Chapter Text
Цього року зима прийшла рано. Дехто б сказав що аж занадто рано. Температура різко впала, і перший сніг вкрив ліс білою ковдрою. Та це не зупинить жодного хижака, що женеться за своєю здобиччю. І тим паче його жертву що відчайдушно біжить вперед, поміж дерев, намагаючись врятувати власне життя.
Чонгук біжить за оленем, навіть не набираючи повної швидкості, і так впевнений що наздожене. Він любить полювання, те як швидко б'ється серце, як вітер розчісує хутро, і навіть те як після холодного повітря трохи печуть легені. Полювання це його стихія, всі це знають, та все одно хочуть перевершити, хоч раз втерти носа. Тому так само біжать повз густі кущі і дерева, і навіть не помічають що головний суперник зупинився.
Тоненьке виття що почулося поміж дерев, здалося старим привидом, що вирішив про себе нагадати, і знов розбити так і не зцілене до кінця серце. Та коли звук повторився, прийшло і розуміння що все насправді. Роззираючись і прислуховуючись, Чонгук намагався знайти джерело звуку. Вхопивши ледь помітний звук він помчав в його напрямку, відчуваючи що його друзі помітили його зникнення. Але це його зовсім не хвилювало.
Вибігши на зовсім невелику галявину, він помітив велике повалене дерево, під яким сховавшись від холодного вітру лежав одинокий коричнево-чорний вовк. На перший погляд здалося ніби він не живий, але коли знову прозвучав тоненький писк, вовк почав рухатись і сильніше скрутився в клубок.
Не задумуючись, Чонгук пішов ближче, намагаючись вловити хоч якийсь запах, і втамувати свою цікавість. Та почувши кроки, вовк підняв голову, і побачивши чужинця, миттю почав гарчати, показуючи свої величезні зуби.
Чона це не налякало, та все ж він зупинився, коли побачив підтвердження своїх здогадок. Вовк був не сам. Під його боком лежав маленький пухнастий сірий клубочок, який намагався сильніше притиснутись до великого тіла поруч.
Оцінивши ситуацію, Чонгук зробив крок назад, показуючи що не збирається нападати. Він би мав піти, одинокі вовки не його проблема, але не міг навіть повернутися назад, тіло не слухалося.
Почувши ще один писк малечі, навіть не задумуючись, перетворився, стаючи босими ногами на холодний сніг.
—Гей, здається вам потрібна допомога. Ми можемо поговорити? Я з миром, – і ніби на підтвердження своїх слів, підняв руки.
Вовк, здається обдумавши все, встав збираючись перетворитись, але несподівано ще сильніше загарчав, побачивши ще одного вовка, що наближався.
—Юнгі, ні! Стій там! - Чонгук геть забув про інших, що схоже шукали його в лісі. —А краще йдіть звідси, я повернусь пізніше.
Вовк стояв нічого не розуміючи, але побачивши серйозне лице друга, і оцінивши все побачене й почуте, швидко зник за деревами, звідки і прийшов.
—Все в порядку, тут більше нікого нема. Ви в безпеці.
Вагаючись, оцінюючи всі за та проти, вовк все ж перетворився, беручи до рук маленьке цуценя, намагаючись зігріти.
—Чого тобі треба?
—Я можу вам допомогти.
—Яка тобі з цього вигода?
—Ніякої. Я просто хочу допомогти. Не пробачу собі якщо лишу вас обох тут помирати від холоду.
Важко видихнувши, незнайомець кивнув, дивлячись на сонного малюка у власних руках. Їм все одно нічого втрачати.
І зробивши кілька кроків до простягнутої руки допомоги, він впав без сил.
Його поглинула темрява.