Work Text:
Напередодні Різдва Ячі завжди мала купу справ. Ну розумієте, по магазинах побігати за подарунками для подружок, прикрасити кімнату до свята, обов’язково подивитися з мамою всю серію фільмів «Гаррі Поттера» і все таке. Цього року вона навіть допросилася хлопців із команди допомогти прикрасити їхню спортзалу. Різдво було для неї завжди чимось особливим, ніби казковим. Вона бігала школою, розсіюючи цей настрій повсюди. Але цього року для неї щось точно було інакше.
Йдучи довгими шкільними коридорами, вона чомусь занадто часто почала помічати Цукішіму Кея. Його стало занадто багато в житті Хітоки. Голова була забита тільки різдвяними подарунками та довгими пальцями Цукішіми, які так чудово вправляються з м’ячем на тренуваннях, чорт би їх побрав. Такі думки змушували її зашарітися. Споміж натовпу в тих самих довгих шкільних коридорах вона завжди могла вирізнити злегка кучеряву біляву голову. У кінці кінців вона ледь не налітала на хазяїна тієї голови і тих прекрасних пальців, після чого швидко та стурбовано скрикувала: «вибач, Цукішіма-кун, не помітила тебе!» і тікала з місця пригоди. Це була цілковита неправда. Вона помічає його забагато.
Сидячи ввечері за домашкою, замість розуміння теми з фізики вона могла тільки прокручувати в голові той момент з сьогоднішнього тренування, де Кей під час бігу занадто звабливо витирав обличчя від поту низом свої футболки. Він взагалі був занадто красивим під час тренувань. Таке серйозне обличчя і, ніби сяючий, погляд… Хітока відкинула до біса ту ручку, гепнула долонею по столу і вирішила піти поїсти. Все одно через цього Цукішиму не вийде нічого вивчити. А от щось смачненьке завжди допомагає заспокоїтись.
Вона злилась на себе за те, що постійно не може сконцентруватись через це, що замість семестрових контрольних думає тільки про цукішімині очі, але щось зробити з цим було не в її силах.
Одного дня, на тренуванні волейбольного клубу після уроків, вона, мабуть, занадто довго сиділа втупившись поглядом у підлогу, обмірковуючи проблему ще не придбаного маминого подарунка та проблему своєї, здається, закоханості в Цукішіму Кея. Бо Шимідзу-сан легко штовхнула її у плече.
-А? В-вибачте, я задумалась… - Ячі скочила з підлоги вибачаючись.
До речі, вже неперший раз старша менеджерка не могла її докликатись через надмірну задумливість. Одного разу вона таки сказала найстрашнішу для Хітоки річ.
- Ти що, закохалася?- Шимідзу підняла брову і схилила голову вбік.
- Я…. – тільки й могла нявкнути Хітока, густо червоніючи. Її підловили.
- Можеш не заперечувати. По тобі вже давно помітно, - спокійно відповіла старша дівчина, - Краще просто скажи йому. Різдво чудовий привід, тобі не здається?
- Ви так думаєте? – все ще червоніючи, Ячі чухала потилицю й посміхалася. Шимідзу здавалася їй тією людиною до якої варто дослухатися, - Мабуть, ви праві, - дівчина знову нервово посміхнулася та поспішила набрати води для хлопців, що саме закінчували тренування.
Слова Шимідзу ніби наштовхнули її серйозніше про все задуматись. Здається, вона дійсно закохалася. Але сама думка про зізнання могла звести її в могилу.
Так само ледь не зводили її в могилу їхні з Кеєм зустрічі поглядами. Та і просто зустрічі. Наприклад у їдальні, коли він питає в неї щось про наступну гру Карасуно (останнім часом забагато). Але цього разу він спіймав її зацікавлений взір посеред тренування і ледь помітно посміхнувся. Оце і стало останньою краплею у морі шлункових метеликів Ячі. Він дивиться так спокійно, а Хітоці хотілося втекти. Він ніколи ні на кого не дивиться з посмішкою. Це може щось значити?
Певне, потрібно дійсно йому зізнатися. Бо вона вже точно більше так не може. За словами Шимідзу-сан Різдво - чудова нагода. Ячі була максимально з цим згодна. Що може бути прекраснішим за Різдво? До свята ще півтори тижні, є час підготуватись. Але проблема полягає у тому, що Ячі тільки думаючи про це хоче провалитися під землю. Треба подарувати йому щось і заодно зізнатися? Але на яку відповідь можна очікувати…. То все занадто страшні думки.
