Work Text:
Джорно ліниво розкинулася на постілі, дивлячись в телефон. Трішки потягуючись, вперлася босими ногами в спинку ліжка та стіну позаду.
Вже завтра буде Новий рік, а коханої все не було.
Кімната гуртожитку Джорно була однією з найяскравіших та декорованих на поверсі.
Дівчина була повністю задоволена і не шкодувала, що всю останню заробітну плату з кафе витратила на нові гірлянди, кульки та кумедного високого гнома.
Хоча, коли вони разом його купували, Леона дивилася на цю чудернацьку іграшку в чужих руках, закотивши очі, вважаючи такий декор моторошним та дивним.
Проте, все ж, Джорно купила його та поставила біля штучної ялинки й муляжів подарунків у кутку кімнати.
Рожево-жовта гама кольорів розбавилася зеленими та червоними відтінками.
Легенький стукіт в обліплені стікерами двері відволік блондинку від думок і вона підстрибнула, зашпоркнувшись за вспушене простирадло, швидко біжучи до дверей та відчиняючи їх, мало не збивши з ніг жінку за ними.
— Гей! Джорно, обережніше. — засміялася Міста, відсахнувшись і тримаючи в руці пляшку пива із зображенням лева.
— Ми збираємося піти на дах. Там вже все готово, ти з нами?
Було видно, що Джорно трохи засмутилася, побачивши за порогом подругу, але подарувала їй ввічливу посмішку й відповіла:
— Ні, я все ще очікую на Леону. Ми мали би разом...
— Міста, ти занадто довго возишся. — Тяжко зітхнула висока блондинка в костюмі, проходячи повз, трохи сповільнивши кроки біля подруг.
Слідом йшла ще більш масивна та кремезна жінка, легко несучи декілька ящиків напоїв в татуйованих руках. Її незвичайний капелюх зі дзвониками в таку пору виглядав більш автентично, але Джорно не могла згадати й миті, коли б не здригалася від чужих чорних склер.
— Вже йду, Шушу, вибач. — хмільно сміється смаглява дівчина, проводжаючи двох жінок поглядом. Було видно, що Прошутто стримувалася, аби не дати Місті прочухана за набридливе дитяче прізвисько.
Але вони так само швидко зникли з поля зору за рогом, прямуючи до останніх східців прямо на дах.
— Отже...ти не прийдеш?
— Так, ти ж знаєш Леону, вона... не любить шум. — знизує плечима Джорно, притиснувшись плечем до дверного отвору, Міста в свою чергу з розумінням мичить:
— Та ну, навіть мої погодилися провести цей вечір тут. Хоча довелося довго вмовляти Шушу… — вона трохи хитнулася в бік, перевалюючись з ноги на ногу, явно вказуючи на свою непосидючість.
— Вже накрили столики, є ялинка, напої, телевізор притягли, всі справи. Добре, що снігу нема, як і вітру.
— Звучить круто. — швидко погоджується зеленоока, підбираючи слова. — Проте, я все ж хочу провести цей час із Леоною наодинці. Ми обов'язково приєднаємося, але пізніше.
— О, добренько тоді. Гарно вам провести час. — кивнула кучерява шатенка, зрозумівши натяк, і зникла за зачиненими дверима, залишивши Джорно невеличкий пакуночок, що витягнула зі своєї кишені.
Джованна прослідкувала за подругою, подякувавши в порожнечу і ліниво плюхнулася в крісло-мішок, як тільки зачинила двері, дістаючи телефон. Але, тільки-но на дисплеї загорілася заставка зі спільною фотографією та годинник, знову прозвучав стукіт.
Швидко піднявшись, Джорно підійшла до дверей, залишивши коробочку на тумбі.
— Так?
— Джорно! — налетіла на неї Наранча, повиснувши на її шиї, неначе мавпенятко.
— З прийдешнім Новим роком! Чому ти не в костюмі? Ти не підеш з нами? Там буде так круто! Купа солодкого, крабовий салат, а ще мандарини! Правда, Фуго? — лепетіла дівчина, подивившись на кохану через плече.
Позаду стояла дівчина-альбіноска в червоному костюмі, який зараз як ніколи був тематичним, особливо з білим мереживом блузи під піджаком.
Вона виглядала трохи знервованою, тримаючи в тонких руках планшет зі стилусом.
Знову взялася за організацію на свою голову.
— Нара, не діставай її. Вибач, Джорно. Ми вирішили заглянути та віддати подарунок. До речі, коли ви з Леоною зможете до нас доєднатися? І чи взагалі.. — звичний діловий тон, але все ж відчувалося хвилювання. Жінка знову хоче довести їх празник до ідеалу, що ніколи не виправдовує себе.
— О, я розумію. Все в порядку, думаю, десь після першої години ночі. Може, пізніше. — припускає дівчина, звично пестячи чорнильно-чорне волосся Наранчі.
Та, в свою чергу, після слів про подарунок неначе знову завелася , наче пружинка, і дістала з бананки на бедрі мішечок, вкладаючи його в руку Джованни та накриваючи іншою, з теплом дивлячись у її зелені очі.
— Щасливого Нового року, Джорно!
Знову закривши двері, дівчина поклала подарунок біля першого й сіла в крісло, невпевнено дивлячись на двері. Очікування неприємно лоскотало шлунок, тому вона дістала магнітофон і диск з класикою кантрі та блюзу, щоб прогнати тишу й тягуче очікування. Це трохи допомагає, як завжди. Що за конспектами, що за тренуванням.
