Work Text:
Втома. Постійна, перманентна, гнітюча втома. Останнім часом Крістофер Бан, СЕО власної перспективної ІТ компанії, відчував лише втому з легкими проблисками радості, яка зникала так само швидко як і з'являлась подібно блискавці в затягнутому хмарами небі. Здається він вже забув як це бути не втомленим. Він пробував відпочивати, але тоді його переслідувала тривога через те, що купа справ, а він лежить на дивані і дивиться фільм. Через це ще більше виснажувався. Сон теж був неспокійним або йому взагалі не вдавалось заснути. Через такий стан Кріс припускався помилок, які потім витікали в проблеми. Вирішував одні, з'являлись інші. І це здавалось нескінченним водоворотом, що затягував все глибше в пітьму. В якийсь момент, Кріс вирішив, що то мабуть його вже звичний стан, прийняв відчуття втоми як щось вікове, що вже не підлягає зміні і продовжив роботу.
Все частіше затримувався до пізньої ночі, розбираючи документи, бо не встигав все у робочий час. Зазвичай, так званий, робочий час забирали зустрічі з партнерами, зустрічі з інвесторами, зустрічі з головами відділів, зустрічі з працівниками. Першим і другим потрібно було показувати себе як енергійного, повного ідей, успішного власника компанії, якому можна довіряти. Та й іншим не можна було показати своєї втоми, він мав заряджати їх, надихати їх, підтримувати в них ентузіазм якого вже й сам не мав. Це все дуже виснажувало.
Єдиний кому він являв себе таким яким був насправді це Синмін - його секретар. Кріс вважав, що то чи не найбільше везіння в його житті - найняти такого працівника як Синмін. Кріс лише міг здогадуватись чого коштує секретарю справлятися з тими задачами, що інколи ставить перед ним, але він ще ніколи не підводив. Іноді Крісу здавалося, що Синмін має якийсь екстрасенсорний дар - він завжди з'являвся тоді коли потрібно Крісу, з тим що йому було потрібно. Так було і напочатку грудня після особливо важких переговорів з замовниками коли Синмін підійшов до нього, тримаючи в руках його куртку і сказав:
- Пане Бан, вам необхідно прогулятись і перекусити.
На що Кріс лише втомлено відповів:
- Синмін, здається, ми в такій дупі, що навіть страшно уявити. Про яку прогулянку ти говориш? Треба думати як викручуватися... - Кріс потер лоба.
- Вам необхідно прогулятися і щось з'їсти, це допоможе зняти стрес, - з нажимом повторив секретар.
Кріс знав, що той має рацію. Він захлинався від отриманої інформації і не міг заспокоїти паніку, яка ніби була фоновим відчуттям впродовж переговорів.
- Я знаю кафе в кварталі від офісу. Там смачна кава і сендвічі. Залюбки складу вам компанію, якщо є потреба.
- Ні, дякую. Ти маєш рацію, мені треба пройтись, - Кріс піднявся зі свого крісла, натягнув куртку і намотав шарф. Синмін схвально кивнув і відступив, пропускаючи шефа вперед. - І Синмін, можеш йти додому. Ти добре попрацював сьогодні, гарного вечора, - посміхнувся Кріс і пішов до ліфтів.
Він спустився на поверх паркінгу і вийшов через хід охорони, так ймовірність когось зустріти була найменшою. Зазвичай він любив потеревенити з працівниками. Кожного разу переконуючись, що найняв правильних людей з геніальними ідеями. Але не сьогодні. Не останні кілька тижнів.
На вулиці близько п'ятої вечора вже було темно і центр міста освітлювали ліхтарі та вітрини магазинів, святково вбрані до Різдва. Повітря пахло зимою, відчувався легкий морозець, який приємно холодив шкіру і ніби студив гарячі думки. Кріс проходив повз прикрашені вітрини, але нічого не відчував. Він дуже любив Різдво, зиму, сніг та чомусь цього року все здавалось занадто рано, недоречно, йому ніби не хотілось аби Різдво взагалі наступало. Глянувши на назву кав’ярні, з вітрини якої весело блимала гірлянда з кольоровими вогниками, посміхнувся думці, що мабуть починає перетворюватись на когось схожого на Скруджа з Різдвяної історії, власника бізнесу, в якого замість серця брила льоду.
Раптом вулиця стала тихою чи гомін думок в його голові затих, зник. Повітря здавалось стало кристально чистим і з неба додолу у ніжному мрійливому танці спускалися білі зірочки, віддзеркалюючись яскравими іскорками в очах незнайомця, що зупинився навпроти. Кріс ніби чув як сніжинки падають на світле волосся хлопця, на його довгі вії. Обличчя хлопця було всипане ластовинням, і Крісу примарилось ніби сніжинки були гарячі як вогонь і падаючи на шкіру обпалювали її залишаючи сліди. Хлопець світився щастям ніби сама зима запалювала його крихітними уламками льоду. Кріс подумав, що він такий собі Кай-навпаки і відчув, що заздрить пухкому снігу, бо той може торкнутися шовковистих пасм, теплої злегка рожевої шкіри і... усміхнених губ. Губ, ніжність і м'якість яких захотілось спробувати на смак так, що аж забриніло все тіло. Кріс відчув себе бурулькою, що почала плавитись під сонячними променями і от-от зірветься вниз щоб безповоротно розбитися об землю.
Він сам того не розуміючи затамував подих. Здавалося, найменший його рух може знищити магію, з якої був зітканий момент. Незнайомець перевів захоплений погляд на Кріса, посміхнувся ширше і промовив несподівано низьким голосом:
- З першим снігом!
Кріс почувався ніби його язик примерз до піднебіння чи відсох, а може він взагалі його не мав ніколи. Він і сам наче перетворився на льодову фігуру, що кожного року витесують з величезних брил для зимового фестивалю. Або привидом, бо тіло не слухалось його зовсім. Він просто стояв. Ні, не привид, це точно, бо те неймовірне створіння говорило з ним.
Незнайомець, що сяяв по дитячому чистою радістю, зайшов в кав’ярню. Кріс, повернувши контроль над тілом, як зачарований прослідував за ним. Він бачив як хлопець зробив замовлення - капучино з карамельним сиропом і воду в паперовому стакані – і присів за столик біля вікна. Кріс замовив чорну каву і сів за інший столик навпроти хлопця. Той тримав у руках телефон і дивився у вікно, задоволено усміхаючись. Потім почав викладати з рюкзака на стіл перед собою різні предмети - маленьку білу коробочку, бамбуковий сувій і блокнот. Надпив капучино - Кріс згадав про свою каву - і знов занурив руку у рюкзак. Через кілька секунд дістав автоматичний олівець і гумку. Прихилив до тримача серветок телефон, мабуть, щоб було зручно дивитись на екран, подумав Кріс. Хлопець зробив ще ковток і закусивши губу почав щось малювати у блокноті іноді дивлячись у телефон. Кріс не зводив з нього очей до поки він не підняв своїх яскравих на нього. Кріс різко втупився у чорний екран свого телефону. Йому захотілось зробити фото хлопця. Він перевів телефон у беззвучний режим, відкрив камеру і стараючись поводити себе природньо навів камеру на хлопця. Затамувавши подих, натиснув на зйомку. І все б вийшло, але камера вирішила, що в кав’ярні занадто мало світла і задіяла спалах. Кріс швидко приклав телефон до вуха імітуючи початок розмови - це все що спало йому на думку в той момент. Він думав, що хай краще хлопець подумає, що він один з тих особистостей, що ставлять світловий сигнал на вхідні дзвінки, ніж зрозуміє, що його знімають без дозволу. Незнайомець лише посміхнувся і продовжив щось малювати.