***
Увесь наступний тиждень Хітока провела тільки з думками про це. Навіть одного разу після школи купила Кею в подарунок темно-синій шарф, не знаючи чи подобається йому взагалі таке. Але це принаймні хоч щось. Все частіше вона стала помічати його погляди на собі, не розуміючи чи їй це здається, чи він так дивиться на всіх, чи у неї їде дах. В черговий раз коли він спіймав її в коридорі за лікоть і спитав чи не має на складі клубу футболки для тренувань на розмір більше, вона, здається побачила ледь помітну рожевість на його щоках (ого, таке взагалі буває). Що взагалі коїться у цьому світі? Він певне хоче звести Хітоку Ячі з розуму.
Точки кипіння її нерви досягли напередодні різдвяного вечора, коли, відповідно своєму плану, вона мала покликати Цукішіму зустрітися біля місцевої кав’ярні під приводом вручити подарунок. Її мама повинна була повернутися ближче до ночі, тож вона мала трохи часу. О пів на дев’яту Ячі нарешті наважилась зайти в месенджер і набрати невеликий текст.
Ячі Хітока (20:32):
Добрий вечір, Цукішіма-кун, хотіла запитати, чи не
зможеш ти зустрітися зі мною біля Sweet & Coffe
хвилин через 20? Я б хотіла вручити тобі невеликий
подарунок.
Цукішіма або дуже здивувався або був дуже зайнятим, бо відповів тільки через нестерпно довгих 10 хвилин. Десь у душі Хітоки лунало безліч сумнівів. Може він скаже «ні» або просто проігнорить? Це було б жахливо. Особливо для нервів такої чутливої дівчини.
Цукішіма Кей (20:42):
Ок. Буду за п’ять хвилин.
Ну що ще за «ок» таке? Цукішіма Кей незмінний.
П’ять хвилин це занадто мало для того, щоб встигнути зібратися і привести себе до ладу. Отже, Ячі швидко одяглась, схопила коробку з тим вистражданим шарфом і, навіть, не зібравши волосся побігла до місця зустрічі. Вона витратила на дорогу більше, ніж очікувала, отож, під кінець прийшлось бігти, бо совість не дозволяла запізнюватись. Особливо враховуючи те, що це вона його запросила. В її голові навіть пронеслась думка, що вона вчинила занадто сміливо.
Надворі помалу йшов сніг. Чудова погода для різдвяної ночі. Підбігаючи, дівчина побачила високого хлопця, який стурбовано поправляє окуляри. Його світле волосся було вже трохи покрите снігом. Це виглядало досить кумедно. Хотілося простягти руку і легко струсити сніжинки з його кучерів.
- Вибач, Цукішима-кун, я спізнилася, - часто дихаючи привіталась дівчина.
Її наступне «як справи?» звучало надто стурбовано і супроводжувалося значним рум’янцем на щоках.
- Нічого, я зовсім не довго чекаю, це мабуть я зашвидко прийшов. Все добре, - коротко відповів Кей і, знову поправляючи окуляри, опустив голову.
Це він так нервує? Чи може ображається на те, що Ячі спізнилася? Зазвичай він набагато впевненіший…
- Я покликала тебе, аби віддати подарунок, - на цьому моменті Хітока почала помітно нервувати, - сподіваюся, я не відволікла тебе від важливих справ, - в маленькій тривожній голові було забагато думок про те, що напевно зараз Цукішіма думає, що вона виглядає занадто дивною або дурнуватою, що йому це все взагалі ні до чого. Це все досить явно відображалося на її обличчі.
Обережно загорнута у білу матову обгортку, коробка перемістилася у кеєві руки.
- Ось… Ц-це для тебе, - вона швидко відсмикнула руки і відвернула голову. У волоссі вже заплуталося багато сніжинок, які холодили їй щоки, - Дуже сподіваюсь що тобі сподобається! Хоча навіть якщо не сподобається, я рада була старатись і взагалі... Відкриєш вдома, - настільки бентежних моментів ще не було в її житі. Уже на цьому етапі хотілося втекти подалі.
- Дякую… - хлопець був не дуже активним співрозмовником. Цікаво, що відбувається у його голові?
Здається, час сказати. Але в голові Хітоки коїться такий безлад. Неможливо знайти потрібні слова. Здається, що ще трохи і вона просто помре.
- Ц-цукішіма-кун…..я насправді хотіла тобі дещо сказати… мабуть… - від хвилювання ноги підкошувало.
- М? – хлопець підняв на неї стурбовані очі й виглядав дуже здивованим.
Почуття Хітоки набували свого апогею. Обличчя вже було яскраво-рожевого відтінку. Він мабуть не хоче чути нічого такого. Але вона пообіцяла собі сказати.
