Work Text:
Кажуть, Різдво — час чудес. Коли твоє серце сповнюється очікуванням магії, і вона здійснюється. Коли від сонячних променів мерехтить і хрустить під чоботами сніг, а вулиці заповнює аромат хвої та прянощів. Коли під ногами бігають діти, граючи у сніжки, а дорослі чіпляються одне за одного, намагаючись не впасти через ожеледицю. Різдво — це час подумати про інших.
Це час для пробачення.
Навіть якщо у момент розмови у горлі стоїть клубок, а слова не хочуть формуватися у речення. Коли від нервів пітніють долоні, а тобі хочеться розвернутися на сто вісімдесят градусів і забратися геть, закрившись у своїй кімнаті. Тому, що Різдво — це свято возз'єднання, а старі образи не повинні псувати сімейну вечерю.
Коли тиждень тому Драко Мелфой отримав листа від своєї матері із запрошенням на вечерю, першим його бажанням було спалити до біса цей шматок пергаменту й удати, ніби їх сімейний пугач не зміг вчасно доставити повідомлення. Другою думкою було здивування від того, що мати згадала бажання Луціуса зустрітися з сином. Його батько ніколи не був душевною людиною, тому така заява матері застигла Драко зненацька. Після Азкабану містер Мелфой став, здавалось, ще холоднішим і грубішим, ніби увібрав у себе атмосферу в’язниці за час свого перебування у ній. Його погляди на життя не змінились, а навпаки, лише сильніше закріпились в його сприйнятті. Й тому, коли його син прийшов до нього, аби розповісти про заручини із Герміоною Ґрейнджер, Луціус викреслив Драко зі спадщини зі словами про сором родини й осквернення роду.
Відтоді минуло три роки, усі з яких Драко не бачився з батьком. Лише рідкісні вечері з матір’ю були нагадуванням про те, що його родина — це не лише Герміона, але й Нарциса. Луціуса він давно викреслив зі свого життя, одразу після того, як той поцілив закляттям у його дівчину в день, коли вони розповіли батькам Драко про весілля. Коли Драко тримав щасливу Герміону за руку, виводячи великим пальцем візерунок на її долоні, і розповідав про свій намір стати для неї чоловіком, Луціус настільки розлютився, що, не стримавшись, випустив різальне закляття в Драко, але промахнувся і влучив у Герміону, зачепивши її руку. Закляття розлінувало її передпліччя, розсікаючи шрам із надписом Бруднокровка на тонкій шкірі, ніби натякаючи на ставлення Луціуса до таких, як його невістка. Той день став переламним для сім’ї Мелфоїв — стародавній рід розділився надвоє, аби створити нову сім’ю в мирі та спокої.
І зараз, стоячи у вітальні їх із Герміоною будинку, Драко досі не був впевнений, що хоче знову побачити батька. Але час невблаганно наближався до призначеної години, а краватка зашморгом стискала горло. Якби не його дружина, бачить Мерлін, він би нині із задоволенням сидів у своєму улюбленому кріслі у футболці й домашніх штанях та перебирав би волосся Герміони. Це було одним із його улюблених занять — відчувати, як її кучері плутаються поміж його пальців і відтягувати їх, масажуючи шкіру її голови, вдихаючи аромат мигдалю та ванілі від її шампуню. Цей запах просочився в усі наволочки в їхньому будинку і всі футболки Драко, які Герміона так любила таємно «позичити» у нього. Мелфой знав, що його дружина обожнює мигдаль, і тому усі їх гелі для душу, шампуні та навіть свічки пахли цим горіхом. Герміона обожнювала запалювати свічки коли читала, а особливо вночі, аби цілком зануритися в атмосферу її улюблених романів, тому біля їхнього ліжка обов’язково мають стояти щонайменше три високі ароматичні свічки. Потріскування гніту заспокоювало, знімаючи накопичену за день втому. Спочатку Драко був проти зайвих запахів у квартирі, але потім зрозумів, чому їх так любила Герміона — вони дійсно створюють затишок і атмосферу домашнього комфорту, тепла, якого так бракувало Мелфою. Й зараз, коли Герміона поруч, він розуміє — він дійсно вдома.