Кріс закінчив свою вигадану розмову і продовжив спостереження дивлячись кудись за спину хлопця. Відклавши олівець, він розвернув бамбуковий сувій, що виявився пеналом для пензлів, розкрив білу коробочку - набір акварельних фарб - вмокнув у воду в паперовому стаканчику кість і змочив фарби. Подивився у блокнот, потім перевів погляд у вікно явно щось обдумуючи, сам собі кивнув ніби погоджуючись із своїми думками і почав набирати фарбу. На кришці коробки змішував кольори і коли отримав необхідний приступив до паперу.
Він обережно торкався пензлем поверхні, залишаючи тонким майже прозорим шаром фарбу. Його обличчя було серйозним, зосередженим, він був повністю поглинутий процесом. Рука рухалась плавно, але швидко і точно. Тонкими довгими пальцями він спритно змінював пензлі, набирав ними фарбу, прополіскував, промакував серветкою і знову набирав фарбу. Здавалося ніби він виконував чітко прописаний план, ні тіні сумніву на його обличчі, ні секунди зупинки, лише спокійні погляди на екран телефону. Кріс дивився і думав, яке ж це відчуття коли щось робиш і відчуваєш себе настільки впевненим у кожній своїй дії. Якось несподівано для Кріса, художник зупинився, поклав мініатюрний пензлик на бамбуковий килимок. Ще раз критично глянув на малюнок, усміхнувся і подивився у вікно. Кріс прослідкував за мрійливим поглядом хлопця: на вулиці досі йшов гарний пухкий сніжок.
Як грім взимку в кав’ярню залетів високий світловолосий хлопець і одразу направився до художника. Хлопець на ходу почав розповідати, що сьогодні йому знов не вдалось підловити замовника, що не поспішав заплатити за виконану роботу. Але завірив, що не зупиниться хоч би там що. На це художник лише закотив очі і забрав рюкзак, звільняючи місце для друга. Той майже впав на стілець і заглянув у блокнот. Похвалив, прокоментувавши: ти ба який красунчик! – на що художник швидко стукнув його в плече, - і оцей колір – вже тихіше додав, ткнувши на щось на картині, - ніби вдихає життя у всю картину, супер, гарну палітру вибрав, як і модель, - щоки художника залились рум’янцем і він крадькома глянув на Кріса.
Крісу й до того хотілось поглянути на малюнок, а тепер бажання стало нестерпним. Та на жаль не мав жодних шансів зазирнути непоміченим. Коли друзі почали активно обговорювати того самого сумнозвісного замовника, що обов'язково буде зловленим, в цьому навіть Кріс був впевнений як і в тому, що бідолашному буде непереливки або ж зовсім навпаки, хто ж знає. Він подумав, що пора повертатися в офіс і вирішувати проблеми зі своїми замовниками. Важко зітхнувши, поплівся на вихід із кав’ярні. Повністю занурившись у не дуже радісні думки, він не помітив двох поглядів на собі - одного цікавого і одного сяючого з легкими нотками туги.
З того дня в найважчі моменти він згадував художника, який так спокійно і зосереджено плавним рухами щось виводив на папері і йому здавалося ніби той його спокій перетікає в нього самого. Тому Кріс приходив в кав’ярню майже щодня близько п'ятої вечора і спостерігав за художником, пив каву і відволікався від втоми.
Кріс вчитувався в один і той же абзац і нічого не розумів, слова пливли і спутувались, втрачали сенс. Він увімкнув новини аби переключитись. Сьогодні Сеул засипало снігом і не зважаючи на те, що снігоприбиральні машини снували містом з самого ранку, схоже що снігового колапсу не уникнути. Кріс глянув на годинник, той показував пів на шосту вечора, покликав Синміна і попросив повідомити керівників відділів щоб ті розпустили працівників додому поки ще ходить транспорт і відпустив Синміна. Сам склав договір і його копію з коментарями юристів в папку. Вдягнув куртку, шапку, намотав шарф, попрощавшись з Синміном і нагадавши не тягнути час і йти додому, спустився на парковку.
На думці був лише художник. Кріс сподівався, що тому вистачило розуму не вештатись по кав’ярням, в той час коли очікується сніговий колапс, але все ж мав зізнатись собі, що сподівався побачити його там. В кав'ярню він добрався за пів години, але вона виявилась закритою. Кріс подумки похвалив власника, що розпустив персонал додому. Він вже майже проїхав парковку кав'ярні коли помітив фігуру, що присіла біля вітрини обіймаючи однією рукою коліна, а іншою тримала телефон. Кріс різко звернув на парковку і буквально вискочив з авто. Підійшов до хлопця, який змерзлими пальцями набирав комусь повідомлення. Хлопець помітив, що до нього підійшли і не відриваючись від телефону повідомив, що кав'ярня закрита ще з п'ятої.
- Отже, ти тут вже більше години мерзнеш? Хоч би шапку вдягнув, - неочікувано навіть для себе накинувся Кріс. Хлопець здригнувся від несподіванки і різко випрямився. До втоми на його лиці додалося здивування.
- Я думав ти не прийдеш сьогодні через сніг, - випалив хлопець раніше ніж подумав.
-Я думав теж саме і про тебе, але вирішив перевірити і виявилось не даремно, - сказав Кріс уже спокійніше. Зняв свої рукавиці і протягнув хлопцю:
- Одягай хутчіше поки теплі. Художник повинен берегти руки, - Кріс бачив, що той вагався, але все ж погодився з ним. Поки хлопець одягав трішки завеликі рукавиці, Кріс зняв з себе шапку і натягнув на хлопця. Той глянув із здивуванням і Кріс додав:
- І голову теж треба берегти. Ну добре, ходімо в машину поки нас тут не засипало.
Кріс направився до свого автомобіля, але помітив, що хлопець залишився стояти на місці. Тож зупинився і розвернувся до нього лицем. Хлопець підійшов до нього і сказав:
- Я Фелікс. Лі Фелікс, - сором'язливо посміхнувшись, представився художник за яким Кріс вже майже місяць безсоромно підглядав, - і дякую за теплі речі.
- Крістофер Бан, можеш звати мене Кріс, - Кріс подумки дав собі копняка за те, що пропустив таку важливу формальність як знайомство, - і на здоров’я, хай гріють. Ходімо, в машині тепло.