Дівчина звично пританцьовує під гітару, прикривши очі, поки знову не чується стукіт, більш швидкий та ритмічний. Повільно розводить руки, потягуючись та шоргає кумедними капцями до порогу.
Джорно не спішить, та, повільно відкриваючи, визирає з-за двері.
— Моя солоденька Джорно! Di molto! — проспівала жінка з фіолетовим волоссям, одягнена в свій святковий комбінезон. Мелоне, як завжди, носить максимально відкриті речі навіть узимку. Руки в скрипучих, латексних рукавичках протягнули об'ємну коробку, а на лиці з'явилася хитра посмішка.
— Для тебе та Леоне, мої любі, — потім ворувато озирається, поки не помічає у полі зору роздратовану Гьяччо, що самотужки перла велике крісло, лаявшись, бо Мелоне їй зовсім не допомагає.
— Вже йду, моя голубко! — голосно пролепетіла фіолетоволоса дівчина, сміючись, і, наостанок, залишивши блондинці повітряний поцілунок, тікаючи до розлюченої фігуристки. Сцена їх мелодрами завжди виглядала більш кумедно та мило, але Джо не хотіла підглядати.
Вона закриває за собою двері та притуляється спиною до них з цікавістю заглянувши під святкову обгортку.
На щоках одразу з'являється виразний рум'янець. Звичайно, які ще подарунки можна було чекати від Мелони? Ще й з огляду на те, що вона працює в секс-шопі консультанткою.
Черговий подарунок займає своє місце на тумбі. Дівчина сідає навпочіпки і обіймає колінця, дивлячись на пакуночки.
Після кожного наступного стуку її скарбничка поповнювалася побажаннями, подарунками. Але настрій все одно падав, як і надія побачити за дверима кохану.
В один момент вона перемістила всі подарунки під ялинку та кинула останній, ведмедика, до інших, з зітханням впавши на ліжко лицем униз. Диск почав програвати альбоми по другому колу.
Вона навіть не помічає, як поступово засинає.
В якийсь момент двері тихо відчиняються і звучить знайомий голос.
— Я тут, довго чекала, соловейко?
Це було наче розряд току, який змусив блондинку в розпачі підскочити на ліжку, дивлячись в сторону дверного прорізу, де стояла Леона.
На лиці в момент розквітає щаслива посмішка, а рука цнотливо прибирає неслухняне хвилясте пасмо за вушко.
— Вибач, трошки втомилася.
Леона зачиняє двері та знімає пальто, залишаючи його на гачку, з розумінням киваючи, тільки-но погляд падає на кількість подарунків.
Вона підходить до ліжка та нахиляється, щоб Джорно почала невеличкий ритуал їхніх поцілунків.
Букет соняшників зашарудів на її колінах, але блондинка не хоче відволікатися від розмазування чужої помади.
Після чого з задоволеною посмішкою віддаляється та бере букет, милуючись.
— Нас запрошують доєднатися до інших на даху.
Леона витирає залишки тону помади з кутів губ подушечкою великого пальця, сівши поряд з Джорно і мимоволі закочуючи очі на новину.
— Мм, зрозуміло, як завжди. — але одразу посміхається і обіймає віддалене від себе плече любої, цілуючи її в інше, ніжно проводячи кінчиком носа з горбинкою по шкірі.
На порцелянові шкірі золотавої дівчини гарно грають вогники гірлянди.
Вони сидять у повній тиші, але не відчувають незручності , вона була занадто комфортною.
В один момент молодша відкидає голову на плече Леони та м'яко посміхається їй, та у відповідь ніжно цілує в щоку та киває на масивну нову коробку біля дверей.
— Завтра відкриєш всі подарунки?
— Звісно. Зараз у мене в ліжку головний подарунок, як я можу залишити його без уваги? — бешкетово сміється золотава, потягнувшись, щоб обійняти Абаккіо та разом лягти на подушки під повільний блюз.
Платинова блондинка вкотре помічає, що її все менше дратує рожева стеля коханої, все менше погляд зупиняється на дрібничках, як об'єктах суб'єктивних думок. Найбільше вона звертає увагу саме на відчуття, погляди, посмішку Джорно. Тому що їй це важливо.
Рука тягнеться та обіймає молодшу, ніс заривається в м'яке волосся на маківці.
— У мене пляшка шампанського під ліжком.
— Не хочеш зраджувати традиції? — ліниво бурмоче Леона.
— Ну, майже. — чесно сміється Джованна та вислизає з обіймів Лео, пригинаючись та дістаючи ту пляшку й дві чашки із зачинених шафок над міні-холодильником. Побачивши це, жінка відчуває тепло на серці. Пам'ятає, як забирала задоволену кохану після майстер-класу з гончарства та кераміки, як та захоплено показувала їй ці дві по-милому кривенькі чашечки у вигляді жабки та кролика. Ніби вчора.
І ось вони сідають поряд з, на диво, солодким шампанським, дивлячись на зворотній відлік прямого ефіру на ноутбуці.
Ще трошки і за вікном засвистали феєрверки, почувся веселий гомін людей.
Коханки сміються, п'ють шампанське та пристрасно цілуються.
Руки Леони ніжно ковзнули під домашні шорти Джорно, дівчина нависає над старшою, хитро посміхаючись.
— А знаєш...давай, все ж, відкриємо один подарунок?