— Любий, ти вже зібрався? — Драко повернувся на звук її голосу і закляк. Герміона стояла на сходах, тримаючись за поруччя, аби не впасти через високі підбори. Бежева сукня із чорними вставками до середини стегна вигідно підкреслювала усі тонкощі фігури, легка тканина обтягувала груди та стегна, а рукави-ліхтарики виграшно підкреслювали фасон сукні. Волосся було прибране у високий хвіст, лише декілька пасм біля обличчя вибились із зачіски, створюючи досить романтичний образ.
— Яка ж ти гарна, — сказав він замість відповіді й простягнув Герміоні долоню. Вона легенько стиснула її та посміхнулася куточком губ.
— Уже стільки років минуло, а ти досі так і не навчився зав’язувати краватку, — вона підійшла до чоловіка аби допомогти з вузлом. У дитинстві Герміона часто допомагала батьку справлятися із краватками, й іноді робила це навіть для Гаррі та Рона у часи їхнього навчання у Гоґвортсі. Швидко впоравшись із задачею, вона залишила короткий цілунок на губах Драко, вимазуючи їх своєю червоною помадою.
— Я просто шукав привід поцілувати тебе, — видихнув він, перш ніж знову торкнутися її губ.
— Ти так мені усю помаду зітреш, — Герміона підійшла до дзеркала і поправила макіяж. — Драко, ми спізнюємося! Ходімо швидше, — вона зробила кілька кроків в бік каміна і вже взяла флу-порошок, коли Драко опустив долоню на її талію і притягнув до себе.
— Я хочу, аби ти знала, — він ковтнув, — що б не сталося на вечері, це нічого не змінить, ти ж знаєш це?
— Звісно, але твій батько…
— Мій батько піде в бісову дупу, якщо доставлятиме тобі дискомфорт, — його долоня на мить перемістилася на її живіт. — Я не дозволю йому знову нашкодити тобі.
— Усе в нормі. Я не мала на увазі, ніби він зможе щось зробити мені, я просто… не знаю. Коли я вмовляла тебе прийняти запрошення, я була більш упевнена у своїх діях. Але вже пізно відступати — вони чекають на нас, — Герміона опустила голову йому на плече і відчула ледь помітний дотик його губ до своєї потилиці. Це додавало впевненості.
— Усе буде добре, я обіцяю. А тепер ходімо, не можна змушувати їх чекати, — Мелфой, не прибираючи руки з Герміони, узяв флу-порошок і вимовив адресу, перш ніж їх поглинуло зелене полум’я каміна.
***
Маєток Мелфоїв. Будинок його дитинства. Тоді чому щоразу, як Драко переступає поріг, на душі починають кішки дерти? Це місце просочене цвіллю, страхом та болем, а єдина хороша річ, яка тут сталася — втеча Поттера та його друзів під час війни. Кожен коридор, кожна стіна маєтку несуть у собі відбитки війні й нескінченну кількість пролитої крові. Драко здавалось, що, ідучи коридорами, він знаходився у повній темряві та нічого поперед себе не бачив. Але зараз, коли в його долоні лежить долоня Герміони, а її бік тісно притискається до нього в пошуках захисту, Драко розуміє, що тепер у маєтку не так темно, як раніше, адже він нарешті знайшов свій промінь, що освітлює його шлях.
У будинку нічого не змінилося, усе залишилося таким, як він пам'ятав: ті ж самі задушливі стіни, буркотливі портрети й незмінно дорогий ремонт. Ідучи до малої вітальні, Драко згадував моменти з дитинства, коли у переддень Різдва допомагав ельфам прикрашати маєток, після чого завжди отримував від батька копняка. Колись Різдво було улюбленим святом Драко, але з роками він зненавидів його через вплив Луціуса та відсутність святкової атмосфери вдома. Він був вимушений повертатися із Гоґвортсу на канікули й дуже шкодував, що не міг залишитися в школі на свята. Лише на восьмому році навчання йому все ж вдалося провести канікули поруч із друзями та дівчиною у вітальні префектів. Вони пили вогневіскі, грали в п’яні ігри та насолоджувались безтурботним життям, мов звичайні підлітки. Різдво 1998 року стало кращим за усе його життя, і з тої пори вони з Герміоною щорік святкуюсь його у колі близьких друзів або вдвох. Але зараз Драко стояв у вітальні рідного будинку і подумки проклинав дружину за її бажання прийти на вечерю. Бачить Мерлін, ноги б його тут не було, якби не Герміона.