Як тільки вони сіли в авто, Кріс завів мотор і увімкнув обігрів.
- Тож, чому не йдеш додому чи маєш намір відтворити льодову скульптуру? – з легкою посмішкою запитав Кріс.
- Ні, - усміхнувся Фелікс, - я чекав на Хьонджина і його хлопця. Вони мали приїхати і забрати мене до себе. Бо мій автобус не ходить з третьої години, а таксі надто дорого в таку погоду, - посмішка сповзла з лиця, від думки, що перспективи в нього не дуже радісні і, до того ж, не так він хотів почати знайомство з чоловіком на якого запав кілька місяців назад .– Я чекав в університеті, але зголоднів і пішов щось перекусити. Кав’ярня виявилась закритою, тож я повернувся в універ, але і він закрився. Тож… – хлопець замовчав аби набрати повітря в легені і трохи втамувати паніку, але завис відчувши запах парфумів Кріса, який розповсюдився по салоні автомобіля як тільки він розстебнув куртку. Феліксу доводилося чути його і раніше, коли Кріс проходив у кав’ярні повз нього, але того було замало.
- Тож ти знов повернувся до кав’ярні, - констатував Кріс, спонукаючи продовжити розповідь. Йому просто хотілось слухати голос Фелікса, йому подобалось відчувати той дисонанс між тендітним і миловидним виглядом хлопця та таким низьким і тягучим його звучанням.
Фелікс продовжив, роздивляючись рукавиці в яких досі були його руки:
- Так. Хьонджин сказав, що їм звідси буде зручніше мене забрати, але… але їх авто застрягло в снігу і їм довелося повернутись додому. Коли ти прийшов я саме писав другу, що працює неподалік…
- Цікавий в тебе день видався. Може не будемо більше шукати нових пригод на твій мерзлий зад, м? – Кріс співчуваючи посміхнувся змученому і розстроєному хлопцю. – Я відвезу тебе додому.
- Що?! – майже крикнув Фелікс від здивування перейшовши на фальцет, а потім прокашлявся і додав трохи винувато: - Я живу на тому боці річки.
- Отже нам їхати через міст. І, - Кріс відкрив бардачок на передній панелі авто, він був забитий шоколадом і енергетичними батончиками на випадок, якщо за цілий день не встигне поїсти, - це хоч і не повноцінна їжа, але трохи заморить черв'ячка. Пригощайся.
Кріс увімкнув радіо. На усіх хвилях вже повним ходом крутили різдвяні пісні, і поки він вирулював на дорогу, Фелікс відкрив снікерс і підніс до його рота:
- Кусай, ти мабуть теж голодний, - Кріс відкусив і промугикав щось схоже на "дякую". Фелікс теж відкусив шматок.
В салоні автомобіля було тепло і приємно пахло, Фелікса розморило і він солодко заснув. Кріс зробив радіо тихіше аби нічого не тривожило сон художника, ім'я якого він тепер знав. Кріс усміхався так задоволено, що мабуть якби Фелікс побачив би його зараз, то подумав що потрапив до рук якогось маніяка.
Фелікс прокинувся від холодного вітру дунувшому йому в лице і глухого звука зачинившихся дверей. Кріс вийшов з машини прямо посеред дороги і підійшов до поліцейського авто, що перекривало проїзд. Швидко переговоривши, Кріс повернувся в авто і глянув на Фелікса:
- Усі мости перекриті, - хлопець в розпачі простогнав і почав думати до кого можна попроситись переночувати чи піти у пункт обігріву і пересидіти ніч там. Кріс увімкнув поворотник і розвернув авто. - Снігу ніби ще більше стало сипати, пропоную поїхати до мене поки рух авто взагалі не зупинився. Ти не проти? - запитав Кріс у поглинутого невеселими думками хлопця.
- Що? Тобто.. до тебе? Я... Я зможу залишитись в тебе? - чи то зі здивуванням, чи то з надією в голосі перепитав Фелікс.
- Так, залишитись. В мене є диван і гаряча їжа, - звабливо посміхнувся Кріс і вони обоє пирснули зі сміху. Від сміявшись, Фелікс сказав:
- Я не те що не проти, я тільки за! - Фелікс округлив очі в здивуванні від того як це прозвучало, - бо інакше перспектива ночувати в пункті обігріву на стільці. Дякую, Кріс, - швидко знайшовся Фелікс і, червоніючи, відвернувся до вікна. Сьогодні з ним явно було щось не те, мабуть це через сніг, подумав Фелікс, але саме через сніг з ним був саме той. Хлопець продовжував вдавати, що за вікном коїться щось дуже цікаве й тому не бачив наскільки задоволеним виглядає Кріс.
До квартирного будинку, в якому жив Кріс, вони добралися на подив швидко, але машину довелося залишити на гостьовій парковці. Хоч район і дорогий, до такого снігопаду не був готовий ніхто. Кріс взяв Фелікса за руку щоб допомогти йти - ноги хлопця провалювались на під сніг по коліно.
Фелікс обережно ніби дикий звір, що принюхується до незнайомого місця, переступив поріг квартири Кріса. Вона виявилась просторою, оформленою у мінімалістичному стилі, переважали сірі та чорні відтінки, що контрастували одне з одним, але разом з тим була світлою і затишною. І хоч Різдво зовсім скоро квартира не була прикрашена. Фелікс подумав, що треба буде запитати може Кріс взагалі не любить це свято.
- Тримай, - поки Фелікс роздивлявся вітальню і кухню, які розділяла лише скляна стіна, Кріс встиг переодягнутися у домашній одяг і взяти із шафи футболку, домашні штани і рушник і тепер протягував їх хлопцю, - твої штани промокли, переодягнись у мої речі, і душ в твоєму розпорядженні. А я поки підігрію вечерю.
- Дякую, - прийняв одяг і рушник Фелікс і додав: - В тебе дуже гарно.
Кріс подякував кивком і вказав рукою на двері, відповідаючи на німе питання хлопця за якими дверима ванна кімната.
Фелікс прийшов на кухню коли Кріс саме закінчив накривати на стіл. Кріс задивився на Фелікса, що виглядав ще тендітнішим у завеликих для нього речах і мокрим розтріпаним волоссям.
- Ти вчасно, - посміхнувся Кріс, - давай вечеряти. Ух, який я голодний, - запросив до столу Фелікса, витираючи руки об рушник.
- Пахне смачно, - Фелікс сів за стіл і потягнувся до найближчої страви, всі ці очікування на холоді вимотали його, - я люблю європейську кухню.
Все що було на столі вони ум'яли за десять хвилин і задоволено розсілися на дивані у вітальні перед телевізором. Кріс взяв в руки папку із договором щоб хоч трохи підготуватись до завтрашньої зустрічі з Чанбіном - головою юридичного відділу.
- Кріс, - тихо позвав Фелікс, - ти не любиш Різдво?
- Люблю, - Фелікс погляну в на нього з недовірою, а потім обвів очима кімнату і знову глянув на Кріса, - в цьому році в мене не було вільного часу...
