Work Text:
Гаряче какао зігріває пальці Джисона після важкого робочого дня. Працювати ельфом, здавалося, не так і складно допоки дітлахи не почали війну сніжок проти нього. У висновку Хан був переможений і майже весь мокрий. Хто ж знав, що діти нині такі злі і пусті ?? Якби ж Джисон раніше подумав про інциденти, які можуть трапитися, то ніколи би не погодився на це волонтерство від університету. Хоча плюси все-таки були. Наприклад, безкоштовне гаряче какао та імбирне печиво, або ж нові знайомства. Напарник Джисона — Хьонджин виявився дуже милим і у них чимало спільних інтересів. Тому тепер у Хана на одного друга більше.
Взагалі, весь їхній колектив ельфів був дуже дружнім. А от справа із Дідом Морозом, а саме Мінхо справи йшли кепсько. Джисон не мав поняття, як таку похмуру та злу людину могли взяти на цю роль. Адже від нього йшов холодний, не привітний вайб.
— Мінхо би роль Грінча підійшла стовідсотково! — вигукує Чонін.
— Так-так є щось таке, — погоджується Хьонджин. — Чому у нашому сценарію немає Грінча ? Як на мене, це би додало якоїсь ізюменки і дітям би сподобалося, хіба ні ?
— Ні, ці діти би злякалися і почали плакати, а мені й так від них бридко робиться.
— О, Джисон, невже ти ще досі не забув того хлопчика який приклеїв до твоєї спини листок з підписом "киньте в мене сніжку й отримайте в подарунок іграшку кішку".
— Ці малі створіння обкидали мене, а після почали обурюватися де їхній подарунок і плакати, звичайно, Я ЩЕ ДОСІ не забув про це.
— Та ну, — сміється Хьонджин — це ж діти, ти міг щось придумати, вони ж у все повірять.
— Так я й викрутився з ситуації, але стало потім гірше.
— В сенсі ??
— Та бля, я сказав, що у Діда Мороза ваш подарунок.
— Мінхо розцарапав тебе вже напевно... — каже Хьонджин.
— Краще би розцарапав напевно. Він намовив тих дітей знову мене обкладати сніжками і сам до них приєднався, падлюка він, справжній грінч.
— Хто ?
Джисон з Хьонджином обертають голови на цей голос. Голос Мінхо, який нарешті прийшов на роботу. Він ще не встиг переодягнутися у чудо костюм, а його аутфіт виглядав стильним. Джисон ще з першої їхньої зустрічі помітив стиль іншого. Йому дуже подобалося, бо вмів вже Мінхо підбирати речі і так гарно виглядати.
— Та ніхто, — каже Джисон.
— Мені цікаво, хто падлюка ?
— Та це він про викладача з історії культури, — прикриває Хван.
— А що з ним ? — далі цікавиться Мінхо.
— Та поставив мені за есе три бали, — бреше.
— Ну тоді так падлюка, я впевнений, твоє есе хороше, — каже Мінхо та йде в службове приміщення.
— Це його сьогодні яка муха вкусила ? — запитує Хьонджин.
— Не знаю, але вперше бачу його таким, зазвичай він до мене тільки вітається і все.
Сьогоднішній день видався не солодким. Адже діти знову обкидали Джисона сніжками та й на додачу він декілька разів послизнувся та дуже смачно впав на п'яту точку.
І от кінець робочого дня і він знову п'є какао, але уже не таке гаряче. Тиша навкруги так розслабляє Джисона, що він вже й забув, як змок і як він змучився від дітей. І от рука втоми, яка обіймала його кудись зникла, але з'явилась інша рука, котра поклала на стіл ще одне какао та зефір.
— Хочеш ? — Запитує Мінхо.
— Що ?
— Ну зефір ж.
— А, ні дякую.
— Чому ? — наполягає інший.
— Та він для мене надто солодкий та і взагалі, я не дуже люблю солодощі.
— Ого, по твоїм щічкам і не скажеш.
— Стоп, що ?? Що з ними не так ??
— Ну вони такі, як в білочки, знаєш.
— Я забуду те, що ти сказав, — каже Джисон.
— Ну....
На цьому їх ліміт розмови закінчується. Мінхо акуратно їсть свій солодкий зефір і Джисон впевнений, що запиває таким ж солодким какао.