— Добрий вечір, Драко, — Нарциса Мелфой підійшла до сина та опустила руки на його плечі. Через високий зріст сина їй було важко дотягнутися, і її долоні трохи трусилися.
— Мамо, — він поцілував жінку в обидві щоки, перш ніж зустрітися з нею поглядом. — Маєш чудовий вигляд.
— Герміоно, люба, — вона простягнула свою руку дівчині. — Дякую, що прийшли. Для нас із Луціусом це вкрай важливо.
— Правда? Тож якого біса...
— Сину.
Ось воно — очікування. Коли дві секунди перетворюються на вічність, тому що ти неготовий зустрітися сам на сам зі своїм минулим. Драко подивився в очі батька і здригнувся — настільки вони були схожими. Він почувався так, ніби дивився у люстро — ті ж очі, але пусті; те ж волосся, але довге. Та ж людина, але не він.
— Луціусе, — Драко виструнчився, зробивши крок уперед, аби прикрити Герміону своєю спиною. Спогади досі були свіжими, і він не міг втратити пильність.
Містер Мелфой посміхнувся і почав роздивлятися сина — підтягнуте підборіддя, пряма спина і войовнича поза, — Луціус бачив, як долоня Драко потягнулася до палички. Аврор, навіть на сімейній вечері. І, хоча чоловік і не спілкувався із сином, однаково знав головні новини його життя — Щоденний віщун ніколи не обходив їхню сім’ю боком, а весілля спадкоємця стародавнього роду стало найбільш обговорюваною подією Чарівного світу. Майже все в їхньому житті стало публічним — від призначення Драко начальником Аврорату до магазинів, у яких одягається молода місис Мелфой.
— Міс Ґрейнджер, — Луціус обійшов Драко і став напроти Герміони. Боковим зором він помітив, як його син здригнувся і зробив крок до жінки. — Радий вас бачити у своєму будинку, — в його інтонації неприхований фальш, але Герміона лише холодно посміхнулася.
— Я — Мелфой, Луціусе. І вам це відомо.
— А ви геть не змінилися, така ж гостра на язик, міс Ґрейнджер, — він демонстративно виділив її колишнє прізвище і подивився на Драко. — Ви варті одне одного.
— Луціусе, — Нарциса підійшла до чоловіка і торкнулася його руки. Пронизавши його крижаним поглядом, вона розвернулася до гостей. — Ми дійсно раді вітати вас. Будь ласка, проходьте до столу, — Драко вже і забув, якою владною була його мати, і як вона вміло справляється з батьком.
— Хвилинку, мамо, — Драко узяв Герміону попід лікоть і повів у протилежний від столу бік.
— Якщо ти хочеш, ми можемо піти. Я зрозумію, якщо ти не хочеш сидіти з ним за одним столом…
— Драко, ні. Я знаю, як тобі важливо бути тут, нехай ти й ретельно ховаєш це. Вони — твоя родина, я не можу і не хочу позбавляти тебе її.
— Ти — моя родина, — Драко обійняв долонями її обличчя, і у Герміони защемило серце. Хоч вона і була на підборах, але однаково не діставала до обличчя Драко, тому піднялася навшпиньки й залишила короткий цілунок на його губах.
— Я хочу залишитися. Я хочу, аби ти залишився.
Зробивши вдих, Драко торкнувся губами її потилиці, а опісля провів до столу. Герміона завжди була жахливо впертою, і якщо вона поставила перед собою якусь мету, то обов’язково досягне її. Зараз, судячи зі всього, вона вирішила примирити Драко з батьком, хоче він того чи ні.
Драко допоміг Герміоні сісти, а сам вибрав місце ліворуч неї. Напроти Луціуса.
З біса чудово.
Святкові страви стояли у два ряди, ваблячи гостей своїми запахами. Ельфи дійсно постарались — закуски, основні страви та десерти виглядали просто неперевершено, а прикраси на столі придавали особливої атмосфери свята. Запалені свічки стояли у канделябрах, а на білосніжній скатертині, ніби прямо зі столу, з’являлись падуби.
— Що ж, міс Ґрейнджер…
— Мелфой.