- Але ж це Різдво і воно за кілька днів, - по дитячому обурився Фелікс.
Кріс не міг не розсміятися з такої милої реакції і підняв руки в капітулюючому жесті:
- Добре-добре, ходімо, допоможеш мені дещо дістати, - Кріс піднявся і підійшов до непомітних одразу дверей у коридорі. Відчинив їх і знайшов поглядом потрібні коробки. Фелікс зазирнув в середину - невелике приміщення виявилось коморою з акуратно розставленими і підписаними коробками. Кріс взявся за велику важку коробку з підписом "Різдво", що стояла в самому низу і сам витягнув у вітальню. Потім дістав таку ж велику коробку, але набагато легшу з верхньої полиці і вручив її Феліксу. А потім дістав ще одну довгу з підписом "Ялинка".
Кріс бачив як очі Фелікса загорілися, коли той прочитав написи на коробках, точно маленький хлопчик, якому сказали, що приходив Санта і залишив для нього подарунки.
- Отже, тут ялинка, тут ялинкові гірлянди і вогники, а тут прикраси, - вказав на коробки Кріс, - давай домовимось, я збираю і ставлю ялинку, чіпляю ялинкову гірлянду на скляну стіну на кухні, а ти прикрашаєш, м?
Фелікс обожнював прикрашати дім до зимових свят, тому радісно закивав. Від його втоми не залишилось і сліду.
- А як ти хочеш щоб я прикрасив? - запитав Фелікс.
- Покладаюсь на твій смак, - усміхався такій щирій реакції хлопця Кріс.
Поки Фелікс весело пританцьовуючи і мугикаючи тихенько своїм низьким голосом різдвяні пісні, прикрашав його дім, Кріс вичитував договір і коментарі Чанбіна, в його голові вже вибудовувався план захисту в суді. Чому він раніше не помічав в договорі таких нюансів і не використовував їх, він ніяк не міг зрозуміти. Заглибившись в роботу, він не помітив, як змучений муками вибору де краще вчепити іграшку на ялинку, які вогники де ліпше будуть виглядати, хлопець сів поруч на диван.
- Ти так багато працюєш, - сонно протягнув Фелікс, - ось чому ти виглядав таким втомленим коли приходив у кав'ярню.
- Мушу, - змучено посміхнувся Кріс і тішився думкою, що не тільки він підглядав за художником, але і художник за ним, - є речі і люди за яких я несу відповідальність і є робота яку я не можу перекласти на плечі інших.
Кріс обвів поглядом вітальню, яка радісно блимала різдвяними вогниками, він не очікував, що Феліксу вдасться створити таку магію з його квартирою за кілька годин. Він перевів погляд повний захвату на Фелікса і хотів похвалити й подякувати, але зустрівся з серйозним поглядом:
- Тобі варто попросити у свого боса помічника, - на це Кріс лише помотав головою, - тобто ні? Ти ж не зможеш працювати в такому режимі довго, - Фелікс вказав на документи в руках Кріса, а потім на годинник , що показував на пів другу ночі, - ніхто не зможе.
- Я майже закінчив, - винувато глянув Кріс. – Вибач, я мав би приділити більше уваги своєму гостю.
Фелікс піджав губи і здався, в решті решт він не мав права вказувати, що робити Крісу. Важко видихнувши сказав:
- Все нормально. Піду зроблю нам чай, - піднявся Фелікс і пішов на кухню.
- Феліксе, - зупинив його Кріс і вказав на святково увібрану вітальню, - дуже гарно, дякую. Ти мабуть втомився, лягай краще спати.
- Ні-ні, я не втомився, - замахав головою хлопець, - можна я посиджу з тобою ще трохи якщо не заважаю?
Фелікс і справді йому не заважав, навпаки - його копошіння, мугикання, кроки - приносили спокій і затишок в дім.
- Точно не заважаєш, - посміхнувся Кріс, - і ти правий, треба зробити перерву. Я поки в душ. - Фелікс кивнув, засовуючи ніс в одну із скляних банок з чаєм, що стояли прямо на столі.
Коли Кріс вийшов з душа було чутно лише звуки телевізора і приємно пахло чорним чаєм з бергамотом. На ходу витираючи мокре волосся, він пройшов у вітальню і знайшов Фелікса солодко спавшого на дивані. Кріс посміхнувся, пошепки передражнюючи слова хлопця:
- "Ні-ні, я не втомився", ага, звісно.
Кріс взяв плед і вкрив ним хлопця. Налив у чашку чай, вимкнув телевізор і основне світло. Кілька хвилин помилувався магічною атмосферою кімнати і хлопцем, що і сам був чарівним. Крісу захотілось торкнутися його обличчя, на якому ніби іскорки відбивалося світло гірлянд. Але не став, не хотів налякати його. Що як він взагалі не зацікавлений в... Кріс важко зітхнув, підхопив чашку і папку з документами і пішов у спальню.
Кріс прокинувся від будильника, що сповіщав про шосту ранку, потягнувся до тумбочки біля ліжка і зрозумів чому було так особливо тепло і м'яко прокидатись. Його обіймали. Художник лежав уткнувшись лицем йому в груди і руками обіймаючи за пояс.
Кріс вимкнув звук. Хлопець прокинувся, але схоже старався цього не показувати. Його видавало дихання, що перестало бути таким глибоким і трохи напружені м'язи ніби він зачаївся й чекав. Кріс повернув свої руки на його плечі, обійняв і не помітно торкнувся губами волосся, глибоко вдихаючи запах.
- І що це ми тут робимо? - награно серйозно спитав Кріс.
Хлопець, зрозумівши що його розсекретити, відповів:
- Я змерз.
- Змерз? Мабуть потрібно було підвищити температуру на обігрівачі, м?
- Ні, - промукав Фелікс йому у груди.
- Ні? – не витримуючи свого ж вдавано серйозного тону, засміявся Кріс і підсвідомо сильніше пригорнув до себе Фелікса. Той зробив висновок, що його не виженуть з криками і погрозами, тому дозволив собі розслабитися і тихо за хіхікати, промовивши:
- Я б, можливо, тоді ще якусь причину придумав, - і сильніше притулився. Кріс пропустив смішок у відповідь і почав знову засинати, незважаючи на голос в своїй голові, що нагадував про зустрічі , незавершений звіт для інвесторів, але ж хлопець в його ліжку - такий теплий, такий ніжний, такий зараз його...
Якби не було приємно спати обіймаючи Фелікса, та все ж робочий день ніхто не відміняв. Їх телефони атакували повідомленнями. Кріс був впевнений, що йому так активно написує Синмін. Він відкрив очі і різко зажмурився – його засліпило яскраве сонце. Обережно вивільнився з теплих обіймів, взяв телефон і пошльопав босими ногами у ванну кімнату. Як і думав Кріс, Синмін нагадував йому про заплановані зустрічі, відзвітував про те, що розсилку листів з вітаннями для партнерів уже налагодив і чекає на його команду. Кріс відписався, що скоро буде в офісі. Закінчив водні процедури, повернувся в спальню і сів на ліжко. Легенько провів подушечками пальців по щоці Фелікса і тихенько на розпів сказав:
- Прокидайся, соня. Новий день вже настав, сонечко світить…
- Ще скажи «пора в школу» і тоді повністю скопіюєш мою маму, - все ще з закритими очима пробубнів Фелікс. Кріс розсміявся і легенько поплескав його по нозі, встаючи з ліжка:
- Давай, піднімайся і в ванну, а я приготую сніданок. Ти зранку п’єш чай чи каву? – запитав Кріс у хлопця, що солодко потягувався вже сидячи на ліжку.