— Як сьогоднішній день ? — Цікавиться Мінхо.
— Як усі інші, у нас сценарій не змінюється ж і взагалі-то, ЦІ ДІТИ МЕНЕ ЗНОВУ ОБКИДАЛИ.
— Я знаю, я їм сказав це зробити.
— У сенсі ?? ЗРАДНИК!! — Вигукує Хан.
— У мене були певні причини це зробити, але тепер мені здається, що так, це була погана ідея, і нічого з цього не вийде.
— А що мало вийти ?? Може вийде, а ?
— Ну.... Ми мали поїсти разом зефір і мило поговорити, але не вийшло ні те, ні те, — відповідає.
— А…
І от між ними мертва тиша, ніби тут нікого немає. Ніби усе місто заснуло, вкрилося темрявою і ніде немає живої душі. Джисону незручно, Мінхо напевно теж, але вони обоє далі сидять і п'ють какао.
****
З того вечора пройшло декілька днів. Джисон почав ігнорувати Мінхо. Дуже сильно ігнорувати протягом дня та намовляти на нього іншим. Мінхо ж у свою чергу, не звертав на це уваги, адже в кінці дня вони сідали і пили какао. Мовчки. У тиші. Інколи хрустіли американським печивом, бо це улюблене печиво Джисона. Він сказав це на їх другу зустріч, коли Мінхо прийшов з чорним шоколадом, який Джисон не може терпіти.
"Наступний раз принось краще американське печиво"
Мінхо кивнув і ось вони вже третю зміну підряд п'ють какао та заїдають печивом.
— Чому ми постійно мовчимо ? — запитує Хан.
— А про що говорити ?
— Ну взагалі, чому ми тут разом сидимо ? Ми не схожі на друзів і це я тебе падлюкою обізвав.
— Я знаю, — спокійно відповідає інший.
— І ти все одно сюди приходиш і несеш мені це кляте моє улюблене печиво.
— Чому ти такий роздратований ? Печиво твоє улюблене, сам ж казав. Хочеш щось інше вже ? Я принесу.
— Та не треба мені нічого нести! Краще скажи, чому ти тут зі мною ?
— Бо ти мені цікавий.
— А ти мені ні, й взагалі ти мене бісиш, — відповідає Хан.
— Не правда.
— Чому це ?
— Якби я справді тебе бісив, то ти би не сидів тут зі мною.
— Я не буду нічого відповідати, — мовляє Джисон.
— Ти вже відповів.
— Тц тебе...
Джисон встає та йде. Печиво лишає не тронутим, а какао недопитим. Так, сьогодні він дратується. Адже кожна зустріч з Мінхо була спокійною та атмосферною, теплою якоюсь, а він не хотів щоб так було. Джисон не хотів відчувати теж цю "цікавість" до Мінхо.
***
Як варіант, Джисон спробував ігнорувати Мінхо та почуття в котрих він не міг розібратися, а точніше не хотів. Хан щодня бачив Мінхо та відчував його погляд на собі. Проте, з усіх сил намагався не підводити очей на Мінхо та не кивати йому в знак вітання, як той йому чомусь робив. А Чонін уже не раз запитував, що між ними сталося, бо щоразу Хан тікав від розмов про “Грінча”.
— Невже ви так сильно посварилися ? — запитує Чонін.
— Ми не сварилися, що ти собі таке придумав ? Ми завжди так спілкувалися.
— Невже ? — запитує Хьонджин.
— Ну так, а що ?
— Та просто я раніше вас бачив кожен вечір після роботи, як ви разом пили каву.
— Взагалі-то какао.
— То ти не заперечуєш ? — запитує Чонін.
— Трясця, це було всього лиш раз!
— Брешеш, я знаю, мені Мінхо розповідав, — заперечує Хьонджин.
— То я бачу ви з ним уже друзі, так ? — запитує Хан.
— Точніше було би сказати хороші приятелі, у тому числі й Чонін.
— І ти туди ж ? — запитує у Яна.
— Хьон~ ти так втікав від усіх розмов про Мінхо та й взагалі від нього, що пропустив усе саме цікаве, — відказує Чонін.
— У сенсі ? Що ?
