент, коли вони дізнавалися б стать їхньої дитини, як прикрашали б дитячу кімнату, та як би він плакав, вперше побачивши їхнього малюка. Така ідея майбутнього здавалася надто реальною, тому Драко опустив долоню в кишеню, пальцями стискаючи маленьку коробочку.
— …любила це. Драко, ти слухаєш?
— А? Вибач, кохана, я трохи задумався. Що ти казала? — він навіть не помітив, як Герміона відпустила його долоню та стиснула лікоть. Дідько, і на скільки він відключився?
— Нічого, я розумію, що ти нервуєш, — прекрасно. Вона думає, що він переживає через ковзанку і нічого не запідозрить. — Я казала, що завжди любила Різдвяні Ярмарки, особливо якщо там була їжа та каруселі. Мої батьки не дозволяли мені їсти багато солодощів, тому я таємно від них покупала льодяники та пряники, і ховала під подушкою, щоб мама не знайшла. Різдво завжди було моїм улюбленим святом, і я дуже щаслива, що цьогоріч можу провести його з тобою, — Герміона притулилася до руки Драко, загортаючись обличчям в його груди. Чоловік притягнув її ближче і залишив декілька поцілунків на лобі та у волоссі, вдихаючи солодкий аромат її шампуню. Герміона була помішана на мигдалі, і Драко вже почав звикати до того, що усе в їхній квартирі тепер пахне мигдалем. Його руки опустилися на її плечі, обіймаючи, і він на мить прикрив очі, уявляючи, як за багато років знову стоятиме з цією жінкою на цьому місті, але вже тримаючи на руках дитину. Або, можливо, Герміона б не уміщалася в його обіймах через великий живіт, і постійно жалілася б йому на це. Драко було неважливо, за яким з цих сценаріїв складеться їх життя, головне, аби вони були разом.
— Я так сильно кохаю тебе, Герміоно, — пробурмотів він у її волосся.
— І я тебе, — відповіла вона.
Мелфой знав, що саме скаже їй, коли вони повернуться додому. Він серцем відчував кожне слово, кожну емоцію, з якою звертатиметься до неї. Йому не потрібен сухий вивчений текст на клаптику паперу, Драко впевнено тримав у голові свої надії та мрії, які хоче озвучити Герміоні.
Необхідна лише краплинка магії.
***
— Це помста за шарф на твоїх очах, правда ж? — питала Герміона вже втретє за двадцять хвилин, поки сиділа у вітальні із зав’язаними очима.
Вона поклала долоні на коліна, іноді відколупуючи шкіру біля нігтів, покритих ніжно-молочним лаком. Це одна нервова звичка, якої вона не могла позбутися. Драко вийшов з кімнати декілька хвилин тому, тож питання Герміони залишилося без відповіді, і вона зробила глибокий вдих, аби привести думки до ладу.
Їй сподобалося їхнє побачення на ковзанці. Ґрейнджер посміхнулася при згадці того, як Драко намагався встояти на ковзанах, тримаючись за дитячого навчального пінгвіна. Зжалившись над ним, Герміона під’їхала до чоловіка і взяла його за руку, аби він міг тримати рівновагу з її допомогою, але Мелфой так сильно навалився на неї, що вони обидва впали на лід. Драко встиг перевернути їх, тому Герміона опинилася зверху, спираючись долонями на його груди, поки він сам потирав потилицю та бубонів собі під ніс, що Герміона хоче його вбити.
Він завжди міг викликати в неї усмішку, навіть у такий момент. І вона любила Драко саме за це — можливість сміятися навіть тоді, коли на душі кішки деруть.
Звук тихих кроків змусив Герміону повернутися до реальності, і вона повернула голову орієнтовно в те місце, де стояв Мелфой.
— Я вже можу зняти це? — вона показала на пов’язку.
Замість відповіді він залишив поцілунок на її пухкому волоссі й взявся пальцями за тканину на обличчі.
— Так, — сказав він, підіймаючи пов’язку. Герміона не змогла стримати здивований вдих, коли побачила десятки запалених свічок на усіх поверхнях вітальні, і подивилася на Драко, який чомусь нервував.
— Так гарно, — сказала вона напівшепотом. — Драко, це…
— Потанцюємо, mon amour? — він простягнув їй руку, іншою тримаючи телефон із плейлістом на екрані. Натиснув на якусь пісню, і з колонки біля каміна заграла «All of me» — Джона Ледженда.
Герміона прийняла його долоню і стала поруч, затамувавши подих. Вона відчувала його дихання на своїй шкірі, і від цього спиною побігли сироти. Впевненим рухом, Драко поклав її долоню на своє плече, а іншу стиснув пальцями. Опустив руку на її талію, притискаючи ближче до себе, і нарешті зробив танцювальний крок, дивлячись прямо в її очі. У його погляді плескалася неймовірна ніжність — здавалося, ще трохи, і Герміона потоне в ній, не зможе виплисти на поверхню. І вона не була проти. Вона хотіла тонути в його очах, в його емоціях до кінця свого життя, вона вже не змогла б знайти зворотний шлях без цього чоловіка. Кожен його погляд, кожен дотик змушували її кохати його сильніше. І слова пісні звучали як ніколи влучно, влучали в самісіньку суть її відчуттів.
«…’Cause all of me
Loves all of you
Love your curves and all your edges
All your perfect imperfections…»
Вона побачила, як у момент, коли пролунали ці слова, в очах Драко запалився той самий вогонь, який миттю раніше спалював її зсередини. Ті ж відчуття, ті ж емоції.