— Як вам подобається, міс Ґрейнджер, — Герміона закотила очі. — Розкажіть мені про себе. Все ж таки хочеться краще пізнати людину, з якою мій син зв’язав своє життя.
— У тобі що, різко прокинулася батьківська турбота? І де ж ти був усі ці роки? — Драко ледь стримувався, адже Луціус точно щось замислив. Молодший Мелфой не хотів грати в його ігри, а тим паче не хотів, аби Луціус втягував у них Герміону.
— Усе нормально, Драко, — Герміона потягнулася до його долоні під столом і переплела їхні пальці. — Твій батько має право цікавитися нашим життям.
— Він мені не батько.
У вітальні запанувала тиша, що отруйними змійками звивалася навколо кожного з присутніх. Святковий дух змінився на щось темне, від чого збивалося дихання. І, хоча усі розуміли, чому саме Драко сказав це, їм було простіше забути про напругу між батьком та сином, що тривала вже багато років, ніби все було добре. І тому цей випад став несподіванкою для кожного.
— Що ж, — почала Герміона, аби хоч якось розрядити ситуацію. Ви скоріш за все знаєте, що я та Драко працюємо в Аврораті. Мені подобається моя робота, вона дозволяє почуватися потрібною, а Драко завжди допомагає справлятися із труднощами. Ми працюємо в парі вже декілька років, і я завжди впевнена, що повернуся з місії живою і здоровою, адже Драко не дозволить мені постраждати. І я, як і він за мене, боротимуся за нього до кінця, — на її губах заграла маленька посмішка від вимовлених слів і спогадів, які були викликані ними ж.
— І вам дійсно подобається уся ця небезпека?
— Якби вона мені не подобалася, мене б там не було, не вважаєте?
— Ваша правда, міс Ґрейнджер, — Герміона стиснула зуби, але змовчала, на що її співрозмовник посміхнувся. — А щодо родини? За всіма чистокровними правилами, у Драко вже декілька років, як має бути нащадок.
— Якщо ви ще не зрозуміли, Луціусе, він більше не дотримується цих правил, — вільною рукою вона накрила шрам на своєму передпліччі.
— Як же я міг забути? Мої вибачення, — він відпив зі свого бокала, жодним чином не показуючи провини на обличчі.
Нерви Драко були на межі. Він був певен, що до кінця вечора ця вечеря перетвориться з поганої на жахливу, а причиною стане його батько.
— Насправді, Луціусе, ми з Герміоною поки що не хочемо порушувати це питання. І я не думаю, що воно хоч якось стосується тебе, — Драко випустив руку дружини та взяв столове наряддя, нарешті куштуючи закуску. Своєю відповіддю він поставив крапку у цій розмові, і тепер ніхто не знав, про що говорити далі.
— Герміоно, люба, як містер Поттер? — Нарциса промокнула губи серветкою. — Я давно нічого не чула про нього.
— З ним усе гаразд. Після переїзду в Італію він перевівся у їхнє Міністерство, тому ми іноді бачимося по роботі.
— Італія? Дуже цікаво.
— Так, Пенсі вважає, що середземноморський клімат корисний для вагітних. Я досі не можу повірити, що у Гаррі скоро буде дитина.
— Наш обранець і тут усіх випередив, — сказав Драко, й отримав від Герміони ліктем попід ребра.
— Місис Поттер чекає немовля? Яка чудова новина! Ця дівчинка була мені як донька, коли вони з Драко навчалися у школі. Перекажіть мої вітання, будь ласка. Діти — це щастя.
— Це дійсно щастя, Нарцисо.
На здивування Драко, решта вечері минула спокійно. Луціус більше не намагався вийти на конфлікт, а мама не підіймала небезпечних тем. Вони говорили про новини магічного світу, декілька разів поверталися до роботи Драко й Герміони та ділилися враженнями щодо матчів з квідичу, які були у цьому сезоні. Коли настав час йти, Луціус і Нарциса провели гостей до каміна. Жінка обійняла сина і поцілувала Герміону в обидві щоки.
— Драко, — почув він голос батька. — Можливо, зараз не час і не місце, але я хочу перепросити. За все, що коли-небудь зробив тобі. Я знаю, що тобі потрібен час, аби пробачити мені, і не чекаю, що ти знову вважатимеш мене батьком. Але я дійсно хочу стати ним для тебе. Якщо ти дозволиш, звісно.