- Ти…ти мені подобаєшся, Цукішіма-кун, - вона навіть очей на нього не може підняти. Занадто страшно побачити його реакцію. Занадто страшно це все. Серце калатає, як скажене. Зараз вискочить взагалі. Куди себе подіти? – Вибач! – все, що вона змогла сказати перед тим, як різко розвернутися і побігти. Просто побігти.
- Ячі….? Стій! – все, що вона почула собі в слід.
***
Сидячи вже вдома, у себе в кріслі, Ячі не могла перестати думати про власну дурість. Цукішіма мабуть більше ніколи в житті з нею не заговорити. Нащо взагалі було щось казати?
Святкування Різдва з мамою трохи відволікло її і вона почувалася менш тривожно. Але засинання далося їй складнувато. Думки, що вирували в голові ніяк не давали заспокоїтися. Купа сподівань, розчарувань та смутку сповнювали її душу.
***
Наступного ранку вона прокинулася від кількох сповіщень. Продерши сонні очі, вона заглянула в телефон, світло якого здалося заяскравим. Спочатку вона подумала, що їй привиділося. Три повідомлення від Цукішими Кея. І після того, що було вчора він має бажання з нею спілкуватися? Пальці автоматично відкрили чат.
Цукішіма Кей (09:17):
Ячі-чан, у тебе все добре? Ти втекла вчора…
Вибач, якщо це я винен. Можливо сказав щось не те…
Приходь сьогодні в Sweet & Coffe о 13. Я був би не проти з тобою поговорити
ЩО він сказав? Можливо це з просонням примарилось? Та ні, повідомлення наче справжній. Думки і події в реальному світі створювали дисонанс в її голові. Треба зібрати себе до купи. Дівчина швидко надрукувала відповідь.
Ячі Хітока (09:20):
Добре, я прийду .
Своєю втечею вона, здається, дуже здивувала Цукішіму. Чорт, як же соромно перед ним… Але ще соромнішим є те, що вона сказала перед тим, як втекти. Зібравшись із силами, вона все ж таки вилізла з ліжка і пішла снідати.
***
Сніг ішов сильніше ніж вчора. Помітивши це дорогою до кав'ярні, ячі згадала своє бажання струсити цей самий сніг з волоссям Цукішими. Ваш щоки відразу поширює рум'янець. Хоча це легко було спихнути на мороз. А загалом вона дуже боялася того, що хоче сказати їй Кей. Може він, почувши її вчорашнє максимально невдале зізнання, до біса планує її відправити? З такими думками вона саме підійшла до кафе. Крізь скляний фасад було видно самотнього хлопця із стаканом в руках і…. в подарованому нею темно-синьому шарфі. Аби не змушувати хлопця чекати, вона скоріше зайшла в середину.
- Привіт Цукішіма-кун, - дівчачі щоки стали ще на відтінок рожевішими, - ти в цьому шарфі…
- Оу… Так. Кхм, - для Кея її поява, мабуть, стала неочікуваною, - Так, він непоганий, дякую за подарунок, - він, певно, був не в доброму гуморі чи щось таке, бо говорив якось… не як завжди. Цукішіма протягнув її стаканчик з кавою, - Ось, тримай. Це компенсація. За те, що я без подарунка. Вибач, не сподівався отримати його від тебе, тому і не купив нічого у відповідь…
- Та це нічого, - за цим слідувала нервова посмішка, - а я не сподівалася на відповідь, - кава зігріває та трохи відволікає від нервів.
- Насправді… насправді я тебе покликав сюди, аби дещо сказати, - довгі кеєві пальці перебирали кінчик шарфу, - ти вчора втекла і… я був трохи в шоці. Чому ти так зробила? Я щось не те зробив чи…
- А, ні! Господи, вибач! Я… просто злякалась мабути, - Ячі сховала лице в долонях, - я така дурепа, вибач… Я не хотіла тебе збентежити. Я сказала дурницю, - в цей момент вона й сама не розуміє, що відчуває. Немінучість своєї смерті від цього липкого сором. От що.
- Та ні, ти чого! Я зовсім не мав на увазі. Я мав на увазі, що хотів відповісти тобі. Бо прийшов на цю зустріч із таким самим наміром, розумієш? – хлопець опустив очі й нервово почухав потилицю, - тільки не тікай, будь ласка. Ти теж мені подобаєшся, Ячі-чан.
- Я… тобі? – прекрасний розвиток подій. Хітока знову сховала почервонілі щоки в долонях, а Цукішіма задоволено посміхнулась.
Холодний сніг за вікном, здається, прекрасно контрастує з гарячими щоками Ячі.