«…Give your all to me
І’ll give my all to you…»
Вони кружляли вітальнею, не відриваючи поглядів одне від одного. Кожен вдих і видих був спільним — одним на двох. Кожен дотик відчувався спалахом феєрверків, електричним струмом на ніжній шкірі. Вони були одним цілим, немов прив’язані невидимою ниткою одне до одного. Драко відпустив її руку та поклав собі на плече, і Герміона зчепила обидві долоні за його шиєю. Він провів рукою по її щоці, так ніжно, що Герміона прикрила очі й притулилася щокою до його светра. Вони ще ніколи не танцювали — так — ніби знайомились і прощались водночас. Цей танець відчувався інтимно — мов дві оголені души, які нарешті знайшли одна одну, тонули одна в одній і кохали одна одну. Так сильно, що голова йшла обертом.
«…You’re my end and my beginning
Even when I lose, I’m winning
‘Cause I give you all of me
And you give me all of you…»
Герміона глибоко вдихала запах його парфумів, занурившись обличчям в м’яку тканину светра. Вона слухала слова пісні, розуміючи, що ось вона — та сама магія, яку вона шукала весь вечір. І нехай вона не вірила у чаклунів і відьом, Герміона вірила у магію Різдва. І зараз, стоячи в обіймах цього чоловіка, вона була впевнена, що ця магія дійсно існує.
«…How many times do I have to tell you?
Even when you're crying, you're beautiful too
The world is beating you down, I'm around through every mood…»
Слова пісні проникли глибоко в її спогади, дістаючи звідти усі моменти, коли вони дійсно були вдвох проти всього світу, коли Драко був поруч попри всі перешкоди на їхньому шляху. Герміона заплющила очі, сильніше притискаючись до нього, і її щокою скотилася одинока сльоза. Господи, як же сильно вона його кохала.
Музика вже стихла, а вони все стояли посеред вітальні в обіймах одне одного, насолоджуючись моментом. Драко гладив Герміона по волоссю, а вона міцніше обіймала його за плечі. Вона думала про усі їхні спільні моменти, сварки та насолоду їхніми стосунками, й з кожним спогадом все більше розуміла, що хоче провести з ним усе своє життя. Це було майже боляче.
Драко першим розірвав обійми, відступаючи, аби заглянути в очі Герміони, і побачив у них сльози.
— Ти чого, Герміоно? — він ласкаво провів долонею по її щоці, стираючи вологу доріжку.
— Нічого, просто… приступ ніжності? — сказала вона, немов питала його, сама шукаючи відповіді.
— Ти — унікальна жінка, — він зробив глибокий вдих і продовжив. — Знаєш, я ніколи не вмів казати влучні й красиві речі, але зараз я навіть радію цьому, бо усе, що я зараз скажу — буде від чистого серця. Ти завжди казала, що якщо не знаєш з чого почати, варто почати з кінця, але я хочу пройти цей шлях з самого початку. Коли ми познайомилися, я відчував, що це буде не просто черговою підготовкою до іспитів. Я не пам’ятаю, коли саме зрозумів, що кохаю тебе кожною краплиною свого тіла і душі, але це було навіть раніше, ніж ми почали зустрічатися. І я був неймовірно щасливий, коли ти дала мені шанс. Разом із тобою я почуваюся живим, розумієш?
Вона кивнула, не зводячи з нього погляд.
— Поруч із тобою я можу буди тим, ким є насправді, і я пишаюся, що справжнього мене бачить єдина жінка, якій я хочу показувати це. Я ніколи не думав, що когось можна кохати так сильно, але ти, як завжди, руйнуєш усі мої уявлення про стабільність і звичайність, і за це я кохаю тебе ще більше. Я хочу проводити з тобою кожну мить свого життя, тримати тебе за руки у важкі моменти та цілувати у щасливі, бачити радість у твоїх очах. Хочу, аби ти кричала на мене в погані дні й не відпускала з ліжка в хороші. Я хочу тримати на руках нашу дитину, поки ти відпочиваєш, і вчити тебе дитячим французьким пісням, аби ти могла співати колискові нашому сонечку. Хочу бути потрібним тобі завтра, післязавтра, за місяць, рік, десять. Вічність, якщо ти захочеш. Ти хочеш цього, Герміоно?
— Так, — її обличчям знову текли сльози, але вона вже не намагалася стримувати їх.
— Тоді виходь за мене, кохана. Це єдине, чого я хочу на Різдво. Ти — єдина, кого я хочу на Різдво. Ти згодна?
— Так, так, так, Драко, — йому більше нічого не треба. Його губи опустилися на її, все ще солоні від сліз, і у Герміони запаморочилося в голові від натиску цього поцілунку. Вона схопилася за його плечі й притягнула до себе так близько, як тільки змогла. Цей поцілунок відчувався як обіцянка, подарунок і як обітниця. Клятва про вічність разом.
Вони ще довго цілувалися, продовжуючи свій шлях до насолоди у спальні, де до самого ранку вже не досліджували, а впевнено пестили одне одного, закріпляючи своє рішення бути разом. Герміона знала, що коли Драко прокинеться, то знову бурчатиме про її холодні ноги й що вона хоче його заморозити, і як потім він буде зігрівати її, аж допоки у двері не постукає кур’єр із доставкою обіду. А ще Герміона знала, що у них завжди буде Париж, і вже не лише в їхній пам’яті, а й у свідоцтві про народження їхньої дитини, про яку Драко скоро дізнається.
[1] Моя любов