- Каву, якщо можна з молоком, - Кріс кивнув і вийшов зі спальні.
На кухні смачно пахло яєшнею, смаженим беконом і кавою. Кріс стояв біля плити і розкладав їжу по тарілках. Феліксу захотілося підійти і обійняти його, але він ще не до кінця розумів що між ними відбувається і чи взагалі щось відбувається. Фелікс згадав як Кріс обіймав його зранку в ліжку чи може йому те здалося, бо він дуже хотів би аби Кріс його обіймав. Кріс повернувся до столу з тарілками в руках і заглянув хлопцю в очі:
- Феліксе, агов, ти ще не прокинувся? – зі смішком запитав Кріс, Фелікс почервонів ніби спійманий на гарячому, - кажу сідай за стіл.
Кріс бачив як щоки хлопця залились рум’янцем та зробив вигляд, що не помічає.
- В новинах кажуть, що снігопад скінчився опівночі і комунальники всю ніч розчищали сніг, – почав розмову Кріс. - Але думаю затори все ж будуть. Куди тебе підвезти?
- До кав’ярні. Хьонджина туди відвезе хлопець і ми підемо в універ, – прожувавши шматок бекону, відповів хлопець. І вказуючи на тарілку додав: - Дякую, дуже смачно.
- На здоров’я, - посміхнувся Кріс, - Хьонджин – це той твій друг, що мав намір зловити свого замовника який відмовлявся платити? – Фелікс усміхнувся, згадуючи, як той майже щодня звітував про ситуацію так щоб усі навкруги чули, і кивнув.
- То що – піймав? – поцікавився Кріс з посмішкою.
- Так, піймав, - весело відповів Фелікс.
- Заплатив?
- Заплатив, - Фелікс не зміг стриматися і за хіхікав, - я б сказав досі розплачується.
Кріс подивився з питанням і Фелікс пояснив:
- Той замовник тепер його хлопець.
- Оу… бідолашний, - по доброму засміявся Кріс.
- Ага. Хьонджин одразу запав на нього коли Синмін познайомив їх. Виконав замовлення і настояв на особистій зустрічі, хоча спокійно міг вислати матеріали електронною поштою. Мінхо його заздалегідь попередив, що оплата буде протягом двох тижнів. Хьонджин не сумнівався, що отримає гроші, але не придумав іншої причини щоб постійно підстерігати Мінхо біля офісу. Хьонджин мені якось сказав «ти б бачив як він біситься коли мене бачить! Мені так це подобається!», - розсміявся Фелікс.
- Цікава, мабуть, вийшла з них пара, - сказав Кріс, - Цьому Мінхо точно не буде причин нудьгувати.
- Можу сказати, що вони ідеальна парочка, - за хіхікав Фелікс згадуючи, ті кілька вечорів, що провів в їх компанії: спокійний на перший погляд Мінхо і постійно підколюючий його Хьонджин, допоки Мінхо не гляне на нього своїм вбивчим і багатообіцяючим поглядом. – До речі, ти маєш знати Лі Мінхо, ви працюєте в одній компанії.
Кріс від несподіванки мало не вдавився. Важко сказати, що його здивувало більше – те що Лі Мінхо голова відділу дизайну зустрічається з Хьонджином, чи те що всі його жарти сказані з серйозним виразом обличчя про «я взагалі-то гей», були не жартами, чи те що Фелікс, знав де він працює. Мабуть останнє справило найбільше враження тому що він спитав:
- Ти знаєш де я працюю? – шоковано запитав Кріс.
- Ем… тааак. Мій друг Синмін теж там працює. Як я казав, це він познайомив Хьонджина з Мінхо. Ми якось домовились прогулятись після роботи і я чекав його біля офісу. Ви вийшли разом. Я потім спитав хто ти.. – Фелікс запнувся від того як уважно його слухав Кріс, запанікував, але швидко придумав як викрутитись аби не сказати, що спитав тому що Кріс йому тоді сподобався, - бо знаю, що Синміну подобається дехто з його колег… Ти ж не думаєш, що я б поїхав ночувати до чоловіка, якого зовсім не знаю?
Кріс подумав, що не пам’ятає коли він в останнє стільки дивувався за один раз. Тепер виявилось, що Синмін, його секретар Синмін, ще й друг Фелікса. І до того ж Синмін познайомив Мінхо і Хьонджина. Картинка в голові Кріса почала вимальовуватись сама собою.
- Цікаво… - ніби своїм думкам сказав Кріс, але продовжив: - Феліксе, а чому після універу ти не їдеш одразу додому, а йдеш в кафе?
Фелікс трохи розгубився, але був радий зміні теми:
- Я чекаю поки пройде чаc пік і потім їду до дому. – Фелікс побачив, що Кріс не зрозумів навіщо і пояснив: - Якщо я їду одразу після закінчення занять, то через затори витрачаю часу на дорогу занадто багато, тому йду в кафе і витрачаю цей час на малювання, а потім вже без заторів швидко добираюсь додому. Що так, що так все одно приїжджаю в один і той же час. Стараюсь раціонально використовувати свій час, - усміхнувся Фелікс.
- Ти це добре придумав… - Кріс хотів ще щось сказати, але його телефон задзвонив і він підняв слухавку. Мовчки вказавши хлопцю на годинник і той зрозумів, що треба спішити, бо вони зовсім забули про час.
Кріс приїхав в офіс за десять хвилин до зустрічі з їх головним юристом. Синмін пройшов хвостиком за ним у кабінет. Нагадав, що сьогодні, в останній робочий день перед Різдвом, проводиться обмін подарунками від Секретного Санти, перепитав на яку годину зручніше зібрати колектив. Вирішивши усі робочі питання, Кріс не втримався:
- Синмін, пам'ятаєш кав'ярню, що ти порекомендував мені на початку місяця? - Синмін кивнув. - Звідки ти про неї дізнався?
- Мені друг показав її, він там часто буває - знизав плечима Синмін.
- Ти маєш на увазі Фелікса? - Кріс уважно спостерігав за реакціями Синміна.
- То ви вже познайомилися? - просяяв хлопець, а потім зніяковів зрозумівши, що видав себе повністю.
- То ти в нас ще й сваха, - засміявся Кріс, - спочатку Мінхо і Хьонджин, тепер Фелікс і я. Скажи, як ти дізнався про мене?
Синмін опустив очі і тихо відповів:
- Мені Со Чанбін сказав, - винувато опустив голову Синмін.