Луціус дивився, як змінюються емоції на обличчі сина. Він увесь вечір обмірковував своє рішення, аналізуючи поведінку Драко. Звісно, він розумів його реакцію на свої слова і те, як Драко намагався захистити Герміону. І в цьому чоловікові Луціус бачив себе — коли багато років тому так само захищав свій вибір перед батьком. Шлюб із Нарцисою не був домовленістю між їхніми сім’ями. Це було кохання — чисте і щире, яке сильно ускладнювало завдання Абраксаса Мелфоя одружити Луціуса на старшій сестрі Нарциси — Белатрисі. Шлюбний контракт уже був підписаний, коли Луціус пішов проти батька і зробив Нарцисі пропозицію. У той день його викреслили зі спадщини, але це не завадило хлопцю створити сім’ю з коханою жінкою. І зараз, дивлячись на Драко, такого щасливого, як і він колись, Луціус змінив своє ставлення до багатьох речей.
Драко ж не був впевнений, як реагувати на заяву батька. Це було дуже несподівано для нього — зіштовхнутися з цією версією Луціуса. Він не пам’ятав, коли востаннє його батько був настільки відкритим. Драко дійсно цінував такі моменти, але зараз не був готовим до такого. Він помітив сльози, що стояли в очах його дружини, і зробив глибокий вдих, розвертаючись до Луціуса.
— Я дам тобі знати, коли прийму рішення.
Це було більшим, ніж Луціус очікував почути. Його обличчя прояснилося, коли він кивнув, дивлячись синові в очі.
— До побачення, Драко. Місис Мелфой, — він подивився на Герміону і посміхнувся її розширеним очам. — Сьогодні ви ясно дали зрозуміти, що дійсно гідні носити наше прізвище. Раді вітати в сім’ї, — Герміона не стримала сліз і полегшено посміхнулася, коли чоловік простягнув долоню спочатку їй, а потім і Драко.
— Усього найкращого, містере Мелфою. І дякую вам.
Герміона підійшла до свого чоловіка і взяла його попід лікоть, підходячи до каміна. Вона згадувала все, що сталося цього вечора і, примружившись від яскравого полум’я, зрозуміла одну річ.
Різдво — це час для пробачення.
***
— Ти добре впорався сьогодні, — Драко відчув, як Герміона обійняла його зі спини, її руки обвились навколо його торсу. — Я пишаюся тобою, — вона залишила м’який поцілунок поміж його лопаток, і Драко закинув голову назад.
— Луціус був нестерпним. Мені весь час здавалось, що рано чи пізно він викине якийсь свій черговий фокус і все зіпсує, — Мелфой повернувся обличчям до Герміони й опустив підборіддя на її потилицю, міцно притискаючи дружину до себе.
— Але все було добре. Твій батько дуже здивував мене сьогодні. Ти ж подумаєш над його пропозицією?
— Я ж сказав, що подумаю.
— Перестань, Драко. Ти ж сам бачив, як він старався. Дай йому шанс виправити все і почати з чистого аркуша. Якщо не зараз, то хоча б за деякий час. Вам обом це потрібно.
Драко гмикнув і відсторонився, підійшов до кухонної шафи аби дістати пляшку вина. Він стояв впритул до столу і був спійманий у пастку, коли Герміона стала за його спиною, опускаючи долоні йому на плечі. Легкими та повільними рухами вона розминала його напружені м’язи крізь тканину домашньої футболки й залишала поцілунки вздовж хребта. З його горла виривалися хрипкі звуки й зітхання, коли Герміона засильно натискала на втомлені плечі. Його руки здригалися від задоволення, і Драко випустив пляшку на стіл. Дзвін скла об дерев’яну поверхню зміг їх відвернути, але вони однаково не відсторонилися одне від одного.
— Ти сьогодні був ідеальним чоловіком, правда ж? — спекотне дихання торкнулося його вуха, коли Герміона піднялася навшпиньки до його шиї. — Напевно, я маю тобі віддячити.
