Chapter Text
Мені подобається, як ти заплітаєш моє волосся.
У мене воно довге, синє та густе - майже як у батька. У тебе - світле та коротке. Ти радієш можливості погратися з ним, хоча сама відрізала свої кучері швейними ножицями. Ти береш мої пасма, акуратно вкладаєш чуба, лоскочеш шию - я не бачу тебе, але відчуваю ніжність, що ти вкладаєш у плетіння, що змушує мене вірити. Ти приносиш різні резинки та заколки - від дитячих до доволі солідних гребінців. На собі їх не поміряєш - ти закладаєш своє волосся за вухо та сушиш літнім теплим сонцем та леготом, що після них воно лиш трохи в'ється нижче щелепи. На мені ти усе міряєш, і лишень зараз, обмірковуючи це, думка про мою роль імпровізованої ляльки для твоїх дитячих для юначок ігор сильно розчаровує. Звичайно, можливо це правда, але я хочу жити у світі, де ти любиш мене настільки, що просто милуєшся моїм лицем у цих декораціях. Що ти просто заплітаєш мене, бо ти любиш моє волосся, а не для звичного проведення часу у вигляді якоїсь застарілої дитячої гри.
Ти доволі тактильна, що я відчуваю на собі кожну зустріч - ти любиш розтягувати мої щоки і це набагато краще, ніж відчувати як ти лагідно пестиш мене по вилиці, ніж ніяковіти від твого довгого погляду та напівусмішки, ніби уже давно знаєш, що я тебе кохаю. Ти береш мене під руку, як коліжанку, ти волочеш мене при бігові, тримаючи за долонь, ти любиш гладити мої плечі - широкі і пухкі. Ти зненацька навалюєшся ззаду, щоб обійняти за талію і заглянути до мого письма. Ти обіймаєш мене, коли кладеш свою голову на моє плече, коли ми прощаємось і я дуже хочу жити у світі, де це не просто ритуал дуже хороших друзів.
Ти любиш дивитися зі мною на зорі, лежачи на даху. Ти береш мене за руку і щасливо споглядаєш сузір'я на темному тлі, малюєш власні образи і я кожен раз сміюся з кривобокої собаки чи дуже прямолінійного повітряного змія. Не те, щоб це дуже смішно, але це так по-твоєму, що усмішка сама з'являється на моєму лиці. Можливо тому що я люблю тебе за такі дивні, але трохи кумедні жарти. Я люблю тебе за наші спільні амбітні проекти по дослідженню місцевості, як закінчувалися сумісним переглядом Сейлор Мун, за підтримку у суперечках з шкільними задирами, коли я не змовчала про розпоротий рюкзак та насмішки.
За те, що ти завжди була зі мною.
За те, що обіцяєш, що залишишся зі мною й надалі, як у кращих романтичних фільмах.
Ти завжди говорила, що я красива, що у мене гарні очі та статура. Ти писала деферамби про мій розум, слухаючи монологи-роздуми про життя Кобилянської на моїх колінах у шкільному садку. Ти сидиш коло мене, спираючись на мою руку, сміючись з моєї дивної фрази на старому, трохи колючому покривалі мого ліжка і я милуюся тобою. Я наважуюся легко повернути твоє обличчя і обійняти його долонями, від чого ти виглядаєш трохи спантеличено, ніби ти розумієш, але не можеш повірити у те, що відбувається.
Я зроблю перший крок, люба, і я щиро сподіваюся, що він тобі сподобається.