Схоже ранок здивувань перетікає в день здивувань подумав Кріс. Його найкращий друг розповідає його секретарю такі особисті речі?
- Цікаво, тобто наш головний юрист ділиться подробицями чужого особистого життя з сторонніми? - серйозно уточнив Кріс.
- Пане Бан, я... я не сторонній…
- Те що ти мій секретар ще не означає, що можеш знати про мене такі речі.
- Ми… я.. я не сторонній Чанбіну, тому що я його хлопець і ми-ми подумали, що… - затинався Синмін в спробі пояснити, але в двері постукали і в кабінет зайшов Чанбін.
- Привіт, я подумав чому в прийомній пусто, а ви обоє тут... - тон Чанбіна від радісного перейшов на обережний, коли він побачив червоного як рак Синміна і надто серйозного Кріса.
- Так-так, Чанбін, ти вчасно, - зовсім не по доброму посміхнувся Кріс, - мені дуже потрібна твоя консультація.
- Слухаю, - спокійно сказав Чанбін, помічаючи як починає трястись Синмін. «Що ж ти такого натворив, що Кріс вирішив тебе так розіграти?» подумки запитав Чанбін.
- Отже, якщо хтось розповів комусь, наприклад, своєму хлопцю про сексуальну орієнтацію свого друга, то цей друг може подати на нього в суд? - Синмін різко підняв голову і подивився на Кріса благаючим поглядом, а в куточках очей з'явилися сльози.
- Так, Кріс, - Чанбін нарешті зрозумівши про що весь цей цирк, підійшов до Синміна і обняв однією рукою за плечі щоб заспокоїти, - ти можеш подати на мене в суд.
Чанбін знав, що друг лише розігрує Синміна. Та бідолашний Синмін вже мало не плакав.
- А ще, ти можеш подякувати Синміну, що він порекомендував тобі ту «кав’ярню», вона ж тобі сподобалась, ти кожен день в неї ходиш. Скажи, там на справді така смачна кава? – підморгнув Крісу Чанбін. І вони разом розсміялися, вщент руйнуючи надто серйозну атмосферу.
- Кава там теж смачна, дякую – посміхнувся Кріс Синміну, який притиснувся до Чанбіна як маленьке кошеня в пошуках захисту. Кріс відпустив Синміна і вони з Чанбіном сіли за роботу.
Час летів швидко. Кріс провів ще кілька зустрічей з головами відділів, привітав працівників на Секретному Санті. Розібрав електронну пошту і підписав гору документів. І вже майже закінчив звіт для інвесторів, коли його телефон завібрував.
"Привіт, ти ще в офісі?"
Кріс прочитав повідомлення від Фелікса і відчув як його серце тріпоче. Добре, що зранку він запропонував обмінятися номерами телефонів, так, про всяк випадок.
"Так. Ти вже в кав'ярні?"
Відписав Кріс і подивився на годинник, що показував пів на шосту. Усіх працівників він відпустив ще о четвертій.
"Працюєш допізна? Мінхо вже забрав Хьонджина. А ти мабуть отримаєш нагороду "працівник року"?"
Кріс посміхнувся і важко зітхнув. Прийшло ще повідомлення:
"Ти голодний? Якщо так, то виходь. Я точно голодний, бо замовив їжі більше ніж зможу з'їсти один. Виходь поки ще гаряче."
Кріс розплився в посмішці, вскочив з крісла й виглянув у вікно. Внизу навпроти входу в офісний центр виднілась маленька фігура з величезним пакунком. Кріс не вагаючись кинувся до ліфтів.
- Мабуть ти дуже голодний, - засміявся Кріс, кивнувши на пакунок мало не в половину хлопця.
- Хотів подякувати тобі за допомогу, - широко і трохи хитро посміхнувся Фелікс, але раптом став серйозним і зненацька хлопнув Кріса по плечу. - Ти чого голий вискочив?! Хочеш захворіти?! На Різдво?!! - прокричав своїм низьким басом Фелікс і здавалося, усі в радіусі кілометра почули, а Кріс лише потер плече, вдаючи, що йому боляче.
- Для початку, я ще не голий, - він спеціально виділив останні слова і задоволено посміхнувся, коли вуха хлопця почервоніли, - і не будемо ж ми їсти на вулиці, в такий холод. Ходімо.
Кріс забрав доволі важкий пакет і взявши Фелікса за руку, потягнув до входу в будівлю. Фелікс лише тихенько перепитав у Кріса, коли вони проходили повз охорону:
- Тобі дозволено приводити на роботу сторонніх? - Кріс кивнув і подумки відповів "Сонце, тут мені можна все."
Кріс провів Фелікса через прийомну в кабінет. Хлопець відмітив, що обидва приміщення прикрашені до різдвяних свят.
- Так, це Синмін постарався, - відказав Кріс і почав звільняти свій стіл від документів. Він розставляв коробочки з їжею поки Фелікс роздивлявся його кабінет.
- Синмін? - здивувався Фелікс.
- Так, він мій секретар.
- Стоп, але ж Синмін секретар найбільшого боса в вашій компанії.
- "Найбільшого боса"? - засміявся Кріс, - ну виходить що так.
- То ти "пан Бан"? - шоковано спитав хлопець.
- Угу. Цікаво, що такого про мене розповідав Синмін, що ти так реагуєш, м?
- Ні, нічого такого, - замотав головою Фелікс, - просто, він завжди про тебе так говорив... Я б хотів щоб мій бос був таким.
- Мм.. хочеш щоб я був твоїм... - Кріс зробив паузу і з задоволенням спостерігав як хлопець завмер, а на його щоках з’явився легкий рум’янець, - босом?
З хитрою посмішкою Кріс повільно наближався до Фелікса ніби звір на полюванні гіпнотизуючи поглядом свою жертву. Фелікс стояв не рухаючись, а його серце нещадно било грудну клітку. Кріс підійшов майже в притул і Фелікс відчував аромат його парфумів, які витіснили всі його думки:
-То що? Хочеш, м? - Фелікс почервонів, але не відштовхнув, коли Кріс почав розстібати куртку хлопця і обережно знімати.
Кріс вирішив, що йому поки що достатньо тільки реакції хлопця, тому продовжив звичайним тоном, повертаючи Фелікса в реальність:
- Я можу попросити Мінхо зробити в тебе замовлення і ти ознайомишся з форматом роботи. Він якраз підбирає дизайнерів та художників для розширення відділу.
Кріс повішав куртку Фелікса у шафу і жестом запропонував сідати за стіл.
- Кріс, а навіщо Мінхо замовляв листівки у Хьонджина якщо у вас є цілий відділ? - запитав Фелікс опанувавши себе.
- О, це такий у Мінхо спосіб прийому на роботу замість співбесіди. Він знаходить художників на фрілансі і робить у них замовлення. І вже по виконаному завданні приймає рішення запрошувати на роботу чи ні.
- Але ж для цього є тестове завдання?