— А те, що одного разу по якусь дівчинку забула прийти сестра, а їй між іншим це доручили батьки, а вона втикала в сімси, що забула слідкувати за часом, — пояснює Чонін. — І Мінхо прийшов на допомогу і заспокоїв її ниття та відвів додому, і по дорозі купив ще багато солодощів, аби та не сумувала.
— Після цього вчинку, батьки цієї дівчини дуже довго дякували Мінхо та запрошували його на вечерю, — доповнює Хьонджин.
— Ага, ага, але він відмовився і сказав, що йому би цілком підійшла пачка американського печива, бо він дуже голодний.
— Тому ми сьогодні всі чекаємо, коли Мінхо буде ділитися з нами печивом, — відповідає Хьонджин.
Джисон трішки в шоці. Хоча, після другого вечора з Мінхо за чашкою какао, він помітив, що той, не такий вже хмурий.
Весь день їхня команда ельфів намагалась розвеселити хлопчика, котрий плакав безперестанку, адже він не поїде з батьками на новий рік у Фінляндію. Що тільки не намагалися хлопці зробити аби той заспокоївся. Чонін приніс йому купу цукерок, Хьонджин постійно говорив "наступного року ти точно відвідаєш Фінляндію, а потім будеш нам розповідати про свої пригоди", але здається, від слів "наступного року" хлопчик ще більше починав плакати. А Джисон у свою чергу дозволив малому кидати в нього скільки хоч сніжок, якщо це його заспокоїть. Проте, нічого не підіймало хлопчику настрій. Допоки не прийшов Мінхо.
Лі залоскотав його, що той почав голосно сміятися, а також привів інших дітей із запасом сніжок і всі дружно почали кидати їх у Джисона. Почалась запекла боротьба — ельфи проти Діда Мороза з його армією дітлахів.
***
Чи відчуває Джисон дежавю, коли знову мокрий сидить та п'є какао? Однозначно так. Все, як минулого разу. Його обкидали сніжками, і тоді прийшов Мінхо, але зараз його немає. Зараз просто тиша, якась неприємна, яка починає дратувати.
Джисон встає та йде в службове приміщення аби забрати речі та нарешті піти додому та відпочити аж два дні!
— Геей, ну і де наше печиво ? — обурено запитує Хван.
— Яке печиво ? — робить вигляд, що нічого не розуміє, Мінхо.
— Яким ти мав з нами поділитися, — відповідає Чонін.
— Я казав, що якщо принесуть тоді поділюся, як бачиш нічого я не маю.
— А й справді, — каже Чонін, як заглядає в пустий рюкзак Лі.
— Ну тебе, ми йдемо Чоніні, — відповідає Хьонджин і вони двоє покидають приміщення.
Джисон у цей момент просто стояв та дивився на три величезні пачки печива, котрі якось опинилися у його локері. Він бере їх в руки та повертається до Мінхо, котрий так очікує на реакцію іншого.
— Забери своє печиво.
— Я тобі його подарував.
— Я не хочу його вже.
— Чому ?
— Переїв, тебе влаштовує така відповідь ?
— Якщо це правда тоді це скрутно, але я не збираюся забирати назад печиво.
— Тоді я його викину!
— Це твоя справа, що з ним робити.
— Як ти можеш так спокійно відповідати ?? — дратується Хан.
— Я просто хотів тобі його подарувати от і все, можливо, це би відновило наше спілкування, але тепер сумніваюся.
— Наше спілкування ? Ми просто сиділи та втикали, навіть нічого не говорили.
— Мені подобалась така атмосфера, — відповідає Мінхо.
— Ти просто.... Чому ти такий прямолінійний ? Я не розумію..
— Тому, що я не хочу вводити тебе в оману, з тобою я не хочу дружити, з тобою я хочу іншого, — відповідає Мінхо.
— Зачекай, стій, не говори нічого.
Джисон кидає печиво в рюкзак, накидає курточку та лишає Мінхо одного в кімнаті. Хану потрібно спершу розібратися в своїх почуттях. Проте, рум'янець на щоках та швидке серцебиття говорять самі за себе. Потрібно лиш признати, що Джисону подобається Мінхо.
***
Усі вихідні Джисон тільки й те робив, що лежав, дивився щось та пив тепле молоко з печивом. Він намагався себе всіляко відволікти від слів Мінхо, але виходило жахливо. Тому, що він не міг зосередитися на серіалі, а телефон так і манив знайти Лі в інстаграмі та повтикати на його фото. Проте Джисон тримається, аж поки телефон вібрує. Він ліниво перекочується на іншу половину ліжка та бачить смс від Хьонджина.