Вона поклала долоні на груди Драко, ледь торкаючись тканини. Практична відсутність дотику змусила чоловіка міцніше притиснутися до її долонь. Герміона погладжувала його прес, окреслюючи нігтями випнуті м'язи. Коли її пальці пробралися під футболку, вона відчула, як напружилося його тіло від контрасту температур. Розпечена шкіра грудей і холодні пальці створювали ідеальне відчуття задоволення. Драко завжди казав, що холодні руки — особлива риса добрих людей, адже усе своє тепло вони віддають іншим, і Герміона постійно посміхалася від цих слів.
Вона розставила пальці так, аби охопити якомога більшу ділянку шкіри, дряпаючи її нігтями. Піднявши руки вище, вона дряпнула його правий сосок і задоволено посміхнулася, коли почула, як збилося його дихання. Долоні Герміони дражнили кожен сантиметр його тіла, від чого по ньому побігли сироти. У момент, коли холодні пальці пройшлися біля резинки від білизни, Драко розвернувся і, підхопивши Герміону під сідниці, зробив крок до столу. Одним рухом скинув посуд убік, аби звільнити місце для Герміони.
— Невже я був ідеальним чоловіком лише сьогодні? — він нахилився до її обличчя і потерся носом об щоку. Вона, немов кішка, почала ластитися до нього, продовжуючи гру з резинкою білизни.
— Звісно ні. Але сьогодні ти перевершив себе, — Герміона вигнула спину, притискаючись грудьми до тіла Драко, коли він затиснув поміж зубами мочку її вуха і трохи відтягнув її.
— Тоді, гадаю, тобі дійсно слід віддячити мені.
Герміона запустила долоню в його боксери та обхопила член. У Драко збилося дихання, коли вона великим пальцем почала розтирати змазку по голівці. Герміона рукою водила вгору-вниз по члену, залишаючи поцілунки на обличчі та шиї.
Драко іноді здавалося, що усе його життя — це сон, і рано чи пізно він прокинеться. Тому, що у нього не може бути настільки ідеального життя — кохана дружина, світле майбутнє поруч із нею і безмежне щастя від того, що це відбувається саме з ним. Але в такі моменти як зараз — коли Герміона пестить його, а сам Драко ледь тримається аби не кінчити, він розуміє — це його життя. Місцями безглузде, покрите яскравими плямами спогадів, воно належить лише йому. І він вдячний Мерліну за те, яким стало його майбутнє.
Герміона продовжує приносити йому задоволення, підводячи Драко до оргазму. І, коли він нарешті кінчив, Драко опустив голову на її плече, важко дихаючи:
— Я кохаю тебе, — він провів носом лінію по її щелепі й поцілував підборіддя. Герміона тихенько пробурмотіла відповідь крізь посмішку, і її обличчя в мить стало серйозним.
— Драко?
— М?
— Чому ти не розповів їм про дитину?
Мелфой випрямив спину і подивився на її все ще плаский живіт. Зовсім нещодавно він дізнався, що скоро стане батьком, і це був найкращий подарунок на Різдво за все його життя. Він хотів сім’ю — справжню сім’ю — і нарешті його мрії здійснюються.
— Я поки не хочу, аби хто-небудь знав про це. Навіть мої батьки. Ми так довго йшли до цього, кохана. Дозволь мені прожити цей час із тобою, — Драко опустив долоню туди, де під серцем Герміони зароджувалося нове життя. — Знаєш, мені завжди здавалось, що ти так і залишишся моєю нездійсненною мрією, — він гмикнув і другою рукою провів по волоссю. — Я витратив стільки часу намарно тоді, у Гоґвортсі. Ти почала займати усі мої думки ще на п’ятому курсі, але я не знав, як маю триматися з тобою. Я думав, що ніколи не зможу добитися твоєї уваги. А потім повторний восьмий курс дав мені другий шанс, — він змахнув сльозу з куточка її ока. — І зараз, стоячи тут, з тобою, я розумію, що моє життя, робота, ти, наша дитина — усе це стало моїм здійсненим бажанням, яке я загадав на наше перше спільне Різдво.
Герміона заплющила очі та обійняла Драко за талію. Вона ніколи б не подумала, що її життя складеться саме так, але вона навіть не думала жалітися. Це — найкращий сценарій, про який вона ніколи не замислювалася, адже він здавався нереальним. Але Різдво — це час чудес. А дивам властиво траплятися тоді, коли ти цього геть не очікуєш.