- За тестові завдання не платять і Мінхо вважає, що вони може й показують навички, але не показують те як людина себе поводить в роботі за яку отримає повноцінну плату, - пояснив Кріс.
- Розумно, - погодився Фелікс.
-Феліксе, зачекаєш поки я закінчу звіт? Я відвезу тебе додому, - запитав Кріс, коли вони закінчили з прибиранням столу.
- Тільки якщо перед цим ми прогуляємось. Люблю гуляти ввечері прикрашеним до Різдва містом - хитро блиснув очима Фелікс.
- Добре, мені ще годинку.
Хлопець кивнув і дістав з рюкзака вже звичний для Кріса набір предметів. Не вистачало тільки води.
- У прийомній є кулер з водою і там же знайдеш склянку, - підказав Кріс.
Зробивши заміс фарб для тіні, Фелікс відчув на собі знайомий, такий приємний погляд. Зазвичай він не любив коли спостерігають за тим як він малює, але не в випадку Кріса. Може тому що Кріс йому подобався чи йому подобалось те як він дивиться. Та було не так вже й важливо чому, головне, що приємно. Фелікс підняв очі на Кріса і посміхнувся.
- Вибач. Мені подобається дивитись як ти малюєш, - відповів на погляд Кріс.
- Я помітив це, - підколов його Фелікс, - не вибачайся, мені подобається коли ти дивишся.
Щоки приємно холодило морозним повітрям, йшов сніжок і різдвяні вогники перетворювали місто в чарівне королівство. Хлопці не поспішаючи прийшли до їхньої кав’ярні, замовили з собою капучино з карамельним сиропом і чорну каву. Побажавши персоналу щасливих свят, продовжили прогулянку. Іноді зупиняючись біля вітрин іграшкових магазинів, із захопленням роздивлялись їх мов малі діти. Кріс не випускав зі своєї руки руку Фелікса, слухав смішні історії розказані низьким голосом і дивився у сяючі очі. Поряд з Феліксом він забував про втому, про проблеми і тривогу. Крісу здавалося ніби раніше він дивився на світ через темну завісу, а Фелікс прийшов і відсунув її так як зранку відсовують штори аби впустити в кімнату сонячні промені. Вони добрели до невеликого парку, діти повсюди ліпили сніговиків і грали в сніжки. Фелікс весело підморгнувши Крісу, підхопив грудку снігу і жбурнув йому в живіт. Кріс із виразом обличчя «як ти посмів?!» і сам кинув сніжкою у відповідь, але Фелікс встиг ухилитися. Весело сміючись вони грали в сніжки і доганяли одне одного, а потім без сил впали в кучугур.
- Здається в мене зад промок, - за хіхікав Фелікс.
- Здається? То ти не впевнений? Мені перевірити? – спитав Кріс і теж за хіхікав.
- Якщо хочеш, - звабливо глянув Фелікс і хитро посміхнувся.
- Таке говориш, звісно хочу, але не при дітях же, - Кріс піднявся і допоміг піднятись Феліксу. Зробивши вигляд ніби обтрушує сніг швидко обмацав хлопця і озвучив висновок:
- Таки промок. Ходімо швидко до машини поки не змерз.
- Ми далеко забрели від твого офісу, швидко не вийде, - Фелікса забавляло коли Кріс входив в образ серйозного і відповідального дорослого.
- Візьмемо таксі.
Фелікс зігрівшись в машині Кріса почав клювати носом. Запах парфумів Кріса і тиха музика заколисували після довгої прогулянки.
- Отже, завтра Святвечір. Будеш святкувати з сім'єю? - запитав Кріс коли вони їхали через міст.
- Ні, вони цього року поїхали в Європу на канікули. Взагалі Хьонджин з Мінхо звали до себе, але... Якщо чесно, я не хочу їм заважати.
- Тобто ти зібрався святкувати один?
- Мм.. мабуть так, хіба що... - почав Фелікс.
- Давай святкувати разом, м? – перебив його Кріс, - Я був би радий провести Святвечір і Різдво з тобою.
Фелікс засміявся і закрив обличчя руками. Кріс глянув на нього.
- Я хотів запропонувати теж саме, - відповів Фелікс і широко посміхнувся. Кріс усміхаючись у відповідь, взяв його руку у свою, легенько зжав і не відпускаючи, поклав на своє стегно.
Район в якому жив Фелікс в основному населяли сімейні пари у віці, які хотіли втекти від міського ритму життя, але і не покидати місто. Зазвичай тихі і спокійні вулиці на час зимових свят перетворювались на дитячий зимовий майданчик. Бабусі і дідусі приймали в гості дітей та онуків. Щоб порадувати останніх, вони прикрашали гірляндами будинки і забори, а кілька років тому посадили ялинку на невеличкій площі, яку теж прикрасили великими кульками і вогниками.
Хлопці піднялись на верхній поверх будинку в якому проживав Фелікс. При квартирна площадка, яка служила особистим двориком також була прикрашена гірляндами.
- В тебе так затишно, - м'яко посміхнувся Кріс.
- Ти ще не все бачив, - загадково про мурликав Фелікс і потягнув Кріса за собою.
З невеличкого балкона, що ховався за стіною будинка, відкривався краєвид на вечірній закутаний у сяйво ліхтарів, вивісок і вікон будинків Сеул. Дух захоплювало від краси. Знов почав порошити легкий сніжок і Кріс згадав першу зустріч з Феліксом. Як і тоді сніжинки ховались у його волоссі блискучими зірочками, танули на теплій шкірі, цілуючи ластовиння на обличчі і почервонілі від холоду губи. Кріс торкнувся щоки Фелікса долонею, легенько провів по його губам подушечкою великого пальця і глянув в очі. Фелікс дивився у відповідь, його погляд ніби світився іскорками, жадаючи більшого. Кріс підійшов ближче і притягуючи до себе Фелікса, накрив своїми такі бажані губи. Фелікс відповів одразу, обіймаючи його за пояс. Кріс сильніше прижав до себе хлопця, насолоджуючись таким ніжним, тягучим і солодким поцілунком. Але він мусив зупинитись коли Фелікс запустив руки під одяг Кріса, пестячи його гарячу шкіру і викликаючи мурашки і бажання. Кріс тихо простогнав і обережно розірвав поцілунок. Притулився лобом до плеча Фелікса щоб трохи заспокоїтись.
- Може зайдеш? - так само важко дихаючи, запропонував Фелікс.
Кріс відійшов на пів крока назад і помотав головою:
- Ні... Ні, ти такий... - Кріс на мить закусив нижню губу, - я не зможу зупинитись.
Фелікс посміхнувся, легко чмокнув Кріса у губи, обійняв і прошепотів на вухо:
- Тоді дочекаємось завтра.
Хоч все було готово до приходу Фелікса, Кріс помітно нервував. Кілька разів порівняв тарілки на сервірованому на двох столі, мало не спалив гриби у вершковому соусі, просипав салат на підлогу і обпікся, перевіряючи готовність качки у духовці.