“Я знаю, що ти просираєш вихідні тому го до мене на імбирне печиво, Чонін теж буде.”
“Ок” — коротко відповідає Хан та знімає піжамні штани і змінює їх на чорні джинси та одягає рубашку у клітинку.
Дорога до Хвана не займає багато часу, тому от вже через півгодини Джисон стукає у двері. Проте йому ніхто не відкриває, але через секунду Хан чує “відкрито~”. Джисон заходить і одразу чує запах згорілого печива “ну що ж цього і слід було очікувати” промайнуло в думках. Джисон проходить далі і вже хоче почати нарікати на хлопців “чого ж вони вирішили приготувати печиво, якщо не вміють готувати”, але тут він завмирає і бачить Мінхо. Що він тут робить ? Що за підстава від Хьонджина ?
— О, Джисон, — помічає Чонін. — Ти швидко, у нас тут кхм перша партія печива не вийшла…
— Та я вже зрозумів по запаху, — відповідає Хан.
— Ну просто якби ХТОСЬ не забув про час і не грав весь час геншин то б такого не сталося, — каже Хван та викидає чорні куски печива у смітник.
— Взагалі-то, — починає заперечувати Чонін, — ти бачив, що я відкриваю нову територію, міг би зрозуміти, що я дуже зайнятий!
— Гаразд, я зрозумів зайнятий ти, ходімо вже в магазин, — відповідає Хьонджин.
Чонін киває та біжить у коридор, одягає куртку, зав’язує шарф та чекає на Хвана.
— Окей, спробуйте тоді спекти печиво, але щоб не згоріло, а ми по пиво й снеки.
Двері закриваються і Джисон переварює всю інформацію. Значить він з Мінхо має приготувати печиво. Вони разом. Удвох і більше нікого немає.
— Кхм, привіт, — першим починає розмову Хан.
— Привіт, я майже все приготував, лишилося тільки з тіста вирізати зірочки чи які тут є ще формочки та спекти, я можу зробити це сам.
— Та ні, можемо разом, так буде швидше і взагалі нам напевно треба поговорити.
— Гаразд, про що ? — запитує Мінхо і розкачує тісто.
Джисон підходить бере формочку та вирізає ялиночки. Він мовчить. Він не знає про що говорити. Тому вони все роблять в тиші. Мінхо не наполягає на розмові, що дуже радує Джисона. Адже він дійсно не знає, що сказати.
***
Хлопці вже допікають 2 партію печива. Між іншим, воно у них не згоріло.
— Чому їх ще досі немає ? — запитує Хан.
— А ти не знаєш ? — відповідає Мінхо та відкриває духовку аби перевірити, чи не готове ще печиво.
— Що не знаю ?
— Вони почали зустрічатися і АЙ ПЕЧЕ.
Мінхо доторкнувся до гарячого деко. Джисон швидко піднімається та підходить до нього. Він бере його руку і підводить до крану та вмикає холодну воду, аби не пекло.
— Дякую, — через декілька секунд каже Мінхо.
Аж раптом Джисон зрозумів наскільки цей момент виглядає інтимно та як близько вони стоять один до одного. Джисон відчуває парфум Мінхо та як він дихає йому в лоб. Хан підводить очі та бачить як Мінхо лагідно на нього дивитися та легенько усміхається. Хан стає дуже незручно і він відступає.
— Кхм, там печиво напевно готове, — каже він і дістає його.
— Ми можемо знову разом пити какао після роботи ? — цікавиться Мінхо.
— Напевно так.
Раптом двері відкриваються і чутно сміх хлопців. Вони заходять на кухню та дивуються скільки тут печива. Чонін дістає пиво та снеки, а Хьонджин прибирає все зі стола у вітальні аби вони тут їли та грали в ps5.
Весь вечір вони жартують, п'ють пиво та смакують печивом, потім грають в уно, а під кінець Хьонджин з Чоніном обіймаються та проводжають Джисона та Мінхо додому. Чонін між іншим лишається в Хвана на ночівлю.
— Круто потусили, приходьте ще! — каже Хьонджин та закриває двері.
— Ти дійсно переїв печивом ?
