Work Text:
реґулус обожнював малювати й завжди носив з собою блокнот зі скетчами.
він сідав за останню парту на всіх предметах, ховаючись за спинами евана й барті, і бездумно малював все, що спаде на думку. це допомагало зайняти чимось руки й зняти тривожність.
реґулус малював сузір'я, квіти, міфічних істот, пейзажі гоґвортсу та гоґсміду, закутки гуртожитської вітальні та бібліотеки, пандору та дорказ, брата, а ще - джеймса поттера. бо у джеймса поттера було смішне неслухняне волосся й милі квадратні окуляри, які було приємно малювати. реґулус виправдовує себе тим, що малювати темні кучерики, що стирчать в усі боки допомагає йому розслабитись, а вимальовувати кожну родимку на обличчя просто цікаво.
бо у реґулуса чисто практичний інтерес. він любить малювати красивих людей, от і все. не його провина, що джеймс поттер мав миле обличчя, заради якого хотілося писати картини маслом, а не просто чиркати чорним олівцем по пожовклим сторінкам блокнота
реґулус примальовує на один зі скетчів джеймса лосині роги в ту ніч, коли випадково застає компанію брата за анімагією. на ранок реґулус згадує, що лосі та олені мають різні роги, і тому весь день виправляє свою помилку і малює майже шість маленьких облич джеймса поттера з великими оленячими рогами. майже шість, бо коли олівець вшосте починає виводити знайомі риси обличчя, реґулус фізично змушує себе зупинитись.
в гоґвортсі повно гарних людей, треба припинити малювати бісового поттера й зосередитись на іншому. тому реґулус тиждень відчайдушно досліджує обличчя кожного студента на своєму шляху в пошуках натхнення, малює дорказ та пандору, вчиться малювати гострі риси евана й дурну зачіску барті з ідіотським проділом збоку, через який неможливо зрозуміти, звідки в нього взагалі росте волосся.
реґулус тримається тиждень, програє п'ятничний матч по квідичу ґрифіндору, і сидить весь вечір насуплений у бібліотеці, вимальовуючи широку посмішку джеймса-клятого-придурка-поттера, що сидить на мітлі високо в повітрі. і тоді приходить усвідомлення, що якщо хтось побачить цей блокнот, реґулус вб'є себе на місці без жодних сумнівів. це сором.
це сором сором сором сором сором сором сором сором.
реґулус малює поттера вп'яте за вечір, завершуючи останню сторінку блокнота з глибоким видихом.
немає вільного місця на сторінках - немає проблем. і про клятий блокнот можна забути, як і про клятого поттера. він підіймається зі свого місця, покидає бібліотеку й без сил валиться на ліжко, тільки зайшовши в кімнату.
і далі все йде просто чудово. але в нього нервово тремтять пальці, які нічим зайняти, і професорів стає слухати неймовірно важко, тупо сидячи на місці без олівця в руках.
все йде чудово, але малювати поттера на папері більше не треба, бо уява малює його обличчя в голові щодня та щоночі.
все йде просто чудово, але через декілька днів джеймс поттер ловить його в коридорі на сьомому поверсі, і в руках його реґулус бачить знайомий блокнот з чорною шкіряною обкладинкою.
— це, здається, твоє, — джеймс зніяковіло посміхається, простягаючи вперед руку.
реґулус мовчки дивиться на блокнот, мовчки лізе у власну сумку, де, він міг дати обіцянку, лежав його блокнот останні декілька днів, з тих самих пір, як закінчив останню сторінку в бібліотеці. але кишеня в сумці пуста, а джеймс перед ним знервованою чухає маківку, поправляючи смішне неслухняне волосся.
— красти чужі речі погано.
— я не крав, — майже обурено каже джеймс і трохи червоніє, — я знайшов це у бібліотеці. вибач, що не повернув раніше. я не знав, хто власник, поки не побачив твої ініціали на одній зі сторінок.
реґулус мовчить ззовні, але кричить в усю силу подумки. зараз йому варто повернутися, спуститись на перший поверх, вийти на вулицю, прив'язати до себе камінь і, розбігшись, стрибнути прямо в чорне озеро. але реґулус стоїть на місці, відчуваючи як кров разом із соромом приливає до щок і злобно шипить:
— може не варто було читати чужі блокноти?
— може варто підписувати свої блокноти ззовні, щоб мені не довелося дивитись всередину в наступний раз? — невинно каже поттер і посміхається.
— наступного разу не буде.
реґулус бурчить собі під ніс, забирає блокнот і повертається з усією упевненістю піти вниз і кинути себе на дно найближчої водойми. але джеймс хапає його за руку й питає:
— чому оленячі роги?
— ми обидва знаємо чому.
джеймс здивовано підіймає темні брови, а потім киває самому собі й тягне реґулуса до найближчого підвіконня. реґулус опирається і бурчить на всі запитання поттера.
"ти що переплутав лося та оленя?"
"чим ти малюєш? в тебе чудово виходить"
"сіріус не казав, що ти вмієш. коли ти почав?"
"а це твої друзі, так? дуже схожі"
"у тебе такі живі малюнки"
"плануєш стати художником після школи?"
"у тебе дуже гарні руки, їм личить тримати олівці та пензлі"
реґулус сміється, розслабляється і не помічає, як за розмовою проходить достатньо часу, аби за вікном зійшов півмісяць, а їх помітив патруль старост і відправив по своїм гуртожиткам.
— реґ, почекай!
— що?
— хочеш піти зі мною в гоґсмід на тому тижні?
— ... так.
наступної суботи джеймс чемно тримає його за руку всю дорогу до селища, купує йому вершкове пиво та солодощі, а ще зізнається, що дивився на реґулуса з самого початку цього навчального року.
реґулус прикушує губу, стримуючи посмішку, і просить зайти в крамничку з канцелярією, аби купити собі новий блокнот.