Фелікс сказав, що заїде до Хьонджина з Мінхо щоб завезти їм подарунки і близько шостої буде у нього. Кріс ще раз прискіпливо оглянув загорнутий в золотавий папір подарунок для Фелікса, який він приготував вже давно. Випадково наткнувся в інтернеті на художній магазин і почав роздивлятись. Кріса тоді трохи шокували ціни. Йому було дивно від того, що папір може коштувати так дорого. Але згадав, як часто їх клієнти не розуміють чому так дорого розробити і написати додаток для, наприклад, доставки їжі. Переглядаючи набори акварельних фарб і забиваючи в гугл бренд виробника, він вибрав великий набір у дерев'яному пеналі. Тоді він навіть не здогадувався, що зможе подарувати його сам у себе в квартирі у святвечір, він тоді не знав навіть імені Фелікса. Думав, що вдасться непомітно залишити на столі в кав'ярні або передати через офіціантку.
Телефон Кріса завібрував і на екрані висвітилось повідомлення від Фелікса.
"Фух, ледве вибрався від цих двох. Вже лечу до тебе."
"Вже давно чекаю! Будь ласка, будь обережним по дорозі."
Кріс вимкнув основне світло в кімнаті і тепер її освітлювали лише гірлянди, що створювало казкову і романтичну атмосферу. Вимкнув духовку. Взяв вино із холодильника і почав відкривати ножом сомельє. Він однією рукою тримав пляшку, а іншою старався обережно відкоркувати без різкого звуку аби не злякати вино. Але корок не піддавався і Кріс додав трохи сили, та щось пішло не так, тому що червоне вино розбризкалось йому на обличчя і білу сорочку. В цей момент в двері подзвонили. Кріс подумки матюкаючись і питаючи кого там ще принесло відкрив двері.
- Ти що когось вбив? - запитав Фелікс застиглого в дверях Кріса.
- Що? - перепитав Кріс. Він не очікував, що Фелікс приїде так швидко. Хотів, але не очікував.
Фелікс кивнув на його сорочку і усміхнувся:
- Чур, цю, - він підняв пляшку, що тримав в руках, - відкрию я.
Кріс усміхнувся визнаючи своє фіаско і пропустив Фелікса в квартиру. Хлопець поклав на тумбу пакет.
- Що це? - поцікавився він.
- Подарунки.
- Я ж казав, що нічого не треба купувати, - нахмурився Кріс.
- Не дивись на мене так. Це хлопці нам передали під ялинку, - Фелікс роззувся і зняв верхній одяг. – І ти дещо забув.
- Що? – Кріс розгублено почав роззиратися, але теплі руки, що лягли йому на плечі, змусили заспокоїтися.
- Поцілувати мене, - Фелікс взяв у ніжний полон пухкі губи Кріса і той відчув як все стає на свої місця. Всі переживання зникають і стає так тепло в грудях ніби там сходить сонце. Фелікс спробував притиснутись до нього, але Кріс зупинив його щоб ще й Фелікс не забруднився.
- Мені треба переодягнутися, - пояснив Кріс цілуючи Фелікса у кінчик носу.
Фелікс відкрив рот щоб щось сказати, але передумав і різко закрив. Кріс одними очима попросив продовжити, Фелікс помотав головою і його вуха почали червоніти.
- Я поки відкоркую вино, - взявши пляшку пішов на кухню Фелікс.
За вікном вирувала снігова буря, а в квартирі Кріса було тепло і затишно. По телевізору показували «Сам удома», але його ніхто не дивився. Хлопці смачно їли, розмовляли і не бачили нікого й нічого крім один одного.
- А тепер подарунки! – весело закричав Фелікс і скочив під ялинку коли вони повечерявши і майже випивши пляшку вина, прибрали стіл на якому залишили лише закуски і бокали з вином.
- Хіба подарунки не завтра зранку відкривають? – сідаючи поряд спитав Кріс.
- Ми відкриємо сьогодні, - Фелікс взяв один із пакунків і об’явивши, що він від Хьонджина і Мінхо, відкрив його.
- Чекай, це що чашки з?.. – засміявся Кріс радіючи подарунку.
- Так, чашки за нашої кав’ярні! - Фелікс не сумнівався, що це була ідея саме Хьонджина.
- Тепер моя черга, - потягнувся Кріс за подарунком від Синміна та Чанбіна, - і це… піжами?
- Ага, парні піжами, - Фелікс приклав одну із сорочок до себе.
- Тобі пасує, - похвалив Кріс теж приклавши сорочку до себе, - завтра зробимо фото в піжамах з чашками.
Кріс взяв подарунок з-під ялинки і вручив Феліксу зі словами:
- Це тобі від мене.
- Тобто ти приготував подарунок для мене, а мені сказав «нічого не купуй»? – вдавано розгнівався Фелікс.
- В своє виправдання скажу, що купив його ще до нашого знайомства, - зізнався Кріс.
Почувши це, Фелікс обережно зняв обгортку і, побачивши що під нею, просіяв. Він майже не дихаючи провів пальцями по дереву і відкрив кришечку. Під нею красувалося сорок вісім туб з дуже дорогою акварельною фарбою. Фелікс легенько торкнувся кількох гладеньких туб і підняв вологий погляд на Кріса:
- Дякую, - прошепотів він, обережно поставив коробку і потягнувся до Кріса ніжно цілуючи, - дякую, це неймовірний подарунок.
- Я радий, що зміг подарувати його тобі особисто, - відповів Кріс насолоджуючись щирими емоціями хлопця і хотів поцілувати його знову, але Фелікс зупинив його.
- Ще мій подарунок для тебе, - він взяв плаский пакунок з великим бантом, заліз на стегна Кріса лицем до нього і викликав цим ніби десятки розрядів від серця до низу живота. Відчувати важкість хлопця було так приємно, що Кріс подумав чому вони одразу не сіли так відкривати подарунки.
- Мій подарунок трохи перекликається з твоїм. Я дарую тобі картину, яка була намальована в першу нашу зустріч, коли йшов перший сніг, пам’ятаєш? – Фелікс сказав відрепетирувані слова, зняв з конверта великий бант і вручив його Крісу.
Кріс згадав як вперше спостерігав за тим як Фелікс малює. Як тоді йому нестерпно хотілось подивитись що там. Він нетерпляче відкрив конверт і дістав картину. Його очі засяяли. Він припускав, що на ній могло бути зображено, але точно не думав, що він сам. Він - очима і руками Фелікса. Ця думка схвилювала його, він хотів подякувати, але Фелікс приклав палець до його губ, хитро посміхаючись. Під здивований погляд Кріса, вчепив собі до волосся бант, що тримав в руках і промовив низьким голосом:
- І дарую художника, що її намалював.
Кріс дивився в очі Фелікса осмислюючи почуте, в них не було і краплі сумніву. Кріс притягнув хлопця ближче і затягнув у довгий поцілунок, стараючись вкласти в нього всі свої почуття, що відчував до Фелікса від ніжності і трепету до палкого нестримного бажання. І це було настільки добре і правильно ніби Фелікс був його давно загубленим сонцем.