Work Text:
Життя Вічних вічно нудне з таким же повсякденням, хоча днів у їх королівствах не існувало, що насправді тільки погіршувало ситуацію, бо лік часу втратити легко. Морфей ненавидів цю безкінечну роботу з паперами, де потрібно було все заповнювати, де-не-де виправляти і далі по списку нудотних справ. Він іноді задумувався, який сенс цього всього, але Пісочний чоловік хоча б безсмертний та може дозволити займатись нецікавими штуками, а для деяких людей це все життя. Саме тому й створили його, Короля Снів, щоб смертні нехай десь почували себе щасливо та без тягаря буденності, думав він. Принаймні, одна істота в притомному і не тільки світі віднайшла сенс свого існування.
Для того, щоб розвіятись Морфей пішов у бібліотеку. Стоячи біля полиць із українським футуризмом, він чомусь згадав про Гоба. Стало дивно розуміти, коли навіть людина отримала вічне життя, вона все одно здатна витрачати його на те, що й за звичайного, робити такі ж помилки, ба більше, раз за разом наступати на одні й ті ж граблі зі століття в століття. Проте Володар Снів задумався про інше. Що сниться таким людям? Тим, хто прожив не один вік. Він не бачив напряму кожен з снів всіх істот, йому було чим голову забивати. Звісно Сон з Вічних мав уявлення про сюжети цих снів і доступ до них, це його робота як-ніяк, яку він поклав на підопічних, однак лише зараз дійшло до його темної макітри, що так і не дізнався про сни свого друга, хоча мав би, адже той, все-таки, перша безсмертна людина в свідомому світі. «Певно вони все ж цікавіші, ніж у тих, хто більше ста років прожив» – пробурмотів Сон.
В один момент роздумів його осяйнула думка щодо вторгнення в сон Гоба. Чомусь здавалось це йому неправильним, незважаючи на те, що до інших людей Морфей заходив спокійно, без зайвих вагань, бо це його, як то кажуть, юрисдикція. До столітнього ув’язнення порочним видавалось для нього саме поняття «друг», адже навіщо такому вищому створінню друг, так ще й з людей. А втім, це в минулому, зараз вони з Гобом Ґедлінгом навіть домовились зустрічатись частіше, ніж раз у століття. Особисто запитати було б правильніше, проте чекати наступної зустрічі важко, коли турбує цікавість. Навіть одному з Вічних іноді бракує терплячості.
Ніколи Пісочний чоловік не шкодує про свої попередні вчинки, оскільки детально обдумує їх перш ніж виконувати, однак той вечір у пабі за можливості він би змінив. «Розвів драму на рівному місці…» – міркував він якось. Тепер Морфей знову хоче зробити щось, про що пошкодує. «Ця людина змушує мене йти на дивні речі, при цьому не кажучи анічогісінько. Вони найдивніші створіння».
Король Снів повернувся назад до тронної(?) зали та постояв трохи, роздивляючись все навколо та продумуючи, чи дійсно ця затія слушна. «Гоб точно не захоче бачити мене в його сні – міркував Морфей. – Тай імпровізація не моя сильна сторона». Так, здається, думати теж, адже вже через мить після цієї думки відкрив портал до сну друга.
Стоячи серед лугу та не бачачи когось з людей, чуючи лише шелест трави, Владика Снів одразу впізнав роботу Ґілберта. Таку красу ніде не знайдеш, навіть в Україні, хоча хтось би міг і посперечатись. «Гоб міг би» - посміхнувся від цієї думки Сон. Коли він його зустріне, то навіть понятт не має як почати розмову. Та чи міг він очікувати побачити свого друга, що лежав на колінах копії самого ж Морфея.
Не довго вагаючись, він випарував клона. Від такої несподіванки Ґедлінґ бацнув головою об яскраво-зелену траву. Помахавши трохи головою, той все-таки побачив Пісочного чоловіка.
– Що сталось? Чому ти різко опинився там? – несміливо запив Гоб.
– Я справжній. Думаю, ти зрозумів сам, а тепер твоя черга пояснювати, оскільки сни це витвір твоїх мрій, не моїх.
Гоб сів на траву, спиною до Короля Снів, та прикрив голову руками, ніби захищаючи від удару.
– По-твоєму є що пояснювати? – тихо прошепотів він.
– Ні. Хоча іноді людські емоції та бажання для мене досі загадка. – відповів інший та приєднався до посиденьок на траву, що ще не просохла після ранньої роси.
– Я лише сподівався хоч на те, що ми будемо разом у сні.
– Ми будемо разом у сні й наяву.