— Ахахпзпхп, та ні, я ще вдома постійно його їв, напевно я набрав зайву вагу уже. Просто хочеться вже чогось іншого розумієш.
— Як на мене ти не набрав зайвої ваги це раз, а два не потрібно за це хвилюватися, навіть якщо так, в будь-якому випадку ти виглядаєш неймовірно, чесно.
— Так-так, не потрібно цих компліментів, я знаю пхахпзпхпхп, — сміється Джисон.
— Алкоголь, як я розумію розв'язує твій язик.
— Можливо, трішечки, — показує Джисон пальцями.
— Я проведу тоді тебе на маршутку, аби нічого не трапилося.
Далі вони йдуть в тиші. Джисон бачить, як його автобус під'їжджає, хлопець розвертається до Мінхо та каже, що він класний і йому треба бігти, та зривається і ледь встигає забігти до транспорту.
***
Вечір. Кінець робочого дня. Джисон нервово сидить та чекає на Мінхо. Всю ніч Хан не зміг зімкнути очей, адже подумав про Лі та його серце враз почало швидше битися, а в животі воскресли метелики. Цієї ночі Джисон нарешті признався сам собі, що так, він теж відчуває симпатію.
Нарешті Джисон чує тихий скрип, Мінхо відкриває двері. Виглядає він дуже гарно, як завжди.
— Я приніс мармелад, сподіваюся, ти його любиш.
— Так, — відповідає Хан та тягнеться за солодощами. — Гадаю, нам все таки треба поговорити про нас.
— Ого... Ну я можу багато чого сказати, але чи після цього ми будемо ?? — не договорює Мінхо.
— Знаєш, ти мене спочатку дратував, — починає Джисон. — Ти виглядав ніби самий розумний серед нас і намовив тих дітей мене обкидати сніжками і...
— Ти ще досі це пам'ятаєш, — перебиває той.
— Звісно я пам'ятаю!
— У мене були певні причини так зробити, — відповіє Мінхо.
— Я не буду питати які. Ну так от, потім ти приносив мені те печиво і ми гарно проводили час мовчки, але гарно, поки ти не почав говорити. Це збило мене з пантелику і вирішив тебе ігнорувати...
— Ага, значить я не видумав, що ти мене ігнориш, це виявилося правдою.
— Так, правдою і досить мене перебивати! — обурюється Джисон. — Далі ця розмова з Хьонджином та Чоніном про тебе і дитину, і трясця, але в мені щось перевернулося, ожило, я не знаю, і я почав багато думати про твій вчинок і про тебе, а потім, я помітив, наскільки в тебе гарна зовнішність знаєш... І гей, тут ти міг мене перебити, бо мені незручно.
— Окей-окей, але насправді мені теж є що сказати за ту дитину. Насправді, нічого такого не сталося і це ми з хлопцями придумали, ми зробили щось типу плану як мені з тобою "подружитися", — признається Мінхо.
— Очманіти....
— Вибач, якщо я тебе образив і їх теж пробач.
— Гаразд, про це потім поговоримо, бо ви зрадники, заслуговуєте на покарання, але... але у вас вийшло.
— Що вийшло ? — не розуміє Мінхо.
— Ну я ж тобі казав, я почав довго про тебе думати і мені здається, що ну ми могли би спробувати.
Настає тиша. Мінхо робить ковток какао та з'їдає мармеладку, а Джисон нічого не розуміє, що відбувається.
— Ем, ти ?? — запитується Хан.
— Я зголоднів просто, — відповідає.
— А ну, моя пропозиція ? — нервує.
— А що вона ? Звісно, я згоден, я ж тобі казав, що ти мені подобаєшся більше, ніж просто друг.
— А... Мінхо, міг би сказати щось цікавіше, я тут хвилювався так, а ти так просто реагуєш.
— Хан Джисон, ти не уявляєш, наскільки я щасливий, можливо, моє обличчя не показує це, адже ці діти мене задовбали, але я радий, дуже і.. Ти дивовижний, гадаю, ти це сам розумієш. Давай сходимо на побачення ?
— Будемо ліпити сніговика ? — запитує Хан.
— А ти хочеш ?
— Ні, я не люблю зиму, вона холодна і сніг мене не приваблює взагалі.
— Тоді, я буду намагатися зі всіх сил зробити цю зиму теплою для тебе.